О, скільки разів на день священикові, який служить у храмі,
доводиться стикатися з цією темою!.. Парафіянки бояться увійти до храму, поцілувати
хрест, у паніці телефонують: «Що робити, так готувалася, так готувалася на
свято причаститися, і ось...»
Зі
Щоденника: Телефонує одна дівчина: «Отче, я не могла
бути протягом усіх святкових днів у храмі з причини нечистоти. І не брала в
руки Євангеліє і святі книги. Але ви не думайте, що я пропустила свято. Всі
тексти богослужіння і Євангеліє я перечитувала в Інтернеті!» Великий винахід – Інтернет!
Навіть у дні т.зв. ритуальної нечистоти можна торкатися комп’ютера. І він дає змогу
молитовно переживати святкові дні.
Здавалось би, як можуть відлучати від Бога природні
процеси організму? І самі ж освічені дівчата і жінки це розуміють, однак є церковні
канони, які забороняють відвідувати храм у певні дні...
Як
вирішити це питання? Для цього нам потрібно звернутися ще до
дохристиянських часів, до Старого Завіту. У Старому Завіті існує багато
приписів щодо чистоти і нечистоти людини. Нечистота – це, насамперед,
мертве тіло, деякі недуги, виділення зі статевих органів чоловіків і жінок.
Звідки ці уявлення взялися в юдеїв? Найпростішим є
провести паралелі з язичницькими культурами, в яких також існували схожі
приписи про нечистоту, однак біблійне осмислення нечистоти набагато глибше, ніж
здається на перший погляд.
Безумовно, вплив язичницької культури був, але для людини
старозавітної юдейської культури ідея зовнішньої нечистоти була переосмислена,
вона символізувала деякі глибокі богословські істини. Які? У Старому Завіті
нечистота пов’язана з темою смерті, яка опанувала людство після гріхопадіння
Адама і Єви. Нескладно зауважити, що і смерть, і хвороби, і витікання крові та
сімені як знищення зародків життя – все це нагадує про людську смертність, про
якусь глибинну ушкодженість людської природи.
Людина в моменти прояву,
виявлення цієї своєї смертності, гріховності – повинна тактовно стати
осторонь від Бога, Який є Саме Життя! Так ставився до подібної нечистоти Старий
Завіт.
Але в Новому Завіті Спаситель радикально переосмислює цю
тему. Минуле – минуло, тепер кожен, хто з Ним, якщо й помре – оживе, тим паче
не має сенсу вся інша нечистота. Христос є – Саме воплочене Життя (Йо. 14:6).
Спаситель торкається до мертвих – згадаймо, як Він
доторкнувся до одра, на якому несли ховати сина наїнської вдови; як Він
дозволив доторкнутися до Себе кровоточивій жінці... Ми не знайдемо в Новому
Завіті моменту, коли б Христос дотримувався приписи про чистоту чи нечистоту.
Навіть коли Він зустрічається зі збентеженням жінки, котра явно порушила етикет
про ритуальну нечистоту і доторкнулась до Нього, Він говорить їй речі, які суперечать
загальноприйнятій думці: «Сміливіше, дочко!» (Мт. 9:22).
Апостоли вчили так само. «Я знаю і впевнений в Господі
Ісусі, – говорить ап. Павло, – що немає нічого нечистого самого в собі; тільки
коли хто вважає що за нечисте, тому воно нечисте» (Рим. 14:14). Він же: «Кожне-бо
Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується
Божим Словом і молитвою» (1 Тим 4:4).
У безпосередньому глузді апостол говорить про нечистоту
їжі. Євреї вважали ряд продуктів нечистим, апостол же говорить, що все створене
Богом – святе і чисте. Але ап. Павло не мовить нічого про нечистоту
фізіологічних процесів. Конкретних вказівок на те, чи вважати жінку в період
місячних нечистою, ні у нього, ні в інших апостолів ми не знаходимо. Якщо
виходити з логіки проповіді ап. Павла, то й місячні – як природні процеси
нашого організму – не можуть людини відлучати від Бога і благодаті.
Ми можемо припустити, що в перші століття християнства
віруючі самі робили вибір. Хтось слідував традиції, чинив, як мами і бабусі,
можливо, «про всяк випадок», або, виходячи з богословських переконань чи якихось
інших причин, відстоював ту точку зору, що у «критичні» дні краще не торкатися
святинь і не причащатися. Інші причащалися завжди, навіть під час місячних, і
їх від Причастя ніхто не відлучав.
Так чи інак, ми про це ніяких відомостей не маємо,
навпаки, знаємо, що древні християни щотижня, навіть під загрозою смерті,
збиралися в домах, служили Літургію і причащалися. Якби з цього правила були винятки,
наприклад, для жінок у відомий період, то про це згадали б давні церковні пам’ятки.
Вони нічого про це не говорять.
Але питання таке підносилось. І в середині III століття
відповідь на нього дав св. Климент Римський у творі «Апостольські постанови»: «Коли
ж хто пильнує і виконує обряди юдейські щодо виверження сімені, витікання сім’я,
злягань законних, ті нехай скажуть нам, чи перестають вони в ті години і дні,
коли піддаються будь-чому подібному, молитися, або торкатись Біблії, або
причащатися Євхаристії? Якщо скажуть, що перестають, то явно, що вони не мають
у собі Духа Святого, Який завжди перебуває з віруючими… Справді, якщо ти,
жінко, думаєш, що протягом семи днів, коли в тебе місячне, не маєш в собі Духа
Святого, то виходить, що якщо помреш раптово, то відійдеш не маючи в собі Духа
Святого і сміливості й надії на Бога. Але Дух Святий, звісно, властивий тобі…
Бо ні законне злягання, ні пологи, ні витікання крові, ні вилив сімені уві сні не
можуть опоганити єство людини або відлучити від нього Духа Святого, від [Духа
відлучають] лише безбожність і беззаконні дії. Отож, жінко, якщо ти, як кажеш, у
днях очищення місячного не маєш в собі Духа Святого, то мала б бути сповнена
духом нечистим. Бо коли ти не молишся і не читаєш Біблії, то мимоволі закликаєш
його до себе… Тому утримуйся, жінко, від марних промов і завжди пам’ятай про Того,
що створив тебе, і молися Йому… нічого не пильнуючи – ні природного очищення,
ні законного злягання, ні пологів, ні викиднів, ні пороку тілесного.
Спостереження ці пусті і безглузді винаходи людей дурних. …Шлюб шанований і чесний,
і народження дітей чисте… і природне очищення не мерзенне перед Богом, Який
премудро влаштував, щоб воно бувало у жінок… Але й за Євангелієм, коли
кровоточива доторкнулась до спасенного краю одягу Господа, щоб одужати, Господь
не докорив їй, але сказав: Віра твоя спасла тебе».
У VI столітті на цю ж тему пише св. Григорій Двоєслов.
Він відповідає на задане про це питання архиєпископу англів Августинові, кажучи,
що жінка може входити в храм і приступати до таїнств у будь-який час – і відразу
після народження дитини, і під час місячних: «Не слід забороняти жінці під час
місячних входити до церкви, бо не можна її винити за те, що дане від природи, і
від чого жінка страждає проти своєї волі. Адже ми знаємо, що жінка, яка
страждала кровотечею, підійшла ззаду до Господа і доторкнулася до краю одягу
Його, і негайно недуга залишила її. Чому ж, якщо вона з кровотечею могла
торкнутися одягу Господа і отримати зцілення, жінка під час місячних не може
увійти до церкви Господньої?.. Не можна в такий час і забороняти жінці приймати
Таїнство Святого Причастя. Якщо вона не наважиться прийняти його з великого
пошанування – це похвально, але, прийнявши його, вона не вчинить гріха… І
місячні у жінок не грішні, бо походять від їхньої природи… Зоставте жінок
власному розумінню, і якщо вони під час місячних не зважаться підходити до Таїнства
Тіла і Крові Господніх, варто їх похвалити за благочестя. Якщо ж вони… захочуть
прийняти це Таїнство – не слід, як ми сказали, їм у цьому перешкоджати».
Тобто, на Заході, а обидва отці були римськими
єпископами, ця тема отримала найбільш авторитетне і остаточне розкриття.
Сьогодні ніякому західному християнину не спаде на гадку ставити запитання, які
бентежать нас, спадкоємців східної християнської культури. Там жінка може
приступати до святині в будь-який час, незважаючи ні на які жіночі слабкості.
На Сході ж єдиної думки з даного питання не було. Сирійський
давньохристиянський документ III століття (Дидаскалія) говорить, що християнка
не повинна пильнувати жодних днів і може причащатися завжди. Св. Діонісій
Олександрійський, в цей же час, в середині III століття, пише інше: «Не думаю,
щоб вони [тобто жінки в певні дні], якщо вони вірні і благочестиві, перебуваючи
в такому стані, осмілилися або приступити до Святої Трапези, або торкнутися
Тіла і Крові Христових. Бо і жінка, що мала дванадцятирічну кровотечу, для
зцілення доторкнулась не Його, а лише краю одеж. Молитися ж, у якому б хто не
був стані і як би не був налаштований, поминати Господа і просити Його допомоги
не забороняється. Але приступати до того, що є Святеє Святих, нехай буде
заборонено не зовсім чистому душею й тілом».
Через 100 років на тему природних процесів організму пише
св. Атанасій Олександрійський. Він каже, що все творіння Боже «добре і чисте»:
«Скажи мені, возлюблений і преблагоговійний, що гріховного або нечистого є в
якомусь природному виверженні, як, наприклад, якби хто захотів поставити в
провину вихід мокротиння з ніздрів і слини із рота? Можемо сказати і про
більше, про виверження утроби, які необхідні для життя живої істоти. Якщо ж, згідно
Божественного Писання, віримо, що людина єсть діло рук Божих, то як від чистої
сили могло статися творіння нечисте? І якщо пам’ятаємо, що ми є рід Божий (Ді. 17:28), то не маємо в
собі нічого нечистого. Бо ми опоганюємось тільки тоді, коли робимо гріх, який є
гірший од всякого смороду». За св. Атанасієм, думки про чисте і нечисте
пропонуються нам «хитрощами диявольськими», щоб відвернути нас від духовного
життя.
А ще через 30 років наступник св. Атанасія по катедрі св.
Тимотей Олександрійський на цю ж тему висловився інакше. На питання, чи можна
хрестити або допускати до Причастя жінку, в якої «сталося те, що звичне жінкам»,
він відповідав: «Треба відкласти, доки очиститься». Саме ця остання думка у
різних видозмінах і побутувала на Сході аж до останнього часу. Лише одні отці і
каноністи були більш ригористичними – жінка в ці дні взагалі не повинна
відвідувати храм, а інші говорили, що молитися, відвідувати храм можна, не
можна лише причащатися.
Але все ж – чому не можна? Чіткої відповіді на це питання
ми не отримуємо. Як приклад, наведу слова великого афонського подвижника і
ерудита XVIII століття преп. Никодима Святогорця. На запитання, чому не тільки
в Старому Завіті, але й за словами християнських святих отців місячне очищення
жінки вважається нечистим, преподобний відповідає, що на це є три причини:
1.
Через
народне сприйняття, тому що всі люди вважають нечистотою те, що вивергається з
тіла через деякі органи як непотрібне або зайве, як, наприклад, виділення з
вуха, носа, мокротиння при кашлі та інше.
2.
Все це
зветься нечистим, бо Бог через тілесне повчає про духовне, тобто моральне. Якщо
нечистим є тілесне, що буває проти волі людської, то наскільки ж нечистими є
гріхи, які ми творимо по своїй волі.
3.
Бог
називає нечистотою місячне очищення жінок, щоб заборонити чоловікам злягання з
ними… головно і насамперед через турботу про потомство, дітей.
Так
відповідає на це питання відомий богослов. Всі три аргументи абсолютно
несерйозні. У першому випадку питання вирішується за допомогою гігієнічних
засобів, у другому – незрозуміло, як місячні стосуються гріхів?.. Так само і з
третім аргументом преп. Никодима. Бог називає нечистотою місячне очищення жінок
в Старому Завіті, а в Новому багато старозавітного скасовано Христом. Крім
того, який стосунок до Причастя має питання про злягання в критичні дні?
Зважаючи
на актуальність цього питання, його вивчив сучасний богослов Патріарх Сербський
Павло. Про це він написав багато разів перевидану статтю з характерною назвою: «Чи
може жінка приходити в храм на молитву, цілувати ікони і причащатися, коли вона
«нечиста» (під час місячних)?» Святіший Патріарх пише: «Місячне очищення жінки
не робить її ритуально, молитовно нечистою. Ця нечистота тільки фізична, тілесна,
так само як і виділення з інших органів. Крім того, оскільки сучасні гігієнічні
засоби можуть ефективно перешкодити тому, щоб випадковим витіканням крові
зробити храм нечистим… ми вважаємо, що і з цього боку немає сумніву, що жінка
під час місячного очищення, з необхідною обережністю і вживши гігієнічних
заходів, може приходити до церкви, цілувати ікони, приймати антидор і освячену
воду, рівно ж і брати участь у співі. Причаститися в цьому стані, або нехрещена
– хреститися, вона б не могла. Але в смертельній хворобі може і причаститися, і
хреститися».
Ми
бачимо, що Патріарх Павло приходить до висновку, що «ця нечистота тільки
фізична, тілесна, так само як і виділення з інших органів». У такому випадку незрозумілий
висновок його роботи: ходити до храму можна, а причащатися все-таки зась. Якщо
проблема в гігієні, то ця проблема, як
зазначає сам владика Павло, вирішена… Чому ж тоді не можна причащатися? Думаю,
що зі смирення владика просто не осмілився суперечити традиції.
Підводячи
підсумок, можу сказати, що більшість сучасних православних священиків, поважаючи,
хоча часто й не розуміючи логіки таких заборон, все ж не рекомендують жінці причащатися
під час місячних. Інші священики (до таких належить і автор цієї статті) кажуть,
що все це лише історичні непорозуміння, і
що не слід ні на які природні процеси організму звертати увагу – опоганює
людину тільки гріх. Але й одні, й інші не питають жінок і дівчат, які прийшли
на сповідь, про їх цикли. Набагато більшу і непохвальну ревність щодо цього
питання виявляють наші «церковні бабці». Саме вони лякають початкових
християнок якоюсь «скверною» і «нечистотою», яку потрібно, ведучи церковне життя,
пильно відстежувати і з якої у випадку недогляду сповідатись.
Що ж
автор може порекомендувати у світлі всього вищесказаного боголюбивим читачкам?
Та тільки те, що в цьому питанні вони повинні смиренно дотримуватись
рекомендацій свого духівника.
переклад
Івана Дутки
