середа, 31 липня 2013 р.

Святкування Хрещення Русі-України в день св. Володимира Великого - московська традиція?




* * *


Отож:
1) розділ "Чи існувала історична традиція святкування Хрещення Русі-України?" являє собою нічим не обгрунтоване прив'язання події Хрещення Русі до пам'яті освячення Києво-Софійського собору; святкування освячення храмів є звичною практикою літургійного календаря Церков візантійської традиції, натомість прецендентів спомину масових хрещень спостерегти не вдається;
2) щодо масового хрещення перед великими святами, про яке йде мова у розділі "Чи існувала саме Київська старожитня православна традиція святкування хрещення Русі-України 1/14 серпня?", вперше чую (гадаю, не тільки я) про таку практику, пов'язану зі святом Успення Богородиці - знову ж таки, її слід віддати багатій фантазії автора; також тільки нею (фантазією) можна пояснити твердження о. Сергія щодо міфічної білоруської василіянської практики "прилучення до унії" 14 серпня, яку перейняли галичани; до слова, варто згадати, що українські православні служебники у той же день (1/14 серпня) мають спомин Хрещення Руси-України; про "Російський хронограф" мову не веду, оскільки наразі не ознайомлений із цією пам'яткою, тому не можу критично оцінити особисті (наскільки розумію, бо посилань немає) твердження автора щодо нього;

3) у розділі "Пам’ять Київського князя Володимира як історична дата святкування Хрещення Русі-України" о. Сергій твердить про злиття титулу святого Володимира-Хрестителя із святкуванням події Хрещення Русі як про традицію власне Київської митрополії. Втім, незаперечний факт, що таке поєднання сталось саме у згаданому 1888 році під час всеросійських святкувань, про це написано ряд досліджень, навіть дисертації існують; отож маємо ще один "перл" багатої фантазії автора;
4) розділ "Чому українські уніати (греко-католики) уникають святкування Хрещення Русі-України саме 15/28 липня" підносить питання вшанування св. Володимира в УГКЦ. Отож, Замойський синод перелічує не "повний список свят", як твердить о. Сергій, а тільки свята, які обов'язкові для святкування простим народом - загальні і місцевошановані. До останніх належить якраз свято св. Бориса і Гліба, яке шанували у Литві. Автор зумисне робить підміну понять. Для того, щоб дослідити питання шанування святих в УГКЦ варто розглядати ті книги, де власне він був вміщений літургійний календар: мінеї, служебники, часослови тощо, а не обмежуватись тільки згадками про окремих святих в синодальних постановах - інакше можна твердити, що інші свята, не згадані Замойським синодом, в УГКЦ не існували. А щодо поминання св. Володимира (та ряду інших слов'янських) на проскомидії, варто зауважити, що воно навіть в православних служебниках є досить пізньою вставкою, тому говорити про нього як про критерій вшанування того чи іншого святого є абсурдом. В сучасному календарі УГКЦ св. Володимир має знак великого святого зі всенічним. Також висновок о. Сергія щодо "екуменічних проблем", пов'язаних зі святкуванням Хрещення Русі в УГКЦ варто віддати домислам автора.
Підсумовуючи вищесказане, можу зауважити, що дана стаття підтримує традицію "уніатоненависництва", яке вже звично пропагує тандем Толстой-Нехамес, а також є наочним прикладом псевдонаукового дослідження, здійсненого в тому ж традиційному руслі. Статті отця Сергія Нехамеса не витримують ніякої наукової критики, оскільки автор пише їх тенденційно і вміщує у них загалом свої фантазії на тему, однак не факти. Маючи "щастя" аналізувати вже не один його "шедевр", я маю право зробити такий висновок. До слова, діяльність цього автора оцінило навіть Львівське ставропігійне братство, назвивши його "авантюристом, що істотно засмічує небагатий інформаційний простір православної Галичини" (Зупинити кризу УАПЦ - наша християнська суспільна місія // Успенська вежа 7(254), липень 2013, с. 2).

Немає коментарів:

Дописати коментар