Чин воздвиження Хреста із супровідними обрядами в
день Воздвиження чесного і животворящого Хреста Господнього (14/27 вересня) за києво-печерським
Антологіоном[1] 1619
року
(Вечірня)
Гляди.[2] По відпусті малої вечірні входить
еклезіярх[3] з ієреєм,
і дияконом, і з параеклезіярхом[4], до
сосудохранильниці[5]
зі свічками. І облачається ієрей і диякон. І приймає диякон кадило, і кадить
чесний Хрест, і мовить: «Благослови, владико». Ієрей: «Благословен Бог наш…». Потім
мовлять трисвяте, і по «Отче наш» – тропар Хресту: «Спаси, Господи, людей Твоїх…»,
слава: і нині: кондак, глас 4: «Вознісся…». Потім приймає ієрей чесний Хрест з
блюдом і пахучими васильками на голову, і вносить його у святий вівтар, а перед
ним йдуть з двома лампадами. І покладає чесний Хрест на святій трапезі, на
євангельському місці, а Євангеліє підносить на вишнє місце, і запалюють перед
ним свічу на цілу ніч. (с. 154)
(Утреня)
Коли клирики співають «Слава во вишніх…», зодягається найстарший ієрей, якщо
в соборі і якщо нема ігумена, у всю священну одежу, як на саму Літургію, інші ж
священики тільки в ризах[6], також і
диякони. І входить ієрей з кадилом до святої трапези, а перед ним йдуть двоє
дияконів з лампадами. І кадить святу трапезу і чесний Хрест хрестовидно[7], і
приймає його з дискосом[8] на голову, і виходить північними
дверима, а перед ним йдуть параеклезіярхи з лампадами і диякони з кадилами;
якщо нема диякона, то сам, або тому, хто несе попереду світильник, дасть кадило.
І приносить чесний Хрест аж до царських врат, себто великих церковних[9], і, тут
ставши, очікує кінця славослов’я і трисвятого. Коли ж воно скінчиться, диякон
виголошує велегласно: «Премудрість, прості», і ми починаємо «Спаси, Господи,
людей Твоїх…». Якщо ж нема диякона, то сам ієрей все діє. І приходить ієрей,
несучи на голові чесний Хрест, до середини церкви, перед святі царські двері,
де є приготований тетрапод[10], чесною
і многоцінною паволокою покритий і прикрашений, кладе чесний Хрест на нього, на
дискосі, і кадить його диякон хрестовидно, з чотирьох боків: спершу з західного
боку, супроти царських дверей, потім з південного, зі східного, і з північного,
і знову з західного до сходу, а параеклезіярхи з двома лампадами по два боки
тетраподу один проти одного стоять, і повертаються відповідно до ходи того, хто
кадить[11]. Потім
ієрей творить три поклони до землі, який би це день не був, навіть і субота чи
неділя, і, взявши чесний Хрест в руку свою нагий[12] з
дискоса, з пахучою травою васильками, у підніжжі Хреста обвитими пучком, [1] і стає перед тетраподом, дивлячись до сходу. (А
Великої Росії типик велить взяти тетрапод з дискосом і поставити його на правий
бік, поблизу царських дверей, і так воздвиження творити. По воздвиженні ж, коли
співається кондак, знову поставити його з дискосом, де він передше стояв,
посеред церкви.) Диякон же, обернувшись до заходу навпроти ієрея, виголошує велегласно, щоб чули всі: «Помилуй нас,
Боже, по великій милості Твоїй, молимось Тобі, Многомилостивий, Господи святий,
вислухай нас, грішних, що молимось Тобі, і помилуй нас; промовмо всі», і кадить
чесний Хрест тричі, і на кожне кадіння творить поклін. І
починаємо першу сотницю «Господи, помилуй», а
ієрей знаменує на початку, себто творить осінення чесним Хрестом, відповідно
до кадіння, хрестовидно тричі[13]. Якщо
не буде диякона, то сам ієрей на який бік має творити воздвиження, на той,
обернувшись, кадить, мовлячи єктенію. Потім, тримаючи
Хрест підніжжям на чолі, а горньою частиною вгору стоячим, прихиляє голову настільки,
щоб на п’ядь[14] голова була вище від
землі, а двоє пресвітерів чи дияконів підтримують груди його обрусом.
Диякон же, стоячи супроти ієрея, кадить безнастанно, доки ієрей не піднесеться.
Як лик сповнить «Господи, помилуй» 50 разів, піднесе начальник церкви[15] чи
доместик[16]
вголос[17]
«Господи, помилуй» тричі, щоб зрозумів ієрей і поволі трохи підносився, аж до
скінчення других п’ятдесяти «Господи, помилуй».
Коли ж дійте до дев’яносто шостого «Господи, помилуй», підносить еклезіярх вище
голосом сьоме «Господи, помилуй». І почує ієрей, що перша сотниця підходить до
кінця, і стане прямо. Ми ж співаємо найвище «Господи, помилуй» тричі, щоб
сповнити сто «Господи, помилуй». І назнаменовує Хрестом ієрей знову, як і на
початку, тричі осінення відповідно до кадіння, мовлячи й сам «Кіріє, елейсон»,
тобто «Господи, помилуй», тричі. Диякон же тричі кадить Хрест, що його ієрей
тримає в руках. [2] Також обертається ієрей до
полуденного боку, і назнаменовує Хрестом один раз, і виголошує знову
велегласно: «Ще молимось за благочестивих і богохранимих царів наших, за
могутність, перемогу, життя, мир, здоров’я, спасіння і відпущення гріхів їх, і
щоб Господь Бог наш особливо допоміг їм, і направив у всьому, і підкорив під
ноги їх всякого ворога і супостата; промовмо всі». І
починаємо другу сотницю «Господи, помилуй», і творить ієрей друге воздвиження і
тричі осінення Хрестом, на початку і в кінці, як і на першому
воздвиженні передше написано. Отсе ж і на інших трьох воздвиженнях творить.
Коли ж хоче обернутися на якийсь бік і поклоніння сотворити, то перед
поклонінням знову творить один раз осінення. Нехай буде
відомо, що до якого боку творить ігумен чи ієрей воздвиження, звідти
предстоять параеклезіярхи з лампадами, або світильники
два поставляються зі свічами запаленими, і коли обернеться ієрей до іншого боку,
повертаються також і світильники перед ним[18]. [3] Також, повернувшись до заходу, ієрей виголошує: «Ще
молимось за відпущення гріхів рабу Божому, отцеві нашому ім’ярек, тобто предстоятелю (у
мирських: і отцям нашим духовним) і всьому во
Христі братству нашому, за здоров’я, і спасіння, і відпущення гріхів; промовмо
всі». І починаємо третю сотницю «Господи,
помилуй», і третє воздвиження, і закінчується воно згідно передше вказаного. [4] Ієрей обертається до північного боку і виголошує:
«Ще молимось за всяку душу християнську скорботну і утиснену, і за сущих у
трудах, що милості Божої і помочі потребують, за здоров’я, і спасіння, і
відпущення гріхів їх[19];
промовмо всі, Господи, вислухай і помилуй». І буває
четверте воздвиження, і четверта сотниця «Господи, помилуй», нами промовлена, як передше сказано. [5] І потім знову ієрей обертається до сходу, і мовить:
«Ще молимось за всіх, що служать і послужили у святій обителі сій, отців і
братів наших (якщо в монастирі; якщо ж у мирських:
у святому храмі сім), за здоров’я, і спасіння, і за відпущення гріхів їх;
промовмо всі». І починаємо п’яту сотницю. Після п’ятого
воздвиження співаємо кондак «Вознісся Ти на
Хрест…». Коли браття співають, покладає ієрей чесне Древо на дискосі, сущому на
тетраподі. Диякон же, покадивши чесний Хрест супроти царських дверей, і віддає
кадильницю, і починають поклонятися. Ієрей стає навпроти тетраподу. Якщо ж сам
ігумен воздвигав, то ставить праворуч себе найстаршого пресвітера, а ліворуч – диякона.
Якщо ж ні, то з ієреєм, що творив воздвиження, покладають три поклони до землі
перед чесним Хрестом обидва воднораз, співаючи тихогласно стих отсей, глас 6: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє
воскресіння Твоє славимо» тричі. Потім співають
і лики велегласно той самий стих по тричі. Цілують же спершу ігумен
животворящий Хрест, також ієрей, і, по цілуванні трохи відступивши, знову-таки
творять поклін один до землі, також до обидвох ликів по одному, направо і
наліво. По сьому і інші священики творять поклоніння, також і диякони. Потім приступають
браття всі з правого боку і з лівого, по два і по два, за тим самим взірцем, і
за чином їх. Творячи поклоніння отсе, кланяються перед чесним Хрестом двічі до
землі, і цілують чесний Хрест, і по цілуванні
знову творять поклін один, і прощення просять, вклоняючись один раз до обидвох
ликів. Кланяються ж сущі з правого лику спершу до лику, що на лівому боці
стоїть, потім і до свого, а сущі з лівого боку також спершу до правого лику, потім
і до лівого, як і на євангельському поклонінні творимо у всі неділі і в третю
неділю Великого посту на поклонінні чесному Хресту. Коли ж отсе відбувається,
клирики співають стихири самогласні, доки не відкланяються браття, і наприкінці
кожної стихири співається «Хресту Твоєму…», вищенаписаний стих, тричі. (сс. 173-178)
І по скінченні цілування чесного і животворящого Хреста, поставляється
тетрапод з чесним Хрестом праворуч царських дверей, і стоїть тут, доки празник
не віддасться. (сс. 180-181)
Переклад і примітки Івана Дутки
[1] Святкова Мінея.
[2] Тут і далі червоне виділення відповідає оригінальній рубрикальній кіноварі.
[3] «Начальник церкви», уставщик, ризничий.
[4] «При-начальник церкви», паламар.
[5] Жертовник-ризниця, розташований у окремій кімнаті, часто й поза храмом.
[6] У фелонах.
[7] Мається на увазі або кадіння у формі хреста, або кадіння з усіх чотирьох сторін («окрест»).
[8] Блюдом, тацею.
[9] Центральні двері храму, котрі ведуть з притвору до нави.
[10] Столик на чотирьох ніжках.
[11] Тобто параеклезіярхи ходять навколо тетраподу під час кадіння з протилежного від диякона боку.
[12] Сам Хрест без таці.
[13] Тобто диякон кадить тричі, а священик на кожне кадіння знаменує Хрестом один раз.[14] Біля 18 см.
[15] Еклезіярх.
[16] Керівник хору.
[17] Тобто почне співати вище.
[18] Тобто параеклезіярхи з лампадами або світильники стоять лицем до ієрея з того боку, куди він воздвигає Хрест.
[19] В оригіналі прошення неясне.
