Вечірня. Короткий коментар

Церква спонукає нас до молитви на закінчення дня через відправу вечірні. Головна її тема – подяка Богові за те, що ми дожили до вечора, і прохання про щасливий нічний спочинок. Ми зустрічаємо захід сонця, згадуючи Того, хто є для нас Сонцем Незахідним – Ісуса Христа, сяйво слави Отця. Ми знаємо, що кожен наш день є днем Господнього благовоління, що тільки завдяки Його доброті і чоловіколюбству ми існуємо на цьому світі – природно, що в нашому серці зароджується вдячність-благодарення нашому Творцеві і Отцю. Також ми знаємо, що не завжди гідно проводимо наші дні – у суєті, злобі, неправді, будучи грішними перед Богом, нашим Отцем, і один перед одним, Його дітьми. Ми розуміємо, що чинимо зле, хочемо змінити наше життя, встановити між усіма Божими дітьми радість і мир, тому каємось і визнаємо себе перед Господом грішними, прохаючи Його милості. Всі ці та багато інших почувань християнського серця висловлює вечірня: подяка за дар життя, за увесь створений світ, за прожиті миті цього дня, перепросьба за наше лукавство і прохання Божого покрову для нас у прийдешню ніч.

Богослужіння добового кола

· У Старому Завіті є згадки про молитви протягом доби.

· Перші християни молились часто, майже безперервно, однак також присвячували молитвам певні пори доби.

· Рання Церква знає молитви зранку, тричі протягом дня, ввечорі і посеред ночі.

· Монахи взяли за основу цю структуру, розпрацювавши своє молитовне правило, яке ґрунтувалось на читанні псалмів.

· Катедральні і парафіяльні храми також розвинули спільні моління протягом дня, які мали урочисті обряди і були співаними – т. зв. «пісенне послідування».

· Згодом монашество здобуває значний авторитет, тому його молитви стають зразком для молитов мирських храмів.

· Сучасні богослужіння добового кола є наслідком т. зв. «новосаваїтського синтезу», тобто виникли на ґрунті поєднання деяких елементів катедрального правила з монашим богослужінням протягом доби.

Божественна Літургія. Короткий коментар

Приготування до Літургії

Для достойного звершення Євхаристії готуються як її служителі (єпископи, священики, диякони тощо), так і вірні, що беруть у ній участь. Священнослужителів устав закликає до сердечного спокою і примирення з усіма, уникання гріхів (навіть лукавих думок) та євхаристійного посту. Цього ж мають дотримуватись і благочестиві вірні, які готуються принести Богові жертву благодарення та причаститись Святих Таїн. Давніші приписи передбачали також посилену домашню молитву у вигляді Правила до Святого Причастя, тобто канону та молитов про достойне прийняття Євхаристії, яке молились як священнослужителі, так і вірні. Оскільки Літургія є благодаренням Богові всецілої людини, то й приготування включає в себе як духовний (молитви, душевний спокій…), так і тілесний (чистота, піст…) виміри.

Перед початком Літургії священнослужителі моляться т. зв. вхідні молитви перед іконостасом, просячи Господа прощення гріхів та укріплення на звершення Безкровної Служби. Поцілувавши ікони та увійшовши до вівтаря, служителі цілують св. престол, Євангеліє та хрест і вдягаються у всі священні ризи. Це означає те, що попри всі недоліки, якими, безперечно, обтяжена кожна людина, Сам Господь перемінює нас тоді, коли ми приступаємо до Нього, покриваючи наші гріхи Своєю благодаттю. Після одягання риз слідує вмивання рук, що здійснюється не так задля тілесного бруду, але радше на знак душевної чистоти.

Божественна Літургія. Історія

Вступ

Термін «Євхаристія» походить з грецького дієслова «евхарістейн», що означає «дякувати» і є вживане агіографами в розповіді про встановлення Христом цієї Тайни. В Св. Письмі говориться також про «ламання хліба» (Діяння 2:42), «вечерю Господню» (1 Кор 11:20), «стіл Господній» (1 Кор 10:21).

Перший вислів («ламання хліба») вказує більше на елемент ритуальний, а два інші роблять більш акцент на встановлення і також присутності Христа у цій Тайні.

Термін «євхаристія» вживався в Церкві з перших століть. Зустрічається часто у «Дідахе», чотири рази в листах св. Ігнатія Антіохійського, пізніше знаходимо в Юстина, Іринея, Тертуліана. Також вислів «ламання хліба» знаходимо в св. Ігнатія Антіохійського та «Дідахе».

Вживались і інші слова, щоб означити це таїнство: «просфора», що означала спочатку офіру вірних для бідних, а пізніше почала означати хліб і вино в сенсі євхаристійної жертви. В літургійному лексиконі вживались терміни: «анафора», «агапе», «киріяке».

Ці терміни збереглися на означення різних аспектів таїнств, а «Євхаристія» від IV ст. почалася вживати як загально вживаний термін, щоб зазначити це таїнство Господньої жертви.

Неділя. Літургійний рік

Неділя

У Старому Завіті окрема Божа заповідь наказувала святкувати суботній день. Цей день мав вічно нагадувати ізраїльтянам про створення світу, Божі добродійства та умову-завіт між Богом і людьми.

У Новому Завіті цей обов'язок віддання чести Богові перехо­дить на неділю. У документі Другого Ватиканського Собору — Конституції про Святу Літургію сказано: "За апостольською тради­цією, яка бере свій початок від самого-таки дня Христового Воскре­сення, Церква святкує кожного восьмого дня пасхальне таїнство, що його слушно називає Господнім днем, або неділею" (§ 106).

Субота зобов'язувала передусім до спокою, утримання від усякої фізичної праці. Головний недільний обов'язок перших хрис­тиян — зустріти воскреслого Христа через участь в Євхаристійній Жертві та злучитися з Ним у святому причасті.

Тож нічого дивного, що неділя від самого початку стає важ­ливим Господським святом та основою літургійно-церковного року. Святкування недільного дня має довгу й цікаву історію. Отже, у цьому розділі хочемо подати коротку розвідку про історію святку­вання неділі.

Символ і реальність у Літургії. Літургійні жести та знаки

Символ і реальність у Літургії

У своєму житті ми досвідчуємо багато символів (від грецьк. «кидаю разом»), які мають на меті щось до нас донести. Для нас зараз символ часто є чимось нереальним, навіть таким, що до реальності прямого стосунку не має. Втім, символи бувають різні.

Отож, символи є:

1)           репрезентативні – такі, що лише про щось інформують, не маючи прямого відношення до реальності;

2)           реальні – такі, що собою уприсутнюють, реалізовують те, що є реальністю.

В епоху Середньовіччя виробилось уявлення про символ, як про такий, що до реальності прямого відношення не має, але тільки образно може про неї засвідчити. Цей символ є репрезентативний.

Кажучи про світ, в якому ми живемо, святі Отці називали його таїнством і символом, наголошуючи, що через нього ми можемо освятитись, бо його Творцем є Господь. Тому все, що є навколо нас, символічно вказує на Того, хто все це створив. Більше того – сама людина є символом Бога, бо носить Його образ. Такий символ є реальним, бо має прямий стосунок із реальністю.

Літургійний час. Богослужбові кола

Час

Існування людини в часі вказує на її обмеження і минущість: час позначає початок і кінець нашого земного життя. Ми вимірюємо хронологічний, історичний час різними одиницями: днями, тижнями, місяцями, роками. Саме в цей історичний час увіходить Бог. Будучи безсмертним, Він воплотився, народився, жив і помер як людина, а Своїм воскресінням третього дня розірвав кайдани минущості. Адже «Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує» (Рм. 6, 9). Людина в Христі переходить із минущості до життя вічного «нині, і повсякчас, і на віки віків»: «Завжди діє одна й та ж сама благодать Святого Духа. І щоразу це – Пасха».

У богослужбовому житті Церкви таїнство Пасхи є осердям літургійного часу, в якому уприсутнюються та актуалізуються події спасіння. У богослужіннях Церква споминає спасительні Таїнства Ісуса Христа. Оскільки Пасха Христа триває в минущому часі, то й богослужіння Церкви побудовані в трьох колах, відповідно до трьох одиниць часу – добовому, тижневому та річному. При цьому повний цикл кожного виду богослужіння складає так зване богослужбове коло.

Ікона

Етимологія поняття «ікона»

У грецькій мові термін eikon має декілька значень, основними з яких виступають такі як «зображення», «образ», «мисленний образ», «бачення», «уподібнення».

Тобто будь-що, що щось представляє, є eikon. У сучасній мові слово „ікона” закріпилося за священними зображеннями як предметом культу та почитання. Крім того поняття „образ” (означення абстрактного духовного уявлення про предмет та явище) та „ікона” у сьогоденні вживаються як синоніми, тоді як у грецькій мові поділу на образ та ікону не було. Крім того, грецькою мовою слово „ікона” синтетично означало і матеріальне (зображення), і духовне (мисленний образ) у їх нероздільному взаємозв’язку.

Літургійні книги

Першохристиянське богослужіння, яке проводили святі апостоли,  відбувалося без книг і базувалось на Святому Письмі та старозавітніх традиціях. Згодом ці ранні богослужби вдосконалено, видозмінено та доповнено новими, збагачуючи їх духовним змістом і красою. Про їхній порядок та внутрішнє наповнення після апостолів дбали святі отці та церковні письменники, які, опираючись на твердому фундаменті Божого об’явлення та апостольського передання, доповнювали та формували молитву Церкви, упорядковуючи старі та укладаючи нові молитвослів’я і встановлюючи чин-порядок літургійних відправ. Так століттями творились наші богослужбові книги, вбираючи у себе досвід спілкування з Богом найкращих і найвизначніших християн. Між ними відомими є єпископи, священики, ченці і черниці, царі та звичайні миряни, які були віддані Господеві та Його Церкві і вчили вірних жити, молитися, славити й оспівувати Бога, єдиного у Святій Тройці, що покликав людину до спілкування з Собою, очікуючи на її добровільну відповідь.

Літургійний посуд

1. Євхаристійний посуд

Чаша (грецькою потир – посуд для пиття) – кругла чаша на підніжкові. Унаочнює собою чашу з вином, яку Ісус Христос подав Своїм учням на Тайній Вечері[1].  Також символічно чаша означає Пресвяту Богородицю, яка вмістила в себе Хліб життя – Господа і Спаса Ісуса Христа. Чаша використовується при служінні Божественної Літургії: до неї на проскомидії вливають вино і воду та покривають покровцем; під час Великого входу її переносять на престол; під час молитов анафори розведене вино у чаші перемінюється на Кров Господню; після роздроблення Святого Агнця до чаші вкладається його частка і вливається гаряча вода – т. зв. «теплота»; з чаші причащається духовенство Святої Крові і до неї згортають освячений Хліб – Христове Тіло; з чаші причащають вірних Святими Христовими Тайнами; чашу після причастя переносять на жертовник, де диякон споживає з неї решту Святих Дарів. Чаша виготовляється звичайно із коштовних (золота, срібла) чи інших (які не окислюються) металів, або лише покривається позолотою.

Літургійні ризи

Одяг старозавітного священства

«Ти справиш священні ризи Аронові, братові твоєму, на славу й на окрасу. Ось які ризи нехай справлять: нагрудник і ефод; та верхню ризу - хитон мережаний, митру й пояс зроблять вони священні ризи Аронові, братові твоєму й синам його, щоб був священиком мені.

 Вони візьмуть на те золота й блакиту, порфіри й кармазину та тонкого полотна. Зроблять вони ефод із золота, блакиту, порфіри й кармазину та тонкої льняної тканини, мистецької роботи. На обох кінцях його мають бути прив'язані два нараменники, щоб ними його прив'язувати. І по-мистецькому вироблений пояс на ньому для оперізування, буде однакової роботи й одноцілий: із золота і блакиту й порфіри та кармазину і тонкого льняного полотна.  І візьмеш два онікси і вирізьбиш на них імена синів Ізраїля. Шість імен їхніх на одному камені, і шість других імен на другому камені, по черзі їх народження.  Робом ритівника самоцвітів, як вирізьблюють печатки, вирізьбиш на двох каменях імена синів Ізраїля, і в оправу з золота оправиш їх. І прикріпиш обидва камені на нараменниках ефоду, як камені на спомин синам Ізраїля. Арон носитиме їх імена перед Господом на своїх раменах на спомин. Зробиш дві золоті оправи,  і два ланцюжки з щирого золота; зробиш їх, сплівши як шнурки мотузкові, та й причепиш шнурові ланцюжки до оправ.

Поділ храму

Храм у нашій традиції ділиться на три частини: святилище (вівтар), храм вірних (нава) і притвор (паперть).

Притвор. Західна частина храму називається притвором. З нього починається входження християнина до храму і, воднораз, до Церкви – спільноти християн. Захід – місце темряви, оселя лукавого. Тому входячи до храму, ми відходимо від заходу до сходу – до Христа, Сонця правди. Підводячись сходами притвору по дорозі до храмових дверей, християни наче підносяться від земного до небесного, «відкладають всяку житейську печаль, щоб прийняти Царя всіх».

Храм (церква)

Для означення будівлі, в якій збирається церковна громада для звершення богослужінь, у нас назагал вживаються два терміни: церква і храм. Обоє є давніми слов’янськими словами. Слово «церква» походить від грецького κυριάκον (Κύριος – Господь, οἰκία – сім’я, будинок) і означає «Господня сім’я», «Господній дім». Себто, та будівля, в яку сходяться християни, є наче домашнім сімейним будинком для Господа і всієї Церкви – Його сім’ї[1]. Слово «храм» теж означає «дім», «будівля», краще «господа».

Літургія і обряд

Літургія – (від гр. λεῖτος – громадський, народний; ἔργον – справа, служба) – у давній Греції – кожне служіння чи діло, що звершувались для громади-народу (напр. служба у війську, урядування, праця в полі чи на дорогах тощо); у ширшому значенні – всі прилюдні богослужіння Церкви, вся сукупність видів богопочитання, які вона вживає (напр. вечірня, утреня, акафіст тощо); у вужчому значенні – богослужіння, на якому приноситься Богові жертва Євхаристії, тобто Божественна Літургія (чи Служба Божа).

У Біблії Старого Завіту (переклад LXX) літургією називається служіння священиків у храмі (напр. Вих. 16:9; 28:43; 29:30; Чис. 4:3.25.39; Йоіл. 1:9). В Новому Завіті літургія – це, окрім згаданого значення (напр. Лк. 1:23; Євр. 9:21), також служіння Богові Його Церкви (напр. Ді. 13:2; Рим. 15:16) і, головно, її голови – Ісуса Христа, який сам є Великим Архиєреєм (напр. Євр. 10:21). У ранній Церкві літургією називали головно приношення Євхаристії (з ІХ століття «Літургія» вживається як terminus technicus для цього).

Символіка ікони (IV)

Ікони Пресвятої Богородиці

Образ Богородиці у східнохристиянському мистецтві займає особливе місце. Існує дуже багато різних типів богородичних ікон і всі вони – христологічні, оскільки через народження Христа Марія стає Богородицею, Богоматір’ю.

Богородична догматика основана на тайні Боговоплочення і через образ Богородиці розкривається глибина стосунків Бога з людиною. Марія дає життя Богові у Його людській природі, стає Матір’ю Бога, Богородицею, творіння вміщує Творця. Таємниця Богородиці в цьому і полягає, що через Дівство і Материнство, вона є новим творінням. Її почитання пов’язане саме з цим. З богородичної догматики розвивається іконографія, всередині якої можна виділити кілька основних напрямків про які мова йтиме далі.

Символіка ікони (ІІІ)

Ікони Пресвятої Тройці

Троїчний догмат візуально представити неможливо, тому зображення Святої Тройці можуть бути тільки символічні.

Є кілька відомих різновидів троїчних ікон, які варто перелічити:

Символічні зображення

1)                 Тройця Старозавітня (Гостинність Авраама);

2)                 Тройця Новозавітня (Сопрестолля);

3)                 Вітцівство;

4)                 Тройця Смісоіпостасна;

5)                 Етимасія;

6)                 Всевидяче Око;

Промислительні зображення

7)                 Богоявлення Господнє;

8)                 Преображення Господнє;

9)                 П’ятидесятниця.

Символіка ікони (ІІ)

Ікони Ісуса Христа

Іконографія Господа Ісуса знає кілька варіантів зображення Христа Спасителя. Головними з-поміж них є такі:

1)                 Господь Вседержитель (Пантократор);

2)                 Спас Еммануїл;

3)                 Спас Нерукотворний;

4)                 Спас в Силах;

5)                 Спас Великий Архиєрей;

6)                 Спас Ветхий Деньми;

7)                 Спас Ангел Великої ради;

8)                 Спас Недремне Око;

9)                 Спас Чоловік Болів.

Далі розглянемо один із цих варіантів зображення Христа Спасителя – Господь Пантократор.

Символіка ікони (І)

Готував для мирян одного львівського храму літургійні катехизи. Зачепив також тему ікон. Кидаю ці мої записи сюди - може хтось знайде їх корисними. Це не є якісь завершені конспекти - радше "лекційні" нотатки. Вони частково переписані  ще із моїх семінарійних скриптів, а частково доопрацьовані мною на основі різних джерел та праць. Можуть також містити помилки... Для ілюстрації катехиз використовував ікони, які є у вільному доступі в мережі Інтернет - хто добре пошукає, той знайде ще кращі, ніж були у мене :)

* * *

Символічні зображення в іконах

Cимвол (від грецького σύμβολον – «кидаю спільно») - це знак речовий та умовний, який нагадує конкретне поняття або образ, що втілює певну ідею. Він використовується з найдавніших пір і чинний до наших днів. Зміст символічного зображення завжди знач­ніший від змальованого об'єкта, бо ж неможливо духовний зміст ви­явити матеріальним виразом. Символічний спосіб є єдиним універ­сальним художнім засобом відтворення глобального, вічного, транс­цендентного.