Від найдавніших часів відомо, що люди приносили
в жертву Всевишньому різноманітні матеріальні речі, зокрема й поживу. Таким
чином вони намагались отримати Боже благовоління, подякувати за виявлену
благодать або перепросити за певні проступки. Особливою формою приношення були
первоплоди, тобто первістки праці рук людських, котрі Господь допоміг зростити.
Знаємо з перших сторінок Біблії, що вже нащадки перших людей, рільник Каїн і пастух
Авель, приносили Богові такі жертвоприноси (Бут. 4, 3-4). Після визволення
єврейського народу з єгипетської неволі Мойсей приймає від Бога повеління
приносити початки врожаю до дому Господнього (Вих. 23, 16.19).
У палестинському кліматі врожаї бувають дещо
в іншу пору, ніж у нас, тож на свято Пасхи (початок квітня) до Єрусалимського храму
приносили первістки ягнят і снопи ячменю, на свято П’ятдесятниці (середина
травня) – снопи пшениці, а на свято Кучок (початок жовтня) – виноград та інші
плоди. Згодом припис щодо жертвування первоплодів переріс у обов’язок приношення
десятини врожаю, котрий всі юдеї віддавали на утримання храму та священників (Лев.
27, 30-32; Чис. 18, 21).
Християнська Церква перейняла старозавітній
звичай дякувати Богові за початки нового врожаю, славлячи Його як Творця всієї
природи, який у своєму Провидінні дбає про людей. Про приношення первоплодів
згадують вже «Апостольські правила» (ІІІ ст.), а «Апостольські постанови» (ІV ст.) містять
для такого благословення навіть спеціальну молитву. У Евхології Барберіні (VIII ст.) вже наявні молитви на збір врожаю і на благословення
початків врожаю.
Первоплоди спершу благословляли тоді,
коли відбувався їх збір, без прив’язки до якогось спеціального дня. Згодом стало
звичаєм здійснювати такі подячні благословення у дні святкові, насамперед на Преображення
Господнє (6/19 серпня). У Греції для благословення приносили виноград і
пшеницю, натомість в наших краях вірні приносять до храмів набагато
різноманітніші Божі дари, зокрема яблука, груші, сливи, різноманітну городину, їстівне
зілля та мед.
Требник – богослужбовий збірник молитов
на всякі потреби – містить декілька чинів на благословення первоплодів. У день
Преображення читаються молитви за щасливе зібрання врожаю і на благословення
різних плодів землі. На Успення Пресвятої Богородиці звершується благословення їстівного
зілля, а також різноманітних ягід, овочів і плодів. Подібне благословення – де існує
звичай – також може відбуватись на Зіслання Святого Духа, в день Різдва св. Йоана
Предтечі (24 червня / 7 липня) і в день св. мучеників Макавейських (1/14 серпня)
після малого освячення води. Існують теж молитви на благословення нового меду
та різнорідного зілля і плодів. У деяких місцевостях благословення зілля та
квітів, сплетених у віночки, відбувається також на свято Пресвятої Євхаристії,
але звичай цей не український, але перейнятий від сусідньої Польщі.
Чин благословення плодів та зілля здійснюється
зазвичай після святкової Божественної Літургії. Священнослужитель читає молитви,
в яких Церква возносить подяку Богові за Його щедрі дари, і просить
благословити первоплоди та всіх тих, що їх приносять і споживають. Після молитов
всі приношення окроплюються свяченою водою як видимим знаком благодаті Божої,
котра щедро виливається на всіх людей.
Первоплодами годиться поділитися з
ближніми, зокрема з клиром церковним, убогими та потребуючими, пам’ятаючи про те,
що «Господня є земля і її повнота» (Пс. 24, 1), тому навіть вирощений нами врожай
не є нашою винятковою власністю.
Наостанку варто зауважити, що не існує
якогось особливого зв’язку між, приміром, медом або маком та святом св.
Макавейських братів-мучеників, або між яблуками та святом Преображення
Господнього. Ці свята мають головною темою відповідні події зі Святого Письма,
тому називати їх «Медовим Спасом», «Маковієм» або «Яблучним Спасом» цілком
недоречно.
Найкращим виявом нашої вдячності Господеві за Його благодіяння мають стати не оберемки маку і квітів або повні кошики яблук чи меду, але насамперед наше праведне життя, сповнене віри, любові і добрих діл.
