«Є їх чимало, тих усіляких мов на
світі,
і ні одна з них не позбавлена значення. Та коли я не розумію значення слів, я буду тому, хто говорить, чужинцем, і той, хто говорить, буде мені
чужоземцем» (1 Кор. 14:10-11)
Хочу висловити кілька думок до статті
«Помилки
в Літургії, літургійних текстах, текстах молитов та інше» священика УГКЦ, протоієрея
Михайла Мельника з Івано-Франківщини. Всечесний отець у своєму дописові вболіває
над якістю молитовно-літургійного життя УГКЦ, що свідчить про його ревність та
небайдужість. Однак, деякі його зауваги не завжди бувають цілковито слушними. Які
саме – спробую тут над цим коротко рефлексувати.
Значна частина статті о. Михайла
стосується неточностей або помилок у сучасних богослужбових перекладах УГКЦ. Як
відомо, будь-який переклад більшою чи меншою мірою викривлятиме оригінальний
текст. Не є винятком і наші переклади. Зроблені у різні епохи, в різних
середовищах та різними людьми, вони зостаються недосконалими. Одним із сучасних
завдань Патріаршої літургійної комісії УГКЦ є опрацювання повного корпусу
богослужбових книг. Створена спеціальна перекладацька група, яка працює над
новими, точнішими варіантами перекладів. Словом, робота триває. Далі спробую коротко
оглянути лінгвістичні зауваги автора:
1.
«З часу прямої трансляції на радіо «Дзвони»
різних богослужінь щоп’ятниці, у свято Воздвиження Чесного і Животворящого
Хреста, і посвяття на прокімені читається стих «Господь воцарився,
нехай гніваються люди». Але ж це не припустимо, бо перший вірш 99 (98)
псалма, який є, власне, цим стихом у Св. Письмі звучить так: «Господь
царює – нехай тремтять народи». Так він правильно записаний тільки в
одному служебнику Священної і Божественної Літургії св. Йоана Золотоустого і
св. Василія Великого, виданому видавництвом отців Василіян «Місіонер» у Львові
2007 р. А всі інші служебники і молитовники подають неправильний переклад цього
стиха. (А як читається цей стих у всіх наших храмах?)» – згоден, що такий переклад викривляє
глузд стиха. Чекаємо на апробацію Синодом нового перекладу літургійного Псалтиря,
котрий витіснить собою всі неточно перекладені псалмічні стихи.
2.
«Благодарім Господа!» - сьогодні звучить чисто по-російськи. Чи не правильніше було
б «подякуймо Господеві», оскільки ці слова і є в усіх Літургійних
молитвах.» -
слов’янське (не російське!) слово «благодарення» є точним відповідником
грецького «євхаристія», вказуючи, що йдеться про благий, добрий дар і милість.
Українське «подяка» мало передає оте первісне розуміння грецького терміну.
3.
«Виголошення «Особливо за Пресвяту,
Пречисту…» багато вірних сприймають, як заклик молитися за Богородицю.
Церковно-слов’янське «О Пресвятей…» означає через Її покров і заступництво, або
під Її покровом і заступництвом… Те ж саме як перед виголошенням (О Пресвятей)
або під заступництвом спочилих у вірі праотців, отців, патріархів і т. д. і
після виголошення через св. Йоана, Пророка, святих дня і всіх святих, тобто не
за них, а через, або задля них.» – цей виголос є частиною анафори
Золотоустого. Для ясності проблеми спробуймо прочитати її без рубрик та гімну «Достойно»:
«Ще приносимо Тобі цю словесну службу за
почивших у вірі: праотців, отців, патріярхів, пророків, апостолів,
проповідників, євангелистів, мучеників, ісповідників, воздержників, і за
всякого духа праведного, що у вірі скончався, особливо за пресвяту, пречисту, преблагословенну,
славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, за святого Івана пророка,
предтечу і хрестителя, за святих славних і всехвальних апостолів, за
святого (ім’я), що його
пам’ять творимо, і за всіх святих твоїх, молитвами їх посіти нас, Боже». Тут,
отже, можемо побачити і благодарення за святих, і молитву за їхній упокій, і прохання
про милість Божу за їхнім заступництвом.
4.
«Непереможний Владарю (чи Володарю?)…» - взагалі в грецькому оригіналі йдеться
не про володаря, а про воєводу на чолі війська: «іпермахон стратігос»;
слов’янське «взбранний воєвода». Слово «владар» як синонім до «володар» є в Академічному тлумачному словнику української мови
(СУМ).
5.
«…похвалу виписую (виписують цитати,
документи, дані і т.д.; чи виголошую Тобі?)» - слов’янське «восписую» є точним
перекладом грецького «анаграфо». Слово «виписувати» у СУМ має також переносне
значення «змальовувати, зображувати засобами мови».
6.
«Ісусе, убогих одіння» (чи одіяння?)» - слово «одіння» також є в СУМ.
7.
«Ісусе, квіте запашний» (квіте
– в українській мові такого слова не існує. Правильно або цвіте
запашний, або квітко запашна).» - слово «квіт» як синонім «квітка» і «цвіт» теж є в СУМ.
Вокатив (кличний відмінок) від «квіт» – «квіте».
8.
«Тобі, Господи, … ісповідую гріхи
мої… До тебе припадаю недостойний співаючи» (краще було б: визнаючи або оплакуючи… Як
можна оспівувати гріхи?). – коли Давид згрішив, він уклав покаянний псалом 50 «Помилуй мене, Боже».
Псалми, нагадаю, є поезією, котру виконували під звуки щипкової ліри –
псалтиря. Отже, співати про гріхи (не оспівувати гріх!) можна. Інша річ –
неточність перекладу молитви: слов’янське «вопити» не означає «співати», але
кричати, стогнати, взивати тощо.
9.
«… і стріне мене множество мрячних і
нелюдських демонів» (чи не краще страшних демонів? Хіба існують людяні
демони?) –
слов’янське «безчеловічний» тут неточно перекладено: слід було вжити слово
«нелюдяних», тобто жорстоких, неспівчутливих до людей тощо.
10.
«… щоб не похвалилися мною вороги
мої». (Тут, швидше всього, страх бути приниженим. А потрібно боятися бути
переможеним. То, може, правильніше, «… щоб не поглумилися [або: не
познущалися] наді мною вороги мої», тобто не завдали
болю). – не знаю,
чому автор відкидає страх бути переможеним. Слов’янське «ниже да похвалятся» можна
було перекласти «щоб не хизувалися», «щоб не вихвалялися» або «щоб не
похвалялися». «Щоб не познущалися» – то вже таки задалеко від оригінальної
думки.
11.
«… а ворог мій нехай не радіє мною».
(та чи не правильніше: нехай не володіє
мною?) – це
точний переклад слов’янського «враг же мой да не возрадується о мні». Йдеться
про радість зі здобичі, як видно з контексту. «Нехай не володіє» – то
знову-таки коментар, а не переклад.
12.
«Непереможній Владарці
(по-українськи Володарці)… » - зауважу те саме, що стосується «владаря».
13.
«Радуйся, ниво родюща» (родюча)»
– повністю «радуйся,
ниво, родюща багатство милосердя», слов’янською «ниво, растящая гобзованіє
щедрот». «Родюща» тут – це не епітет ниви, але «та, що родить». Втім, у цьому
місці переклад справді не надто точний, можна було б по тлумачити так: «ниво,
що ростиш багатство щедрот».
14.
«Радуйся, бо Ти … вгасила» (погасила)»
- слово «вгасити» є у
СУМ.
15.
«Радуйся, бо Ти позбавила влади
нелюдяного мучителя» (жорстокого)» - зауваги ті самі, що й вище, про молитву до Христа.
16.
«Радуйся, покрове світу, ширший від
облаків», а є і від оболоків (на мою думку, більший від небес, тому що
це охоплює всі виміри (довжину, ширину і т. д.). Слів «облаків» і «оболоків» в
українській мові не існує. Такий неправильний переклад є і в молебні до
Богоматері» - тут справді
має місце неточність перекладу. Не йдеться про небеса, але про хмаровий стовп,
котрий супроводжував євреїв через пустелю. Слов’янською «покрове миру, ширшій
облака», тобто «покрове світу, ширший/просторіший/більший від хмари».
17.
«Радуйся, служебнице» (а може
служнице?)» - тут
вжито слов’янізм, який і досі використовують у церковному середовищі: в УГКЦ є
жіноче згромадження Служебниць Пречистої Діви Марії.
18.
«Радуйся, пристане плавби» (чи
плавання?). Слово «плавби» в українській мові не існує» - це слово як синонім «плавання» є у
СУМ.
19.
«… тому благодарственно кличемо Тобі»
(… подячно співаємо або виголошуємо Тобі)» - та сама заувага, що стосується «благодарити»
і «вопити».
20.
«Не повіряй мене людському
заступництву, Пресвята Богородице» (не залишай чи не
покидай мене на людське заступництво)» - слово «повіряти» є у СУМ.
21.
«… терпіти я не в силі демонського
стріляння» (з якої зброї?!) – «… демонських нападів». – слов’янський текст стихири говорить
саме про «демонскоє стріляніє». Слово «стріляння» також є в СУМ. Про різновид
бісівської зброї краще розпитати св. Павла, котрий повчає: «Над усе візьміть щит
віри, яким зможете згасити всі вогненні стріли лукавого» (Еф. 6:16).
22.
«Ще молимося, щоб зберегтися
городові» (місту, бо люди в селах кажуть, що моляться за городи)» - люди багато чого можуть казати,
приміром «оксана в вишнях». Треба ставити вірний наголос. В останній версії
перекладу Літургії повсюдно в єктеніях «город» замінили на «місто», зате в
інших літургійних текстах його можна зустріти частенько. Зрештою, це слово є у
СУМ.
23.
«…ізбавив» – визволив (як
у молитві «Отче наш»)» - тут зоставлено слов’янізм, котрий, гадаю, не можна цілком викидати з
ужитку. Зрештою, це питання смаку. В УГКЦ зараз поширеними є два варіанти перекладу
Отченашу: патріарха Йосифа Сліпого (УГКЦ), який поступово виходить з ужитку, і
митрополита Іларіона Огієнка (УАПЦ), котрий було затверджено Синодом з
екуменічних мотивів. Причому, як твердять окремі дослідники, перший варіант у
деяких місцях є більш точним. Також зауважу, що в УГКЦ є ченці та черниці Чину
Найсвятішого Ізбавителя.
24.
«Тобі, Господи, … співаючи» (про
гріхи не потрібно співати, а «… визнаючи або, краще, оплакуючи»).»
- про це вже йшла
мова вище.
25.
«… Ні, Господи, не забудь щедрот
Твоїх». (Господь нічого не забуває. Тож потрібно так: «Господи, заради
щедрот Твоїх не покарай мене за мої беззаконня…» - таким є оригінальний текст.
Зрештою, звертання до Бога про те, щоб Він пам’ятав чи не забув, доволі часто
можна зустріти у Біблії, приміром: «Воскресни,
Господи Боже мій, нехай піднесеться рука Твоя, не забудь убогих Твоїх до кінця»
(Пс. 9:33).
26.
«… хворих посіщення» (чи
відвідання?)» -
як і у випадку зі «служебницею», маємо справу зі слов’янізмом. Втім, заперечень
не маю, щоб виправити на відвідання/завітання/навідання тощо.
27.
«Радуйся, зростивша грозно
таїнственне». У «Молитовнику для родини» (видавництво «Апріорі», Львів, 2007),
перекладено: «Радуйся, зростивша гроно таїнственне» (тобто гроно
виноградне – о. М. М.). Проте, у всіх інших молитовниках перекладено «…
зростивша грозно таїнственне». Слово «грозно» – західноукраїнський
діалектизм, цілком незрозумілий для жителів інших регіонів України. Тому, щоб
запобігти нерозумінню, правильним сучасним літературним і для всіх зрозумілим
перекладом є варіант «… зростивша гроно таїнственне» - згоден, що «грозно» для
зрозумілості слід замінити на «гроно». Сам так молюсь. Однак, не певен, що це
діалектизм. Принаймні, ніколи не зустрічав його в ужитку на Західній Україні.
28.
«… радуйся двере небесна».
На мою думку, кращий варіант перекладу буде або радуйтесь двері, або ворота,
оскільки звертання «двере» в українській мові не існує.» - це знову-таки слов’янізм, але тут
теж згоден: можна й «двері», і «брамо».
29.
«Згадай, о всемилостива Діво Маріє…
Мати Слова, не погорди словами моїми, а послухай їх ласкаво і вислухай». (Це –
тавтологія. Потрібно: вислухай і виконай, тобто сповни мої прохання)»
- цю молитву
традиційно приписують авторству св. Вернарда Клервоського (XV
ст.). В латинському оригіналі
вона так і закінчується: «audi propitia et exaudi», тобто «послухай милостиво і
вислухай». Українські римо-католики переклали так: «почуй їх і ласкаво вислухай».
30.
«Зовсім втратила колись правильний і
мудрий смисл молитва: «Вислухай нас, Боже, Спасителю наш, уповання всіх кінців
землі, і тих, що на морі далеко…» (а хто молитиметься за тих, що близько на
морі?). А в Молитвослові (видавництво оо. Василіян 1990, Рим-Торонто) «…
Вислухай нас, Боже… надіє всіх людей на землі» (а під землею шахтарів?); «… і
тих, що далеко на морі» (а на воді і під водою?); «… та в повітрі» (а над
повітрям – космонавти?) Можливо просто – всіх людей на світі» - тут вжита пряма цитата із псалма
64: «Грізні речі Ти відповідаєш нам правдою, Боже, Спасителю наш, надіє всіх
кінців землі та сущих далеко на морі» (Пс.
64:6). Годі щось мудрувати про повітря чи шахти.
31.
«О Пречиста… Будь мені, Маріє,
матір’ю по всі дні життя мого, щоб могла Ти бути моєю Царицею в Небеснім
Царстві Твого Сина» (Вона може! Потрібно, щоб я міг бути Її
гідною дитиною. Отже, потрібно так: щоб я був Твоєю дитиною і в
Небеснім Царстві Твого Сина)» - як на мене, це вже питання стилістики. Не бачу нічого
крамольного у тому, щоб просити Богородицю про заступництво у такий спосіб.
Якщо автор укладе іншу молитву у власному стилі – не матиму жодних претензій до
нього.
32.
«Неприпустима і навіть блюзнірська за
своїм змістом помилка вкралася у широко вживану нашим народом молитву «Під
Твою милість прибігаємо». З церковно-слов’янської мови словосполучення «не
презри» переклали українською «не погорди»: «… молитвами нашими в скорботах
не погорди». Український тлумачний словник подає значення слова
«погордити, погорджувати» як «ставитися до кого-небудь зневажливо, зверхньо,
презирливо». І не лише значення, а й саме звучання слова «погордити» вказує на
прояв гордості, пихи, зверхності. Отож, хіба Богородиця може погордити кимось
або чиїмсь благанням?! Та ж Вона є найкращим взірцем смиренності й покори! У
Ній не було і немає й тіні гордості! Тому така смислова помилка повністю
суперечить вченню і традиції Церкви щодо особи Пресвятої Богородиці та Її
всенародному сприйняттю. З огляду на це, така помилка обов’язково потребує
виправлення через адекватний змістовий переклад. Можна вжити один з таких
варіантів: «… молитов наших в скорботах [або: в час скорбот] не відкинь»
або «… молитвам нашим в скорботах не відмов» - грецький оригінал «мі парідіс»,
слов’янською «не презри». Обидва вирази вірно передає «не погорди», хоча може
бути й «не відкинь» чи «не відмов». Не йдеться про гордість як пиху – у молитві
так підкреслено розпач від обставин, які спонукають ревно благати Богородицю
про милість. Той самий вираз із подібними акцентами («ділами рук Твоїх не
погорди» (Пс. 137:8)), молимось щодня
у ранковому Малому славослов’ї та вечірньому гімні «Сподоби Господи».
33.
«Так, переклади всіх богослужбових
книг і в тому числі Євангелій необхідно богословам в тісній співпраці з
філологами добре перевірити і виправити всі помилки. Як зрозуміє наш сучасник з
євангельського читання наступні слова: «… Христос вліз у корабель… стояв над
берегом і т. д.»?» -
безумовно, молитовне слово мусить бути відточене і з філологічного боку. Хочу зауважити,
що патріарх Йосиф Сліпий свого часу скликав цілу комісію філологів, яка
перекладала літургійні тексти (див. Тилявський
І. д-р о. Літургічна Комісія та її переклади під проводом патріярха Йосифа).
34.
«Згідно з молитвословами, виданими
Василіянами, молимось «за отців і братів наших». В жіночих монастирях і на
парафіях необхідно додавати «за матерів і сестер наших» - оригінально у багатьох місцях
єктеній, де вжито «братів» чи «братію», молились за членів духовного братства (у
Петра Могили – «братство наше»). Приміром, у Єрусалимі досі існує Братство
Святого Гробу, до якого належать клірики храму Воскресіння. Тобто, початково не
йшлося про якісь родинні зв’язки.
35.
«У «Слові св. Івана Золотоустого на
Пасху» краще і правильніше читати не «Де твоя смерте жало?», а «Смерте!
Де твоє жало? Аде! Де твоя перемога?» - такий порядок слів у грецькому та слов’янському
текстах цього слова. Однак, не бачу проблеми, щоб змінити їх, якщо так комусь
видаватиметься краще.
* * *
Інша, менша, частина зауваг автора
статті стосується обрядово-літургійного аспекту життя нашої Церкви. Відомо, що
питання обрядової ідентичності та церковного уставу досі є доволі актуальним в
УГКЦ, але у заувагах о. Михайла щодо цього питання ми також можемо натрапити на
деякі неточності:
1.
«Ще гіршим в ті часи (ХIV ст.) стало опущення слова «і з любов’ю», у виголосі священика, яким він
закликає вірних до Святого Причастя. Тобто, правильно мав би він звучати так:
«Зі страхом Божим вірою і любов’ю приступіть». І це повністю відповідало б духу
не лише Святої Літургії, але й в цілому всієї спасенної місії Христа, Його
науці, Хресній жертві, які Він звершив для нас грішних з безмежної любові. До
такої Любові не припустимо приступати без любові. На жаль, наші богослови,
перекладаючи богослужбові тексти російських видань з церковно-слов’янської мови
на українську, переклали з їхніми помилками, очевидно, довіряючи оригіналам. А,
до речі, повне звернення «Зі страхом Божим вірою і любов’ю приступіть» є
сьогодні в Літургії на грецькій, сербській, болгарській і навіть в перекладах
на російській мовах.» - джерельні дослідження твердять якраз зворотнє:
початково заклик до причастя був найпростішим – «Приступіте», як це є досі у
Літургії Передосвячених Дарів; згодом до нього додали «Зі страхом Божим»,
пізніше – «вірою» і аж досить пізно – «і любов’ю». Останній додаток не знаходимо
взагалі у літургійній традиції нашої Церкви, оскільки був доданий самими
греками пізніше.
2.
«Донедавна правильно було опускати
єктенію за «оглашенних». Тепер правильно її виголошувати. В такому разі вірно і
логічно буде, щоб оглашенні виходили з храму, коли прозвучить: «Оглашенні
вийдіть», а на виголошенні «Двері, двері в премудрості будьмо уважні», ці двері
закривали (?!).» - скорочення
єктенії про оглашенних (як теж другого антифону, першої прохальної єктенії тощо)
було подане Синодом єпископів УГКЦ у 1966 р. як дозволене, а не як обов’язкове.
Також зазначу, що за рішенням Синоду протягом 2009-2013 рр. Патріарша
катехитична комісія опрацювала програму катехуменату для дорослих, котра
містить концепцію поетапного введення оглашеного у таїнства втаємничення через
відповідні навчання та літургійні чини. Тобто, оглашенні у наших храмах бодай
евентуально таки можуть бути. Я не згоден з тим, щоб за їхньої відсутності до
них звертатись, але молитись за них – то вже інша річ.
3.
Для чого воздухом робити знак хреста
над неосвяченими дарами? – така дія з воздухом відсутня у служебнику чи уставі. Дійсно, для чого?
4.
«Зовсім незрозумілі дії багатьох
священнослужителів на виголошенні: «Твоє від Твоїх…», коли неосвяченими дарами
хрестять чи то антимінс, в якому знаходиться частинка мощів святого, чи кивот,
у якому Господь і є в освячених дарах. А вони ще не освячені. Бо дальше диякон
виголошує: «Благослови, владико, Святий хліб і сотвори ото хліб цей чесним
Тілом Христа Твого; … а те, що в чаші цій, чесною Кров’ю Христа Твого…». Чи ж у
нас подвійне освячення? Чи ми Духа на Духа призиваємо?» - згідно римського «Уставу
богослужінь» (п. 135), «диякон, складаючи навхрест руки, взявши правою – св.
дискос, а лівою підносячи трохи вгору св. чашу, робить знак хреста над ілитоном».
Отож, хресне знамення Святими Дарами над ілитоном (чи антимінсом) приписане
офіційним уставом. Цікаво, чому автор вважає у цьому часі Дари ще неосвяченими?
5.
«Іноді крайня, тобто не мудра і неправильна
ревність священиків спонукає їх до неприпустимих вчинків, які можуть мати навіть
трагічні наслідки, про які приходилося дізнатися. Та й сам був свідком того, як
дяк на хорах почав читати не той тропар, а настоятель з вівтаря так голосно на
ввесь храм до нього крикнув, що можна було не лише дітям, але й дорослим
перелякатися. До того ж, на всю відправу могла втратитися зосередженість на
молитві вірних. А це важливіше за будь-яку помилку дяка чи хору.» – з цим важко не погодитись.
Тактовність ще нікому не зашкодила, тим паче душпастирю.
6.
«Буває, що священики видумують що
завгодно, щоби захопити вірних зовнішньою показовою стороною, не переймаючись
внутрішнім станом. Так, один священик посвячуючи будинок, на противагу іншому
священику, обходив його з кадилом і свяченою водою навколо будівлі. А як бути
тоді з квартирами на поверхах, як їх обійти навколо? Та найкраще для таких було
б окропити будинок з даху.» - сучасний требник під час благословення дому передбачає
окроплення «всіх стін дому назовні довкола» (що, можливо, є неточністю, бо у
Требнику Могили, який першим вмістив цей чин, сказано просто «всі стіни дому
навколо»), як теж і кадіння усередині дому.
7.
«Велике прохання від дуже багатьох
вірян до наших ієрархів, щоб все ж таки доклали зусиль для того, щоби хоч
Господня молитва «Отче наш» мала один варіант у всіх єпархіях, а так само і
50-ий псалом.» -
заувага цілком слушна. Втім, у другій редакції Катехизму УГКЦ «Христос – наша
Пасха» вміщено повсякденні молитви, переклад яких мав би бути нормативним.
Однак, ця версія молитов є дещо тенденційна і містить неточності, тому й не
отримала загальної рецепції.
8.
«Крім того, щоби на відправі Літургії
з Ватикану і з нашої катедри було однакове «Вірую» – з Філіокве або без. А то
суцільна плутаниця.» -
з виходом у світ нового Катехизму ця плутанина мала б припинитися: там чітко
вказано, що наша богословська традиція стверджує ісходження Святого Духа від
Отця.
9.
«І ще, щоби на Благовіщення, на честь
якого був написаний перший акафіст, по радіо співався власне він. Так само на
Покров, на святителя Миколая Чудотворця, бо православні просто насміхаються, що
ми не маємо ніякого Уставу.» - питання акафістів якраз до уставу не належить. Типикон знає
лише один акафіст, Богородичний, котрий читається на утрені Акафістової суботи.
Все інше – то сфера особистої побожності.
* * *
Оці короткі коментарі до статті
протоієрея Михайла Мельника написані мною не задля пустої критики, але щоб
допомогти трохи по-іншому подивитись на проблеми, котрі підносить всечесний автор.
Сподіваюсь, мій короткий допис стане у пригоді тим, хто прагне осмислено жити
літургією Церкви Христової.
