Бут 8:4-22
Сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. 5 А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів'я. 6 По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, 7 і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. 8 Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. 9 Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. 10 Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. 11 І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. 12 Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. 13 На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, - аж ось поверхня землі була суха, 14 а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. 15 Тоді Бог сказав до Ноя: 16 Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. 17 Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі. 18 І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. 19 Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. 20 Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. 21 Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був. 22 Покіль земля землею, - сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути.
Сьогоднішнє читання з книги Буття змальовує нам момент закінчення
жахливої катастрофи всесвітнього потопу. Ковчег осідає на горах Арарату,
зостаються позаду страшні місяці плавби посеред безконечного водного плеса,
котре покрило собою все живе. Ной, врятований від загибелі разом із сім’єю і
тваринами, відчуває, що все вже скінчилось, однак чекає у довір’ї на Боже
веління. Опадають води, з’являються верхів’я гір. Ной випускає крука, а потім і
голуба, однак вони ще не бачать сухої землі. Ной чекає. По часі він знову
випускає голуба, котрий приносить йому здалека перший натяк на твердь – листя
оливного дерева. Ной знову чекає, бо вірить. Голуб, котрого він випустив за
тиждень, вже не повертається до нього, знайшовши собі місце поза ковчегом, але
праведник не поспішає – він чекає. У перший день першого місяця Ной знімає
покрівлю з ковчега, сонце заливає йому очі і він вперше за рік знову глядить на
землю. Він радіє побаченому, однак і далі чекає. Аж через два місяці до нього
промовляє Господь і наказує Ноєві вийти з ковчега разом з усіма, котрі
врятувались від потопу. Щойно тепер праведник ступає за борт човна на сушу.
Щойно тепер його довірливе очікування винагороджене, тому Ной воздає хвалу
Богові.
Часто нам дуже бракує отієї Ноєвої чесноти – вміння довіряти. Ми прагнемо бути господарями власного життя. Ми гарячкуємо і нервуємо, коли якась дрібничка у нашому побуті відбувається «не за планом». Як ми радикально відрізняємось від праведного Ноя! Можна з певністю сказати, що у нього все пішло «не за планом». Замість спокійно доживати віку, Ной у глибокій старості починає будувати ковчег та збирати до нього тварин і запаси їжі. Його рідний дім, його друзі та знайомі, його дорібки на очах у нього зникають назавжди. Майже піврічне плавання серед безоглядного водяного плеса, майже цілорічне сидіння у закритому човні. Все не так, як він собі давніше планував! Що ми бачимо в результаті? Ной виходить з ковчега і з радістю приносить Богові жертву. Він вдячний Всевишньому за те, що здійснився саме Його план, котрий виявився у стократ досконалішим від Ноєвого власного. Навчімось від Ноя несхитного довір’я до Божих задумів щодо нашого життя. Навіть коли у нас все йтиме шкереберть, пам’ятаймо, що людина, котра вміє чекати сповнення Господньої волі і прислухатись до Його голосу у власному житті, ніколи не матиме проблем із тим, що в неї щось діється «не за планом».
Часто нам дуже бракує отієї Ноєвої чесноти – вміння довіряти. Ми прагнемо бути господарями власного життя. Ми гарячкуємо і нервуємо, коли якась дрібничка у нашому побуті відбувається «не за планом». Як ми радикально відрізняємось від праведного Ноя! Можна з певністю сказати, що у нього все пішло «не за планом». Замість спокійно доживати віку, Ной у глибокій старості починає будувати ковчег та збирати до нього тварин і запаси їжі. Його рідний дім, його друзі та знайомі, його дорібки на очах у нього зникають назавжди. Майже піврічне плавання серед безоглядного водяного плеса, майже цілорічне сидіння у закритому човні. Все не так, як він собі давніше планував! Що ми бачимо в результаті? Ной виходить з ковчега і з радістю приносить Богові жертву. Він вдячний Всевишньому за те, що здійснився саме Його план, котрий виявився у стократ досконалішим від Ноєвого власного. Навчімось від Ноя несхитного довір’я до Божих задумів щодо нашого життя. Навіть коли у нас все йтиме шкереберть, пам’ятаймо, що людина, котра вміє чекати сповнення Господньої волі і прислухатись до Його голосу у власному житті, ніколи не матиме проблем із тим, що в неї щось діється «не за планом».
