Почитання Євхаристії у Церквах візантійської традиції, зокрема в УГКЦ

Позаяк дехто розумів мої останні дописи про свято Євхаристії у невірному ключі, хочу подати кілька думок для роз'яснення моєї позиції
1. Східна, зокрема візантійська, традиція завжди висловлювала щиру віру у дійсну присутність Господа нашого в таїнстві Євхаристії. Свідченням цього є молитви наших Літургій свв. Йоана і Василія, де неодноразово підкреслюється, що приготовані Дари освячуються та перетворюються у тіло і кров Господні, що на престолі возлежить Сам Ісус Христос, і що вірні причащаються не якогось ілюстративного символу, але самих пречистого тіла і чесної (дорогоцінної) крові.
2. Окрім згаданих Літургій, коли Святі Дари освячуються і роздаються на поживу вірним, на престолі завжди зберігаються з найбільшою почестю Передосвячені Дари, приготовані для причастя хворих, як теж і для причастя поза Літургіями свв. Йоана і Василія - на Літургії Передосвячених Дарів. На спомин про Передосвячені Дари перед святими дверима іконостасу, а часто й перед самою дарохранильницею, безперервно горить лампада. З пошани до приявних на престолі Таїн при вході до вівтаря і виході з нього звершується глибокий поклін, звернений до них. Святі Дари до хворих служитель переносить завжди у відповідних ризах та у супроводі свіченосця.
3. Згадана вже Літургія Передосвячених Дарів - незрівнянно чудовий приклад віри у присутнього в Євхаристії Христа. Всі священнодії, пов'язані зі Святим Хлібом - покладення, перенесення, - відбуваються з найбільшою пильністю і пошаною, але без промовляння будь-яких додаткових молитов принесення, оскільки Дари є досконало Передосвяченими. Під час Великого входу, коли служитель переносить Дари на престол, всі вірні припадають на коліна і схиляють голови до землі, творячи Христові богоналежне поклоніння.
4. Поза споживанням Євхаристії у причасті Східна/Візантійська традиція не знає іншого ще більш величнішого способу вшановувати Христа, приявного в Дарах, кріпко тримаючись Євангелія, в якому недвозначно говориться про тіло і кров Господні як про поживу, котра дає життя вічне.
5. Для достойного причастя як служителі, так і вірні, готуються постом і багатьма молитвами. Зокрема, тут варто згадати насамперед богослужби Часослова, як теж і Послідування до святого причастя, котре містить псалми, тропарі, канон і понад десяток молитов перед і після прийняття Євхаристії.
6. Із сивої давнини маємо чудові візантійські мозаїки, фрески та ікони на тему Євхаристії. З-поміж них варто згадати "Причастя апостолів", "Тайну Вечерю", "Небесну Літургію", "Явлення Христа св. Петру Олександрійському", "Агнець Божий", "Христос - виноградна лоза" та інші. Всі вони звеличують Господа, котрий віддав на поживу вірним Свої плоть і кров.
7. Отці Берестейської унії, приступаючи до єдності з Римом, вважали за немаловажне підкреслити, що у нашій традиції практика звершення і вшанування Євхаристії самобутня та відмінна від латинської, отже є три Літургії, немає ніяких походів зі Святими Дарами, але є урочисте перенесення Таїнств для причастя недужих.
Підсумовуючи оці тільки поверхневі зауваги, я хочу ще раз вказати на повноцінність і достойність східної/візантійської традиційної євхаристійної практики, котра для нашої Церкви є найкращим способом почитання Господа Ісуса Христа, Агнця Божого, Котрого їдять і не з'їдають, але причасників Він освячує.

Патріярші відзначення для духовенства

ПАТРІЯРШІ ВІДЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ДУХОВЕНСТВА

Написав Сліпий Йосиф, Патріярх і Кардинал УГКЦ

Блаженніший Патріярх, бажаючи упорядкувати уділювання відзначень для духовенства в дусі традицій нашої Церкви та звичаїв інших Східних Церков, оцим видає, цей Правильник.

За загальним правом східних католицьких і інших Церков, місцевому єпископові належиться право надавати сан протоієрея. За законним історичним звичаєм Української Католицької Церкви, всі інші гідності належить виключно просити від голови Української Католицької Церкви.

Характер помісности Української Католицької Церкви вимагає, щоб всі нижче описані чи інші відзначення для духовенства виєднували єпископи від глави нашої Церкви.

Правила святого Йосафата для своїх священиків

1. Головним обов'язком кожного священика є якнайкраще знати все те, що тут написано, і мати знання як відносно семи Святих Тайн, так і щодо всіх обставин, тут описаних.

2. Священики зобов'язані прикладом свого життя навчати людей побожності, бо добре життя священика є успішною проповіддю для простих людей. Кожен повинен сповідатися перед своїм сповідником, визначеним Архиєпископом, якнайчастіше, але передусім у визначені дні: на Різдво Христове, на Стрітення Господнє, в Першу неділю Великого посту, у Великий четвер, на Вознесіння Господнє, у день святих апостолів Петра і Павла, на Преображення Господнє або Успіння Божої Матері, на Різдво Пресвятої Богородиці, у день святого архангела Михаїла, у день святого отця нашого Миколая; однак буде краще, якщо кожен робитиме це частіше, навіть коли Сповідь буде перед кожною Святою Літургією, бо ангелом називає кожного священика Святе Письмо, і передусім Малахія – у 3 главі. А треба, щоб ангел мав ангельське сумління, якщо він бажає в майбутньому житті панувати у небі з ангелами. Якщо ж усе-таки хтось би інакше чинив, нехай вважає, щоби не був укинений у пекло зі злими ангелами. Каже святий Григорій Богослов, що бути священиком – значить, насамперед самому бути чистим, а відтак очищувати; насамперед самому бути святим, а вже тоді освячувати. Ми ж, пам'ятаючи про наші обов'язки перед нашим Господом, не погоджуємося з тим, що нібито не має провини той із вас, хто з нечистим серцем наважиться відправляти Службу Божу і приймати Непорочного Агнця, споживаючи і п'ючи Його собі на осудження. Перестерігаю, отже, вас у дуже важливій справі.

"Святая Десятуха, молися о нас!"

Не тільки в "Мелочах..." о. Ардова можна зустріти веселі оповідки про "Святу Десятуху". Виявляється, це реалії парафіяльного життя в Білорусії. Але не тільки там.

Якось цілком випадково надибав на сайті монастиря "Київський Назарет" (УПЦ МП) "Службу десятій п'ятниці". Відкриваю - і замість очікуваної "Десятухи" (о диво!) - уніатська служба святу Сострадання Богородиці, яка в УГКЦ приписана на суботу 3-го тижня по П'ятдесятниці.

Отакі цікаві (можна сказати, екуменічні) речі діються зараз в літургійному житті Київської Церкви :)