Античні
греки для означення часу любили використовувати два терміни – χρόνος і καιρός.
Перший вживався щодо плинного перебігу годин, днів, місяців і років – звичайний
собі час у побутовому розумінні. Натомість другий вказував на якусь особливо
щасливу і унікальну мить для того, хто зміг її розпізнати і належно
використати. Християнство «взяло на озброєння» таке двоїсте розуміння часу, щоб
краще підкреслити унікальну дійсність, котру ми всі ісповідуємо: Господь Ісус
Христос, Єдинородний Син Божий, входить у хронос нашого минущого світу, щоб дарувати
нам вічний кайрос Царства Небесного. Апостол Павло наголошує: «Ось тепер – час (καιρός!) сприятливий, ось тепер – день спасіння» (2
Кор. 6:2). Тому одним із головних завдань християнина є перемінити буденність
хроносу спасенною миттю кайросу, тобто, фактично, освятити час силою Христа.
Така ідея
знайшла свою реалізацію у літургії Церкви, яка дає змогу небесному кайросу «розворушувати»
земний хронос. Ми маємо цілу низку щоденних богослужінь, котрими означуємо практично
всі періоди дня і ночі. Йдеться про так зване «добове богослужбове коло», тобто
молитви Часослова: вечірню, повечір’я, полуношницю, утреню, перший, третій,
шостий і дев’ятий часи. Ці моління є безперервним любовним звертанням
Церкви-Невісти до Жениха-Христа, тому є голосом усієї спільноти вірних, а не
лише обов’язком духовенства, як про нього звичайно роздумують. Ще святий
священномученик Йосафат Полоцький свідчив, що в його епоху багато мирян
молились удома із Часослова. Досі у звичайному молитовнику можемо зустріти
вечірню та утреню.
Отож,
пригляньмось тепер, як із завданням освячення часу «дають собі раду»
богослужіння добового кола. Як відомо, літургійний (також і біблійний) день починається
із заходу сонця, тому першим молінням нової доби є вечірня (~ 18:00). Тут
знайдемо і псаломну похвалу Творцеві за створений світ, і благодарення за дар
вечірнього світла, і благання про безгрішний вечір. Повечір’я (~ 21:00)
фактично є молитвою підготовки до сну, тому головні його теми – покаяння за
вчинені гріхи і прохання мирного нічного спочинку. Есхатологічне очікування Церквою
другого приходу Господа чудово змальовує полуношниця (~ 00:00), яка містить
благання про праведну смертну годину і добре стояння на суді Божому. Богослужіння
утрені (~ 5:00), котрим ми стрічаємо світання, є гимном прослави вічного і
нетлінного Світла – Ісуса Христа, символ Якого вбачаємо у сході сонця. Майже
суголосним із утренею є перший час (~ 7:00), що є молитвою про змогу праведно
ходити у світлі Божих повелінь. Разом із апостолами, зібраними на П’ятдесятницю
у світлиці, очікуємо приходу Святого Духа у третій час (~ 9:00) для оновлення
нашого буття. Богослужба шостого часу (~ 12:00) поєднує спомин про розп’яття
Христове із благанням про очищення гріхів завдяки Його страстям. Дев’ятий час (~
15:00), час смерті Ісусової, спонукає нас просити Божого милосердя для нашого
спасіння.
Як бачимо,
богослужіння Часослова є цілодобовою «школою молитви» для всіх, хто прагне
постійно живитись «кожним словом, що
виходить з уст Божих» (Мт. 4:4). Вони виросли насамперед на ґрунті Святого
Письма, а також збагачені багатющим духовним досвідом численних поколінь
християнських подвижників. Моління добового кола, бодай інколи здійснювані чи у
храмовому зібранні вірних, чи вдома у сімейному колі, чи наодинці перед іконою,
дійсно зможуть оживити рутинність шаленого щоденного круговиру. Освячуючи хронос
нашого життя постійним кайросом молитви, ми повернемо часові властиве і вірне
значення, яке він мав ще на початку, при створенні світу. Пам’ятаймо, що
Господь Бог «у Своїй владі встановив времена і літа» (тропар Новоліття) задля нашого спасіння, а не для того, щоб ми
зранку в понеділок вже чекали вечора п’ятниці.
