1. Походження традиції травневих богородичних відправ.
Ідея посвяти
певних часів чи періодів року для вшанування деяких подій чи осіб з історії
спасіння людства є спільною для всієї Христової Церкви. Втім, кожна із її гілок
сама вирішує, як, коли і яким чином почитати спасенні події чи священних осіб,
беручи до уваги насамперед власну літургійно-богословську традицію. У цьому
контексті варто оцінювати також і звеличення Пресвятої Богородиці, матері
Спасителя світу Господа Ісуса Христа, якій Церква із найдавніших часів
віддавала найбільшу пошану. Численні молитви, гімни, ікони, свята – всі вони є
лише земними відгомонами тієї богоматеринської гідності і небесної слави,
котрими наділив Марію сам Бог.
Традиція
звеличувати Богородицю у місяці травні походить із середньовічної Західної
Європи. Витоки такої присвяти деякі дослідники вбачають у бажанні
Римо-Католицької Церкви християнізувати окремі поганські звичаї місцевих
народів, зокрема вшанування у цей час богинь розквіту та плодючості Флори і
Артеміди. Перші згадки про травневі моління до Божої Матері походять з кінця
ХІІІ століття: король Іспанії Альфонс Х закликав своїх підданих цього місяця
єднатись у молитвах перед зображеннями Богородиці. Десь із XIV століття поширюється звичай приносити травневі зела і квіти,
прикрашаючи ними статуї та вівтарі Пречистої Діви. Аж у XVI столітті в Німеччині травень вперше названо «місяцем Марії».
Втім, найбільшого розвитку травневі богородичні відправи зазнали у XVII – XVIII
століттях в Італії, у багатьох містах якої їх щоденно протягом усього травня
звершували спершу ченці домініканці, а згодом і єзуїти. У подальших століттях
Римські Архиєреї кількаразово видавали особливі звернення та постанови,
заохочуючи вірних вшановувати Божу Матір через участь у марійських
богослужіннях протягом цього місяця. До сусідньої Польщі травневі моління до
Богородиці принесли вже згадані єзуїти, котрі у цей місяць почали звершувати
марійські відправи десь від першої половини ХІХ століття. Сучасне травневе
богослужіння римо-католицької традиції складається із лоретанської литанії
(протяжної благальної молитви) до Богородиці, тематичної марійської проповіді
та благословення вірних Святими Дарами.
Фактично аж до
початку ХХ століття в Українській Греко-Католицькій Церкві особливий травневий
богородичний культ був майже незнаним. Це пов’язано з тим, що Східні Церкви, до
яких належить і УГКЦ, назагал не знають практики присвяти окремих місяців
святим особам чи подіям. Натомість особливими марійськими періодами нашого
церковного року є богородичні свята з їхніми передсвяттями і посвяттями, а
також і особливий піст у місяці серпні перед Успенням Божої Матері, котрий ще у
давній Візантії був обрамлений служінням особливого молебню на честь Пресвятої
Діви – параклиса, про який мова йтиме нижче. Врешті, навіть кожна середа року
присвячена звеличенню Пресвятої Богородиці.
Початки
травневого марійського набожества в УГКЦ знаходимо під час Добромильської
реформи Чину святого Василія Великого, котру проводили у 1882 році отці єзуїти.
Саме завдяки їй у василіянських монастирях почали культивуватись тогочасні
римо-католицькі практики, зокрема й присвята місяця травня для особливого
вшанування Божої Матері. Для щоденних марійських відправ спершу використовували
давній візантійський параклис (з грецької «покірне благання»), котрий ще у ІХ
столітті уклав чернець Теостирікт. Основну частину параклису складає канон до
Пресвятої Діви з приспівом «Пресвятая Богородице, спаси нас», який зазвичай
читали на всяку скорботу душі і тіла. Однак, незабаром василіянин о. Мелетій
Лончина (за іншими даними – василіяни о. Платонід Філяс і о. Андрей Шептицький)
скоротив параклис, забравши з нього канон і додавши натомість ряд благальних
закликів до Божої Матері, скомпонованих частково на основі богородичного
акафісту і частково на основі лоретанської литанії. На них богомільці відповідали вже згаданим приспівом канону. Такий
спрощений молебень і досі є основною літургійною молитвою до Божої Матері
протягом цілого місяця травня на багатьох парафіях УГКЦ.
2. Різновиди молебнів. Травневий богородичний молебень.
Як вже було
зазначено вище, сучасний варіант короткого молебню до Богородиці, котрий
звичайно служать у травні, постав із стародавнього параклису. У свою чергу
параклис укладений як наслідування утрені, маючи у своєму складі її характерні
частини: псалом 142, «Бог Господь», тропарі, канон, прокімен, Євангеліє тощо.
Крім параклису існують також інші молебні. Зокрема, сучасний Требник УГКЦ
вміщає у собі, приміром, чин загального молебню до Господа, Божої Матері або
святих, котрий можна служити на всякі потреби та в різних обставинах, молебень
на святу Пасху, який служиться у період від Великодня до Вознесіння, і молебень
за недужого, що його слід відправляти у домі хворого. Окрім цих згаданих молінь
старовинні літургійні книги мають спеціальні молебні у часи бездощів’я чи
сльоти, за припинення епідемії, за воїнів під час війни та ряд інших.
Травневий
молебень до Пресвятої Діви зазвичай відправляють у храмі перед престолом,
тетраподом або шанованою іконою Богородиці. Також його можуть служити у
каплицях, громадських закладах, приватних будинках, або навіть на відкритому
повітрі – приміром, біля хрестів та фігур на дорогах чи полях. Часто до місця
служіння поза храмом вірні виходять хресним ходом, несучи святий хрест, хоругви
та ікони, а йдучи дорогою туди й назад співають пісні марійської тематики.
Молебень до
Богородиці починається з начала обичного – ряду молитов, котрі відкривають
майже всі літургійні моління нашої традиції. По благословенні священика вірні
співають стихиру «Царю небесний…», котрою прикликається помочі Святого Духа для
здійснення моління. За нею слідує ряд покаянних та звеличних благань до
Пресвятої Тройці – трисвяте, славослов’я, потрійне «Господи, помилуй», молитва
«Пресвята Тройце, помилуй нас». Завершає начало обичне Господня молитва «Отче
наш», котрої нас навчив сам Ісус Христос.
Після цього
читається 142 псалом, який є молитвою-благанням до Бога, щоб Він вислухав наш
голос. За ним вірні співають навпереміну із псалмічними стихами піснеспів «Бог
Господь і явився нам», котрий є запевненням Господньої допомоги й підтримки у
всіх наших обставинах. Часто псалом та «Бог Господь» опускають, тому після
начала обичного співають одразу тропарі (короткі гімни) на прославу Матері
Божої «До Богородиці з запалом прибіжім» і «Не замовкнемо ніколи, Богородице»,
якими молільники висловлюють свою надію та любов до Пресвятої Діви.
За тропарями
відбувається спів прокімена «Пом’яну ім’я Твоє у всякім роді і роді» зі стихом.
Цим співом вірні благають Богородицю зглянутись на їхню молитву. Одразу після
прокімена співається «Всяке дихання нехай хвалить Господа» і читається уривок з
Євангелія від святого Луки. Зачало оповідає про відвідини Марією Єлизавети, під
час яких Єлизавета вітає її як Матір Господа, а Богородиця, сповнившись Святим Духом,
виголошує пророчі слова про те, що вона буде звеличена всіми поколіннями. Після
Євангелія співається стихира, в якій збідована людина благає Пресвяту Діву як
могутню помічницю вірних допомогти у скорботах цього життя.
Якщо ж стихиру
опускають, то священик по Євангелію одразу виголошує благальні заклики до Божої
Матері, на які вірні відповідають «Пресвятая Богородице, спаси нас». Ці 16
благань продовжують провіщене в Євангелії звеличення Марії, котра своїм
Богоматеринством і святим життям стоїть понад всяке земне і небесне створіння.
Як вже було сказано, більшість цих епітетів взято укладачем з акафісту до
Богородиці, котрий постав у Константинополі біля VI століття.
Молебні
стихири, котрі починаються після благань, надзвичайно поетично змальовують
допомогу і заступництво Богородиці, про котрі Церква свідчить із свого живого
досвіду ось уже протягом століть. Перші два гімни описують різноманітні випадки
сприяння Пресвятої Діви християнському родові, а два останні мають радше
догматичний характер, відкриваючи велич Марії перед Богом, завдяки якій вона
може допомагати вірним.
Єктенія, яку
священнослужитель виголошує після стихир, містить благання до Господа про
визволення від усяких бід тих, котрі стоять на молитві, як теж і про
відвернення справедливого Божого гніву, що надходить на світ через наші
беззаконня. Наслідками гріхів є не лише хвороби, скорботи чи бідування, але й
стихійні лиха, війни та міжусобиці, однак наш Спаситель може все це подолати
своїм милосердям. Саме на нього ми покладаємось, багаторазово співаючи протягом
єктенії «Господи, помилуй».
Своєрідним
підсумком молебню є благальна молитва до Богоматері, яку читають на завершення
богослужіння. Існує доволі багато різних богородичних молитов для молебнів,
але, мабуть, найпопулярнішою з них є «Царице наша преблагая», котру зазвичай
співають усі присутні на відправі. Головна її тема суголосна із початковими
тропарями – Мати Божа є близько до всіх, що перебувають у бідах і скорботах, і
може допомогти тим, котрі з вірою її проситимуть. Після завершення молитви
настає відпуст, тобто останнє молитовне звертання до Бога перед виходом із
храму. Доволі часто по відпусті вірні співають давній богородичний гімн «Під
твою милість», а по відспіванні цілують ікону Пресвятої Діви Марії.
Важливим
елементом травневих марійських богослужінь стали також проповіді про Пресвяту
Богородицю, в яких душпастирі розповідають про її земне життя і служіння,
небесну славу та заступництво для людей, а також закликають вірних ревно
молитися до Марії та наслідувати її чесноти у повсякденному житті. Зазвичай
такі повчання священики виголошують після Євангелія чи по завершенні
богослужби.
У контексті
богородичних молебнів місяця травня варто згадати теж і про побожні народні
пісні, які звеличують Божу Матір, і число яких, мабуть, уже перевищує кілька
сотень. Вірні залюбки співають богородичні пісні перед початком травневих
марійських відправ та по їх завершенню, як також під час розмаїтих молитовних
походів, причому багато богомольців знають щонайменше кількадесят таких пісень
напам’ять. Однак, на жаль, глибина змісту, богословська витонченість та музичне
оформлення багатьох із них спонукає бажати кращого.
3. Правильні акценти щодо участі в травневих молебнях.
Хоча молебень
як такий є приватним богослужінням, до участі в якому ніхто не може бути
зобов’язаний так само, як до участі у недільній чи святковій Божественній
Літургії, однак його відправа на честь Богородиці є загально знаною і любленою
в УГКЦ. Таке богослужіння допомагає вірним глибше пізнати роль Пресвятої
Богородиці в історії спасіння світу. Щира та осмислена участь у молебні на
честь Божої Матері невимовно збагачує наше пізнання величі Божого задуму
відкуплення людства. Діва Марія наважилась сказати «так» Господній волі замість
непокірного «ні», котре звучало протягом тисячоліть після гріхопадіння
прародичів в Едемі. Від Богородиці ми можемо навчитись правдивого служіння
Ісусові Христові, воплоченому Слову, котре мусимо також завжди носити у собі.
Через молитовні благання до Богородиці ми стаємо учасниками понад двотисячолітнього
досвіду спілкування Церкви з Богоматір’ю, котра є ідеальною іконою єдності Бога
з людиною.
Конституція
Другого Ватиканського Собору про святу літургію Sacrosanctum Concilium повчає, що побожні практики, до яких відносяться і травневі
богородичні богослужби, мають здійснюватись з урахуванням літургійної пори,
тобто відповідного періоду церковного року, а також мають узгоджуватись із
літургією Церкви, з неї якоюсь мірою випливати і до неї провадити вірних (див. SC 13). Тобто, травневі богородичні молебні зовсім не випадає
служити, приміром, у Страсному тижні, кожен день якого має свою доволі
інтенсивну молитовну тематику. Також марійські відправи не можуть витісняти
канонічне молитовне правило Церкви – утреню, вечірню, часи тощо: вони можуть
звершуватися після нього, але не замість нього. Такі й подібні правильно
розставлені акценти зможуть ґрунтовно збагатити практику як травневого
богородичного культу, так і всього молитовно-літургійного життя Церкви.
Іван Дутка,
викладач літургійного богослов’я
Івано-Франківського
богословського університету
ім. св. Йоана
Золотоустого УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар