Почитання Євхаристії у Церквах візантійської традиції, зокрема в УГКЦ

Позаяк дехто розумів мої останні дописи про свято Євхаристії у невірному ключі, хочу подати кілька думок для роз'яснення моєї позиції
1. Східна, зокрема візантійська, традиція завжди висловлювала щиру віру у дійсну присутність Господа нашого в таїнстві Євхаристії. Свідченням цього є молитви наших Літургій свв. Йоана і Василія, де неодноразово підкреслюється, що приготовані Дари освячуються та перетворюються у тіло і кров Господні, що на престолі возлежить Сам Ісус Христос, і що вірні причащаються не якогось ілюстративного символу, але самих пречистого тіла і чесної (дорогоцінної) крові.
2. Окрім згаданих Літургій, коли Святі Дари освячуються і роздаються на поживу вірним, на престолі завжди зберігаються з найбільшою почестю Передосвячені Дари, приготовані для причастя хворих, як теж і для причастя поза Літургіями свв. Йоана і Василія - на Літургії Передосвячених Дарів. На спомин про Передосвячені Дари перед святими дверима іконостасу, а часто й перед самою дарохранильницею, безперервно горить лампада. З пошани до приявних на престолі Таїн при вході до вівтаря і виході з нього звершується глибокий поклін, звернений до них. Святі Дари до хворих служитель переносить завжди у відповідних ризах та у супроводі свіченосця.
3. Згадана вже Літургія Передосвячених Дарів - незрівнянно чудовий приклад віри у присутнього в Євхаристії Христа. Всі священнодії, пов'язані зі Святим Хлібом - покладення, перенесення, - відбуваються з найбільшою пильністю і пошаною, але без промовляння будь-яких додаткових молитов принесення, оскільки Дари є досконало Передосвяченими. Під час Великого входу, коли служитель переносить Дари на престол, всі вірні припадають на коліна і схиляють голови до землі, творячи Христові богоналежне поклоніння.
4. Поза споживанням Євхаристії у причасті Східна/Візантійська традиція не знає іншого ще більш величнішого способу вшановувати Христа, приявного в Дарах, кріпко тримаючись Євангелія, в якому недвозначно говориться про тіло і кров Господні як про поживу, котра дає життя вічне.
5. Для достойного причастя як служителі, так і вірні, готуються постом і багатьма молитвами. Зокрема, тут варто згадати насамперед богослужби Часослова, як теж і Послідування до святого причастя, котре містить псалми, тропарі, канон і понад десяток молитов перед і після прийняття Євхаристії.
6. Із сивої давнини маємо чудові візантійські мозаїки, фрески та ікони на тему Євхаристії. З-поміж них варто згадати "Причастя апостолів", "Тайну Вечерю", "Небесну Літургію", "Явлення Христа св. Петру Олександрійському", "Агнець Божий", "Христос - виноградна лоза" та інші. Всі вони звеличують Господа, котрий віддав на поживу вірним Свої плоть і кров.
7. Отці Берестейської унії, приступаючи до єдності з Римом, вважали за немаловажне підкреслити, що у нашій традиції практика звершення і вшанування Євхаристії самобутня та відмінна від латинської, отже є три Літургії, немає ніяких походів зі Святими Дарами, але є урочисте перенесення Таїнств для причастя недужих.
Підсумовуючи оці тільки поверхневі зауваги, я хочу ще раз вказати на повноцінність і достойність східної/візантійської традиційної євхаристійної практики, котра для нашої Церкви є найкращим способом почитання Господа Ісуса Христа, Агнця Божого, Котрого їдять і не з'їдають, але причасників Він освячує.