субота, 6 жовтня 2018 р.

Чи справді «все на світі боїться часу»?



Античні греки для означення часу любили використовувати два терміни – χρόνος і καιρός. Перший вживався щодо плинного перебігу годин, днів, місяців і років – звичайний собі час у побутовому розумінні. Натомість другий вказував на якусь особливо щасливу і унікальну мить для того, хто зміг її розпізнати і належно використати. Християнство «взяло на озброєння» таке двоїсте розуміння часу, щоб краще підкреслити унікальну дійсність, котру ми всі ісповідуємо: Господь Ісус Христос, Єдинородний Син Божий, входить у хронос нашого минущого світу, щоб дарувати нам вічний кайрос Царства Небесного. Апостол Павло наголошує: «Ось тепер – час (καιρός!) сприятливий, ось тепер – день спасіння» (2 Кор. 6:2). Тому одним із головних завдань християнина є перемінити буденність хроносу спасенною миттю кайросу, тобто, фактично, освятити час силою Христа.
Така ідея знайшла свою реалізацію у літургії Церкви, яка дає змогу небесному кайросу «розворушувати» земний хронос. Ми маємо цілу низку щоденних богослужінь, котрими означуємо практично всі періоди дня і ночі. Йдеться про так зване «добове богослужбове коло», тобто молитви Часослова: вечірню, повечір’я, полуношницю, утреню, перший, третій, шостий і дев’ятий часи. Ці моління є безперервним любовним звертанням Церкви-Невісти до Жениха-Христа, тому є голосом усієї спільноти вірних, а не лише обов’язком духовенства, як про нього звичайно роздумують. Ще святий священномученик Йосафат Полоцький свідчив, що в його епоху багато мирян молились удома із Часослова. Досі у звичайному молитовнику можемо зустріти вечірню та утреню.
Отож, пригляньмось тепер, як із завданням освячення часу «дають собі раду» богослужіння добового кола. Як відомо, літургійний (також і біблійний) день починається із заходу сонця, тому першим молінням нової доби є вечірня (~ 18:00). Тут знайдемо і псаломну похвалу Творцеві за створений світ, і благодарення за дар вечірнього світла, і благання про безгрішний вечір. Повечір’я (~ 21:00) фактично є молитвою підготовки до сну, тому головні його теми – покаяння за вчинені гріхи і прохання мирного нічного спочинку. Есхатологічне очікування Церквою другого приходу Господа чудово змальовує полуношниця (~ 00:00), яка містить благання про праведну смертну годину і добре стояння на суді Божому. Богослужіння утрені (~ 5:00), котрим ми стрічаємо світання, є гимном прослави вічного і нетлінного Світла – Ісуса Христа, символ Якого вбачаємо у сході сонця. Майже суголосним із утренею є перший час (~ 7:00), що є молитвою про змогу праведно ходити у світлі Божих повелінь. Разом із апостолами, зібраними на П’ятдесятницю у світлиці, очікуємо приходу Святого Духа у третій час (~ 9:00) для оновлення нашого буття. Богослужба шостого часу (~ 12:00) поєднує спомин про розп’яття Христове із благанням про очищення гріхів завдяки Його страстям. Дев’ятий час (~ 15:00), час смерті Ісусової, спонукає нас просити Божого милосердя для нашого спасіння.
Як бачимо, богослужіння Часослова є цілодобовою «школою молитви» для всіх, хто прагне постійно живитись «кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4:4). Вони виросли насамперед на ґрунті Святого Письма, а також збагачені багатющим духовним досвідом численних поколінь християнських подвижників. Моління добового кола, бодай інколи здійснювані чи у храмовому зібранні вірних, чи вдома у сімейному колі, чи наодинці перед іконою, дійсно зможуть оживити рутинність шаленого щоденного круговиру. Освячуючи хронос нашого життя постійним кайросом молитви, ми повернемо часові властиве і вірне значення, яке він мав ще на початку, при створенні світу. Пам’ятаймо, що Господь Бог «у Своїй владі встановив времена і літа» (тропар Новоліття) задля нашого спасіння, а не для того, щоб ми зранку в понеділок вже чекали вечора п’ятниці.

Немає коментарів:

Дописати коментар