Особливе ставлення до богоявленської
води – давня християнська традиція. Вперше про неї згадує святитель Епіфаній
Кипрський у своєму творі «Проти єресей», чи «Панаріон», написаному в 70-ті роки
IV ст.:
«Різдво Христове, без
сумніву, відбулось 11-го тібі (за єгипетським календарем, за юліанським це 6
січня, тобто день свята Богоявлення[1])… І цього ж 11-го числа, але
тридцять літ згодом, сталось перше знамення в Кані Галилейській, коли вода стала
вином. Тому в багатьох місцях аж до сьогодні повторюється на свідоцтво невірним
Божественне знамення, котре сталось тоді, що підтверджують перемінені у вино
води джерел і рік у багатьох місцинах. Приміром, джерела в місті Кібіра у
Карійській області…, а також і джерела в Герасі Аравійській. Ми самі пили із
кібірського [джерела], а наші брати – із гераського… А численні [брати] з
Єгипту свідчать те саме і про [ріку] Ніл. Тому-то 11-го тібі за єгипетським
[календарем] всі набирають воду і опісля зберігають її – і в самому Єгипті, і в
інших країнах»[2].
Отож, вже у IV ст. традиція
вшанування води, набраної в день Богоявлення, була відомою не лише в Єгипті, де
вперше почали святкувати це свято[3],
але й у інших місцевостях християнського світу. Приблизно на десятиліття
пізніше від святителя Епіфанія цю ж традицію описує і святитель Йоан
Золотоустий. У своїй бесіді на день Хрещення Господнього, виголошеній у 387 р.
в Антіохії, він зауважує:
«Опівночі на це свято
[Богоявлення] всі, начерпавши води, приносять її домів і [потім] зберігають її
увесь рік, оскільки сьогодні освячені води. І стається явне знамення: якість
цієї води не псується з плином часу; навпаки, начерпана сьогодні вода
залишається незіпсутою і свіжою цілий рік, а часто й два чи три» [4].
Властивість богоявленської води не
псуватись протягом довгого часу, мабуть, не настільки вражає уяву, як описане
святителем Епіфанієм чудо перетворення вод деяких джерел на вино. Але саме ця
властивість вирізняє богоявленську воду протягом вже багатьох століть. Її визнавала
навіть атеїстична пропаганда радянських часів, намагаючись дати їй «наукове»
пояснення: свята вода не псується начебто завдяки йонам срібла, позаяк її
освячують і потім зберігають у срібних посудинах[5]
(хоча у переважній більшості випадків так не є). Однак святий Йоан Золотоустий,
котрий вперше описав цю властивість, нічого, як і святитель Епіфаній, не
говорить про здійснення над водою будь-яких богослужбових чинопослідувань –
всі, хто хоче, просто набирають її з місцевих джерел, і її святість ґрунтується
на самій даті свята, а не на тому, що над водою прочитали молитву чи звершили
священнодію[6].
Вірменський переклад єрусалимського
Лекціонаря V ст., в якому ледь чи не вперше на християнському Сході було
детально, з вказівкою конкретних біблійних читань і навіть деяких піснеспівів,
описане богослужіння всього церковного року, також нічого не згадує про
здійснення в день Богоявлення будь-якої священнодії над водою[7]. А
константинопольський чиновник Павло Сіленціарій у своєму «Описі храму Святої
Софії», написаному близько 563 р., так розповідає про великий мармуровий
фонтан, що знаходився у центрі атріуму – обгородженої колонадою площі перед
храмом:
А в просторім дворі
многоцінним стоїть осереддям
Величезная чаша, з
азійського каменю вся.
Рокітливий потік виливається
там, у повітря підносячи
Струмені, що мідна труба
викидає з великою силою;
Струмені, що лікують недуги,
як разом збираються люди
В місяці злотохітоннім[8] на свято тайни Господньої:
Вночі пречистую воду в
посудини собі черпають.
Струмені, що Божую волю
звіщають: адже чудесна волога
Не піддається повік загниванню
і зіпсуттю не підвладна,
Хоч від джерел оддалік
перебуде вже многії літа,
Довго у хатніх покоях
бережена в глекових надрах[9].
Легко зауважити, що зі слів Павла
Сціленціарія прямо випливає, що навіть у VI ст. у Константинополі зберігалась
традиція, описана ще святителем Йоаном Золотоустим: богоявленською вважали
воду, набрану в ніч свята з джерела, яким у цьому випадку став фонтан перед
храмом Св. Софії.
Коли ж виник звичай звершувати над
богоявленською водою чин її освячення, і як сформувався сам цей чин?
За повідомленням Теодора Читця,
церковного історика межі V-VI ст.ст., звичай здійснювати над богоявленською
водою молитву, котра нагадує євхаристійну (Теодор використовує термін ἐπίκλησις
– «призивання», епіклеза, як при Євхаристії), було «придумано» Петром
Гнафевсом, який в останній третині V ст. займав – з перервами, позаяк його
кількаразово скидали, а опісля поновлювали – Антіохійську катедру:
«Повідомляється, що Петро
Гнафевс придумав (ἐπινοῆσαι), щоб таїнство (μυστήριον) в церкві освячували при
всьому народі[10], щоби ввечері на Богоявлення
звершували призивання над водами, щоб на кожній молитві (εὐχῇ)[11] споминали Богородицю і на кожній
Літургії (σύναξει)[12] читали Символ віри»[13].
До поставлення Антіохійським
патріархом Петро Гнафевс був ченцем впливового константинопольського монастиря
акимітів, мав багато зв’язків при дворі. Він був послідовним монофізитом, тому
його діяльність православні історики Церкви описують в негативному світлі,
однак вона вплинула на розвиток богослужіння як у монофізитів, так і у
православних. Це підтверджує візантійський церковний історик XIV ст. Никифор Каліст
Ксантопул, який передає цитовані вище слова Теодора Читця так:
«Повідомляється, що Петро
Гнафевс також придумав такі чотири чудових звичаї Вселенської Церкви: приготування Божественного мира
(μύρου), котре освячується при всьому народі; Божественне призивання на водами
увечері на Святе Богоявлення; дерзновенне виспівування Символу віри при кожному
церковному зібранні – тоді як до цього його читали лише раз [на рік], у святу і
Велику п'ятницю; і поминання Богородиці на кожній єктенії»[14].
Отож, можна доволі впевнено
стверджувати, що молитва богоявленського водосвяття, яка містила у собі,
подібно до євхаристійної Літургії, епіклезу, з’явилась у останній третині V ст.
в Антіохії і вже звідтіль поширилась по всьому Сходові, за винятком несторіан,
котрі вже під ту пору віддокремились[15].
Особливу близькість візантійського
чину богоявленського освячення води до антіохійської і, ширше, сирійської
літургійної традиції можна зауважити з того, що центральна молитва цього чину –
«Великий Ти, Господи…» – у візантійців і в сиро-яковитів (як теж і у вірменів,
коптів та ефіопів, на яких богослужіння сиро-яковитів мало дуже значний вплив)
– однакова[16].
І не лише однакова, але й звернена до Сина Божого, а не до Отця, що прикметне
саме для сиро-яковитських (і залежних від них коптських та інших) анафор.
Кожен, хто трохи ознайомлений зі
змістом Требника візантійської традиції, знає, що молитву «Великий Ти,
Господи…» використовують не лише на свято Богоявлення, але й у чині таїнства
Хрещення. Точніше, у богоявленської та хрещальної молитов повністю співпадають
початок і середина, а відрізняються лише закінчення. Спільне походження
хрещальної та богоявленської молитов таким чином безсумнівне, але котра із них
початкова? Ряд вчених, в тому числі Єронім Енгбердінг і Міґель Аранц,
намагалися довести, що молитва «Великий Ти, Господи…» була сформована в чині
Хрещення і вже звідти перенесена до чину свята Богоявлення[17],
всупереч думці Хуберта Шайдта, котрий вказував на початково святочний, тобто не
хрещальний зміст деяких виразів цієї молитви[18].
Арґументація його критиків зводилась до спростування його аналізу цих виразів.
Однак на користь правоти Шайдта
свідчать не лише і не стільки окремі вирази молитви, скільки той факт, що в
сирійській традиції молитву «Великий Ти, Господи…» використовують дійсно виключно
на свято Богоявлення, тоді як у чинах хрещального водосвяття (в сирійській
традиції їх декілька[19])
часто використовують, поміж іншими, молитву «Господи Боже Вседержителю, всього
творіння видимого і невидимого Творче…» – ту ж, котру деякі слов’янські Требники
вказують як молитву «Хрещення в небезпеці смерті». При цьому її-таки наводять і
найдавніші рукописи візантійського Евхологію, але вже не з таким наголовком, а просто
як «іншу» молитву Хрещення. А в дуже важливому спискові Sinait. NE МГ 93, IX
ст., що виказує більшу, ніж вся решта збережених грецьких рукописів, близькість
до сирійської традиції, молитва «Господи Боже, Вседержителю, Творче всього створіння
видимого і невидимого…» є просто основною молитвою чину Хрещення[20]. Отож,
молитва «Господи Боже Вседержителю, Творче всього створіння, видимого і
невидимого…» збереглась у Требнику[21]
лише тому, що початково – як у Sinait. NE МГ 93 – хрещальною була саме вона, а
молитва «Великий Ти, Господи…» була, як вірно припускав Шайдт, богоявленською[22].
В цілому, візантійський чин
богоявленського освячення води, що звершується у Церквах візантійської традиції
аж до нашого часу, має такий порядок:
Порядок освячення води на Богоявлення[23]
1.
Тропарі
«Глас Господній над водами…», при співі яких священнослужителі йдуть до
посудини з водою.
2.
Читання
зі Святого Письма, як Старого (паремії:
Іс. 35:1-10; 55:1-13; 12:3-6; прокімен із Пс. 26), так і Нового (Апостол: 1 Кор. 10:1-4 і Євангеліє: Мк.
1:9-11) Завітів.
3.
Мирна
єктенія з додатковими прошеннями про воду, під час якої священик читає тайну
молитву «Господи Ісусе Христе, єдинородний Сину, сущий в лоні Отця…»,
аналогічну з молитвою священика про власну негідність у чинах Божественної
Літургії[24]
і таїнства Хрещення[25].
4.
[Пролог водосвятної молитви «Тройце пресущна…».]
5.
Центральна
молитва «Великий Ти, Господи…», схожа на євхаристійну анафору, котра також містить
у собі прикликання Святого Духа і трикратне благословення рукою священика
речовини, котра освячується – у цьому випадку, води.
6.
Головоприклонна
молитва «Прихили, Господи, вухо Твоє…».
7.
Трикратний
спів тропаря свята Богоявлення «Коли в Йордані хрестився Ти, Господи…» із
зануренням хреста у воду.
8.
Окроплення
молільників святою водою, цілування усіма хреста[26] і
повернення священнослужителів до вівтаря зі співом стихири «Оспіваймо, вірні…».
Незважаючи на те, що цей порядок виглядає доволі статечно,
ориґінальна константинопольська традиція поступувала за дещо іншою логікою
побудови чину. Ось як описують велике освячення води у храмі Святої Софії
богослужбові вказівки Константинопольського Синаксаря[27]:
«5-го
числа того ж місяця [січня]. Навечір’я [свята] Світел… (Далі йде опис вечірні і Літургії
навечір’я.) Але [у звичний час] відпусту диякон не відпускає народ, тобто не
виголошує: «В мирі вийдім»[28], але [замість цього виголошує:] «Премудрість!», і входить патріарх під отінення
святого престолу разом з дияконами і [служителями] зі свічами і кадильницями. І
диякон звершує єктенію, а після цього патріарх читає молитву про воду. І по
завершенні благословення води, коли патріарх піде з [храму] до фонтану атріуму,
співці біля амвону починають співати: «Глас Господній…»; при цьому співі всі йдуть до
атріуму і там теж читається молитва благословення води. А [у храмі в цей час] з
амвону читають паремії (ті самі, що й зараз, але без Апостола і Євангелія.).
6-го числа того ж місяця. Свято святого Богоявлення… Утреню співають у храмі[29], і на 50 псалмі співають тропар:
«Днесь Тройцю…» та
інший: «Коли в Йордані хрестився Ти, Господи…». І після його завершення патріарх йде до баптистерію і звершує
таїнство Хрещення…»[30].
Із цього опису видно, що освячення
води не містило в собі ні біблійних читань, ані піснеспівів, а тільки єктенію і
молитву, тобто відповідало пунктам 3-6 із сучасної схеми чинопослідування.
Навіть більше: воно, ймовірно, здійснювалось не над конкретною посудиною з
водою, а над водою взагалі, над усією водною стихією, – інакше годі зрозуміти, звідки
не просто у вівтарі, а безпосередньо на святому престолі, впритул до якого
приписано підійти патріархові, могла взятись достатня кількість води. З іншого
боку, предстояння перед святим престолом добре відповідає євхаристійному
змістові молитви «Великий Ти, Господи…».
У свою чергу, тропарі «Глас
Господній…» і паремії, як виявляється, не розпочинали, а завершували
чинопослідування – вони були для заповнення паузи у храмі в міжчасі, коли
патріарх відходив до атріуму, щоб освятити воду й там. А з тропарем «Коли в
Йордані хрестився Ти, Господи…» було пов’язане не занурення хреста у воду, а
початок Хрещення – тобто занурення у воду – оглашенних.
Такий порядок підтверджують і деякі
найдавніші рукописи, зокрема знамениті Евхологій Барберіні[31],
глаголичний Синайський Евхологій[32]
та інші, які після єктенії, молитви «Великий Ти, Господи…» і головоприклонної
молитви чину богоявленського водосвяття наводять під заголовком «Εὐχὴ ἄλλη εἰς
τὸ ὕδωρ τῶν ἁγίων Βαπτισμάτων τῶν ἁγίων Θεοφανῶν, λεγομένη ἐν τῇ φιάλῃ τοῦ
μεσιαύλου τῆς ἐκκλησίας» («Інша молитва над водою святого Хрещення на святе
Богоявлення, яку читають над фонтаном в атріумі храму») ще одну коротку
молитву. Ось текст цієї молитви у перекладі з глаголичного Синайського
Евхологія ХІ ст.:
«Молитва
над водою святого Просвічення, котра мовиться над посудиною церковною. Боже, Боже наш, Ти перемінив при
Мойсеєві гірку воду на солодку людям Твоїм, і шкідливі води при Єлисеєві сіллю
зцілив, і Йорданські води освятив пречистим Твоїм просвіщенням, – Ти і нині,
Владико, освяти воду оцю і вчини, щоб вона була для всіх, хто черпає від неї, і
кропиться нею, і споживає її, джерелом благословення, вилікуванням недуг,
освяченням домів і прогнанням всяких підступів видимих і невидимих. Бо Твоя є
влада…»[33].
Схематично трансформацію давнього
константинопольського порядку священнодій над водою на Богоявлення у звичний
нам чин великого освячення води можна показати так:
|
Давній Константинополь
|
Подальша традиція
|
|
І. У храмі:
Епіклетичне моління за водну стихію. |
1. Похід зі співом тропарів «Голос
Господній над водами…»
(= давній елемент ІІ) |
|
ІІ. Під час походу до фонтану перед
храмом:
Спів тропарів «Глас Господній над водами…» |
2. Читання зі Святого Письма
(= давній елемент ІІІ-б) |
|
ІІІ-а. Над фонтаном:
Інша молитва. |
3-6. Єктенія і молитви над водою
(= давній елемент І) |
|
ІІІ-б. В цей час у храмі:
Читання паремій. |
7. Спів святкового тропаря «Коли в
Йордані хрестився…»
(= давній елемент IV) |
|
IV. Наступного дня:
Спів святкового тропаря «Коли в Йордані хрестився…» (а у сивій давнині – також і Хрещення) |
8. Окроплення і повернення до
вівтаря
(немає відповідності) |
|
|
9(!). Повторне освячення води у сам
день свята[34]
(пор. давній елемент ІІІ-а) |
Розглянувши походження чину великого
освячення води, можна коротко прокоментувати його зміст. Паремії чину великого освячення води містять пророцтва про те, як
Бог спасе людей, що вірують в Нього, але дібрані так, що у кожній з них образом
спасіння стають джерела води і напоювання нею спраглої землі. Апостол містить тлумачення «водних»
образів зі старозавітної книги Виходу – переходу через Червоне море і пиття,
даного посеред пустелі, – як вказівки на Христа Спасителя. Нарешті, Євангеліє вміщає коротку розповідь про
Хрещення Христа в Йордані Йоаном Предтечею; таким чином цю подію розуміється як
розкриття теми спасіння за допомогою води (чи образу води), про що мовилось у
пареміях та Апостолі.
Мирна єктенія
чину великого освячення води загалом співпадає з єктенією із чину таїнства
Хрещення – але, що цілком природно, відсутні прошення за того, хто приймає Хрещення,
натомість додано кілька прошень за тих, що «черпають її [воду] і беруть на
освячення домів» і таке інше. Особливе зацікавлення викликає вісімнадцяте
прошення єктенії «щоб вода ця била (ἁλλόμενον) до життя вічного»[35].
Грецьке дієслово ἅλλομαι у стосунку до води перекладається як «бити [в
ціль]», «фонтанувати», тому це прошення, засноване на словах Господа Ісуса
Христа із бесіди з самарянкою: «Той же, хто нап'ється води, якої дам йому Я, -
не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому Я, стане в ньому джерелом такої
води, яка струмує (буквально «фонтанує») в життя вічне» (Йо. 4:14), має на
увазі, що богоявленська вода допомагає віруючим побачити мету християнського
подвигу – життя вічне.
Центральна молитва великого освячення води, «Великий Ти, Господи…», наслідує структуру
євхаристійної анафори. У ній також благанню про освячення Дарів передує подібне
обґрунтування: ми говоримо про те, що Бог є Тройця, що Він створив світ, що
Його оспівують небесні сили, але людина, яка також має взяти участь у прославі
Творця, відпала від Бога і потребувала відкуплення, яке було здійснене Господом
Ісусом Христом. І от саме у перебігові Його відкупительної ікономії нам було
дано заповідь про звершення Євхаристії, для сповнення якої ми й молимось про
те, щоб Святий Дух зійшов на хліб і вино та вчинив їх Тілом і Кров’ю Спасителя,
перед якими ми приносимо своє благання за всю Церкву. Таким чином, вся
євхаристійна молитва постає одним цілим, а благання про освячення Дарів
возноситься в ній до Бога не як випадкова примха, а як необхідність, котра
закономірно витікає із самої суті нашої віри. Подібну логіку також має молитва
«Великий Ти, Господи…»:
|
Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає єдиного
слова, що задовільно оспівало б чудеса Твої. (3)
|
Початкове звертання
|
|
Бо Ти, що волею своєю від небуття до буття привів усе,
Твоєю владою держиш створіння і Твоїм промислом будуєш світ.
Ти з чотирьох стихій склав створіння, увінчав єси чотирма
порами круг року.
Перед Тобою тремтять усі розумні сили, Тебе оспівує сонце,
Тебе славить місяць, Тебе оточують зорі, Тебе слухає світло, перед Тобою
тремтять безодні, для Тебе б’ють джерела.
Ти розіп’яв небо, як намет[36],
Ти утвердив єси землю на водах, Ти обгородив море піском, Ти для дихання
розлив повітря.
|
Бог – Творець світу
|
|
Ангельські сили служать Тобі, архангельські хори
вклоняються Тобі, многоокі херувими і шестикрилі серафими, навколо стоячи і
облітаючи, покриваються страхом неприступної Твоєї слави[37].
|
Ангельське славослов’я
|
|
Ти бо, Бог сущий, неописанний, безначальний і невимовний,
прийшов єси на землю, прийнявши вид раба, в подобі людській ставши, бо не
стерпів Ти, Владико, задля милосердя Твоєї милости, щоб дивитися, як диявол
мучить людський рід, але Ти прийшов єси і спас нас.
|
Божественна ікономія:
загалом |
|
Ісповідуємо благодать, проповідуємо милість, не таїмо
благодіяння. Ти визволив роди нашого єства, Ти освятив дівственну утробу
різдвом Твоїм.
Все сотворіння оспівує Тебе явленого, бо Ти Бог наш, на
землі з’явився і з людьми пожив єси. Ти і йорданські струї освятив єси,
пославши з неба Святого Твого Духа, і покрушив голови зміїв, що там
гніздилися.
|
Божественна ікономія:
той окремий епізод, яким обумовлена ця молитва[38] |
|
Сам, отже, чоловіколюбче Царю, прийди і нині зішестям
Святого Твого Духа, і освяти воду оцю. (3)
|
Епіклеза (прикликання Святого Духа, що невидимо освячує воду)
|
|
І дай їй благодать ізбавлення, благословення Йорданове,
сотвори її джерелом нетління, даром освячення, розрішенням гріхів, зціленням
недуг, погубною для демонів, для супротивних сил неприступною, ангельської
сили сповненою,
щоб усі, що черпають і причащаються, мали її на освячення
душ і тілес, на зцілення від терпінь, на освячення домів, і на всякий
особливий пожиток.
|
Моління про духовні плоди від прийняття святині
|
|
Бо Ти єси Бог наш, що водою і духом обновив постарілу від
гріха нашу природу.
Ти єси Бог наш, що за Ноя водою потопив гріх.
Ти єси Бог наш, що морем визволив з фараонового рабства
через Мойсея рід єврейський.
Бо Ти єси Бог наш, що пробив скелю в пустині, і потекли
води, і потоки наводнилися, і спраглих людей Твоїх Ти напоїв.
Ти єси Бог наш, що водою і вогнем, через Ілію вирятував
Ізраїля від омани Ваалової.
|
Біблійні образи Божественної допомоги з використанням води
|
|
Сам і нині, Владико, освяти воду оцю Духом Твоїм Святим. (3)
|
Епіклеза (повтор)
|
|
І подай усім, що доторкаються до неї і причащаються, і
помазуються нею, освячення, здоров’я, очищення і благословення.
|
Моління за тих, що приймають святиню (повтор)
|
|
І спаси, Господи, Богом бережений народ наш і охорони його
під покровом Твоїм у мирі; даруй йому усе прошене на спасення і життя вічне,
|
Благання за народ
|
|
щоб і стихіями, і людьми, і ангелами, видимими і
невидимими, славилося Твоє пресвяте ім’я, з Отцем і Святим Духом, нині і
повсякчас, і на віки віків.
|
Кінцеве славослов’я
|
|
Амінь.
|
Відповідь народу: «Нехай так буде»
|
Пролог молитви.
У багатьох рукописах, в руських стародруках і сучасних стандартних грецьких
виданнях, молитва «Великий Ти, Господи…» часто має «пролог» у формі зверненого
до Пресвятої Тройці моління «Тройце пресущна…»[39],
котра плавно переходить в поетичну проповідь про значення дня Богоявлення[40].
У давньоруській традиції цей пролог при освяченні води у навечір’я свята
опускали, а в сам день – навпаки – урочисто виголошували одразу після мирної
єктенії і перед «Великий Ти, Господи…». Ось текст прологу[41]:
Тройце пресущна, преблага,
пребожественна,
всесильна, всюдиприявна, невидима, неосяжна,
співтворна розумних істот і словесних єств, надприродна доброто, неприступне
світло, що просвічує всякого чоловіка, який приходить у світ,
засяй і мені, недостойному рабові Твоєму,
просвіти мої мисленні очі, щоб я осмілився оспівати безмірне Твоє благодіяння і
силу.
Нехай буде добре прийнятим оце моє
моління за приявних людей, нехай мої прогрішення не перешкодять прийти Святому
Твоєму Духові, але дай мені неосудно кликати до Тебе і промовляти і нині,
преблагий:
«Славимо Тебе, Владико чоловіколюбче,
вседержителю, превічний царю;
славимо Тебе, создателя і
сотворителя;
славимо Тебе, без отця з матері і без
матері від Отця сущого.
Бо в попереднім празнику [Різдва] ми
бачили Тебе младенцем, а в теперішнім совершенним Тебе бачимо, совершенним від
совершенного явленого нашого Бога».
Бо днесь настав для нас празничний час і хор
святих збирається з нами, і ангели з людьми спільно празнують.
Днесь бо благодать пресвятого Духа у
виді голубиному на воду прийшла.
Днесь незаходиме сонце засяло, і світ
осяюється Господнім світлом.
Днесь місяць співосвітлює світ ясним
промінням;
днесь світловидні зорі світлістю
сяяння вселенну украшують.
Днесь облаки з небес росять дощ
правди для людства.
Днесь несотворений від свого
створіння своєю волею рукополагається.
Днесь [Йоан,] пророк і предтеча [,]
до Владики приступає, але трепетно предстоїть, бачачи Боже до нас сходження.
Днесь йорданські води перетворюються
на цілющі Господнім пришестям.
Днесь усе створіння таїнственними
струями напоюється.
Днесь людські гріхи йорданськими
водами обмиваються.
Днесь рай відкривається людям і сонце
правди осяюється нам.
Днесь гірка вода, що за Мойсея, Господнім
пришестям перетворюється людям в солодкість.
Днесь ми ізбавилися від давнього
ридання і як новий Ізраїль спаслися.
Днесь ми від тьми визволилися і
світлом богорозуміння озорюємося.
Днесь морок світу знищується явлінням
Бога нашого.
Днесь світлом просвічується все
створіння.
Днесь горнє з долішнім празнує, і
долішнє з горнім разом розмовляє.
Днесь священне і вельми голосне
торжество православних радується.
Днесь знищується спокуса і пришестя
Владичне прокладає нам путь спасення.
Днесь Владика до хрещення поспішає,
щоб возвести людство до висот.
Днесь неприклонний своєму рабові
приклоняється, щоб нас від рабства визволити.
Днесь ми царство Господнє купили, бо
царству Господньому немає кінця.
Днесь земля і море радість світу
розділили і веселістю світ наповнився.
Побачили Тебе води, Боже, побачили Тебе води і налякалися. Йордан
повернувся назад,
побачивши вогонь божества, що тілесно сходив і входив у нього.
Йордан повернувся назад, побачивши Духа Святого у виді голубинім, як сходив і літав
над Тобою.
Йордан повернувся назад, бачачи, що невидимий став видимим, Создателя воплоченого,
Владику у виді раба.
Йордан повернувся назад і гори заграли, Бога в плоті побачивши, і облаки голос видали, чудуючися світлу від світла, істинному
Богові від істинного Бога, що приходить, бачачи владичний празник днесь у
Йордані, і Його самого, що занурив у Йордані смерть проступку, і жало спокуси і
адів союз, і подарував світові спасення хрещення.
Тому і я, грішний і недостойний раб
Твій, про велич чудес Твоїх оповідаючи, пройнятий страхом, благально кличу до
Тебе:
«Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і немає єдиного слова, що
задовільно оспівало б чудеса Твої!»
За матеріалами однойменної
статті священика Михайла Желтова
Переклад і редагування Івана Дутки
[1]
Святитель Епіфаній дотримувався поширеної в його часи традиції вважати центральною
темою свята Богоявлення спомин Різдва Христового.
[2]
Epiph. Adv. Haer. 51. 29–30 // PG 41. Col. 940–941.
[3]
Див.: Merras M. The Origins of the Celebration of the
Christian Feast of Epiphany. Joensuu, 1995. P. 82–121.
[4]
Joh. Chr. De Bapt. Chr. 2 // PG 49. Col. 366.
[5]
Пор., напр.: Боровков И. И. Как сделать «святую воду» и три чуда
с ее помощью // Химия и жизнь. М., 1970. № 3. С. 87–89.
[6]
Диякон Микола Денисенко у своїй дисертації робить на підставі слів Золотоустого
висновок про те, що над водою здійснювали якесь благословення у контексті
спеціальної служби (Denysenko N. The Blessing of Waters
on the Feast of Theophany in the Byzantine Rite: Historical Formation and
Theological Implications / Diss.: Catholic University of America. Washington
(DC), 2008. P. 29–30, 39; у 2012 р. працю було видано видавництвом «Ashgate»
у вигляді книги під назвою «The Blessing of Waters and Epiphany: The Eastern
Liturgical Tradition»). Священик Михайло Желтов, однак, категорично незгідний з
цим: пасивний дієприкметник у виразі Золотоустого σήμερον ἁγιασθέντων τῶν
ὑδάτων вказує лише на те, що «води освячуються/освячені сьогодні», але
цілком не спонукає припускати про виключно літургійний характер цього
освячення. При цьому подібне припущення протирічило б свідченню Теодора Читця
(див. нижче).
[7]
Renoux A. Le codex arménien Jérusalem 121, II: Édition… Turnhout,
1971. (= Patrologia Orientalis XXXVI, fasc. 2; № 168). P. 210 [72] – 217 [79].
[8]
Тобто у січні, а саме в день Богоявлення. Таку назву січень отримав тому, що з
153 року до н. е. консули Риму обіймали посаду вранці 1 січня, покладаючи на
себе шиті золотом одежі вищих правителів Республіки. Традиція розпочинати
консульський рік 1 січня продовжувалась і в часи Римської імперії. Власне, саме
цю традицію малося на увазі при встановленні європейського Нового року 1 січня.
[9]
Paul. Silent. Descr. S. Soph. 594–604 // CSHB 38. P. 29–30.
[10]
Дослідники звичайно виправляють тут μυστήριον на μύρον, тоді мається на увазі
встановлення урочистого чину освячення хрещального мира у контексті Літургії
(як це дійсно й почали чинити приблизно з V ст. і здійснюють – у Великий четвер – аж до наших днів), а не в
контексті чину Хрещення як такого (подібно до освячення передхрещального єлею).
Втім, можливо, це місце можна розуміти і якось по-іншому, без виправлення
μυστήριον на μύρον – приміром, у значенні встановлення чину освячення престолу
в новому храмі.
[11]
Ймовірно, йде мова про єктенії – принаймні у пізніших візантійських рукописах εὐχή
– це стандартне означення для єктеній, а поминання Божої Матері («Пресвяту,
пречисту…») дійсно відбувається наприкінці більшості з них.
[12]
Буквально «зібрання», але у V–VIII ст. слово σύναξις – це terminus technicus
для означення Божественної
Літургії.
[13]
Theod. Lect. Hist. II. 48 // PG 86. Col. 208–209.
[14]
Niceph. Callist. Eccl. Hist. XV. 28 // PG 147. Col. 84.
[15]
Священик Михайло Желтов вказує на ще одну неточність у праці диякона Миколи
Денисенка, яка, як йому здається, не дозволила останньому презентувати
достовірну реконструкцію передісторії чину богоявленського водосвяття:
грузинський переклад єрусалимського Лекціонаря слід датувати не
«п’ятим-восьмим» (Denysenko. Op. cit. P. 32), а шостим-сьомим
століттями; отож, про існування чину богоявленського водосвяття в Єрусалимі у
п’ятому столітті говорити ще зарано. Але вже до останньої третини VI століття він там,
безсумнівно, існував – про це, зокрема, свідчить західний мандрівник Антонін із
Плаценції (Антоній із П’яченци) у своєму «Паломництві» (гл. 11), що цілком
відповідає вірному датуванню грузинського перекладу єрусалимського Лекціонаря.
[16]
Див.: Scheidt H. Die Taufwasserweihegebete im Sinne vergleichender
Liturgieforschung untersucht. Münster in Westfalen, 1935. (=
Liturgiegeschichtliche Quellen und Forschungen; 29). S. 11–31.
[17]
Див. огляд думок у праці: Denysenko. Op. cit. P. 96–99; сам диякон
М. Денисенко солідаризується з Аранцом та іншими: Там само. С. 119–120.
[18]
Scheidt. Op. cit. S. 32–33.
[19]
Див.: Brock S. Studies in the Early History of the Syrian Orthodox
Baptismal Liturgy // Journal of Theological Studies. Vol. 23. Oxford, 1972. P.
16–64.
[20]
Див. нашу статтю «Сирийский (или палестинский?) чин Крещения в греческой
рукописи Sinait. NE МГ 93 // Вестник церковной истории. М., 2014. Вып. 33–34.
С. 116–126: http://www.sedmitza.ru/data/2014/07/16/1239211628/Vest33-34_116-126.pdf.
[21]
Спершу просто як «інша», аж доки її не здогадались застосовувати як скорочену
молитву для Хрещення в екстремальних ситуаціях, «в небезпеці смерті».
[22]
Для освячення води під час таїнства Хрещення сучасний Требник УГКЦ містить саме
молитву «Господи Боже Вседержителю, Творче всього створіння, видимого і
невидимого…», що відповідає давнішій традиції звершення цього таїнства.
[23]
Чин здійснюють наприкінці вечірні і Літургії навечір’я Богоявлення, але коли
навечір’я – як це було, приміром, у 2015 році – випадає на суботу чи неділю,
Літургію служать у свій час, перед вечірнею, так що спершу має закінчитись
Літургія суботнього чи недільного дня, потім мусить бути, за уставом, скромна
трапеза, і лише згодом, через кілька годин, – вечірня і освячення води. Втім, і
в суботу, і в неділю згідно із сучасною практикою вечірню зазвичай розпочинають
одразу по Літургії, тому різницю з буднями майже неможливо зауважити.
[24]
«Ніхто не достойний…»
[25]
«Милосердний і милостивий Боже…»
[26]
Так згідно Требника; на практиці цілування хреста і окроплення кожного
молільника відбувається вже після відпусту всієї служби.
[27]
Дослідники зазвичай називають їх «Типиконом Великої церкви».
[28]
У візантійські часи цей виголос був дияконським, а не священичим.
[29]
Буквально: «на амвоні», на відміну від буднів, коли утреня частково
звершувалась у притворі.
[30]
Mateos J. Le Typicon de la Grande église… T. I. R., 1962. (=
Orientalia Christiana Analecta; 165). P. 174–184.
[31]
Рукопис Vatican. Barberini gr. 336, кін. VIII ст.
[32]
Рукопис Sinait. slav. 37, а ткож іще кілька фрагментів, ХІ ст. Це один із
найдавніших слов’янських рукописів, ще дуже близький до початкової
кирило-методіївської традиції.
[33]
Frček J. Euchologium Sinaiticum: texte slave avec sources grecques
et traduction française. Turnhout, 1933. (= Patrologia Orientalis XXIV, fasc.
5). P. 648 [7] – 650 [8].
[34]
Цікаво, що устави деяких Церков візантійської традиції його не передбачають,
але воно звершується повсюди. Детальніше див. статтю священика Михайла Желтова «Водосвяття»
у «Православній енциклопедії»: http://www.pravenc.ru/text/155063.html.
[35]
Див. детальну статтю протоієрея Георгія Крилова «Как Агиасма стала скачущей»
про це єдине прошення: http://www.bogoslov.ru/text/2308475.html.
[36]
Грецьк. δέρριν – буквально «шкіру», але цим терміном в античності означували
розмаїті шкіряні запони, а згодом і завіси взагалі, зокрема й театральні. Можна
сказати, що молитва змальовує перед нами образ видимого неба, яке, наче завіса,
приховує від нас дійство ангельського славослов’я, котре відбувається в
небесах, і до якого молитва незабаром перейде.
[37]
У коптійській та ефіопській редакціях молитви тут присутній аналог нашого
виголосу «переможну пісню співаючи…».
[38]
У євхаристійній молитві це розповідь про Тайну вечерю. А тут – про Різдво і
Хрещення Христові, тобто про дві початкові теми свята Богоявлення. Наявність
спеціального звороту про Різдво у цій молитві вкотре доводить її початково
святочний, а не хрещальний, характер (див. вище).
[39]
Інколи воно єднається в єдину сув’язь із молитвою священика про власну
негідність. Див. короткі відомості про розмаїті комбінації молитов у чині
богоявленського освячення води в уже згадуваній статті священика М. Желтова 2005
р.: http://www.pravenc.ru/text/155063.html,
а значно більш детальні – у праці диякона М. Денисенка 2009 р.: Denysenko. Op.
cit. P. 43–91.
[40]
Пролог водосвятної молитви відсутній зараз у Требниках православних Церков
Володимирового хрещення, за винятком діаспорної УАПЦ, але присутній у Требнику
УГКЦ.
[41]
Текст подано з невеликою пояснювальною правкою.
