Жертва у Святому Письмі
З перших
сторінок Старого Завіту знаємо, що людина приносила жертви Богові від самих
початків свого існування на землі. Каїн і Авель приносили Творцеві офіру після
гріхопадіння. Праведний Ной приніс Господеві всепалення по завершенні потопу.
Авраам був готовий пожертвувати Богові навіть сина Ісаака, щоб довести Йому
свою відданість. Доволі детальними є приписи щодо жертв Мойсеєвого
законодавства, котрі реалізовувались спершу у скинії Свідоцтва, а згодом і у
Соломоновому храмі. Жертви були різнорідні: тварини, земні плоди, коштовності,
гроші тощо. Втім, пророки застерігали вірних людей від надмірної формалізації
жертви, нагадуючи, що Богові слід віддати насамперед своє серце.
Новий
Завіт реалізовується також через жертву, але цілком відмінну від старозавітніх
приношень. Там людина, офіруючи, бажала подолати власну віддаленість від Бога,
а тут Господь сам долає прірву гріхопадіння жертвою на хресті Свого Сина Ісуса
Христа. У хресній жертві знаходять остаточне сповнення всі інші жертви, котрі
людина могла б принести Всевишньому. Літургія Євхаристії є спомином цієї
остаточної і спасенної жертви Богочоловіка, яку Церква щоразу актуалізує для
спасіння світу.
Жертва в історії Церкви
Беручи
участь у жертві Сина Божого, християни ніколи не мислили себе пасивними
спостерігачами священнодій. Рання Церква святкували Євхаристію у контексті т.
зв. агапи, тобто братолюбної гостини, на котру вірні по своїй змозі приносили
все необхідне. З-поміж принесеного служителі вибирали хліб і вино для благодарення
Богові, а решту споживали всі разом, зоставляючи дещо й для потребуючих. Хто не
міг здобутись на щось вартніше, приносив звичайну воду, котрою присутні
обмивали руки. Ніхто не приходив голіруч, оскільки розумів, що відбувається літургія,
тобто спільне діло. Крім агап ранні християни також організовували збірки на
потреби апостольських місій та для допомоги бідним і нужденним. Готовність
послужити одне одному – мабуть, основна прикмета вірних юної Церкви.
З плином
часу християнська концепція жертовності отримала значний поступ у порівнянні з
агапами. На славу Божу зводились храми, писались ікони, виготовлялись коштовні
ризи і літургійний посуд, творились гимни і піснеспіви. Все це було офірами для
Господа, найкращим даром глибини вдячності людського духа. Не можна оминути
увагою також і доброчинну діяльність Церкви, котра набувала щораз нових форм.
Приміром, цілі чернечі чини посвячували себе виключно на служіння безпритульним
або недужим. Князі та можновладці, взоруючись на біблійні повчання, часто
віддавали десятину своїх прибутків на церкви і для вбогих. Церква також несла у
суспільство просвіту, тому при храмах й монастирях існували школи, де освіту
міг здобути як убогий селянин, так і шляхтич. З-поміж духовенства та вірних
вийшли видатні науковці, здобутками котрих світ користає до сьогодні.
Жертовність Церкви давно вже переступила поза її межі.
Жертва Богові від нас
Яким чином
ми можемо сьогодні приносити Господеві офіру? Насамперед справді християнським
життям, котре сповнене любові до Бога і людини. Все наше життя покликане бути
однією великою літургією, не обмежуючись лише до нашої участі у недільній та
святковій Євхаристії. Християни мають бути готовими наче євангельська закваска (Лк. 13:20-21) перемінити на краще середовище
свого буття. Про спосіб такого служіння Церкви для оновлення світу чудово
говорить стихира Передосвяченої Літургії Великого вівторка: «…Хай кожен співрозмірно примножить
благодаті талант: один мудрість нехай набуває через добрі діла, інший – службу
світлости нехай звершує. Нехай же прилучає до Слова вірний невтаємниченого, і
нехай роздає багатство неімущим інший: бо так ми дане нам у борг примножимо, і
як вірні управителі благодаті – удостоїмося радости з Владикою…». Якщо будемо
готовими для жертви і служіння, то таким чином відкриємо всю красу нашого
єства, адже людина живе у світі лише завдяки жертовності. Бог перший жертвує
Собою задля нас, а ми у відповідь маємо бути готовими офірувати себе для Нього
та ближніх. Лише так зможемо повнотою реалізувати наше покликання на цій землі
і сповнити те, про що молимось на кожній Божественній Літургії: «самі себе, і один одного, і все життя наше
Христу Богові віддаймо».
Немає коментарів:
Дописати коментар