Чин заручин (окремо від вінчання)

Після Божественної Літургії ієрей стоїть у святилищі, а ті, що хочуть заручитися, приходять до притвору і стають перед дверми церкви, наречений праворуч, наречена ліворуч. Покладаються також на правому боці святої трапези два їхні перстені, один біля другого.

Ієрей, зодягнений у священні одежі, себто в єпитрахиль і фелон, виходить з вівтаря до них. Також знаменує голови молодих тричі, і дає їм запалені свічки і, ввівши їх всередину до церкви, ставить перед святими дверима.

Покадивши їх хрестовидно, ієрей віддає кадильницю, і одразу запитує спершу нареченого, мовлячи:

Чи маєш (ім’я) добру і непримушену волю і незмінне рішення заручитися нині з цією (ім’я), яку тут бачиш перед собою, а коли прийде час, взяти її за дружину?

І відповідає наречений: Маю, чесний отче.

Потім ієрей запитує наречену:

Також і ти, (ім’я), чи маєш добру і непримушену волю і незмінне рішення заручитися нині з цим (ім’я), якого тут бачиш перед собою, а коли прийде час, взяти його за мужа?

І відповідає наречена: Маю, чесний отче.

Потім ієрей знову запитує нареченого:

Чи обіцяєш, що крім цієї (ім’я) не будеш ніякій іншій невісті прирікати вірності подружньої?

І відповідає наречений: Обіцяю, чесний отче.

Також ієрей запитує наречену:

Чи обіцяєш, що крім цього (ім’я) не будеш ніякому іншому мужеві прирікати вірності подружньої?

І відповідає наречена: Обіцяю, чесний отче.

Тоді диякон мовить:

Благослови, владико.

Ієрей виголошує:

Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

І одразу диякон виголошує єктенію:

В мирі Господу помолімся.

Лик (на кожне прошення): Господи, помилуй.

За мир з висот і спасення душ наших Господу помолімся.

За мир всього світу, добрий стан святих Божих Церков і з’єднання всіх Господу помолімся.

За святий храм цей і тих, що з вірою, благоговінням і страхом Божим входять до нього, Господу помолімся.

За святішого вселенського Архиєрея (ім’я), Папу Римського, і за блаженнішого Патріярха нашого (ім’я), і за преосвященнішого Архиєпископа і Митрополита нашого Кир (ім’я), і за боголюбивого Єпископа нашого Кир (ім’я), чесне пресвітерство, у Христі дияконство, за ввесь причет і людей Господу помолімся.

За Богом бережений народ наш, за правління і все військо Господу помолімся.

За рабів Божих (ім’я) і (ім’я), що нині заручаються одне з одним, і за спасення їх Господу помолімся.

Щоб були дані їм діти на продовження роду, і все, чого для спасення просять, Господу помолімся.

Щоб були зіслані їм любов звершена, мирна, і поміч, Господу помолімся.

Щоб вони були охоронені і благословенні у однодумності і міцній вірності Господу помолімся.

Щоб вони збереглися у непорочному житті і перебуванні Господу помолімся.

Щоб Господь Бог наш дарував їм шлюб чесний і ложе непорочне Господу помолімся.

Щоб ізбавитися їм і нам від усякої скорби, гніву й нужди Господу помолімся.

Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.

Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію, з усіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо.

Лик: Тобі, Господи.

Ієрей: Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклонення, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

Диякон: Господу помолімся.

Лик: Господи, помилуй

І тоді ієрей голосно говорить оцю молитву:

Боже вічний, Ти зібрав воєдино віддалених від себе і встановив для них нерозривний союз любови, Ти благословив Ісаака і Ревеку і вчинив їх наслідниками Твоєї обітниці; сам благослови і рабів Твоїх оцих (ім’я) і (ім’я), наставляючи їх на всяке добре діло,

бо милостивий і чоловіколюбець Бог єси, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

Ієрей: Мир всім.

Лик: І духові твоєму.

Диякон: Голови ваші Господеві приклоніть.

Лик: Тобі, Господи.

І прихиляють свої голови всі, аж доки ієрей не прочитає молитву цю:

Господи Боже наш, Ти з-поміж народів найперше обручив Церкву, діву чисту, благослови ці заручини, і з’єднай, і охорони рабів Твоїх цих в мирі і єдиномислії,

бо Тобі належить усяка слава, честь і поклонення, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

Тоді бере ієрей перстені зі святої трапези, і дає нареченому перстень нареченої, а нареченій – перстень нареченого.

Спершу робить тричі знак хреста перснем над головою нареченого і накладає його на четвертий палець правиці, мовлячи:

Заручається раб Божий (ім’я) з рабою Божою (ім’я), в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Знаменуючи також перснем голову нареченої тричі, накладає його на четвертий палець правиці, мовлячи:

Заручається раба Божа (ім’я) з рабом Божим (ім’я), в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

По цьому нареченим перемінюють перстені, а ієрей поєднує їхні правиці.

Диякон: Господу помолімся.

Лик: Господи, помилуй.

Ієрей мовить молитву оцю: 

Господи Боже наш, Ти був супутником слуги патріярха Авраама в Месопотамії, посилаючи висватати дружину для пана його Ісаака, і відкрив йому через черпання води, щоб заручити Ревеку. Сам благослови заручини рабів Твоїх, цього (ім’я) і цієї (ім’я), і утверди промовлене ними слово, утверди їх святим Твоїм з’єднанням.

Бо Ти спочатку створив мужеську стать і жіночу, і Ти з’єднуєш з мужем жену на поміч і на приймання людського роду. Сам, отже, Господи Боже наш, Ти, що послав істину в насліддя Твоє і обітницю Твою рабам Твоїм, отцям нашим, вибранцям Твоїм з роду в рід, — зглянься на раба Твого (ім’я) і на рабу Твою (ім’я), і утверди заручених у вірі і єдинодумстві, й істині, і любові. Ти бо, Господи, показав встановлення заручин і утвердження всього. Через перстень була дана влада Йосифові в Єгипті, через перстень прославився Даниїл в країні вавилонській, через перстень виявилася істина Тамари, через перстень Отець наш небесний щедрий був до сина свого: Дайте бо, мовить, перстень на правицю його, і, заколовши годоване теля, їжмо і веселімся. Сама правиця Твоя, Господи, озброїла Мойсея в Червоному морі, словом бо Твоїм істинним небеса утвердилися і земля оснувалася; і правиця рабів Твоїх благословиться словом Твоїм могутнім і раменом Твоїм високим. Сам, отже, і нині, Владико, благослови це накладання перстенів благословенням небесним, і ангел Твій нехай іде перед ними в усі дні життя їх,

бо Ти благословляєш і освячуєш усе, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

І одразу диякон виголошує єктенію оцю:

Помилуй нас, Боже по великій милості Твоїй, молимось Тобі, вислухай і помилуй.

Лик (на кожне прошення): Господи, помилуй (3).

Ще молимось за святішого вселенського Архиєрея (ім’я), Папу Римського, і за блаженнішого Патріярха нашого (ім’я), і преосвященнішого Архиєпископа і Митрополита нашого Кир (ім’я), і за боголюбивого Єпископа нашого Кир (ім’я), за тих, що служать і послужили у святім храмі цім, і за отців наших духовних, і всю во Христі братію нашу.

Ще молимось за Богом бережений народ наш, за правління і за все військо.

Ще молимось за рабів Божих (ім’я) і (ім’я), що заручаються одне з одним, промовмо всі: Господи, вислухай і помилуй.

Ще молимось за всю братію нашу, і за всіх православних християн.

Ієрей: Бо милостивий і чоловіколюбець Бог єси, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

Ієрей: Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше, слава Тобі.

Лик: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (3). Благослови.

Ієрей: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої Своєї Матері (та інше за днем) і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.

Лик: Амінь.

Ієрей або диякон виголошує:

Новозарученим рабам Божим (ім’я) і (ім’я) сотвори, Господи, у здоров’ї і спасенні многії і благії літа.

Лик: Многая літа (3).

* * *

Explicatio

Головними джерелами для укладення цього чину, окрім сучасного Требника УГКЦ (Львів 2009), став ряд інших Евхологіїв, з-поміж яких варто відзначити Требники Митрополитів Петра Могили (Київ 1646) та Андрея Шептицького (Львів 1925). Саме за ними було перекладено ряд рубрик, а також запитання перед заручинами та мирна і сугуба єктенії. Відпуст та многоліття додані за взірцем та аналогією із сучасним Чином вінчання.

Запалені свічки на початку чину символізують гарячу любов наречених одне до одного, як теж і їхнє чисте життя до шлюбу. Також свічки мають нагадувати їм про світло добрих діл, коте має сяяти з їхнього подружнього життя.

Обряд накладання перстенів є центральним у Чині заручин. Вони означають владу наречених над майбутнім потомством, як також нерозривність їхнього подружнього союзу, про що нагадує безкінечність перстенів. Перед початком чину їх ставлять на святу трапезу, щоб перстені освятились через перебування на ній; саме звідти, наче від Бога, ієрей бере їх для накладання на руки наречених.

У давнину перстені виготовлялись із різних матеріалів: заліза (чи срібла) і золота – відповідно до властивостей чоловічої (твердість) та жіночої (м’якість) природи. Тому під час їх накладання ієрей спершу дає перстень нареченої нареченому, а перстень нареченої – нареченому, і вже опісля він сам, наречені або свідки раз чи тричі перемінюють перстені на знак взаємодарування наречених одне одному. Також це служить згадкою про давній звичай обмінюватись дарами на початку подружнього життя.

Поєднання рук заручених, котре здійснює ієрей після накладення перстенів, символізує їхнє єднання у Христі, як також і те, що вони отримують одне одного з руки Церкви.

Почитання Євхаристії у Церквах візантійської традиції, зокрема в УГКЦ

Позаяк дехто розумів мої останні дописи про свято Євхаристії у невірному ключі, хочу подати кілька думок для роз'яснення моєї позиції
1. Східна, зокрема візантійська, традиція завжди висловлювала щиру віру у дійсну присутність Господа нашого в таїнстві Євхаристії. Свідченням цього є молитви наших Літургій свв. Йоана і Василія, де неодноразово підкреслюється, що приготовані Дари освячуються та перетворюються у тіло і кров Господні, що на престолі возлежить Сам Ісус Христос, і що вірні причащаються не якогось ілюстративного символу, але самих пречистого тіла і чесної (дорогоцінної) крові.
2. Окрім згаданих Літургій, коли Святі Дари освячуються і роздаються на поживу вірним, на престолі завжди зберігаються з найбільшою почестю Передосвячені Дари, приготовані для причастя хворих, як теж і для причастя поза Літургіями свв. Йоана і Василія - на Літургії Передосвячених Дарів. На спомин про Передосвячені Дари перед святими дверима іконостасу, а часто й перед самою дарохранильницею, безперервно горить лампада. З пошани до приявних на престолі Таїн при вході до вівтаря і виході з нього звершується глибокий поклін, звернений до них. Святі Дари до хворих служитель переносить завжди у відповідних ризах та у супроводі свіченосця.
3. Згадана вже Літургія Передосвячених Дарів - незрівнянно чудовий приклад віри у присутнього в Євхаристії Христа. Всі священнодії, пов'язані зі Святим Хлібом - покладення, перенесення, - відбуваються з найбільшою пильністю і пошаною, але без промовляння будь-яких додаткових молитов принесення, оскільки Дари є досконало Передосвяченими. Під час Великого входу, коли служитель переносить Дари на престол, всі вірні припадають на коліна і схиляють голови до землі, творячи Христові богоналежне поклоніння.
4. Поза споживанням Євхаристії у причасті Східна/Візантійська традиція не знає іншого ще більш величнішого способу вшановувати Христа, приявного в Дарах, кріпко тримаючись Євангелія, в якому недвозначно говориться про тіло і кров Господні як про поживу, котра дає життя вічне.
5. Для достойного причастя як служителі, так і вірні, готуються постом і багатьма молитвами. Зокрема, тут варто згадати насамперед богослужби Часослова, як теж і Послідування до святого причастя, котре містить псалми, тропарі, канон і понад десяток молитов перед і після прийняття Євхаристії.
6. Із сивої давнини маємо чудові візантійські мозаїки, фрески та ікони на тему Євхаристії. З-поміж них варто згадати "Причастя апостолів", "Тайну Вечерю", "Небесну Літургію", "Явлення Христа св. Петру Олександрійському", "Агнець Божий", "Христос - виноградна лоза" та інші. Всі вони звеличують Господа, котрий віддав на поживу вірним Свої плоть і кров.
7. Отці Берестейської унії, приступаючи до єдності з Римом, вважали за немаловажне підкреслити, що у нашій традиції практика звершення і вшанування Євхаристії самобутня та відмінна від латинської, отже є три Літургії, немає ніяких походів зі Святими Дарами, але є урочисте перенесення Таїнств для причастя недужих.
Підсумовуючи оці тільки поверхневі зауваги, я хочу ще раз вказати на повноцінність і достойність східної/візантійської традиційної євхаристійної практики, котра для нашої Церкви є найкращим способом почитання Господа Ісуса Христа, Агнця Божого, Котрого їдять і не з'їдають, але причасників Він освячує.

Кілька зауваг щодо тропаря свята Євхаристії

"Воспоминання Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові день празничний. Від Тебе бо рибалки навчилися безкровну жертву хліба й вина Тобі приносити і так творити Твоє божественне воспоминання, яке ми празнуємо і кличемо: Господи, – слава тобі!" (Тропар свята Євхаристії)

Тропар свята Торжественного поклоніння Пречистим Тайнам Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа (Пресвятої Євхаристії), як на мене, є доволі невдалим. Він був написаний порівняно пізно - у першій половині ХХ століття - у рамках римської реформи літургійних книг recensio ruthena, замінивши собою попередній святковий тропар "Хліб преєстественний...", що оспівував лише Тіло Господнє, котре "днесь празденственно на престолі зрится" - тобто мав на увазі виставлений у монстранції Хліб. Цікаво, що кондак (зауважу, доволі непоганий) зостався той самий, оскільки він не стільки акцентував на виставленні Тіла і поклонінні йому, скільки на причасті Дарами, у котрих присутній Христос.
Мені невідомо, хто уклав тропар "Воспоминання Твоє...", але автор не відзначався особливим гимнографічним талантом, оскільки просто переробив для свята тропар Різдва Христового "Різдво Твоє, Христе Боже наш...". Така практика, звісно, не вийняткова: згадаймо лише покровський кондак "Діва днесь предстоїть у церкві...", укладений на взір різдвяного кондака "Діва днесь Пресущного родить...". Проблема в тому, що автору тропаря Євхаристії переробка, м'яко кажучи, не вдалася. В результаті вийшов не головний гимн свята, а якесь справжнє "масло масляне". Пригляньмось лише ближче: воспоминання Христа Бога "засвітило світові день празничний", бо від Нього рибалки навчилися творити про Нього воспоминання, яке ми, знову-таки, празнуємо. Про що йде мова? Що ми празнуємо - воспоминання чи день? Важко відповісти однозначно.
Більше того, тропар богословськи неточний, оскільки твердить, що "рибалки" (апостоли) навчилися від Христа приносити "безкровну жертву" (Євхаристію) Йому таки. Натомість з євхаристійних молитов наших Літургій недвозначно зрозуміло, що Євхаристія приноситься Отцеві, а Христос є Той, хто приносить. Отож, співставляючи логіку Літургій і тропаря, складається враження, що Христос приносить Євхаристію Сам Собі, що є, звісно, нісенітницею.
Попередньо я висловив своє щире переконання у тому, що свято Євхаристії зайве у нашому календарі. Втім, моя настанова лишається моєю особистою справою. Натомість тропар свята "Воспоминання Твоє..." й далі перебуває у молитовному вжитку всієї УГКЦ, маючи вищеописані мною проблеми-ґанджі. Він обов'язково потребує або мистецько-богословської переробки, або заміщення якимось іншим гимном, котрий може бути новоукладений, чи взятий із наших літургійних піснеспівів, присутніх, приміром у службі Великого четверга або у Послідуванні до святого причастя.

«Воззвавши мене, введи знову в рай»: екологічний аспект приготування до Великого посту у візантійській традиції

«Весна душі» – так неодноразово називають Великий піст, Святу Чотиридесятницю, наші літургійні книги. Пробудження природи від тривалого зимового сну служить наче символом оновлення людської душі, «постарілої через прогрішення». Щороку створений світ скресає для нового життя – щороку й ми заново стаємо на шлях зустрічі пасхального таїнства смерті і воскресіння Господа Ісуса Христа. Воскресіння нашого Спасителя є осердям всього літургійного святкування Церкви, тому період Великого посту є вельми значущий для неї, оскільки вже понад два тисячоліття вміє щоразу по-новому підводити вірних до порожнього гробу, з якого сяє Життя.

Шлях до оновлення життя у Воскреслому Христі лежить через постову аскезу, котра є чимось значно ширшим і більшим, аніж просто гастрономічною дієтою чи відмовою від банальних задоволень. Понад різноманітні фізичні заборони для нас стоїть заповідь метаної, тобто глибокої переміни нашого ума, щирого покаяння і навернення до Бога, єднання з яким є головною метою всіх наших постів, умертвлень і покут; без Нього все воно зостається безглуздим, виродженим і зведеним до споживацького абсурду. Інший важливий аспект посту – це повернення до себе, правдиве пізнання свого єства і будування внутрішнього Царства, щоб бути справді «новою людиною». У тандемі з цим останнім також йде оновлення наших стосунків з ближніми, бо тільки правдиво пізнавши і полюбивши себе саму людина здатна оцінити і возлюбити іншого.

Троїстість «Бог-я-ближній» неминуче потягає за собою теж четвертий, екологічний вимір посту у його, знову-таки, трьох аспектах: по-перше, як реалізації первісного Божого задуму і заповіді, проголошеної ще в Едемі, по-друге, як розсудливому споживанні та використанні Божих дарів і, по третє, як загальної відповідальності за спільний дім, який приготований не лише нам, але й нашим нащадкам.

Такий багатосторонній духовний постовий комплекс з особливим екологічним акцентом дуже добре можна проілюструвати підготовчим періодом до Святої Чотиридесятниці у візантійській літургійній традиції. Він включає в себе чотири неділі з особливими споминами – про митаря і фарисея, блудного сина, Страшний суд і вигнання Адама, – до яких можна додати також Неділю про Закхея ніби своєрідний вступ.

Отож, ще тільки готуючись до великопосного аскетичного поприща, ми у Неділю про Закхея зустрічаємось із доволі одіозною постаттю «чоловіка-грішника», беззаконного хабарника-митаря, прагнення зустрічі з Богом якого, однак, перемагає його фізичні обмеження. На прикладі Закхея ми вкотре переконуємося, що людина є нікчемно мала перед Богом, тому особливо прикметно, що Його створіння стає середником для такої зустрічі: Закхей вилізає на смоківницю, де його запримічає Спаситель. Таким чином, створений світ має стати людині допомогою на її шляху до духовного поступу, на вершині якого можлива наша безпосередня зустріч із Господом. Богоспілкування потягає за собою навернення і виправлення життя у світлі праведності.

Із Неділею про митаря і фарисея починається Постова Тріодь – головна молитовна книга Чотиридесятниці, справжня духовна конституція покаяння. Вже перші її гімни застерігають від небезпеки самовдоволення тим станом, у якому ми зараз перебуваємо. Коли нам видається, що ми з тієї чи іншої рації кращі від інших, Господь дає нам зрозуміти, що «Його думки – не наші думки». Перед лицем Божим є завжди відкритою справжня суть людини, котру часто приховують зовнішні рольові маски. Бог через поверхневу, часто фальшиву, оболонку глядить на саме серце людини і саме за ним судить її. У Ньому постійно нуртує джерело нашої надії, яка може щоразу оновлювати нас. Весь обшир навколишнього світу, всі діла рук Творця – це той Господній храм, в якому «зранку», себто від початків свого існування, стоїть кожен з нас перед Божим обличчям. І хоч «вся наша тілесна храмина осквернена», Він може очистити нас своєю ласкавою милістю.

Вартість життя з Богом і глибину гріхопадіння людини чудово змальовує пам’ять Неділі про блудного сина. Ми достойні високої гідності богосинівства лише тоді, коли живемо у Отчому домі, тобто у безпосередній близькості з Господом. Будь-яке віддалення від Нього неминуче потягає деградацію людського єства. У поєднанні з таким «добровільним вигнанням», безумна розтрата щедрих Божих дарів незагайно оселює нас у «землі чужій», котра є символом занепаду всього створіння через нашу нерозсудливість. Натомість оновлення всього сущого можливе, знову-таки, лише через людину: тільки наше повернення до Отця може принести гармонію у створіння і перемінити землю навколо нас із чужинської на вітцівську. Важливий аспект: Бог нікого не тягне насильно до спасіння, тому вільний вибір зостається за нашою готовністю «встати і піти». Він же, у свою чергу, завжди тримає для нас відкриті обійми.

Неділя про Страшний суд показує нам переломний етап існування всесвіту. День Господнього суду, котрий прийде «наче злодій», захопить все суще у тому стані, в якому воно перебуває. Син Чоловічий судитиме людину виключно в дії чи бездіяльності, тобто «за ділами рук». Справжній піст неможливий без action, дієвості, причому дієвості не лише внутрішньої, але й зовнішньої. Остання немислима без участі сотвореного світу: приміром, голодного накормити можна лише тим, що вирощує земля за людської співдії. Ця неділя також заохочує берегтись від великої небезпеки «відкладання на завтра» нашої доброчинності, оскільки ми можемо так і не впізнати миті Божого суду в нашому житті і власновільно піти у вогонь вічний, зостаючись нечулими до потреб інших.

Останнім днем перед початком Чотиридесятниці є Неділя про вигнання Адама. Спомин цієї неділі повертає нас ad fontes посту. Досконало створений Божий світ перебував у гармонії з людиною, як священиком всього сущого. Адам був покликаний «порати і доглядати» Едем, тобто приносити Богові жертву хвали від усього сотворіння. Єдина заповідь Божа, спрямована безпосередньо до нього – це піст, тобто заборона споживати із древа пізнання добра і зла. Переступ цієї заповіді порушує Божий лад у світі: людина стає смертною, а земля проклятою через неї. Адамів плач біля брами Едему є голосінням всіх поколінь людства за втраченою досконалістю всього сотворіння. Повернення можливе лише через покаяння: людина чекає нового покликання до раю, котре через віки вчиняє Христос, який прийшов у плоті і «як чоловік покликав чоловіка».

Передпостові неділі є тільки початком шляху до відновлення гармонії всього сущого, котре стається можливим лише у Господі. Подальші шість тижнів Чотиридесятниці доволі інтенсивно наповнені роздумуваннями Постової Тріоді про глибину наших гріхопадінь і велич спасенних діянь Божих, всезагальними моліннями, поклонами і скорботними наспівами, котрі разом укладають у нашій духовній свідомості неповторну покаянну мозаїку, яка не мислиться без пахощів весняних бруньок та голосів небесного птаства.

Останній тиждень перед Великоднем вже не належить до Чотиридесятниці: наше особисте покаяння відходить на другий план перед священнодіянням Господа Ісуса, котре Він задля нас звершує. Христос воскрешає Лазаря, урочисто входить до Святого Граду, який не впізнав Його, проповідує у храмі, збирає апостолів на Тайну Вечерю, де вчить їх досконалої любові. Він добровільно йде на страсті і смерть, умирає між злочинцями на хресній шибениці і дається на квапливе погребення у гробі. Господь Ісус Христос сповнює собою все, коли сходить до глибин аду та обезвладнює його. У місці вічної смерті Він покладає початок новому буттю, підносячи в особі праотця Адама все людство і, сам стаючи новим Адамом, творить ще досконалішу гармонію всього сущого. Із гробу Спасителя для всього сотворіння сяє світло вічного воскресного дня, нової ери, котра почалась через пасхальне таїнство Господа нашого Ісуса Христа.

* * *

«Нині все наповнилося світлом, і небо, і земля, і глибини підземні; нехай же святкує все створіння востання Христове, в якому утверджується» (тропар 3-ї пісні Великоднього канону).

Молитви на благословення пшениці для колива (куті) перед святами Різдва Христового і Богоявлення

Після заамвонної молитви священик виходить до місця, де приготована пшениця, і обкаджує її. Хор співає тропарі храму або дня.

Священик: Господеві помолімся.

Хор: Господи, помилуй.

Священик: Господи, що все створив словом Твоїм і звелів землі різноманітні вирощувати плоди для насолоди і споживання нашого. Ти зернами трьох отроків і Даниїла, що у Вавилоні, наситив і наповнив радістю; сам, Всеблагий Царю, пшеницю оцю благослови (благословляє), і тих, що будуть споживати її, освяти, бо в честь і славу Тобі, Владиці Господу, це принесли раби Твої, і в пам’ять тих, що спочили у благочестивій вірі; даруй же, Благий, тим, що споживатимуть її і святе Різдво (Богоявлення) Твоє святкуватимуть, все, чого для спасіння просять, і вічних Твоїх благ насолодження, молитвами Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії і всіх святих Твоїх.

Бо Ти благословляєш і освячуєш все, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Безначальному Отцю, з Єдинородним Твоїм Сином, і Пресвятим, і Благим, і Животворящим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Священик: Господеві помолімся.

Хор: Господи, помилуй.

Священик: Господи Ісусе Христе, Боже наш, що благословив п’ять хлібів i п’ять тисяч народу нагодував. Сам благослови (благословляє) пшеницю оцю, і умножи її у цiм селі і по всім світі Твоїм, та й вірних, що споживають її, освяти.

Бо Ти благословиш і освячуєш усе, Христе Боже наш, i Тобі славу віддаємо із Безначальним Твоїм Отцем, із Всесвятим, і Благим, і Животворящим Твоїм Духом, нині i повсякчас, i на віки віків.

Хор: Амінь.

Священик: Господеві помолімся.

Хор: Господи, помилуй.

Священик: Господи Боже наш, Джерело добра, Ти звелів землі виростити плід ради милосердя Твого і благості; благослови (благословляє) і примнож пшеницю оцю, що принесли раби Твої на честь святого Різдва (Богоявлення) Твого; наповни скарбниці їхні всілякими добрими плодами, пшеницею, вином і єлеєм, і збережи їх від усякої спокуси з усіма, хто з ними, і просвіти їх на пізнання Твоє, щоб, бувши благовгодними Тобі, сподобилися вічних Твоїх благ.

Бо благословилося ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Священик окроплює пшеницю свяченою водою, кажучи:

Благословляється і освячується пшениця оця, благодаттю Пресвятого Духа, окропленням води цієї свяченої, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Хор співає Будь ім’я Господнє… та слідує завершення Літургії.