Божественна Літургія
Молитва «Отче наш»
Привітальне слово о. д-ра Романа Завійського. Про євхаристійну еклезіологію.
Євхаристійним доктором Церкви є Йоан Золотоустий (папа Венедикт).
Слово д-ра Петра Сабата. Конференція говоритиме про Євхаристію в контексті листа патріарха
Святослава «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».
О. ліц. Тарас Барщевський «Літургійна молитва як основа світобудови.
Біблійний вимір».
Оновлення світу стається завдяки нашій участі у воскреслому Христі (К УГКЦ).
Людина є літургом світу. Бог створив людину як Свого представника у світі.
Людина не впоралась із завданням управління світом, тому Бог нищить усе, але
спасає Ноя. Бог надіється на Ноя. Він був праведний – не лише не творив зла,
але той, хто може спасти інших. Ной спасає увесь світ. Бог довірив усесвіт
людини, і бодай одна людина була вірна Богові. Ноєва жертва після потопу була
його власною ініціативою, Богові сподобалась ця його ініціатива. Після потопу
світ очищений і може бути наново заселений. Бог бачить, що насильство не може
бути викорінена, але його можна скерувати: можна вбивати тварин, але кров
належить Богові. Бог укладає союз із землянами – символом цього є веселка. Бог
вже не топитиме землю, бо довіряє Ноєві і новій расі, яка від нього вийшла. Ной
своїм жертвопринесенням показав себе як літурга світу. розповідь про Ноя була
редагована у Вавилоні, було підкреслено важливість священства. Синод у Ямнії:
світ стоїть на 3 стовпах: вивчення Тори, культ/молитва, діла милосердя
(первосвященик Симон Праведник). Талмуд говорить про годину, коли молитись
Ш’ма: (1) проста людина по роботі і поверненні додому може почати Ш’ма – фарисеї
(2) убогий/жебрак при воротях міста бере плащ і йде – есеї (3) священик бере
частку і змінюється черга служби, а на небі зорі – садукеї. Мішна говорить про
(3), бо людина примиряє світ. При виході з Єгипту був священик Арон - хмара,
Мойсей був пророком - манна, Міріям – вода. З її смертю євреї мають проблему з
водою. Мойсей б’є у скелю з невір’ям, Арон не священнодіє при цьому, тому й не
ввійшли до Обітованої землі. Три стовпи й досі актуальні, їх порядок є важливий
– інакше світ захитається.
О. ліц. Матей Гаврилів, ЧСВВ «Євхаристія і літургійне правило парафії». Освячення часу – кола служб (Тафт
проти терміну). Основа всіх молінь – Христос. Євхаристія – сонце, навколо якої
має обертатись все життя парохії. (Єрусалимська громада у Діяннях).
Євхаристія стала «обрядом», а має бути життям. Поклоніння в Дусі та правді –
храм духовний, Воскреслий Христос, Богочоловік. УГКЦ у підпіллі пережила оці
слова про поклоніння Богові в Дусі та правді на своєму досвіді. Атрибутика
часом затемнює Бога. Первісна Церква: юдеї, гелленісти, погани. В основі
Часослова – два типи Псалтиря – єрусалимський і константинопольський. Невпинна
молитва – молитва+діяльність і діяльність+молитва. Христ. літургія – це
Богоявлення. 2 Ват. Собор: до літургії все йде і з неї все виходить. Все життя
людини крім гріха – це молитва. Є цікаве опитування Хосе Газуди про літургійне
життя діаспори. Паралітургіка не завше здорова: окремі святі «переганяють»
почитання Бога.
Дискусія. Д-р Тарас
Шманько говорить про потребу анкетування по парохіях.
До Барщевського
про порядок наука-літургія-діла милосердя. Барщевський:
Літургія має випереджуватись наукою.
Барщевський:
Хосе Газуда робив опитування по пародіях діаспори. Це не є правильний підхід до
літургії.
Рудейко до Барщевського: чи використання Біблії у літургії є задовільне? Барщевський: Для пересічного християнина
бракує варіантів читань. Треба «оживити» Старий Завіт. Слово Боже є набагато
більш зрозуміле від усіх коментарів.
Він же до Гавриліва: з чого треба почати, щоб відновити правило на парохії? Гаврилів: Священик є молільник. Він може
служити і без мирян, але у храмі і постійно.
Священик НН: Парохії
можна поділити по «рівнях інтенсивності».
Кава-чай.
О. ліц. Василь Попелястий «Приготування до Святого Причастя у постановах
та рішеннях Синодів УГКЦ». Замойський синод закликає тричі до року (Пасха, Успення, Різдво Хр.)
сповідатися і причащатися. Вірні можуть не постити три дні, а священики не
накладати покути з номоканонів. Требник Могили: 7 днів посту (хоч 3 чи 1),
стримуватись від подружжя, перед сповіддю не їсти (хоч від півночі), перед
причастям треба помолитись правило, утреню і часи. Замойський синод: священик
має від півночі стримуватись від їжі/пиття і гріхів. Требник ПМ: священик якщо
проковтне рано води коли полоще рот – не може служити. Піст скорочено до 1
години. Зам. синод: заборонив причащати дітей задля пошани до Євхаристії (!),
доки не почнуть розпізнавати Тіло Христове. Львів. Синод говорить про таїнства
втаємничення, які уділяються разом. Пізніші синоди підкреслюють заборону
причастя дітей, але говорять про першу сповідь, а не про перше причастя. Зараз
на практиці дітей причащають. Номоканон ПМ говорить, що сповідатись треба по
закінченні 6-го року життя. Наші синоди говорять про вік 7 років для першої
сповіді. Причастя хворих у Берестейських артикулах і Зам. Синод говорять про
урочисте перенесення Дарів до хворих. Якщо хворий живе далеко, то можна менш
урочисто переносити Дари.
О. д-р Василь Рудейко «Священичі молитви Літургії як молитви всієї Церкви». Про потребу голосного читання
літургійних молитов. Наш Катехизм УГКЦ за схему бере анафору Літургії св.
Василія Великого, яку, однак, вірні не чують. (1) Служитель є іконою. На
архієрейській Літургії «приватні» молитви предстоятеля є молитвами Церкви – він
є її іконою. Шкода, що ця іконічність зникла із церковної свідомості, зокрема й
через клерикалізацію. Натомість літургійні молитви розуміють служителя і вірних
як співслужачих Христові. (2) Діалогічність священнослужіння. Візантійська
літургія має недосконалу форму, бо спільнота чує лише виголоси молитов. Анафора
є найкращим зразком такого діалогізму. Голубців вважає, що «тихими» молитви
стали з небезпеки перед невірними. (3) Інтегральність літургійного чину.
Літургія в собі є дуже логічною, однак має багато нашарувань, які це затемнюють
(як-от приготування до причастя і благодарення, що зі спільнотних стали
приватними для священика, а вірні додали собі інші). Отже, варто сподіватись,
що й УГКЦ зробить крок до віднови читання молитов.
О. д-р Михайло Лесів «Євхаристія – джерело зцілення людської особи». Поганське суспільство
перетворювалось у християнське завдяки літургійному зібранню спільноти. Жахлива
річ – «заказні» Літургії.
Дискусія. О. Тарас Когут до Рудейка: греки зараз читають вголос, але не
перекрикують хор, який в той час співає – є добре озвучення.
Він же: Як
виконувати молитви? Рудейко: На мою
думку, декламовано, подібно до молитов Требника.
Барщевський:
не всі молитви є для всієї спільноти. Рудейко:
Юстин Мученик каже, що ті молитви, які передбачають відповіді спільноти, мають
бути почуті. Треба дивитись на зміст молитви. Барщевський: є дублювання тем (Символ віри – анафора). Рудейко: треба дивитись на історичність
та богословську доцільність.
Він же до Попелястого: про полоскання рота священика, що забороняє служіння, і
тяжкий гріх священика, що дозволяє служіння при каятті. Попелястий: це різні періоди і різні категорії. Барщевський: а подружнє життя? Попелястий: гадаю, що зараз – одна
година; зараз статевий акт не вважається нечистим. Рудейко: з літургійної точки зору євхаристійний піст є
нісенітницею, бо «по вечері».
Гаврилів:
підпілля жило діалогічністю літургії: прилюдна проскомидія, діалог
священика і вірних тощо. При виході з підпілля з’явилися хори, які часто
завадили цьому. 1989 – була Літургія навіть у Києві у поїзді (греко-католики
закупили цілий вагон). Літургія «за гроші» – то звиродніння; Христос не вмер на
хресті за гроші.
Семінарист НН:
Людям треба говорити про Євхаристію. Сабат:
треба проводити катехизи. Рудейко: є
література, але треба людину приводити до Євхаристії, а не лише вчити про неї;
проблеми є не з теорією, але з практикою.
С. Луїза (Цюпа), СНДМ до Попелястого: яка була традиція Київської Церкви до Замойського
синоду щодо приготування до Євхаристії, головно дітей? Попелястий: є мало досліджень про самі собори, назагал є просто
коментатори; є потреба дослідження наших джерел.
Вона ж до Рудейка: ми не чуємо проповідей, а молитви ще більше знеохотять людей. Рудейко: заамвонна молитва є «вимушена
проповідь» у контексті Літургії; проповідь як віронавчання була зайвою, бо люди
чули молитви.
Сабат:
найкраще – брати в руки джерела.
Обід.
Владика Венедикт (Алексійчук) «Від Літургії Слова до Літургії життя». Апостоли ділились любов’ю Бога, яку
досвідчили. Богослужіння – це зустріч із Господом, переживши яку, ми не можемо
не передати її іншим. Якщо ми цього не робимо – ми не досвідчили цієї зустрічі.
Мир – це знак присутності Бога. Молитви літургії – це досвід Бога, вопль душі,
подих Духа; їх не укладали за столом, даючи чимбільш посилань на джерела.
Людині тяжче молитись увечері, бо ми за день «наїдаємось» всякого, але не Бога.
Молитва протягом доби – це «підключення до акумулятора» Бога.
Дискусія. О. Ігор Головко до Венедикта: чи варто
підняти вік катехизації до першої сповіді десь до 8-9 років? Венедикт: «свідомість» - це відносне
поняття, тому я не можу говорити про вік, але гадаю, що можна про це
дискутувати. Втім, це не є принципово, бо є різні діти, що по-різному доходять
до свідомості. Ідеально було б до кожної дитини підходити по-різному. Батьки
мали б готувати до першої сповіді.
Барщевський до Венедикта: як поєднати особистий досвід із літургійними правилами
(стояння, клячання…)? Венедикт: у
нас, на жаль, дуже мало святих, а вони мали б право на реформу в Церкві: вони
не придумували молитов Літургії, але висловлювали свій досвід Бога у контексті
Євхаристії (як Золотоустий). Втім, не треба боятися експериментувати.
О. д-р Михайло Димид «Євхаристія як екуменічний вимір живої парафії». Про потребу сопричастя з православними.
Читав я :)
Д-р Петро Сабат «Почитання Пресвятої Євхаристії в
УГКЦ». Євхаристію почитали вже з початків Церкви, але тільки у поєднанні з
Літургією. Для перших християн бути на Літургії і причащатись було найбільшою
ласкою. У 13 столітті на Заході для протидії єресям з’являється поза літургійне
почитання Євхаристії. Видіння Юліани з Льєж приводить до встановлення свята
Євхаристії. З’являється богослов’я євхаристійного почитання у двох аспектах:
через Літургію і через вшанування Дарів. РК богослови не протиставляють ці два
аспекти, бо вони є взаємопов’язані. У Східній Церкві не було євхаристійних
єресей, тому почитання Євхаристії було тільки на Літургіях. Найкраще почитання
Євхаристії – достойне причастя. Шептицький: на Заході культ Євхаристії
посилюється її відкриттям, а на Сході – закриттям Дарів. На Заході говорять про
Євхаристійного Христа, який з неба зійшов на землю, а на Сході немає дуалізму
«двох Христів»: Христос той самий і на небі, і на престолі. Артикули унії
говорять про традиційне почитання Євхаристії у Київській Церкві: носіння Дарів
до хворих. Однак, вже у першій половині 17 століття зустрічаються походи зі
Святими Тайнами. Далі вони більше поширюються. Митрополит Жоховський говорить
не лише про походи, але й про виставлення і монстранції. Позалітургійний культ
поширили головно василіяни. Замойський синод встановлює свято Тіла Христового,
говорить про урочистий похід до хворих і забороняє причащати дітей. Львівський
синод підносить свято Божого Тіла до великих Господських свят з октавою,
переносячи із четверга на неділю. Також говорить про виставлення і обходи на багато
нагод. Ці постанови входять до Типика Дольницького. Одні наші богослови
обстоювали подібне почитання Євхаристії поза Літургією, інші – заперечували.
Книги recentio ruthena зміщують акцент свята Євхаристії на Літургію. Втім, досі побутують різні
позалітургійні почитання Євхаристії, які можна знайти і у Типику, і в
Молитвослові. Треба Євхаристію повернути у контекст Літургії, а свято
Євхаристії або відмінити, або перемістити на Великий четвер, змінивши назву і
тексти. 2 Ват. Собор говорить про почитання Євхаристії як про другорядне у
порівнянні з Літургією. Почитання Євхаристії у традиційному ключі може поєднати
протестантів і католиків.
Дискусія. Когут до Сабата: суплікація під час
Літургії (після «Спаси Боже…»). Сабат:
на Сході нема позалітургійного почитання.
Головко:
нелегко викорінити такі практики; людей треба задіювати до парафіяльного життя,
щоб вони сприйняли якусь «реформу». Гаврилів:
у Золочівському василіянському ІФБС опитували людей, чого вони потребують цих
почитань – люди робили аборти, тому прагнули через адорування Крові і страстей
Христа змити кров убитих дітей. Почали служити вечірню з читанням і проповіддю
– ніхто вже не схотів паралітургіки.
Ірина Расяк:
на жаль, зараз Літургія стоїть «на конвейєрі»; як часто її служити, чи варто по
дві/три, як належно готуватись? Рудейко:
Літургія мала б бути у неділі і свята; є проблема інтенцій, які оригінально не
поєднувались з Літургією, але з молебнами/акафістами; щоденне причастя є
візантійською традицією, але на обідниці – це не порушує добове коло, бо вона
не має точного часу.
Рудейко до Сабата: на Сході теж говорилося про реальність Євхаристії; єпископи у панагіях
та енкольпіонах носили Дари; що ж, «наша традиція» є протилатинство? Сабат: Інструкція до ККСЦ говорить про
зменшення відмінностей з православними. Гаврилів:
є 7 способів присутності Христа за 2 Ват. Собором; православні мають іншу
практику поминань на Літургії, маючи не менші гроші, ніж за інтенції, але ніхто
жертву Христову «не купує»; Літургія є універсальна жертва, а не «за когось».
Барщевський:
парафія має крутитися навколо Євхаристії чи Євхаристія має пристосування до
парафії? Місто має проблеми, бо часто не твориться спільнота. Чи не буде змоги
колись замовити причастя додому через інтернет?
Рудейко: чи
Євхаристія – то лише Літургія, але й добове коло? Кожне з цього є
благодаренням-євхаристією. Парафія має бути свідомою, що є багато способів
участі у Христі.
Лесів: людей
треба готувати, має бути жива парафія – тоді люди будуть мати розуміння
Євхаристії ширше, ніж лише у Літургії.
Підсумки д-ра Петра Сабата: є ще багато роботи, але кожному треба щось робити для того,
щоб парафія жила Євхаристією, бодай катехизи.
