"До кінців вселенної глаголи їх": свято Собору святих славних і всехвальних дванадцяти апостолів

Відколи і за яких обставин почали святкувати свято Собору дванадцяти апостолів?

Окремі дослідники вважають сучасне свято Собору святих дванадцяти апостолів відгомоном старовинного свята цих дванадцяти найближчих Христових учнів, котре могло існувати на християнському Сході. Відомо, що у IV столітті візантійський імператор Константин Великий зводить у столичному Константинополі храм на честь дванадцяти апостолів і вміщує в ньому мощі деяких із них. Можливо, саме з того часу слід шукати початки свята дванадцятиапостольського Собору. Типікон (устав) Великої церкви святої Софії Царгородської з Х століття вже містить святкове патріарше богослужіння на честь Собору дванадцяти апостолів.

Що нам відомо про кожного із дванадцяти апостолів?

У Новому Завіті знаходимо розповіді про вибір Господом Ісусом Христом дванадцяти найближчих учнів (Мт. 10:1-4, Мр. 3:13-19, Лк. 6:12-16), з котрими Він проводив найбільше часу, повчаючи їх, наставляючи у вірі і обдаровуючи благодатними дарами. Разом із цими дванадцятьма Син Божий молився, споживав трапезу, перед їхніми очима творив чудеса. Дванадцятеро апостолів розділили з Христом Його останні дні перед розп’яттям, і хоч майже всі вони повтікали від Нього у годину страстей, але саме перед ними Ісус вперше з’явився по воскресінні. Дванадцять апостолів по зісланні Святого Духа утворюють першу громаду Христової Церкви, поширюючи згодом її по цілому світові через проповідь Євангелія.

Церковна традиція зберегла розповіді про подальшу долю святих дванадцяти апостолів. Спробуємо коротко подати інформацію про кожного з них:

1)                 Петро (арамейською «Кифа») був родом з міста Витсаїда, що у Галилеї. Був одруженим. Заробляв на життя рибальством. Спочатку його ймення було Симон, а Петром (з грецької «камінь, скеля») його назвав Христос за твердість віри. Перед страстями Петро тричі відрікся від Ісуса, але по воскресінні Господь приймає його знову через трикратне запевнення любові. Залишив по собі два соборні послання. Після зішестя Святого Духа апостол проповідує в Палестині, Азії, Європі, доходить аж до Риму, де його близько 67 року розпинають на хресті.

2)                 Андрій, рідний брат Петра. Раніше він був учнем Йоана Хрестителя, а коли дізнався про Христа, то першим пішов за Ним. Проповідував у Середземномор’ї та Малій Азії. За легендою, поставив хрест на Київських горах. Помер розп’ятий на хресті коло 62 року в місті Патри.

3)                 Яків Старший, син Заведея. Рибалив на Галилейському озері з батьком та братом Йоаном, звідки й був покликаний Христом. Був свідком преображення Господнього і Його агонії в Гетсиманському саду. Проповідував у Палестині і, за переданням, в Іспанії. Біля 44 року його зарубано мечем у Єрусалимі.

4)                 Йоан Богослов, рідний брат Якова. Їх обох Господь назвав за їхній характер «сини грому». Спершу належав до учнів Йоана Предтечі. Був дівственником і улюбленим учнем Ісусовим. Після розп’яття Христового опікувався Пресвятою Богородицею. Проповідував у Малій Азії, зокрема в Ефесі. Його перу належить одне із Євангелій, два соборні послання та книга Одкровення. Єдиний з дванадцяти помер своєю смертю у віці біля 100 років на острові Патмос.

5)                 Филип походив з Витсаїди, земляк Петра й Андрія. Коли Господь його покликав, то він також привів Натанаїла, якому розповів про Ісуса. Проповідував зокрема у Сирії та Фригії. Розп’ятий близько 87 року у Фригії.

6)                 Вартоломей або Натанаїл був покликаний до Христа Филипом. Отримав похвалу від Ісуса як доброчесний і ревний нащадок віри Ізраїля та запевнення, що побачить відкриті небеса над Сином Чоловічим. Спершу проповідував з Филипом, а потім був у Індії та Великій Вірменії, де його розіп’яли та відрубали йому голову.

7)                 Тома також звався Близнюком. Спершу не повірив запевненню інших апостолів про воскресіння Христове, натомість згодом, побачивши Ісусові хресні рани, визнав Його Господом і Богом. Проповідував зокрема в Індії, де його було вбито п’ятьма списами.

8)                 Матей або Левій, син Алфея, брат Якова. Працював на митниці доти, доки Христос не покликав його до апостольства. Залишив по собі Євангеліє. Проповідував у Африці, де був спалений живцем біля 60 року.

9)                 Яків Молодший, син Алфея, рідний брат Матея. Проповідував у Палестині та інших землях. Помер розіп’ятим на хресті у Єгипті.

10)             Юда Яковів, також Левей або Тадей. Був родичем Ісусовим, за переданням – сином св. Йосифа Обручника від першого шлюбу. Рідний брат Якова, одного з 70 апостолів, першого єпископа Єрусалиму. Проповідував по Юдеї та Галилеї, Аравії, Сирії та інших країнах. Залишив по собі одне соборне послання. Помер у Вірменії коло 86 року, розп’ятий на хресті і прострілений стрілами.

11)             Симон Кананіт чи Зилот. Ймовірно належав колись до радикальних юдейських націоналістів, які збройно боролись із Римом. Проповідував у Юдеї, Єгипті та Лівії. Помер розп’ятий в Абхазії.

12)             Матій. Спершу належав до 70 апостолів, а згодом був обраний жеребом до числа дванадцятьох замість Юди Іскаріота, котрий зрадив Христа, а потім і повісився. Проповідував у Середземномор’ї, за іншими даними – к Ефіопії. Помер каменований близько 63 року в Юдеї.

13)             Савло, також Павло. Він хоч і не належить до дванадцятьох, але шанується разом із ними. Походив із Тарсу, був навчений закону Мойсеєвого і спершу люто ненавидів християн. По дорозі до Дамаску Христос йому явився і навернув, зробивши переслідувача чи не найревнішим апостолом. Відбув три великі апостольські подорожі, проповідуючи по багатьох містах Середземноморської Європи та Азії і багатьох навертаючи до Господа. Залишив по собі 14 послань. Йому відтято голову мечем близько 67 року в Римі.

Чому свято Собору дванадцяти апостолів встановлено саме після свята апостолів Петра і Павла?

Святкування Собору дванадцяти апостолів не випадково відбувається одразу після свята первоверховних апостолів. Справа у тому, що літургійний календар Церков візантійської традиції має одну цікаву особливість: наступного дня після великих свят вшановуються особи, котрі якимсь чином були причетними до святкової події. Так, на другий день після Різдва Христового святкуємо Собор Пресвятої Богородиці, після Богоявлення – Собор Йоана Предтечі, після Благовіщення – Собор архангела Гавриїла тощо. Такі дні пам’яті не випадково мають назву Соборів – для вшанування цих святих вірний люд з радістю збирався (церковнослов’янською «збиратися» – «собиратися») до храмів на богослужіння. Винятком, як бачимо, не стало також і свято верховних апостолів Петра і Павла.

Чи для кожного апостола передбачений окремий день для вшанування?

Поза святом Собору дванадцяти апостолів кожен з учнів Господніх має свій окремий святковий день у літургійному календарі: Петро – 12 липня і 29 січня, Павло – 12 липня, Андрій – 13 грудня, Яків Заведеїв – 13 травня, Йоан Богослов – 9 жовтня, Филип – 27 листопада, Вартоломей – 24 червня, Тома – 19 жовтня, Матей – 29 листопада, Яків Алфеїв – 22 жовтня, Юда – 2 липня, Симон – 23 травня, Матій – 22 серпня. Ці свята поставали переважно на згадку про день смерті апостола чи про перенесення його мощей, або ж на пам’ять про освячення храмів на його честь. Також варто додати, що існує свято Собору інших семидесяти апостолів – 17 січня.

Що рекламує Бог?

Без сумніву, сьогодні суспільство перенасичене рекламою. Вона майже цілодобово полонить нашу увагу, крикливо звертаючись до свідомості зі шпальт газет, з миготливих телеекранів, з метражу білбордів, з віртуальної павутини Інтернету, з наклейок у під’їздах чи маршрутках та навіть з буденних розмов. Рекламується практично все – харчові продукти, ліки, побутові товари, політичні партії тощо. Причому нам добре відомо, що реклама доволі часто буває фальшивою. Інколи ми, повіривши їй, отримуємо «кота в мішку». Це дуже негативне явище, позаяк кожна людина має право на адекватну інформацію. Викривлення істини і пропагування брехні – один із викликів сучасності, з котрим ми як християни покликані боротись.

Зі сторінок Святого Письма, зокрема Євангелія, до нас також звертається «реклама», але вона є цілком іншого, вищого ґатунку. Вона не несе у собі жодного зерна неправди, але досконало проголошує нам божественну дійсність Царства Небесного, до котрого ми всі покликані. Біблійна «реклама» є надзвичайно достовірною. Апостол Йоан Богослов, звертаючись до своїх читачів, свідчить: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово Життя, – а Життя об'явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам Життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з Його Сином Ісусом Христом. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна.» (1 Йо. 1:1-4). Ціла Біблія записана очевидцями, котрим Бог відкрив себе таким, яким Він насправді є.

Мабуть, якраз у цьому криється найбільша сила Слова Божого. На його сторінках ми стрічаємось не з людьми, котрі намагаються роздумувати на божественні теми, але із самим Господом, Який звертається до нас. Ісус Христос, наш Спаситель, каже: «Все передане Мені Моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити» (Мт. 11:27). Він є одвічним Богом, сущим в лоні Отця, тому необманно звістує нам те, що сам знає. Можна ствердити, що завдяки Євангелію Бог «рекламує» нам себе справжнього, Бога-для-нас, Який дарує вірним вічне життя.

Хоч предметом нашої віри є речі очікувані, але завдяки літургії Церкви ми вже зараз можемо досвідчити ту дійсність, учасниками якої ми станемо у Царстві Божому. Маю на увазі насамперед святкування Євхаристії. Одна із завершальних молитов Божественної Літургії Василія Великого так підкреслює реальність, котру ми переживаємо під час богослужіння: «Сповнилося і звершилося, скільки в нашій силі, Христе Боже наш, Твого Промислу Таїнство: бо маємо смерти Твоєї пам’ять, ми виділи воскресення Твого образ, ми сповнилися безконечної Твоєї жизні, ми насолодилися невичерпною Твоєю поживою. Благоізволь, щоб і в будучому віці всі ми сподобилися її, благодаттю безначального Твого Отця, і святого, і благого, і животворящого Твого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.». Здійснення Євхаристії є для Церкви святкуванням довершеного факту нашого спасіння, яке приймаємо як дар у Святому Причасті.

Благовість Євангелія і святкування Євхаристії, звістування спасіння і його звершення – це два основні аспекти діяльності Церкви ось вже понад дві тисячі літ. Пропозиція вічного життя у Царстві Небесному, котре нам пропонує Бог через Ісуса Христа, є завжди актуальною. Можемо, отже, сміло довіряти такій «рекламі», гарантом необманності якої є сам Господь, бо «Той, хто обіцяв – вірний» (Євр. 10:23).

Журнал "Слово"

Божественна педагогіка

Тит Флавій Климент, церковний письменник межі І-ІІ століть і очільник Олександрійської катехитичної школи, зоставив по собі кілька цікавих праць. З-поміж них варто особливо звернути увагу на твір «Педагог». У ньому Климент веде мову про головного вихователя всього людства – Логоса, тобто Господа Ісуса Христа. Його виховання потребують всі шукачі істини, а насамперед ті, котрі посвячені у християнські таїнства і причислені до Церкви. Перед Божим лицем усі є дітьми, а тому потребують того, хто міг би наставляти і провадити (з грецької «педагог» означає «той, що веде дитину»). Христос як педагог є воднораз милосердним та справедливим. Логос вчить уникати зла і прагнути добра, подаючи при цьому Свою допомогу. Основний підручник, котрий Він поручає учням – це Святе Письмо. Головною ж метою Божественного Педагога є привести усіх до небесного Отця.

Може здатись, що «Педагог» був написаний «голим теоретиком», який вправлявся собі у богослов’ї, але так не є. Будучи головою катехитичної школи, Климент створив цей твір з цілком практичних спонук. Він готував оглашенних до прийняття хрещення, тому написав їм практичне повчання про християнське життя. Варто зауважити, що подібних творів для неофітів ранні отці Церкви зоставили чимало, бо до віри на початках приходили здебільшого зрілі дорослі люди. Охрестившись, вони кардинально змінювали своє життя, будучи готовими навіть на смерть заради Господа Ісуса. Не дивно, отже, що наш літургійний календар пістрявіє численними днями пам’яті ранньохристиянських мучеників. Їхня горливість до Бога та сміливе ісповідання Христа на судилищах стали прикладом для подальших поколінь християн. Втім, їхній небесний мученичий вінець та земна прослава значною мірою завдячують теж і катехитичним повчанням, подібним до Климентового «Педагога».

Знаменитому канцлеру Німеччини Отто фон Бісмарку приписують такі слова: «Війни виграють не генерали, – війни виграють шкільні вчителі та парохіяльні священики». Перефразовуючи їх, можемо певно заявити: світ матиме майбуття і не знищить сам себе лише тоді, коли підкориться Божественному Педагогові – Господу Ісусові Христові. Глибоке довір’я до Бога ніколи не буває ошукане, бо Він провадить Своїх обранців так, як батько веде за руку дитину. Послання до Євреїв твердить: «…кого Господь любить, того карає, і б'є кожного сина, якого приймає. На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає? (…) Він же (карає) нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости Своєї» (Євр. 12:6-7.10). У такому світлі численні трагічні перипетії двотисячолітньої історії Церкви постають саме як виховний процес, котрий премудро чинить Слово Боже зі Своїми вірними.

Про цю ж Божественну спасенну педагогіку дуже влучно говорить стихира служби новомучеників УГКЦ: «Все возложивши на Бога уповання, ви прийняли заповіт Небесного Вчителя, що сказав: ‘Хай не тривожиться серце ваше!’ Тож і у вірі радісно поживши, і кожноденним служінням душі укріпивши, ви подвиг мучеництва й ісповідництва прийняли, перейшли через многі страждання і муки. З землі української – небесні громадяни, ви тепер сяєте там, де в Отця жител багато, і з дерзновенням молитеся за душі наші». Приклад життя наших блаженних мучеників хай буде нам запевненням, що Логос обов’язково приводить до Отця тих, котрі коряться Його повчанням.

Журнал "Слово"