Вечірня. Короткий коментар

Церква спонукає нас до молитви на закінчення дня через відправу вечірні. Головна її тема – подяка Богові за те, що ми дожили до вечора, і прохання про щасливий нічний спочинок. Ми зустрічаємо захід сонця, згадуючи Того, хто є для нас Сонцем Незахідним – Ісуса Христа, сяйво слави Отця. Ми знаємо, що кожен наш день є днем Господнього благовоління, що тільки завдяки Його доброті і чоловіколюбству ми існуємо на цьому світі – природно, що в нашому серці зароджується вдячність-благодарення нашому Творцеві і Отцю. Також ми знаємо, що не завжди гідно проводимо наші дні – у суєті, злобі, неправді, будучи грішними перед Богом, нашим Отцем, і один перед одним, Його дітьми. Ми розуміємо, що чинимо зле, хочемо змінити наше життя, встановити між усіма Божими дітьми радість і мир, тому каємось і визнаємо себе перед Господом грішними, прохаючи Його милості. Всі ці та багато інших почувань християнського серця висловлює вечірня: подяка за дар життя, за увесь створений світ, за прожиті миті цього дня, перепросьба за наше лукавство і прохання Божого покрову для нас у прийдешню ніч.

Богослужіння добового кола

· У Старому Завіті є згадки про молитви протягом доби.

· Перші християни молились часто, майже безперервно, однак також присвячували молитвам певні пори доби.

· Рання Церква знає молитви зранку, тричі протягом дня, ввечорі і посеред ночі.

· Монахи взяли за основу цю структуру, розпрацювавши своє молитовне правило, яке ґрунтувалось на читанні псалмів.

· Катедральні і парафіяльні храми також розвинули спільні моління протягом дня, які мали урочисті обряди і були співаними – т. зв. «пісенне послідування».

· Згодом монашество здобуває значний авторитет, тому його молитви стають зразком для молитов мирських храмів.

· Сучасні богослужіння добового кола є наслідком т. зв. «новосаваїтського синтезу», тобто виникли на ґрунті поєднання деяких елементів катедрального правила з монашим богослужінням протягом доби.

Божественна Літургія. Короткий коментар

Приготування до Літургії

Для достойного звершення Євхаристії готуються як її служителі (єпископи, священики, диякони тощо), так і вірні, що беруть у ній участь. Священнослужителів устав закликає до сердечного спокою і примирення з усіма, уникання гріхів (навіть лукавих думок) та євхаристійного посту. Цього ж мають дотримуватись і благочестиві вірні, які готуються принести Богові жертву благодарення та причаститись Святих Таїн. Давніші приписи передбачали також посилену домашню молитву у вигляді Правила до Святого Причастя, тобто канону та молитов про достойне прийняття Євхаристії, яке молились як священнослужителі, так і вірні. Оскільки Літургія є благодаренням Богові всецілої людини, то й приготування включає в себе як духовний (молитви, душевний спокій…), так і тілесний (чистота, піст…) виміри.

Перед початком Літургії священнослужителі моляться т. зв. вхідні молитви перед іконостасом, просячи Господа прощення гріхів та укріплення на звершення Безкровної Служби. Поцілувавши ікони та увійшовши до вівтаря, служителі цілують св. престол, Євангеліє та хрест і вдягаються у всі священні ризи. Це означає те, що попри всі недоліки, якими, безперечно, обтяжена кожна людина, Сам Господь перемінює нас тоді, коли ми приступаємо до Нього, покриваючи наші гріхи Своєю благодаттю. Після одягання риз слідує вмивання рук, що здійснюється не так задля тілесного бруду, але радше на знак душевної чистоти.

Божественна Літургія. Історія

Вступ

Термін «Євхаристія» походить з грецького дієслова «евхарістейн», що означає «дякувати» і є вживане агіографами в розповіді про встановлення Христом цієї Тайни. В Св. Письмі говориться також про «ламання хліба» (Діяння 2:42), «вечерю Господню» (1 Кор 11:20), «стіл Господній» (1 Кор 10:21).

Перший вислів («ламання хліба») вказує більше на елемент ритуальний, а два інші роблять більш акцент на встановлення і також присутності Христа у цій Тайні.

Термін «євхаристія» вживався в Церкві з перших століть. Зустрічається часто у «Дідахе», чотири рази в листах св. Ігнатія Антіохійського, пізніше знаходимо в Юстина, Іринея, Тертуліана. Також вислів «ламання хліба» знаходимо в св. Ігнатія Антіохійського та «Дідахе».

Вживались і інші слова, щоб означити це таїнство: «просфора», що означала спочатку офіру вірних для бідних, а пізніше почала означати хліб і вино в сенсі євхаристійної жертви. В літургійному лексиконі вживались терміни: «анафора», «агапе», «киріяке».

Ці терміни збереглися на означення різних аспектів таїнств, а «Євхаристія» від IV ст. почалася вживати як загально вживаний термін, щоб зазначити це таїнство Господньої жертви.

Паломництво Йоана і Софронія до старця Ніла

Розповідь про паломництво палестинських ченців Йоана (Мосха, автора «Лугу духовного»[1]) і Софронія (майбутнього патріарха Єрусалимського) до авви Ніла Синайського[2] зацікавила науковців-літургістів після її публікації кардиналом Жаном-Батістом Пітрою (1812-1889) за уривком одного з рукописних патериків Ватиканської бібліотеки[3]. Втім, ця розповідь була відома ще задовго до Пітри, оскільки міститься у 29 слові «Пандектів» сирійського ченця Никона Чорногорця[4]. Критичне видання розповіді за матеріалами Пітри і Никона підготувала італійська дослідниця-візантолог Авґуста Лонґо[5]. Аналіз богослужіння, описаного в паломництві, проводив цілий ряд дослідників[6].