пʼятницю, 11 листопада 2016 р.

Середа четвертого тижня Чотиридесятниці (Бут 9:18 - 10:2)


Бут 9:18 - 10:2
18 Сини ж Ноя, що вийшли з і ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам був батько Ханаана. 19 Троє оцих були сини Ноя і від них заселилась уся земля. 20 Ной почав порати землю і насадив виноградник. 21 Та й випив він вина й і упився в своїм наметі так, що й обнажився. 22 Побачив же Хам, родоначальник Ханаана, що батько тілом світить, та й заходився оповідати про те своїм братам на дворі. 23 Тоді взяли Сим і Яфет накривало собі на плечі і, підступивши спинами, прикрили наготу батька свого; обличчя ж їх були обернені від нього, то й не бачили наготи батька. 24 І прокинувся Ной від вина свого та й довідався, що вчинив з ним його підстарший син 25 і сказав: Проклятий нехай буде Ханаан! Останнім рабом нехай він буде своїм братам! 26 Ще й додав: Благословен Господь, Бог Сима! Нехай Ханаан буде рабом його! 27 Нехай поширить Бог Яфета, нехай живе в шатрах Сима! А Ханаан нехай буде рабом їх. 28 Після потопу жив Ной 350 років. 29 Усього ж прожив Ной 950 років і аж тоді вмер.
1 Ось потомки синів Ноя: Сима, Хама та Яфета, в яких народилися сини по потопі. 2 Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Яван, Тувал, Мешех та Тірас.  
 
Уривок з книги Буття, котрий читаємо цього дня, розповідає нам про події, котрі стались невдовзі після потопу. Господь наново дає людині зможу обжити землю, тому Ной починає займатись землеробством і садівництвом. Виростивши виноградник, він виготовляє вино. Невідомо, чи знав праведник п’янку силу цього напою, оскільки від його надміру Ной засинає нагим у своєму наметі. Середущий його син, Хам, бере батька на кпини і насміхається з наготи свого вітця перед рідними братами. Втім вони виявились доброчесними: замість глузувати з батька, Сим і Яфет покривають його голого покривалом. Протверезілий Ной підводиться зі сну і, розгніваний, проклинає нащадків Хама за те, що той вчинив. До цього він додає благословення двом іншим своїм синам, котрі виявили належне пошанування своєму родителеві.

Знаємо, що ім’я Хама стало для подальших поколінь синонімом зухвалої, грубої та насмішкуватої людини, котра часто нехтує елементарними нормами ввічливості чи навіть моральності. Хам не вміє оцінити того, хто виявив до нього люб’язність, не хоче зважати на вік, стать, становище інших, не сприймає корисного напоумлення, котре справді може йому допомогти… Нікого не нагадує? Не варто далеко оглядатись – кожен з нас буває в ролі Хама. Згадаймо, як легко ми знаходимо якусь дрібну зачіпку для того, щоб присікуватись до інших, як часто ми бачимо «чуже під лісом», але не зауважуємо «свого під носом», яким звичним нам здається те, що нам роблять добро, і яким надзвичайним є наше прагнення до належної віддяки за нього. Хам сидить у кожному з нас настільки, наскільки ми допускаємо гріх у своє нутро. Диявол є хамом з первовіку. Він відкинув Боже до нього благовоління – бо ж був Люцифером, тобто Світлоносцем, – і відкрито виступив проти свого Творця. Кінець диявола, зрештою, як і тих, котрих він поволік за собою, відомий: це вічне прокляття. Не будьмо ніколи хамами – ні перед Господом, ні перед ближніми, ні перед самими собою. Будьмо радше «симами» і «яфетами», щоб стати нам дітьми Божого благословення.

суботу, 5 листопада 2016 р.

Молитви за визволення від загрози землетрусу


Молитва перша за визволення від страшної загрози землетрусу
Боже великий, і страшний, і дивний, величний та істинний! Ти твориш все і перемінюєш, споглядаєш на землю і чиниш, що вона трясеться, доторкаєшся гір, і вони димують. Ти потрясаєш піднебесся від підвалин, і стовпи його не хитаються. Ти основи землі воздвигаєш і утверджуєш їх Своїм повелінням. Тебе все боїться і тремтить від лиця сили Твоєї, бо могутнім єсть гнів погрози Твоєї на нас, грішних, але й незлічимою і недослідимою є милість обітниці Твоєї. Ти сам пом’яни щедроти Твої, Господи, і милості Твої подай нам, вони бо одвіку. Утверди творіння, укріпи землю, припини коливання її, зміцни захитану вселенну, і не погуби нас із беззаконнями нашими, ані не засуди нас із гріхами нашими до безодень землі. Бо Ти єси Бог наш, Бог, щоб милувати і спасати, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Молитва друга, святішого Кир Філотея, Патріярха Царгородського, за визволення від загрози землетрусу

Царю святий, чоловіколюбче Боже, Царю довготерпеливий, Господи, всякого чуттєвого та розумного творіння Створителю, що все носиш глаголом невимовної сили Твоєї і єдиний маєш власть над життям і смертю. Ти справедливо караєш і чоловіколюбно ще більше милуєш. Ти за всемудрим Своїм промислом дочасним нашим життям кермуєш і всіляко роки спасення нашого влаштовуєш. Знаємо, що через многоту зла наших гріхів коливаєш землю і трясеш її, і страх та жах зійшли на нас перед лицем гніву Твого, Довготерпеливий. Серце наше занепокоїлось, коли вона розкололась, і боязнь смертна напала на нас, коли вона загойдалась, щоб вона, було, не вхопила, наче лев, душі наші – і ніхто не ізбавить; щоб вона не поглинула нас – і тління вкриє нас, та й ніхто не визволить, ані врятує. Ради сього благаємо Тебе і молимось Тобі, єдиному незлобивому Богові: не пом’яни наших беззаконь передших і теперішніх, ні не відміряй тягареві гріхів наших належну відплату. Коли бо увійдеш у суд із отсим родом нашим, то ніхто не виправдається перед Тобою, але цілковито згине із землі пам’ять про всіх нас. Пом’яни, Довготерпеливий, одвіку сущі щедроти Твої і милості Твої та з отцями нашими істинний завіт Твій, і хай не поглине нас глибина земна, ані не пожеруть нас уста її, але ущедри нас, сокрушених, і помилуй, смиренних, і посіти одержимих многим страхом і боязню від жахливої загрози землетрусу й замішання. Якщо ж поміж нами деінде знайдуться такі, що бояться Імени Твого та бережуть повеління Твої – якась мала вибрана частка, сім’я благословенне, скарб сокровенний, який Ти єдин відаєш і оберігаєш, – їх, як Благий, вислухай за нас, недостойних, заради дару милості Твоєї. Прийми їхні моління, що приносять Тобі, Чоловіколюбче Владико, за повинних людей, як прийняв мольби Авраама за содомлян, як прийняв мольби Даниїла і Єремії, Божественних Твоїх пророків, котрі ублагали Твою благість за Ізраїль у полоні, щоб із роду в рід славилась недослідима глибина Твого чоловіколюбія. І хай ми теж принесемо Тобі вдячний дар нашого навернення і покаяння, могутньою Твоєю рукою укріплювані, за молитвами і благанням Пречистої Твоєї Матері і всіх Святих, що одвіку вгодили Тобі. Амінь.

Молитва третя за визволення від загрози землетрусу
Владико Господи Ісусе Христе, Боже наш, невичерпне Джерело щедрот, недослідима Глибино чоловіколюбія, неосяжна Безодне щедрот і благості! Ти завдаєш поколінням людського племені грядущі рани і покарання задля безмірного Твого чоловіколюбія з пожитком, щоб наше нестримне і скороминуще прагнення гріха утримати Божественним страхом Твоїм, наче якоюсь віжкою, хай воно безладно не затьмарює Божественний образ, ані душевному благородству зло спричинює. Спини, молимось, страшне коливання і незвичне зрушення землі, яку нині спонукав справедливо супроти нас дрижати, на спомин нашого протиприродного прагнення до всякого гріха і Твого за се праведного на нас покарання. Бо якби ми Твої повеління були зберегли і дотримувались властивих меж, то земля, корячись Твоєму всемогутньому повелінню, не тряслась би нині, покинувши властиву їй непорушність, і неприродно не намагалась поглинути нас. Справедливо се, о праведний Господи, бо не сповняємо повелінь Царства Твого і, занехаюючи їх, не боїмось праведного Твого супроти нас гніву, Владико, але лукаве вчиняємо перед Твоїми очима, ненавидячи одне одного, заздрячи одне одному, гніваючись одне на одного. Ми занехаяли любов, відцурались братолюбія, відкинули милостиню і полюбили сріблолюбство, обцілували користолюбство і щедрість зненавиділи, черевоугодство та ласунство покохали, піст і здержливість не забажали – словом, кожну заповідь Твою відкинули, Господи, і всілякі гріхи чинимо, через які гнів Божий спадає на синів бунтівливих і непокірних, як каже Писання. Ось які сувої нашої злоби! Ось яке співіснування лукавих і нечистих наших діл одне супроти одного! Ось які ненависть і гординя, які утаєно і відкрито явлені, котрі є злобними та смертоносними здобутками беззаконь наших, що накликають ще інші покарання: коливання і стрясання землі, пагуба і голод, нашестя супостатів, а по всьому ще й невимовна й безконечна мука. Але не відкинь нас до кінця Імени ради Твого святого, і хай не пожере нас живих земля через наші гріхи, щоб не були позбавлені ми, окаянні, часу на покаяння і навернення. Бо хоча ми й численно обіцяли покаяння, та багаторазово Тобі, Богові нашому, збрехали, тож Ти присудив нас зрубати, як неплідну смоківницю, повелівши землі цілковито покрити всіх нас. Але ще й нині довго потерпи, о чоловіколюбний Упоряднику землі, що не бажаєш смерті грішника, але щоб той навернувся і жив! Ти звелів сімдесят раз по сім прощати прогрішення братам, тож не погуби отсе мале стадо Твоє, сокрушене страхом й упокорене плачем, застрашене коливанням землі та цілком збентежене. Одначе пом’яни, Довготерпеливий, щедроти Твої і милості Твої, пом’яни, що помисел людини ревно до зла припадає від юності її, і ніхто не єсть чистим від скверни перед Тобою, щоб ми й нині, невимовну Твою благість прийнявши, благодарили за всі преславні і величні діла Твої, які сотворив єси і твориш з нами, недостойними, і за недослідиме море Твого чоловіколюбія. Благодаттю Безначального Твого Отця, і Животворящого Твого Духа, за молитвами і моліннями Пречистої Твоєї Матері і всіх Святих Твоїх. Амінь.


За требником митрополита Київського Петра Могили 1646 року

неділю, 1 травня 2016 р.

Травневі молебні до Пресвятої Богородиці


1. Походження традиції травневих богородичних відправ.
Ідея посвяти певних часів чи періодів року для вшанування деяких подій чи осіб з історії спасіння людства є спільною для всієї Христової Церкви. Втім, кожна із її гілок сама вирішує, як, коли і яким чином почитати спасенні події чи священних осіб, беручи до уваги насамперед власну літургійно-богословську традицію. У цьому контексті варто оцінювати також і звеличення Пресвятої Богородиці, матері Спасителя світу Господа Ісуса Христа, якій Церква із найдавніших часів віддавала найбільшу пошану. Численні молитви, гімни, ікони, свята – всі вони є лише земними відгомонами тієї богоматеринської гідності і небесної слави, котрими наділив Марію сам Бог.
Традиція звеличувати Богородицю у місяці травні походить із середньовічної Західної Європи. Витоки такої присвяти деякі дослідники вбачають у бажанні Римо-Католицької Церкви християнізувати окремі поганські звичаї місцевих народів, зокрема вшанування у цей час богинь розквіту та плодючості Флори і Артеміди. Перші згадки про травневі моління до Божої Матері походять з кінця ХІІІ століття: король Іспанії Альфонс Х закликав своїх підданих цього місяця єднатись у молитвах перед зображеннями Богородиці. Десь із XIV століття поширюється звичай приносити травневі зела і квіти, прикрашаючи ними статуї та вівтарі Пречистої Діви. Аж у XVI столітті в Німеччині травень вперше названо «місяцем Марії». Втім, найбільшого розвитку травневі богородичні відправи зазнали у XVII – XVIII століттях в Італії, у багатьох містах якої їх щоденно протягом усього травня звершували спершу ченці домініканці, а згодом і єзуїти. У подальших століттях Римські Архиєреї кількаразово видавали особливі звернення та постанови, заохочуючи вірних вшановувати Божу Матір через участь у марійських богослужіннях протягом цього місяця. До сусідньої Польщі травневі моління до Богородиці принесли вже згадані єзуїти, котрі у цей місяць почали звершувати марійські відправи десь від першої половини ХІХ століття. Сучасне травневе богослужіння римо-католицької традиції складається із лоретанської литанії (протяжної благальної молитви) до Богородиці, тематичної марійської проповіді та благословення вірних Святими Дарами.
Фактично аж до початку ХХ століття в Українській Греко-Католицькій Церкві особливий травневий богородичний культ був майже незнаним. Це пов’язано з тим, що Східні Церкви, до яких належить і УГКЦ, назагал не знають практики присвяти окремих місяців святим особам чи подіям. Натомість особливими марійськими періодами нашого церковного року є богородичні свята з їхніми передсвяттями і посвяттями, а також і особливий піст у місяці серпні перед Успенням Божої Матері, котрий ще у давній Візантії був обрамлений служінням особливого молебню на честь Пресвятої Діви – параклиса, про який мова йтиме нижче. Врешті, навіть кожна середа року присвячена звеличенню Пресвятої Богородиці.
Початки травневого марійського набожества в УГКЦ знаходимо під час Добромильської реформи Чину святого Василія Великого, котру проводили у 1882 році отці єзуїти. Саме завдяки їй у василіянських монастирях почали культивуватись тогочасні римо-католицькі практики, зокрема й присвята місяця травня для особливого вшанування Божої Матері. Для щоденних марійських відправ спершу використовували давній візантійський параклис (з грецької «покірне благання»), котрий ще у ІХ столітті уклав чернець Теостирікт. Основну частину параклису складає канон до Пресвятої Діви з приспівом «Пресвятая Богородице, спаси нас», який зазвичай читали на всяку скорботу душі і тіла. Однак, незабаром василіянин о. Мелетій Лончина (за іншими даними – василіяни о. Платонід Філяс і о. Андрей Шептицький) скоротив параклис, забравши з нього канон і додавши натомість ряд благальних закликів до Божої Матері, скомпонованих частково на основі богородичного акафісту і частково на основі лоретанської литанії. На них богомільці відповідали вже згаданим приспівом канону. Такий спрощений молебень і досі є основною літургійною молитвою до Божої Матері протягом цілого місяця травня на багатьох парафіях УГКЦ.
2. Різновиди молебнів. Травневий богородичний молебень.
Як вже було зазначено вище, сучасний варіант короткого молебню до Богородиці, котрий звичайно служать у травні, постав із стародавнього параклису. У свою чергу параклис укладений як наслідування утрені, маючи у своєму складі її характерні частини: псалом 142, «Бог Господь», тропарі, канон, прокімен, Євангеліє тощо. Крім параклису існують також інші молебні. Зокрема, сучасний Требник УГКЦ вміщає у собі, приміром, чин загального молебню до Господа, Божої Матері або святих, котрий можна служити на всякі потреби та в різних обставинах, молебень на святу Пасху, який служиться у період від Великодня до Вознесіння, і молебень за недужого, що його слід відправляти у домі хворого. Окрім цих згаданих молінь старовинні літургійні книги мають спеціальні молебні у часи бездощів’я чи сльоти, за припинення епідемії, за воїнів під час війни та ряд інших.
Травневий молебень до Пресвятої Діви зазвичай відправляють у храмі перед престолом, тетраподом або шанованою іконою Богородиці. Також його можуть служити у каплицях, громадських закладах, приватних будинках, або навіть на відкритому повітрі – приміром, біля хрестів та фігур на дорогах чи полях. Часто до місця служіння поза храмом вірні виходять хресним ходом, несучи святий хрест, хоругви та ікони, а йдучи дорогою туди й назад співають пісні марійської тематики.
Молебень до Богородиці починається з начала обичного – ряду молитов, котрі відкривають майже всі літургійні моління нашої традиції. По благословенні священика вірні співають стихиру «Царю небесний…», котрою прикликається помочі Святого Духа для здійснення моління. За нею слідує ряд покаянних та звеличних благань до Пресвятої Тройці – трисвяте, славослов’я, потрійне «Господи, помилуй», молитва «Пресвята Тройце, помилуй нас». Завершає начало обичне Господня молитва «Отче наш», котрої нас навчив сам Ісус Христос.
Після цього читається 142 псалом, який є молитвою-благанням до Бога, щоб Він вислухав наш голос. За ним вірні співають навпереміну із псалмічними стихами піснеспів «Бог Господь і явився нам», котрий є запевненням Господньої допомоги й підтримки у всіх наших обставинах. Часто псалом та «Бог Господь» опускають, тому після начала обичного співають одразу тропарі (короткі гімни) на прославу Матері Божої «До Богородиці з запалом прибіжім» і «Не замовкнемо ніколи, Богородице», якими молільники висловлюють свою надію та любов до Пресвятої Діви.
За тропарями відбувається спів прокімена «Пом’яну ім’я Твоє у всякім роді і роді» зі стихом. Цим співом вірні благають Богородицю зглянутись на їхню молитву. Одразу після прокімена співається «Всяке дихання нехай хвалить Господа» і читається уривок з Євангелія від святого Луки. Зачало оповідає про відвідини Марією Єлизавети, під час яких Єлизавета вітає її як Матір Господа, а Богородиця, сповнившись Святим Духом, виголошує пророчі слова про те, що вона буде звеличена всіми поколіннями. Після Євангелія співається стихира, в якій збідована людина благає Пресвяту Діву як могутню помічницю вірних допомогти у скорботах цього життя.
Якщо ж стихиру опускають, то священик по Євангелію одразу виголошує благальні заклики до Божої Матері, на які вірні відповідають «Пресвятая Богородице, спаси нас». Ці 16 благань продовжують провіщене в Євангелії звеличення Марії, котра своїм Богоматеринством і святим життям стоїть понад всяке земне і небесне створіння. Як вже було сказано, більшість цих епітетів взято укладачем з акафісту до Богородиці, котрий постав у Константинополі біля VI століття.
Молебні стихири, котрі починаються після благань, надзвичайно поетично змальовують допомогу і заступництво Богородиці, про котрі Церква свідчить із свого живого досвіду ось уже протягом століть. Перші два гімни описують різноманітні випадки сприяння Пресвятої Діви християнському родові, а два останні мають радше догматичний характер, відкриваючи велич Марії перед Богом, завдяки якій вона може допомагати вірним.
Єктенія, яку священнослужитель виголошує після стихир, містить благання до Господа про визволення від усяких бід тих, котрі стоять на молитві, як теж і про відвернення справедливого Божого гніву, що надходить на світ через наші беззаконня. Наслідками гріхів є не лише хвороби, скорботи чи бідування, але й стихійні лиха, війни та міжусобиці, однак наш Спаситель може все це подолати своїм милосердям. Саме на нього ми покладаємось, багаторазово співаючи протягом єктенії «Господи, помилуй».
Своєрідним підсумком молебню є благальна молитва до Богоматері, яку читають на завершення богослужіння. Існує доволі багато різних богородичних молитов для молебнів, але, мабуть, найпопулярнішою з них є «Царице наша преблагая», котру зазвичай співають усі присутні на відправі. Головна її тема суголосна із початковими тропарями – Мати Божа є близько до всіх, що перебувають у бідах і скорботах, і може допомогти тим, котрі з вірою її проситимуть. Після завершення молитви настає відпуст, тобто останнє молитовне звертання до Бога перед виходом із храму. Доволі часто по відпусті вірні співають давній богородичний гімн «Під твою милість», а по відспіванні цілують ікону Пресвятої Діви Марії.
Важливим елементом травневих марійських богослужінь стали також проповіді про Пресвяту Богородицю, в яких душпастирі розповідають про її земне життя і служіння, небесну славу та заступництво для людей, а також закликають вірних ревно молитися до Марії та наслідувати її чесноти у повсякденному житті. Зазвичай такі повчання священики виголошують після Євангелія чи по завершенні богослужби.
У контексті богородичних молебнів місяця травня варто згадати теж і про побожні народні пісні, які звеличують Божу Матір, і число яких, мабуть, уже перевищує кілька сотень. Вірні залюбки співають богородичні пісні перед початком травневих марійських відправ та по їх завершенню, як також під час розмаїтих молитовних походів, причому багато богомольців знають щонайменше кількадесят таких пісень напам’ять. Однак, на жаль, глибина змісту, богословська витонченість та музичне оформлення багатьох із них спонукає бажати кращого.
3. Правильні акценти щодо участі в травневих молебнях.
Хоча молебень як такий є приватним богослужінням, до участі в якому ніхто не може бути зобов’язаний так само, як до участі у недільній чи святковій Божественній Літургії, однак його відправа на честь Богородиці є загально знаною і любленою в УГКЦ. Таке богослужіння допомагає вірним глибше пізнати роль Пресвятої Богородиці в історії спасіння світу. Щира та осмислена участь у молебні на честь Божої Матері невимовно збагачує наше пізнання величі Божого задуму відкуплення людства. Діва Марія наважилась сказати «так» Господній волі замість непокірного «ні», котре звучало протягом тисячоліть після гріхопадіння прародичів в Едемі. Від Богородиці ми можемо навчитись правдивого служіння Ісусові Христові, воплоченому Слову, котре мусимо також завжди носити у собі. Через молитовні благання до Богородиці ми стаємо учасниками понад двотисячолітнього досвіду спілкування Церкви з Богоматір’ю, котра є ідеальною іконою єдності Бога з людиною.
Конституція Другого Ватиканського Собору про святу літургію Sacrosanctum Concilium повчає, що побожні практики, до яких відносяться і травневі богородичні богослужби, мають здійснюватись з урахуванням літургійної пори, тобто відповідного періоду церковного року, а також мають узгоджуватись із літургією Церкви, з неї якоюсь мірою випливати і до неї провадити вірних (див. SC 13). Тобто, травневі богородичні молебні зовсім не випадає служити, приміром, у Страсному тижні, кожен день якого має свою доволі інтенсивну молитовну тематику. Також марійські відправи не можуть витісняти канонічне молитовне правило Церкви – утреню, вечірню, часи тощо: вони можуть звершуватися після нього, але не замість нього. Такі й подібні правильно розставлені акценти зможуть ґрунтовно збагатити практику як травневого богородичного культу, так і всього молитовно-літургійного життя Церкви.
  
Іван Дутка,
викладач літургійного богослов’я
 Івано-Франківського богословського університету
 ім. св. Йоана Золотоустого УГКЦ

суботу, 23 квітня 2016 р.

П'ятниця третього тижня Чотиридесятниці (Бут 8:4-22)


Бут 8:4-22
Сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. 5 А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів'я. 6 По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, 7 і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. 8 Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. 9 Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. 10 Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. 11 І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. 12 Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. 13 На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, - аж ось поверхня землі була суха, 14 а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. 15 Тоді Бог сказав до Ноя: 16 Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. 17 Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі. 18 І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. 19 Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. 20 Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. 21 Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був. 22 Покіль земля землею, - сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути.

Сьогоднішнє читання з книги Буття змальовує нам момент закінчення жахливої катастрофи всесвітнього потопу. Ковчег осідає на горах Арарату, зостаються позаду страшні місяці плавби посеред безконечного водного плеса, котре покрило собою все живе. Ной, врятований від загибелі разом із сім’єю і тваринами, відчуває, що все вже скінчилось, однак чекає у довір’ї на Боже веління. Опадають води, з’являються верхів’я гір. Ной випускає крука, а потім і голуба, однак вони ще не бачать сухої землі. Ной чекає. По часі він знову випускає голуба, котрий приносить йому здалека перший натяк на твердь – листя оливного дерева. Ной знову чекає, бо вірить. Голуб, котрого він випустив за тиждень, вже не повертається до нього, знайшовши собі місце поза ковчегом, але праведник не поспішає – він чекає. У перший день першого місяця Ной знімає покрівлю з ковчега, сонце заливає йому очі і він вперше за рік знову глядить на землю. Він радіє побаченому, однак і далі чекає. Аж через два місяці до нього промовляє Господь і наказує Ноєві вийти з ковчега разом з усіма, котрі врятувались від потопу. Щойно тепер праведник ступає за борт човна на сушу. Щойно тепер його довірливе очікування винагороджене, тому Ной воздає хвалу Богові.
Часто нам дуже бракує отієї Ноєвої чесноти – вміння довіряти. Ми прагнемо бути господарями власного життя. Ми гарячкуємо і нервуємо, коли якась дрібничка у нашому побуті відбувається «не за планом». Як ми радикально відрізняємось від праведного Ноя! Можна з певністю сказати, що у нього все пішло «не за планом». Замість спокійно доживати віку, Ной у глибокій старості починає будувати ковчег та збирати до нього тварин і запаси їжі. Його рідний дім, його друзі та знайомі, його дорібки на очах у нього зникають назавжди. Майже піврічне плавання серед безоглядного водяного плеса, майже цілорічне сидіння у закритому човні. Все не так, як він собі давніше планував! Що ми бачимо в результаті? Ной виходить з ковчега і з радістю приносить Богові жертву. Він вдячний Всевишньому за те, що здійснився саме Його план, котрий виявився у стократ досконалішим від Ноєвого власного. Навчімось від Ноя несхитного довір’я до Божих задумів щодо нашого життя. Навіть коли у нас все йтиме шкереберть, пам’ятаймо, що людина, котра вміє чекати сповнення Господньої волі і прислухатись до Його голосу у власному житті, ніколи не матиме проблем із тим, що в неї щось діється «не за планом».

четвер, 28 січня 2016 р.

Походження і зміст чину Великого освячення води на свято Богоявлення


Особливе ставлення до богоявленської води – давня християнська традиція. Вперше про неї згадує святитель Епіфаній Кипрський у своєму творі «Проти єресей», чи «Панаріон», написаному в 70-ті роки IV ст.:
«Різдво Христове, без сумніву, відбулось 11-го тібі (за єгипетським календарем, за юліанським це 6 січня, тобто день свята Богоявлення[1])… І цього ж 11-го числа, але тридцять літ згодом, сталось перше знамення в Кані Галилейській, коли вода стала вином. Тому в багатьох місцях аж до сьогодні повторюється на свідоцтво невірним Божественне знамення, котре сталось тоді, що підтверджують перемінені у вино води джерел і рік у багатьох місцинах. Приміром, джерела в місті Кібіра у Карійській області…, а також і джерела в Герасі Аравійській. Ми самі пили із кібірського [джерела], а наші брати – із гераського… А численні [брати] з Єгипту свідчать те саме і про [ріку] Ніл. Тому-то 11-го тібі за єгипетським [календарем] всі набирають воду і опісля зберігають її – і в самому Єгипті, і в інших країнах»[2].
Отож, вже у IV ст. традиція вшанування води, набраної в день Богоявлення, була відомою не лише в Єгипті, де вперше почали святкувати це свято[3], але й у інших місцевостях християнського світу. Приблизно на десятиліття пізніше від святителя Епіфанія цю ж традицію описує і святитель Йоан Золотоустий. У своїй бесіді на день Хрещення Господнього, виголошеній у 387 р. в Антіохії, він зауважує:
«Опівночі на це свято [Богоявлення] всі, начерпавши води, приносять її домів і [потім] зберігають її увесь рік, оскільки сьогодні освячені води. І стається явне знамення: якість цієї води не псується з плином часу; навпаки, начерпана сьогодні вода залишається незіпсутою і свіжою цілий рік, а часто й два чи три» [4].
Властивість богоявленської води не псуватись протягом довгого часу, мабуть, не настільки вражає уяву, як описане святителем Епіфанієм чудо перетворення вод деяких джерел на вино. Але саме ця властивість вирізняє богоявленську воду протягом вже багатьох століть. Її визнавала навіть атеїстична пропаганда радянських часів, намагаючись дати їй «наукове» пояснення: свята вода не псується начебто завдяки йонам срібла, позаяк її освячують і потім зберігають у срібних посудинах[5] (хоча у переважній більшості випадків так не є). Однак святий Йоан Золотоустий, котрий вперше описав цю властивість, нічого, як і святитель Епіфаній, не говорить про здійснення над водою будь-яких богослужбових чинопослідувань – всі, хто хоче, просто набирають її з місцевих джерел, і її святість ґрунтується на самій даті свята, а не на тому, що над водою прочитали молитву чи звершили священнодію[6].
Вірменський переклад єрусалимського Лекціонаря V ст., в якому ледь чи не вперше на християнському Сході було детально, з вказівкою конкретних біблійних читань і навіть деяких піснеспівів, описане богослужіння всього церковного року, також нічого не згадує про здійснення в день Богоявлення будь-якої священнодії над водою[7]. А константинопольський чиновник Павло Сіленціарій у своєму «Описі храму Святої Софії», написаному близько 563 р., так розповідає про великий мармуровий фонтан, що знаходився у центрі атріуму – обгородженої колонадою площі перед храмом:
А в просторім дворі многоцінним стоїть осереддям
Величезная чаша, з азійського каменю вся.
Рокітливий потік виливається там, у повітря підносячи
Струмені, що мідна труба викидає з великою силою;
Струмені, що лікують недуги, як разом збираються люди
В місяці злотохітоннім[8] на свято тайни Господньої:
Вночі пречистую воду в посудини собі черпають.
Струмені, що Божую волю звіщають: адже чудесна волога
Не піддається повік загниванню і зіпсуттю не підвладна,
Хоч від джерел оддалік перебуде вже многії літа,
Довго у хатніх покоях бережена в глекових надрах[9].
Легко зауважити, що зі слів Павла Сціленціарія прямо випливає, що навіть у VI ст. у Константинополі зберігалась традиція, описана ще святителем Йоаном Золотоустим: богоявленською вважали воду, набрану в ніч свята з джерела, яким у цьому випадку став фонтан перед храмом Св. Софії.
Коли ж виник звичай звершувати над богоявленською водою чин її освячення, і як сформувався сам цей чин?
За повідомленням Теодора Читця, церковного історика межі V-VI ст.ст., звичай здійснювати над богоявленською водою молитву, котра нагадує євхаристійну (Теодор використовує термін ἐπίκλησις – «призивання», епіклеза, як при Євхаристії), було «придумано» Петром Гнафевсом, який в останній третині V ст. займав – з перервами, позаяк його кількаразово скидали, а опісля поновлювали – Антіохійську катедру:
«Повідомляється, що Петро Гнафевс придумав (ἐπινοῆσαι), щоб таїнство (μυστήριον) в церкві освячували при всьому народі[10], щоби ввечері на Богоявлення звершували призивання над водами, щоб на кожній молитві (εὐχῇ)[11] споминали Богородицю і на кожній Літургії (σύναξει)[12] читали Символ віри»[13].
До поставлення Антіохійським патріархом Петро Гнафевс був ченцем впливового константинопольського монастиря акимітів, мав багато зв’язків при дворі. Він був послідовним монофізитом, тому його діяльність православні історики Церкви описують в негативному світлі, однак вона вплинула на розвиток богослужіння як у монофізитів, так і у православних. Це підтверджує візантійський церковний історик XIV ст. Никифор Каліст Ксантопул, який передає цитовані вище слова Теодора Читця так:
«Повідомляється, що Петро Гнафевс також придумав такі чотири чудових звичаї Вселенської Церкви: приготування Божественного мира (μύρου), котре освячується при всьому народі; Божественне призивання на водами увечері на Святе Богоявлення; дерзновенне виспівування Символу віри при кожному церковному зібранні – тоді як до цього його читали лише раз [на рік], у святу і Велику п'ятницю; і поминання Богородиці на кожній єктенії»[14].
Отож, можна доволі впевнено стверджувати, що молитва богоявленського водосвяття, яка містила у собі, подібно до євхаристійної Літургії, епіклезу, з’явилась у останній третині V ст. в Антіохії і вже звідтіль поширилась по всьому Сходові, за винятком несторіан, котрі вже під ту пору віддокремились[15].
Особливу близькість візантійського чину богоявленського освячення води до антіохійської і, ширше, сирійської літургійної традиції можна зауважити з того, що центральна молитва цього чину – «Великий Ти, Господи…» – у візантійців і в сиро-яковитів (як теж і у вірменів, коптів та ефіопів, на яких богослужіння сиро-яковитів мало дуже значний вплив) – однакова[16]. І не лише однакова, але й звернена до Сина Божого, а не до Отця, що прикметне саме для сиро-яковитських (і залежних від них коптських та інших) анафор.
Кожен, хто трохи ознайомлений зі змістом Требника візантійської традиції, знає, що молитву «Великий Ти, Господи…» використовують не лише на свято Богоявлення, але й у чині таїнства Хрещення. Точніше, у богоявленської та хрещальної молитов повністю співпадають початок і середина, а відрізняються лише закінчення. Спільне походження хрещальної та богоявленської молитов таким чином безсумнівне, але котра із них початкова? Ряд вчених, в тому числі Єронім Енгбердінг і Міґель Аранц, намагалися довести, що молитва «Великий Ти, Господи…» була сформована в чині Хрещення і вже звідти перенесена до чину свята Богоявлення[17], всупереч думці Хуберта Шайдта, котрий вказував на початково святочний, тобто не хрещальний зміст деяких виразів цієї молитви[18]. Арґументація його критиків зводилась до спростування його аналізу цих виразів.
Однак на користь правоти Шайдта свідчать не лише і не стільки окремі вирази молитви, скільки той факт, що в сирійській традиції молитву «Великий Ти, Господи…» використовують дійсно виключно на свято Богоявлення, тоді як у чинах хрещального водосвяття (в сирійській традиції їх декілька[19]) часто використовують, поміж іншими, молитву «Господи Боже Вседержителю, всього творіння видимого і невидимого Творче…» – ту ж, котру деякі слов’янські Требники вказують як молитву «Хрещення в небезпеці смерті». При цьому її-таки наводять і найдавніші рукописи візантійського Евхологію, але вже не з таким наголовком, а просто як «іншу» молитву Хрещення. А в дуже важливому спискові Sinait. NE МГ 93, IX ст., що виказує більшу, ніж вся решта збережених грецьких рукописів, близькість до сирійської традиції, молитва «Господи Боже, Вседержителю, Творче всього створіння видимого і невидимого…» є просто основною молитвою чину Хрещення[20]. Отож, молитва «Господи Боже Вседержителю, Творче всього створіння, видимого і невидимого…» збереглась у Требнику[21] лише тому, що початково – як у Sinait. NE МГ 93 – хрещальною була саме вона, а молитва «Великий Ти, Господи…» була, як вірно припускав Шайдт, богоявленською[22].
В цілому, візантійський чин богоявленського освячення води, що звершується у Церквах візантійської традиції аж до нашого часу, має такий порядок:
Порядок освячення води на Богоявлення[23]
1.      Тропарі «Глас Господній над водами…», при співі яких священнослужителі йдуть до посудини з водою.
2.      Читання зі Святого Письма, як Старого (паремії: Іс. 35:1-10; 55:1-13; 12:3-6; прокімен із Пс. 26), так і Нового (Апостол: 1 Кор. 10:1-4 і Євангеліє: Мк. 1:9-11) Завітів.
3.      Мирна єктенія з додатковими прошеннями про воду, під час якої священик читає тайну молитву «Господи Ісусе Христе, єдинородний Сину, сущий в лоні Отця…», аналогічну з молитвою священика про власну негідність у чинах Божественної Літургії[24] і таїнства Хрещення[25].
4.      [Пролог водосвятної молитви «Тройце пресущна…».]
5.      Центральна молитва «Великий Ти, Господи…», схожа на євхаристійну анафору, котра також містить у собі прикликання Святого Духа і трикратне благословення рукою священика речовини, котра освячується – у цьому випадку, води.
6.      Головоприклонна молитва «Прихили, Господи, вухо Твоє…».
7.      Трикратний спів тропаря свята Богоявлення «Коли в Йордані хрестився Ти, Господи…» із зануренням хреста у воду.
8.      Окроплення молільників святою водою, цілування усіма хреста[26] і повернення священнослужителів до вівтаря зі співом стихири «Оспіваймо, вірні…».
Незважаючи на те, що цей порядок виглядає доволі статечно, ориґінальна константинопольська традиція поступувала за дещо іншою логікою побудови чину. Ось як описують велике освячення води у храмі Святої Софії богослужбові вказівки Константинопольського Синаксаря[27]:
«5-го числа того ж місяця [січня]. Навечір’я [свята] Світел… (Далі йде опис вечірні і Літургії навечір’я.) Але [у звичний час] відпусту диякон не відпускає народ, тобто не виголошує: «В мирі вийдім»[28], але [замість цього виголошує:] «Премудрість!», і входить патріарх під отінення святого престолу разом з дияконами і [служителями] зі свічами і кадильницями. І диякон звершує єктенію, а після цього патріарх читає молитву про воду. І по завершенні благословення води, коли патріарх піде з [храму] до фонтану атріуму, співці біля амвону починають співати: «Глас Господній…»; при цьому співі всі йдуть до атріуму і там теж читається молитва благословення води. А [у храмі в цей час] з амвону читають паремії (ті самі, що й зараз, але без Апостола і Євангелія.).
6-го числа того ж місяця. Свято святого Богоявлення… Утреню співають у храмі[29], і на 50 псалмі співають тропар: «Днесь Тройцю…» та інший: «Коли в Йордані хрестився Ти, Господи…». І після його завершення патріарх йде до баптистерію і звершує таїнство Хрещення…»[30].
Із цього опису видно, що освячення води не містило в собі ні біблійних читань, ані піснеспівів, а тільки єктенію і молитву, тобто відповідало пунктам 3-6 із сучасної схеми чинопослідування. Навіть більше: воно, ймовірно, здійснювалось не над конкретною посудиною з водою, а над водою взагалі, над усією водною стихією, – інакше годі зрозуміти, звідки не просто у вівтарі, а безпосередньо на святому престолі, впритул до якого приписано підійти патріархові, могла взятись достатня кількість води. З іншого боку, предстояння перед святим престолом добре відповідає євхаристійному змістові молитви «Великий Ти, Господи…».
У свою чергу, тропарі «Глас Господній…» і паремії, як виявляється, не розпочинали, а завершували чинопослідування – вони були для заповнення паузи у храмі в міжчасі, коли патріарх відходив до атріуму, щоб освятити воду й там. А з тропарем «Коли в Йордані хрестився Ти, Господи…» було пов’язане не занурення хреста у воду, а початок Хрещення – тобто занурення у воду – оглашенних.
Такий порядок підтверджують і деякі найдавніші рукописи, зокрема знамениті Евхологій Барберіні[31], глаголичний Синайський Евхологій[32] та інші, які після єктенії, молитви «Великий Ти, Господи…» і головоприклонної молитви чину богоявленського водосвяття наводять під заголовком «Εὐχὴ ἄλλη εἰς τὸ ὕδωρ τῶν ἁγίων Βαπτισμάτων τῶν ἁγίων Θεοφανῶν, λεγομένη ἐν τῇ φιάλῃ τοῦ μεσιαύλου τῆς ἐκκλησίας» («Інша молитва над водою святого Хрещення на святе Богоявлення, яку читають над фонтаном в атріумі храму») ще одну коротку молитву. Ось текст цієї молитви у перекладі з глаголичного Синайського Евхологія ХІ ст.:
«Молитва над водою святого Просвічення, котра мовиться над посудиною церковною. Боже, Боже наш, Ти перемінив при Мойсеєві гірку воду на солодку людям Твоїм, і шкідливі води при Єлисеєві сіллю зцілив, і Йорданські води освятив пречистим Твоїм просвіщенням, – Ти і нині, Владико, освяти воду оцю і вчини, щоб вона була для всіх, хто черпає від неї, і кропиться нею, і споживає її, джерелом благословення, вилікуванням недуг, освяченням домів і прогнанням всяких підступів видимих і невидимих. Бо Твоя є влада…»[33].
Схематично трансформацію давнього константинопольського порядку священнодій над водою на Богоявлення у звичний нам чин великого освячення води можна показати так:
Давній Константинополь
Подальша традиція
І. У храмі:
Епіклетичне моління за водну стихію.
1. Похід зі співом тропарів «Голос Господній над водами…»
(= давній елемент ІІ)
ІІ. Під час походу до фонтану перед храмом:
Спів тропарів «Глас Господній над водами…»
2. Читання зі Святого Письма
(= давній елемент ІІІ-б)
ІІІ-а. Над фонтаном:
Інша молитва.
3-6. Єктенія і молитви над водою
(= давній елемент І)
ІІІ-б. В цей час у храмі:
Читання паремій.
7. Спів святкового тропаря «Коли в Йордані хрестився…»
(= давній елемент IV)
IV. Наступного дня:
Спів святкового тропаря «Коли в Йордані хрестився…» (а у сивій давнині – також і Хрещення)
8. Окроплення і повернення до вівтаря
(немає відповідності)

9(!). Повторне освячення води у сам день свята[34]
(пор. давній елемент ІІІ-а)

Розглянувши походження чину великого освячення води, можна коротко прокоментувати його зміст. Паремії чину великого освячення води містять пророцтва про те, як Бог спасе людей, що вірують в Нього, але дібрані так, що у кожній з них образом спасіння стають джерела води і напоювання нею спраглої землі. Апостол містить тлумачення «водних» образів зі старозавітної книги Виходу – переходу через Червоне море і пиття, даного посеред пустелі, – як вказівки на Христа Спасителя. Нарешті, Євангеліє вміщає коротку розповідь про Хрещення Христа в Йордані Йоаном Предтечею; таким чином цю подію розуміється як розкриття теми спасіння за допомогою води (чи образу води), про що мовилось у пареміях та Апостолі.
Мирна єктенія чину великого освячення води загалом співпадає з єктенією із чину таїнства Хрещення – але, що цілком природно, відсутні прошення за того, хто приймає Хрещення, натомість додано кілька прошень за тих, що «черпають її [воду] і беруть на освячення домів» і таке інше. Особливе зацікавлення викликає вісімнадцяте прошення єктенії «щоб вода ця била (ἁλλόμενον) до життя вічного»[35]. Грецьке дієслово ἅλλομαι у стосунку до води перекладається як «бити [в ціль]», «фонтанувати», тому це прошення, засноване на словах Господа Ісуса Христа із бесіди з самарянкою: «Той же, хто нап'ється води, якої дам йому Я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому Я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує (буквально «фонтанує») в життя вічне» (Йо. 4:14), має на увазі, що богоявленська вода допомагає віруючим побачити мету християнського подвигу – життя вічне.
Центральна молитва великого освячення води, «Великий Ти, Господи…», наслідує структуру євхаристійної анафори. У ній також благанню про освячення Дарів передує подібне обґрунтування: ми говоримо про те, що Бог є Тройця, що Він створив світ, що Його оспівують небесні сили, але людина, яка також має взяти участь у прославі Творця, відпала від Бога і потребувала відкуплення, яке було здійснене Господом Ісусом Христом. І от саме у перебігові Його відкупительної ікономії нам було дано заповідь про звершення Євхаристії, для сповнення якої ми й молимось про те, щоб Святий Дух зійшов на хліб і вино та вчинив їх Тілом і Кров’ю Спасителя, перед якими ми приносимо своє благання за всю Церкву. Таким чином, вся євхаристійна молитва постає одним цілим, а благання про освячення Дарів возноситься в ній до Бога не як випадкова примха, а як необхідність, котра закономірно витікає із самої суті нашої віри. Подібну логіку також має молитва «Великий Ти, Господи…»:
Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає єдиного слова, що задовільно оспівало б чудеса Твої. (3)
Початкове звертання
Бо Ти, що волею своєю від небуття до буття привів усе, Твоєю владою держиш створіння і Твоїм промислом будуєш світ.
Ти з чотирьох стихій склав створіння, увінчав єси чотирма порами круг року.
Перед Тобою тремтять усі розумні сили, Тебе оспівує сонце, Тебе славить місяць, Тебе оточують зорі, Тебе слухає світло, перед Тобою тремтять безодні, для Тебе б’ють джерела.
Ти розіп’яв небо, як намет[36], Ти утвердив єси землю на водах, Ти обгородив море піском, Ти для дихання розлив повітря.
Бог – Творець світу
Ангельські сили служать Тобі, архангельські хори вклоняються Тобі, многоокі херувими і шестикрилі серафими, навколо стоячи і облітаючи, покриваються страхом неприступної Твоєї слави[37].
Ангельське славослов’я
Ти бо, Бог сущий, неописанний, безначальний і невимовний, прийшов єси на землю, прийнявши вид раба, в подобі людській ставши, бо не стерпів Ти, Владико, задля милосердя Твоєї милости, щоб дивитися, як диявол мучить людський рід, але Ти прийшов єси і спас нас. 
Божественна ікономія:
загалом
Ісповідуємо благодать, проповідуємо милість, не таїмо благодіяння. Ти визволив роди нашого єства, Ти освятив дівственну утробу різдвом Твоїм.
Все сотворіння оспівує Тебе явленого, бо Ти Бог наш, на землі з’явився і з людьми пожив єси. Ти і йорданські струї освятив єси, пославши з неба Святого Твого Духа, і покрушив голови зміїв, що там гніздилися.
Божественна ікономія:
той окремий епізод, яким обумовлена ця молитва[38]
Сам, отже, чоловіколюбче Царю, прийди і нині зішестям Святого Твого Духа, і освяти воду оцю. (3)
Епіклеза (прикликання Святого Духа, що невидимо освячує воду)
І дай їй благодать ізбавлення, благословення Йорданове, сотвори її джерелом нетління, даром освячення, розрішенням гріхів, зціленням недуг, погубною для демонів, для супротивних сил неприступною, ангельської сили сповненою, 
щоб усі, що черпають і причащаються, мали її на освячення душ і тілес, на зцілення від терпінь, на освячення домів, і на всякий особливий пожиток.
Моління про духовні плоди від прийняття святині
Бо Ти єси Бог наш, що водою і духом обновив постарілу від гріха нашу природу.
Ти єси Бог наш, що за Ноя водою потопив гріх.
Ти єси Бог наш, що морем визволив з фараонового рабства через Мойсея рід єврейський.
Бо Ти єси Бог наш, що пробив скелю в пустині, і потекли води, і потоки наводнилися, і спраглих людей Твоїх Ти напоїв.
Ти єси Бог наш, що водою і вогнем, через Ілію вирятував Ізраїля від омани Ваалової.
Біблійні образи Божественної допомоги з використанням води
Сам і нині, Владико, освяти воду оцю Духом Твоїм Святим. (3)
Епіклеза (повтор)
І подай усім, що доторкаються до неї і причащаються, і помазуються нею, освячення, здоров’я, очищення і благословення.
Моління за тих, що приймають святиню (повтор)
І спаси, Господи, Богом бережений народ наш і охорони його під покровом Твоїм у мирі; даруй йому усе прошене на спасення і життя вічне,
Благання за народ
щоб і стихіями, і людьми, і ангелами, видимими і невидимими, славилося Твоє пресвяте ім’я, з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків.
Кінцеве славослов’я
Амінь.
Відповідь народу: «Нехай так буде»

Пролог молитви. У багатьох рукописах, в руських стародруках і сучасних стандартних грецьких виданнях, молитва «Великий Ти, Господи…» часто має «пролог» у формі зверненого до Пресвятої Тройці моління «Тройце пресущна…»[39], котра плавно переходить в поетичну проповідь про значення дня Богоявлення[40]. У давньоруській традиції цей пролог при освяченні води у навечір’я свята опускали, а в сам день – навпаки – урочисто виголошували одразу після мирної єктенії і перед «Великий Ти, Господи…». Ось текст прологу[41]:
Тройце пресущна, преблага, пребожественна,
 всесильна, всюдиприявна, невидима, неосяжна, співтворна розумних істот і словесних єств, надприродна доброто, неприступне світло, що просвічує всякого чоловіка, який приходить у світ,
 засяй і мені, недостойному рабові Твоєму, просвіти мої мисленні очі, щоб я осмілився оспівати безмірне Твоє благодіяння і силу.
Нехай буде добре прийнятим оце моє моління за приявних людей, нехай мої прогрішення не перешкодять прийти Святому Твоєму Духові, але дай мені неосудно кликати до Тебе і промовляти і нині, преблагий:
«Славимо Тебе, Владико чоловіколюбче, вседержителю, превічний царю;
славимо Тебе, создателя і сотворителя;
славимо Тебе, без отця з матері і без матері від Отця сущого.
Бо в попереднім празнику [Різдва] ми бачили Тебе младенцем, а в теперішнім совершенним Тебе бачимо, совершенним від совершенного явленого нашого Бога».
 Бо днесь настав для нас празничний час і хор святих збирається з нами, і ангели з людьми спільно празнують.
Днесь бо благодать пресвятого Духа у виді голубиному на воду прийшла.
Днесь незаходиме сонце засяло, і світ осяюється Господнім світлом.
Днесь місяць співосвітлює світ ясним промінням;
днесь світловидні зорі світлістю сяяння вселенну украшують.
Днесь облаки з небес росять дощ правди для людства.
Днесь несотворений від свого створіння своєю волею рукополагається.
Днесь [Йоан,] пророк і предтеча [,] до Владики приступає, але трепетно предстоїть, бачачи Боже до нас сходження.
Днесь йорданські води перетворюються на цілющі Господнім пришестям.
Днесь усе створіння таїнственними струями напоюється.
Днесь людські гріхи йорданськими водами обмиваються.
Днесь рай відкривається людям і сонце правди осяюється нам.
Днесь гірка вода, що за Мойсея, Господнім пришестям перетворюється людям в солодкість.
Днесь ми ізбавилися від давнього ридання і як новий Ізраїль спаслися.
Днесь ми від тьми визволилися і світлом богорозуміння озорюємося.
Днесь морок світу знищується явлінням Бога нашого.
Днесь світлом просвічується все створіння.
Днесь горнє з долішнім празнує, і долішнє з горнім разом розмовляє.
Днесь священне і вельми голосне торжество православних радується.
Днесь знищується спокуса і пришестя Владичне прокладає нам путь спасення.
Днесь Владика до хрещення поспішає, щоб возвести людство до висот.
Днесь неприклонний своєму рабові приклоняється, щоб нас від рабства визволити.
Днесь ми царство Господнє купили, бо царству Господньому немає кінця.
Днесь земля і море радість світу розділили і веселістю світ наповнився.
Побачили Тебе води, Боже, побачили Тебе води і налякалися. Йордан повернувся назад, побачивши вогонь божества, що тілесно сходив і входив у нього.
Йордан повернувся назад, побачивши Духа Святого у виді голубинім, як сходив і літав над Тобою.
Йордан повернувся назад, бачачи, що невидимий став видимим, Создателя воплоченого, Владику у виді раба.
Йордан повернувся назад і гори заграли, Бога в плоті побачивши, і облаки голос видали, чудуючися світлу від світла, істинному Богові від істинного Бога, що приходить, бачачи владичний празник днесь у Йордані, і Його самого, що занурив у Йордані смерть проступку, і жало спокуси і адів союз, і подарував світові спасення хрещення.
Тому і я, грішний і недостойний раб Твій, про велич чудес Твоїх оповідаючи, пройнятий страхом, благально кличу до Тебе:
«Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає єдиного слова, що задовільно оспівало б чудеса Твої!»

За матеріалами однойменної статті священика Михайла Желтова
Переклад і редагування Івана Дутки







[1] Святитель Епіфаній дотримувався поширеної в його часи традиції вважати центральною темою свята Богоявлення спомин Різдва Христового.
[2] Epiph. Adv. Haer. 51. 29–30 // PG 41. Col. 940–941.
[3] Див.: Merras M. The Origins of the Celebration of the Christian Feast of Epiphany. Joensuu, 1995. P. 82–121.
[4] Joh. Chr. De Bapt. Chr. 2 // PG 49. Col. 366.
[5] Пор., напр.: Боровков И. И. Как сделать «святую воду» и три чуда с ее помощью // Химия и жизнь. М., 1970. № 3. С. 87–89.
[6] Диякон Микола Денисенко у своїй дисертації робить на підставі слів Золотоустого висновок про те, що над водою здійснювали якесь благословення у контексті спеціальної служби (Denysenko N. The Blessing of Waters on the Feast of Theophany in the Byzantine Rite: Historical Formation and Theological Implications / Diss.: Catholic University of America. Washington (DC), 2008. P. 29–30, 39; у 2012 р. працю було видано видавництвом «Ashgate» у вигляді книги під назвою «The Blessing of Waters and Epiphany: The Eastern Liturgical Tradition»). Священик Михайло Желтов, однак, категорично незгідний з цим: пасивний дієприкметник у виразі Золотоустого σήμερον ἁγιασθέντων τῶν ὑδάτων вказує лише на те, що «води освячуються/освячені сьогодні», але цілком не спонукає припускати про виключно літургійний характер цього освячення. При цьому подібне припущення протирічило б свідченню Теодора Читця (див. нижче).
[7] Renoux A. Le codex arménien Jérusalem 121, II: Édition… Turnhout, 1971. (= Patrologia Orientalis XXXVI, fasc. 2; № 168). P. 210 [72] – 217 [79].
[8] Тобто у січні, а саме в день Богоявлення. Таку назву січень отримав тому, що з 153 року до н. е. консули Риму обіймали посаду вранці 1 січня, покладаючи на себе шиті золотом одежі вищих правителів Республіки. Традиція розпочинати консульський рік 1 січня продовжувалась і в часи Римської імперії. Власне, саме цю традицію малося на увазі при встановленні європейського Нового року 1 січня.
[9] Paul. Silent. Descr. S. Soph. 594–604 // CSHB 38. P. 29–30. 
[10] Дослідники звичайно виправляють тут μυστήριον на μύρον, тоді мається на увазі встановлення урочистого чину освячення хрещального мира у контексті Літургії (як це дійсно й почали чинити приблизно з V ст. і здійснюють – у Великий четвер – аж до наших днів), а не в контексті чину Хрещення як такого (подібно до освячення передхрещального єлею). Втім, можливо, це місце можна розуміти і якось по-іншому, без виправлення μυστήριον на μύρον – приміром, у значенні встановлення чину освячення престолу в новому храмі.
[11] Ймовірно, йде мова про єктенії – принаймні у пізніших візантійських рукописах εὐχή – це стандартне означення для єктеній, а поминання Божої Матері («Пресвяту, пречисту…») дійсно відбувається наприкінці більшості з них.
[12] Буквально «зібрання», але у V–VIII ст. слово σύναξις – це terminus technicus для означення Божественної Літургії.
[13] Theod. Lect. Hist. II. 48 // PG 86. Col. 208–209.
[14] Niceph. Callist. Eccl. Hist. XV. 28 // PG 147. Col. 84.
[15] Священик Михайло Желтов вказує на ще одну неточність у праці диякона Миколи Денисенка, яка, як йому здається, не дозволила останньому презентувати достовірну реконструкцію передісторії чину богоявленського водосвяття: грузинський переклад єрусалимського Лекціонаря слід датувати не «п’ятим-восьмим» (Denysenko. Op. cit. P. 32), а шостим-сьомим століттями; отож, про існування чину богоявленського водосвяття в Єрусалимі у п’ятому столітті говорити ще зарано. Але вже до останньої третини VI століття він там, безсумнівно, існував – про це, зокрема, свідчить західний мандрівник Антонін із Плаценції (Антоній із П’яченци) у своєму «Паломництві» (гл. 11), що цілком відповідає вірному датуванню грузинського перекладу єрусалимського Лекціонаря.
[16] Див.: Scheidt H. Die Taufwasserweihegebete im Sinne vergleichender Liturgieforschung untersucht. Münster in Westfalen, 1935. (= Liturgiegeschichtliche Quellen und Forschungen; 29). S. 11–31.
[17] Див. огляд думок у праці: Denysenko. Op. cit. P. 96–99; сам диякон М. Денисенко солідаризується з Аранцом та іншими: Там само. С. 119–120.
[18] Scheidt. Op. cit. S. 32–33.
[19] Див.: Brock S. Studies in the Early History of the Syrian Orthodox Baptismal Liturgy // Journal of Theological Studies. Vol. 23. Oxford, 1972. P. 16–64.
[20] Див. нашу статтю «Сирийский (или палестинский?) чин Крещения в греческой рукописи Sinait. NE МГ 93 // Вестник церковной истории. М., 2014. Вып. 33–34. С. 116–126: http://www.sedmitza.ru/data/2014/07/16/1239211628/Vest33-34_116-126.pdf.
[21] Спершу просто як «інша», аж доки її не здогадались застосовувати як скорочену молитву для Хрещення в екстремальних ситуаціях, «в небезпеці смерті».
[22] Для освячення води під час таїнства Хрещення сучасний Требник УГКЦ містить саме молитву «Господи Боже Вседержителю, Творче всього створіння, видимого і невидимого…», що відповідає давнішій традиції звершення цього таїнства.
[23] Чин здійснюють наприкінці вечірні і Літургії навечір’я Богоявлення, але коли навечір’я – як це було, приміром, у 2015 році – випадає на суботу чи неділю, Літургію служать у свій час, перед вечірнею, так що спершу має закінчитись Літургія суботнього чи недільного дня, потім мусить бути, за уставом, скромна трапеза, і лише згодом, через кілька годин, – вечірня і освячення води. Втім, і в суботу, і в неділю згідно із сучасною практикою вечірню зазвичай розпочинають одразу по Літургії, тому різницю з буднями майже неможливо зауважити.
[24] «Ніхто не достойний…»
[25] «Милосердний і милостивий Боже…»
[26] Так згідно Требника; на практиці цілування хреста і окроплення кожного молільника відбувається вже після відпусту всієї служби.
[27] Дослідники зазвичай називають їх «Типиконом Великої церкви».
[28] У візантійські часи цей виголос був дияконським, а не священичим.
[29] Буквально: «на амвоні», на відміну від буднів, коли утреня частково звершувалась у притворі.
[30] Mateos J. Le Typicon de la Grande église… T. I. R., 1962. (= Orientalia Christiana Analecta; 165). P. 174–184.
[31] Рукопис Vatican. Barberini gr. 336, кін. VIII ст.
[32] Рукопис Sinait. slav. 37, а ткож іще кілька фрагментів, ХІ ст. Це один із найдавніших слов’янських рукописів, ще дуже близький до початкової кирило-методіївської традиції.
[33] Frček J. Euchologium Sinaiticum: texte slave avec sources grecques et traduction française. Turnhout, 1933. (= Patrologia Orientalis XXIV, fasc. 5). P. 648 [7] – 650 [8].
[34] Цікаво, що устави деяких Церков візантійської традиції його не передбачають, але воно звершується повсюди. Детальніше див. статтю священика Михайла Желтова «Водосвяття» у «Православній енциклопедії»: http://www.pravenc.ru/text/155063.html.
[35] Див. детальну статтю протоієрея Георгія Крилова «Как Агиасма стала скачущей» про це єдине прошення: http://www.bogoslov.ru/text/2308475.html.
[36] Грецьк. δέρριν – буквально «шкіру», але цим терміном в античності означували розмаїті шкіряні запони, а згодом і завіси взагалі, зокрема й театральні. Можна сказати, що молитва змальовує перед нами образ видимого неба, яке, наче завіса, приховує від нас дійство ангельського славослов’я, котре відбувається в небесах, і до якого молитва незабаром перейде.
[37] У коптійській та ефіопській редакціях молитви тут присутній аналог нашого виголосу «переможну пісню співаючи…».
[38] У євхаристійній молитві це розповідь про Тайну вечерю. А тут – про Різдво і Хрещення Христові, тобто про дві початкові теми свята Богоявлення. Наявність спеціального звороту про Різдво у цій молитві вкотре доводить її початково святочний, а не хрещальний, характер (див. вище).
[39] Інколи воно єднається в єдину сув’язь із молитвою священика про власну негідність. Див. короткі відомості про розмаїті комбінації молитов у чині богоявленського освячення води в уже згадуваній статті священика М. Желтова 2005 р.: http://www.pravenc.ru/text/155063.html, а значно більш детальні – у праці диякона М. Денисенка 2009 р.: Denysenko. Op. cit. P. 43–91.
[40] Пролог водосвятної молитви відсутній зараз у Требниках православних Церков Володимирового хрещення, за винятком діаспорної УАПЦ, але присутній у Требнику УГКЦ.
[41] Текст подано з невеликою пояснювальною правкою.