Чин обідниці з причастям у Великий піст (експериментальний варіант)

За цим уставом обідницю слід звершувати у будні Святої Чотиридесятниці.

Священик у єпитрахилі і фелоні перед святими дверима виголошує:

Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

Слава тобі, Боже наш, слава тобі.

Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний, помилуй нас (3, з малими поклонами).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і зціли немочі наші імени твого ради.

Господи, помилуй (3).

Слава, і нині:

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я твоє, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Священик: Бо твоє є царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

Господи, помилуй (12).

Слава, і нині:

Прийдіте, поклонімся Цареві нашому Богу. (малий поклін)

Прийдіте, поклонімся Христові, Цареві нашому Богу. (малий поклін)

Прийдіте, поклонімся і припадім до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого. (малий поклін)

Блаженні

У царстві твоїм, коли прийдеш,* пом’яни нас, Господи.

Після кожного стиха: Пом’яни нас, Господи,* коли прийдеш у царстві твоїм. (малий поклін)

Блаженні вбогі духом,* бо їхнє царство небесне.

Блаженні ті, що плачуть,* бо вони втішаться.

Блаженні лагідні,* бо вони успадкують землю.

Блаженні голодні та спраглі справедливости,* бо вони наситяться.

Блаженні милосердні,* бо вони помилувані будуть.

Блаженні чисті серцем,* бо вони Бога побачать.

Блаженні миротворці,* бо вони синами Божими назвуться.

Блаженні переслідувані за правду,* бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні ви, коли вас будуть зневажати,* гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради.

Радійте й веселіться,* бо нагорода ваша велика на небі.

Слава: Пом’яни…

І нині: Пом’яни…

По цьому співається:

Пом'яни нас, Господи,* коли прийдеш, у царстві твоїм. (великий поклін)

Пом'яни нас, Владико,* коли прийдеш, у царстві твоїм. (великий поклін)

Пом'яни нас, Святий,* коли прийдеш, у царстві твоїм. (великий поклін)

Також:

Хор небесний оспівує тебе і каже:* Свят, свят, свят Господь, Саваот,* повне небо і земля слави твоєї.

Стих: Приступіть до нього і просвітіться,* і лице ваше не засоромиться.

Хор небесний оспівує тебе і каже:* Свят, свят, свят Господь, Саваот,* повне небо і земля слави твоєї.

Слава: Хор святих ангелів і архангелів* з усіма небесними силами прославляє тебе й промовляє:* Свят, свят, свят Господь, Саваот,* повне небо земля слави твоєї.

І нині: Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, і всього видимого і невидимого. І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перед усіма віками - світло від світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він задля нас, людей, і нашого ради спасення зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і стався чоловіком. І був розп'ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований, і воскрес у третій день, згідно з Писанням. І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця. І вдруге прийде зо славою судити живих і мертвих, а Його Царству не буде кінця. І в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця [і Сина] ісходить, що з Отцем і Сином рівнопокланяємий ірівнославимий, що говорив через пророків. В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву. Ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів. Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку. Амінь.

Ослаби, прости, відпусти, Боже, прогрішення наші, вольні і невольні, що в слові і в ділі, свідомі й несвідомі, що в думці і в помислі, що вдень і вночі; все нам прости, бо ти Благий і Чоловіколюбець.

І співаємо:

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я твоє, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Священик: Бо твоє є царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

По цьому співається кондак храму, дня і святого, а потім:

Слава (кондак, глас 8): Зо святими упокой, Христе,* душі рабів твоїх,* де немає болізні, ні печалі,* ні зітхання,* але життя безконечне.

І нині (богородичний, глас 6): Заступнице християн непостидна,* молитвенице до Творця незамінна,* не погорди голосами молінь грішників,* але випереди як благая з поміччю нам, що вірно співаємо тобі:* поспішись на молитву і скоро прийди на моління,* заступаючи повсякчас, Богородице, тих, що почитають тебе.

Господи, помилуй (40).

Слава, і нині:

Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу і від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо.

Іменем Господнім благослови, отче!

Священик: Боже, змилуйся над нами і благослови нас; світлом лиця твого осяй нас і помилуй нас.

Лик: Амінь.

Молитва св. Єфрема Сиріна

Священик: Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб'я і пустомовства віджени від мене. (великий поклін)

Духа чистоти, покори, терпеливости й любови даруй мені, слузі твоєму. (великий поклін)

Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки віків. Амінь. (великий поклін)

Також 12 малих поклонів з молитвами:

Боже, милостивий будь мені, грішному!

Боже, очисти мої гріхи i помилуй мене!

Без числа нагрішив я, Господи, прости мені!

І знову:

Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб'я і пустомовства віджени від мене. Духа чистоти, покори, терпеливости й любови даруй мені, слузі твоєму. Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки віків. Амінь. (великий поклін)

Святий Боже…(з малими поклонами) Пресвята Тройце… Отче наш…

Господи, помилуй (12).

Священик: Всесвята Тройце, єдиносущна державо й нероздільне царство, всякого добра причино! Будь ласкава у час цей і нам грішним; обмий усі наші скверни та просвіти наші думки, щоб ми завжди виспівували й промовляли:

Лик: Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь.

І причасний: Споживіте і збагніте, що благий Господь. Алилуя (3).

Молитва приготування до святого причастя

Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти вси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший (перша) я.

Вечері Твоєї тайної днесь. Сину Божий, мене причасника (причасницю) прийми, бо ворогам твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, сповідаюся Тобі:

Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві твоїм.

Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш, у царстві твоїм.

Пом’яни мене. Святий, коли прийдеш, у царстві твоїм.

Нехай не на суді не в осудження буде мені причастя святих твоїх таїн. Господи, а на зцілення душі і тіла.

Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).

Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.

Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

Священик розгортає ілитон, вливає трохи вина в святу чашу і, поклонившись, вкладає до неї святий хліб, скільки потрібно, та покриває її покровцем.

Відкривши святі двері, священик виносить святу чашу і виголошує: Приступіте.

Лик: Благословлю Господа на всякий час. Алилуя.

Причащаючи вірних, священик мовить: Чесного, і пресвятого, і пречистого тіла і крови Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа причащається раб Божий (раба Божа) (ім’я) на відпущення гріхів своїх і на життя вічне. Амінь.

Священик кадить чесні дари тричі, нічого не кажучи. По цьому бере святу чашу і мовить потиху: Благословен Бог, що просвічує й освячує нас.

І голосно: Завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Лик: Амінь.

Благодаримо Тебе, Христе Боже наш, що сподобив єси нас бути причасниками Твого пречистого тіла і Твоєї чесної крови, пролитої за ввесь світ, на відпущення гріхів – таїнства Твого промислу. Алилуя (3).

Священик відносить чесні дари на жертовник і споживає їх.

Лик: Будь ім’я Господнє благословенне від нині і до віку (3).

Псалом 33

Благословлю Господа повсякчасно,* завжди хвала його на устах у мене.

Душа моя нехай Господом хвалиться,* нехай покірні чують те й веселяться.

Величайте Господа зо мною;* і вознесімо ім'я його разом.

Я шукав Господа, і він почув мене;* і звільнив мене від усіх моїх скорбот.

Гляньте на нього й розвеселіться,* обличчя ваше нехай не соромиться.

Ось візвав бідолаха, і Господь почув,* і врятував його від усіх його напастей.

Ангел Господній стоїть на варті навкруг тих, що його бояться,* і їх визволяє.

Спробуйте й подивіться, який добрий Господь.* Блаженний, хто до нього прибігає.

Бійтеся Господа, його святі,* бо нема нестачі в тих, що його бояться.

Багаті збідніли й голодують,* а тим, що Господа шукають, ніякого блага не забракне.

Ходіть, мої діти, послухайте мене:* остраху Господнього навчу вас.

Хто є той, що життя любить,* що рад бачити дні щасливі?

Бережи від зла язик твій,* і уста твої від слів лукавих.

Відступися від зла й чини добро,* шукай миру та його тримайся.

Очі Господні на праведних;* вуха його – на їхній заклик.

А обличчя Господнє проти злочинців,* щоб знищити з землі пам'ять їхню.

Візвали праведні, і Господь вислухав їх,* і з усіх скорбот їхніх урятував їх.

Близький Господь до тих, у кого розбите серце;* прибитих духом він спасає.

Багато скорбот у праведних,* але з усіх них Господь їх рятує.

Він усі його кості зберігає,* ані одна з них не зламається.

Злоба грішника його ж убиває,* і ті, що ненавидять праведника зазнають кари.

Господь визволяє душу слуг своїх,* і хто до нього прибігає, покараний не буде.

(глас 6): Достойно є воістину величати блаженною тебе, Богородицю, присноблаженну, і пренепорочну, і Матір Бога нашого. Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо.

Священик: Слава тобі, Христе Боже, уповання наше, слава тобі.

Лик: Слава, і нині: Господи, помилуй (3). Благослови.

Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері (і інше за днем), преподобних і богоносних отців наших, святого (якого є храм і якого є день), і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.

Лик: Амінь.

Роздуми на Неділю митаря і фарисея

"Не молімось як фарисей, браття!" 

Цими словами починається Постова Тріодь. Перед нами відкривається довгий шлях до Пасхи Господньої та прийняття Святого Духа у П'ятдесятниці. Ми братимемо участь у тривалих та урочистих, скорботних і радісних богослужбах, прихилятимемо коліна і творитимемо поклони, обмежуватимемо себе в їжі та плотських веселощах, радітимемо і розкошуватимемо великоднім торжеством... Як важливо протягом усього цього поприща пам'ятати те, з чого ми сьогодні починаємо.

"Не молімось як фарисей, браття!" 

Для чого нам простувати далі цим шляхом, коли ми не хочемо осягнути сокрушення сердечного? Важко і прикро визнати нам, що ми нічим не кращі від інших. Жодне наше діяння не чинить нас в очах Божих вартіснішими за тих, про кого ми найгіршої думки. Яка нам буде користь від отих молитов, поклонів, тропарів, пасок із вербами, коли величатимемось цим перед Богом, воднораз зневажаючи наших ближніх? 

"Не молімось як фарисей, браття!" 

Ми любимо похвалитись Богові тим, що нам видається величним, забуваючи, що в Його очах воно буває огидним. Ми легко осуджуємо, часто критикуємо, радо кепкуємо, незворушно відвертаємо погляд - робимо все, щоб поставити себе понад іншими, нагодувати своє самолюбство і віддатися ілюзії праведності. 

"Не молімось як фарисей, браття!" 

Не спогляне на нас Бог, не забринить на Небесах наша молитва, не заскарблять ангели-хоронителі наші добрі діла у гаманах нестаріючих, коли будемо спасати лише самі себе, тішитись тільки самі собою, прислухатись лиш до самих себе. Як легко забуваємо, що Тіло складається з багатьох членів, котрі одне одному просто необхідні. Чому нам здається, що можемо обійтись одне без одного? 

"Не молімось як фарисей, браття!" 

Вступаємо в той час, коли мусимо пізнати правду про себе. Чи зможемо? Чи готові? Чи хочемо? Все залежить від нас. Сьогодні відкриваємо браму на дорогу, котра веде не так до Бога, як до нас самих. За нами вибір - або йти, або тупцювати на місці. Якщо зважимось і рушимо, то знайдемо себе такими, якими нас хоче бачити Господь. Він радо йтиме з нами цим шляхом, коли щиро Його покличемо собі за співподорожнього. Він перемінюватиме нас, щоб зруйнувати нашу внутрішню стіну, якою ми себе відмурували від інших. Він Благий і Довготерпеливий, Праведний і Пречистий, тож і нас може вчинити такими, якщо ми щиро навернемось до Нього. 

"Не молімось як фарисей, браття", але радше закличмо з глибини серця митаревим голосом: 

Боже, милостивий будь мені, грішному!

Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене!

Без числа нагрішив я, Господи, прости мені!

«Воззвавши мене, введи знову в рай»: екологічний аспект приготування до Великого посту у візантійській традиції

«Весна душі» – так неодноразово називають Великий піст, Святу Чотиридесятницю, наші літургійні книги. Пробудження природи від тривалого зимового сну служить наче символом оновлення людської душі, «постарілої через прогрішення». Щороку створений світ скресає для нового життя – щороку й ми заново стаємо на шлях зустрічі пасхального таїнства смерті і воскресіння Господа Ісуса Христа. Воскресіння нашого Спасителя є осердям всього літургійного святкування Церкви, тому період Великого посту є вельми значущий для неї, оскільки вже понад два тисячоліття вміє щоразу по-новому підводити вірних до порожнього гробу, з якого сяє Життя.

Шлях до оновлення життя у Воскреслому Христі лежить через постову аскезу, котра є чимось значно ширшим і більшим, аніж просто гастрономічною дієтою чи відмовою від банальних задоволень. Понад різноманітні фізичні заборони для нас стоїть заповідь метаної, тобто глибокої переміни нашого ума, щирого покаяння і навернення до Бога, єднання з яким є головною метою всіх наших постів, умертвлень і покут; без Нього все воно зостається безглуздим, виродженим і зведеним до споживацького абсурду. Інший важливий аспект посту – це повернення до себе, правдиве пізнання свого єства і будування внутрішнього Царства, щоб бути справді «новою людиною». У тандемі з цим останнім також йде оновлення наших стосунків з ближніми, бо тільки правдиво пізнавши і полюбивши себе саму людина здатна оцінити і возлюбити іншого.

Троїстість «Бог-я-ближній» неминуче потягає за собою теж четвертий, екологічний вимір посту у його, знову-таки, трьох аспектах: по-перше, як реалізації первісного Божого задуму і заповіді, проголошеної ще в Едемі, по-друге, як розсудливому споживанні та використанні Божих дарів і, по третє, як загальної відповідальності за спільний дім, який приготований не лише нам, але й нашим нащадкам.

Такий багатосторонній духовний постовий комплекс з особливим екологічним акцентом дуже добре можна проілюструвати підготовчим періодом до Святої Чотиридесятниці у візантійській літургійній традиції. Він включає в себе чотири неділі з особливими споминами – про митаря і фарисея, блудного сина, Страшний суд і вигнання Адама, – до яких можна додати також Неділю про Закхея ніби своєрідний вступ.

Отож, ще тільки готуючись до великопосного аскетичного поприща, ми у Неділю про Закхея зустрічаємось із доволі одіозною постаттю «чоловіка-грішника», беззаконного хабарника-митаря, прагнення зустрічі з Богом якого, однак, перемагає його фізичні обмеження. На прикладі Закхея ми вкотре переконуємося, що людина є нікчемно мала перед Богом, тому особливо прикметно, що Його створіння стає середником для такої зустрічі: Закхей вилізає на смоківницю, де його запримічає Спаситель. Таким чином, створений світ має стати людині допомогою на її шляху до духовного поступу, на вершині якого можлива наша безпосередня зустріч із Господом. Богоспілкування потягає за собою навернення і виправлення життя у світлі праведності.

Із Неділею про митаря і фарисея починається Постова Тріодь – головна молитовна книга Чотиридесятниці, справжня духовна конституція покаяння. Вже перші її гімни застерігають від небезпеки самовдоволення тим станом, у якому ми зараз перебуваємо. Коли нам видається, що ми з тієї чи іншої рації кращі від інших, Господь дає нам зрозуміти, що «Його думки – не наші думки». Перед лицем Божим є завжди відкритою справжня суть людини, котру часто приховують зовнішні рольові маски. Бог через поверхневу, часто фальшиву, оболонку глядить на саме серце людини і саме за ним судить її. У Ньому постійно нуртує джерело нашої надії, яка може щоразу оновлювати нас. Весь обшир навколишнього світу, всі діла рук Творця – це той Господній храм, в якому «зранку», себто від початків свого існування, стоїть кожен з нас перед Божим обличчям. І хоч «вся наша тілесна храмина осквернена», Він може очистити нас своєю ласкавою милістю.

Вартість життя з Богом і глибину гріхопадіння людини чудово змальовує пам’ять Неділі про блудного сина. Ми достойні високої гідності богосинівства лише тоді, коли живемо у Отчому домі, тобто у безпосередній близькості з Господом. Будь-яке віддалення від Нього неминуче потягає деградацію людського єства. У поєднанні з таким «добровільним вигнанням», безумна розтрата щедрих Божих дарів незагайно оселює нас у «землі чужій», котра є символом занепаду всього створіння через нашу нерозсудливість. Натомість оновлення всього сущого можливе, знову-таки, лише через людину: тільки наше повернення до Отця може принести гармонію у створіння і перемінити землю навколо нас із чужинської на вітцівську. Важливий аспект: Бог нікого не тягне насильно до спасіння, тому вільний вибір зостається за нашою готовністю «встати і піти». Він же, у свою чергу, завжди тримає для нас відкриті обійми.

Неділя про Страшний суд показує нам переломний етап існування всесвіту. День Господнього суду, котрий прийде «наче злодій», захопить все суще у тому стані, в якому воно перебуває. Син Чоловічий судитиме людину виключно в дії чи бездіяльності, тобто «за ділами рук». Справжній піст неможливий без action, дієвості, причому дієвості не лише внутрішньої, але й зовнішньої. Остання немислима без участі сотвореного світу: приміром, голодного накормити можна лише тим, що вирощує земля за людської співдії. Ця неділя також заохочує берегтись від великої небезпеки «відкладання на завтра» нашої доброчинності, оскільки ми можемо так і не впізнати миті Божого суду в нашому житті і власновільно піти у вогонь вічний, зостаючись нечулими до потреб інших.

Останнім днем перед початком Чотиридесятниці є Неділя про вигнання Адама. Спомин цієї неділі повертає нас ad fontes посту. Досконало створений Божий світ перебував у гармонії з людиною, як священиком всього сущого. Адам був покликаний «порати і доглядати» Едем, тобто приносити Богові жертву хвали від усього сотворіння. Єдина заповідь Божа, спрямована безпосередньо до нього – це піст, тобто заборона споживати із древа пізнання добра і зла. Переступ цієї заповіді порушує Божий лад у світі: людина стає смертною, а земля проклятою через неї. Адамів плач біля брами Едему є голосінням всіх поколінь людства за втраченою досконалістю всього сотворіння. Повернення можливе лише через покаяння: людина чекає нового покликання до раю, котре через віки вчиняє Христос, який прийшов у плоті і «як чоловік покликав чоловіка».

Передпостові неділі є тільки початком шляху до відновлення гармонії всього сущого, котре стається можливим лише у Господі. Подальші шість тижнів Чотиридесятниці доволі інтенсивно наповнені роздумуваннями Постової Тріоді про глибину наших гріхопадінь і велич спасенних діянь Божих, всезагальними моліннями, поклонами і скорботними наспівами, котрі разом укладають у нашій духовній свідомості неповторну покаянну мозаїку, яка не мислиться без пахощів весняних бруньок та голосів небесного птаства.

Останній тиждень перед Великоднем вже не належить до Чотиридесятниці: наше особисте покаяння відходить на другий план перед священнодіянням Господа Ісуса, котре Він задля нас звершує. Христос воскрешає Лазаря, урочисто входить до Святого Граду, який не впізнав Його, проповідує у храмі, збирає апостолів на Тайну Вечерю, де вчить їх досконалої любові. Він добровільно йде на страсті і смерть, умирає між злочинцями на хресній шибениці і дається на квапливе погребення у гробі. Господь Ісус Христос сповнює собою все, коли сходить до глибин аду та обезвладнює його. У місці вічної смерті Він покладає початок новому буттю, підносячи в особі праотця Адама все людство і, сам стаючи новим Адамом, творить ще досконалішу гармонію всього сущого. Із гробу Спасителя для всього сотворіння сяє світло вічного воскресного дня, нової ери, котра почалась через пасхальне таїнство Господа нашого Ісуса Христа.

* * *

«Нині все наповнилося світлом, і небо, і земля, і глибини підземні; нехай же святкує все створіння востання Христове, в якому утверджується» (тропар 3-ї пісні Великоднього канону).

Утреня четверга п’ятого тижня Святої Чотиридесятниці з Великим покаянним каноном преподобного Андрея Критського

Священик: Слава святій і єдиносущній, і животворящій, і нероздільній Тройці, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління (3).

Господи, губи мої відкрий, і уста мої сповістять хвалу твою (2).

Псалом 3

О Господи, як багато моїх ворогів,* багато їх повстали проти мене.

Багато тих, що мені кажуть:* «Нема йому спасіння в Бозі.»

Але ти, Господи, щит мій навколо мене,* ти моя слава, підносиш голову мою вгору.

Я голосно візвав до Господа,* і він вислухав мене з гори святої своєї.

Я ліг собі й заснув, і пробудився,* бо Господь мене зберігає.

Я не боюся безлічі людей,* що навколо мене обсіли.

Воскресни, Господи, спаси мене, мій Боже!* По щелепах вдарив ти всіх ворогів моїх, розторощив зуби злих.

У Господа спасіння,* і на твій народ – благословення твоє.

Псалом 37

О Господи, не докоряй мені у твоїм гніві,* і не карай мене в твоїм обуренні.

Бо твої стріли мене прошили,* і рука твоя спустилася на мене.

Нема здорового нічого на моїм тілі з-за гніву твого;* немає цілого нічого в моїх костях із-за гріху мого.

Бо мої провини голову мою перевищили,* немов важкий тягар, що тяжить над мою силу.

Смердять, загнивши, мої рани,* задля мого нерозуму.

Принижений, зігнувсь я вельми,* повсякденно сумний ходжу я.

Бо нутро моє повне жару,* і здорового нема нічого на моїм тілі.

Зомлів я, розбитий понад міру,* і скиглю від стогону серця мого.

О Господи, перед тобою все моє бажання,* і стогін мій від тебе не скритий.

Серце моє розколотилось, сила мене полишила* і навіть очей моїх світло, - і  того вже нема в мене.

Друзі мої та приятелі далекі від моєї рани,* і родичі мої стоять оподаль.

І ті, що на моє життя зазіхають, тенета наставляють,* і ті, що бажають мені нещастя, говорять про погибель, увесь час міркують лукаве.

Я, немов глухий, не чую,* і як німий, що уст своїх не відкриває.

Я став, немов людина, що не чує,* в устах якої одвіту немає.

На тебе бо, о Господи, я уповаю,* ти вислухаєш мене, Господи, мій Боже.

Кажу бо: Нехай не втішаються наді мною, як захитається моя нога,* нехай не несуться проти мене.

Я бо ось-ось уже маю впасти,* і біль мій передо мною завжди.

Я бо провину мою визнаю,* і гріхом моїм журюся.

А ті, що без причини зо мною ворогують, ростуть на силі,* чимало тих, що мене безпідставно ненавидять.

І ті, що злом оддячують за добро,* вони проти мене, бо я про добро дбаю.

Не покидай мене, о Господи,* не віддаляйся від мене, мій Боже.

Поспіши мені на допомогу,* Господи, моє спасіння.

Псалом 62

Боже, ти Бог мій!* Тебе шукаю пильно.

Тебе душа моя прагне,* тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній.

Отак і я у святині тебе виглядаю:* побачити силу твою й твою славу.

Бо твоя милість ліпша від життя,* уста мої славитимуть тебе.

Отак буду тебе хвалити поки життя мого,* у твоїм імені здійматиму мої руки.

Душа моя насититься, немов туком та оливою,* уста мої веселим голосом хвалитимуть тебе.

Коли згадаю на моїй постелі тебе,* під час нічних чувань розмишлятиму про тебе.

Бо ти прийшов мені на допомогу,* і в тіні крил твоїх я ликуватиму.

Душа моя до тебе лине,* мене підтримує твоя правиця.

Ті ж, які чигають на мою душу,* зійдуть у безодні підземні.

Їх віддадуть мечеві на поталу,* вони шакалів здобиччю стануть.

А цар возвеселиться в Бозі, хвалитиметься кожен, хто ним клянеться,* уста бо тих, що неправду кажуть, будуть закриті.

Кілька думок на Великий піст

До написання цієї короткої замітки спонукало мене одразу кілька причин. Мабуть, головною з них була «одвічна» дискусія про те, чи є піст у неділі Чотиридесятниці, чи нема. Питання, здавалось би, дріб’язкове, але я зіткнувся із тим, що багато хто вкладає хибну інтерпретацію у великопісне святкування недільного дня. Втім, комплексної відповіді на це питання мені так і не вдалось дати – вона набагато ширша від мого коментаря. Радше, це та інші питання, про які я говоритиму, є невеличкими духовними точками застанови над явищем посту як таким і святою Чотиридесятницею зокрема.

Що ж таке піст?

Знаємо чудово, що піст є більше, аніж просто «їсти/не їсти» чи «танцювати/не танцювати». Понад різноманітні фізичні продуктові чи розважальні заборони стоїть заповідь нашого покаяння і навернення до Бога: ми повертаємо зі злочинного нашого шляху і ступаємо на путь Господню. Не менш важливим є і внутрішнє сокрушення серця, усвідомлення того, що з-поміж грішників першим є я. Зрештою, дуже пріоритетними в часі посту мають бути й наші стосунки з ближніми: ми маємо перестати бути «хижаками» одне одного. Однак, така тригранність – Бог, я і ближній – ніяк не має виключає також і мого власного обмеження у їжі чи буденних вдоволеннях: від кожного з нас вимагається готовність до жертви, навіть і малої, для умертвлення гріховних пристрастей. Отакий духовний багатосторонній комплекс мені бачиться ідеальним постом.