Бут 9:18 - 10:2
18 Сини ж Ноя, що вийшли з і ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам був батько Ханаана. 19 Троє оцих були сини Ноя і від них заселилась уся земля. 20 Ной почав порати землю і насадив виноградник. 21 Та й випив він вина й і упився в своїм наметі так, що й обнажився. 22 Побачив же Хам, родоначальник Ханаана, що батько тілом світить, та й заходився оповідати про те своїм братам на дворі. 23 Тоді взяли Сим і Яфет накривало собі на плечі і, підступивши спинами, прикрили наготу батька свого; обличчя ж їх були обернені від нього, то й не бачили наготи батька. 24 І прокинувся Ной від вина свого та й довідався, що вчинив з ним його підстарший син 25 і сказав: Проклятий нехай буде Ханаан! Останнім рабом нехай він буде своїм братам! 26 Ще й додав: Благословен Господь, Бог Сима! Нехай Ханаан буде рабом його! 27 Нехай поширить Бог Яфета, нехай живе в шатрах Сима! А Ханаан нехай буде рабом їх. 28 Після потопу жив Ной 350 років. 29 Усього ж прожив Ной 950 років і аж тоді вмер.
1 Ось потомки синів Ноя: Сима, Хама та Яфета, в яких народилися сини по потопі. 2 Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Яван, Тувал, Мешех та Тірас.
Уривок з книги Буття, котрий читаємо цього дня, розповідає нам про події,
котрі стались невдовзі після потопу. Господь наново дає людині зможу обжити
землю, тому Ной починає займатись землеробством і садівництвом. Виростивши
виноградник, він виготовляє вино. Невідомо, чи знав праведник п’янку силу цього
напою, оскільки від його надміру Ной засинає нагим у своєму наметі. Середущий
його син, Хам, бере батька на кпини і насміхається з наготи свого вітця перед
рідними братами. Втім вони виявились доброчесними: замість глузувати з батька,
Сим і Яфет покривають його голого покривалом. Протверезілий Ной підводиться зі
сну і, розгніваний, проклинає нащадків Хама за те, що той вчинив. До цього він
додає благословення двом іншим своїм синам, котрі виявили належне пошанування
своєму родителеві.
Знаємо, що ім’я Хама стало для подальших поколінь синонімом зухвалої,
грубої та насмішкуватої людини, котра часто нехтує елементарними нормами
ввічливості чи навіть моральності. Хам не вміє оцінити того, хто виявив до
нього люб’язність, не хоче зважати на вік, стать, становище інших, не сприймає
корисного напоумлення, котре справді може йому допомогти… Нікого не нагадує? Не
варто далеко оглядатись – кожен з нас буває в ролі Хама. Згадаймо, як легко ми
знаходимо якусь дрібну зачіпку для того, щоб присікуватись до інших, як часто
ми бачимо «чуже під лісом», але не зауважуємо «свого під носом», яким звичним
нам здається те, що нам роблять добро, і яким надзвичайним є наше прагнення до
належної віддяки за нього. Хам сидить у кожному з нас настільки, наскільки ми
допускаємо гріх у своє нутро. Диявол є хамом з первовіку. Він відкинув Боже до
нього благовоління – бо ж був Люцифером, тобто Світлоносцем, – і відкрито
виступив проти свого Творця. Кінець диявола, зрештою, як і тих, котрих він
поволік за собою, відомий: це вічне прокляття. Не будьмо ніколи хамами – ні
перед Господом, ні перед ближніми, ні перед самими собою. Будьмо радше «симами»
і «яфетами», щоб стати нам дітьми Божого благословення.
Немає коментарів:
Дописати коментар