вівторок, 16 червня 2015 р.

Почитання Євхаристії у Церквах візантійської традиції, зокрема в УГКЦ

Позаяк дехто розумів мої останні дописи про свято Євхаристії у невірному ключі, хочу подати кілька думок для роз'яснення моєї позиції
1. Східна, зокрема візантійська, традиція завжди висловлювала щиру віру у дійсну присутність Господа нашого в таїнстві Євхаристії. Свідченням цього є молитви наших Літургій свв. Йоана і Василія, де неодноразово підкреслюється, що приготовані Дари освячуються та перетворюються у тіло і кров Господні, що на престолі возлежить Сам Ісус Христос, і що вірні причащаються не якогось ілюстративного символу, але самих пречистого тіла і чесної (дорогоцінної) крові.
2. Окрім згаданих Літургій, коли Святі Дари освячуються і роздаються на поживу вірним, на престолі завжди зберігаються з найбільшою почестю Передосвячені Дари, приготовані для причастя хворих, як теж і для причастя поза Літургіями свв. Йоана і Василія - на Літургії Передосвячених Дарів. На спомин про Передосвячені Дари перед святими дверима іконостасу, а часто й перед самою дарохранильницею, безперервно горить лампада. З пошани до приявних на престолі Таїн при вході до вівтаря і виході з нього звершується глибокий поклін, звернений до них. Святі Дари до хворих служитель переносить завжди у відповідних ризах та у супроводі свіченосця.
3. Згадана вже Літургія Передосвячених Дарів - незрівнянно чудовий приклад віри у присутнього в Євхаристії Христа. Всі священнодії, пов'язані зі Святим Хлібом - покладення, перенесення, - відбуваються з найбільшою пильністю і пошаною, але без промовляння будь-яких додаткових молитов принесення, оскільки Дари є досконало Передосвяченими. Під час Великого входу, коли служитель переносить Дари на престол, всі вірні припадають на коліна і схиляють голови до землі, творячи Христові богоналежне поклоніння.
4. Поза споживанням Євхаристії у причасті Східна/Візантійська традиція не знає іншого ще більш величнішого способу вшановувати Христа, приявного в Дарах, кріпко тримаючись Євангелія, в якому недвозначно говориться про тіло і кров Господні як про поживу, котра дає життя вічне.
5. Для достойного причастя як служителі, так і вірні, готуються постом і багатьма молитвами. Зокрема, тут варто згадати насамперед богослужби Часослова, як теж і Послідування до святого причастя, котре містить псалми, тропарі, канон і понад десяток молитов перед і після прийняття Євхаристії.
6. Із сивої давнини маємо чудові візантійські мозаїки, фрески та ікони на тему Євхаристії. З-поміж них варто згадати "Причастя апостолів", "Тайну Вечерю", "Небесну Літургію", "Явлення Христа св. Петру Олександрійському", "Агнець Божий", "Христос - виноградна лоза" та інші. Всі вони звеличують Господа, котрий віддав на поживу вірним Свої плоть і кров.
7. Отці Берестейської унії, приступаючи до єдності з Римом, вважали за немаловажне підкреслити, що у нашій традиції практика звершення і вшанування Євхаристії самобутня та відмінна від латинської, отже є три Літургії, немає ніяких походів зі Святими Дарами, але є урочисте перенесення Таїнств для причастя недужих.
Підсумовуючи оці тільки поверхневі зауваги, я хочу ще раз вказати на повноцінність і достойність східної/візантійської традиційної євхаристійної практики, котра для нашої Церкви є найкращим способом почитання Господа Ісуса Христа, Агнця Божого, Котрого їдять і не з'їдають, але причасників Він освячує.

неділю, 14 червня 2015 р.

Кілька зауваг щодо тропаря свята Євхаристії

"Воспоминання Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові день празничний. Від Тебе бо рибалки навчилися безкровну жертву хліба й вина Тобі приносити і так творити Твоє божественне воспоминання, яке ми празнуємо і кличемо: Господи, – слава тобі!" (Тропар свята Євхаристії)

Тропар свята Торжественного поклоніння Пречистим Тайнам Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа (Пресвятої Євхаристії), як на мене, є доволі невдалим. Він був написаний порівняно пізно - у першій половині ХХ століття - у рамках римської реформи літургійних книг recensio ruthena, замінивши собою попередній святковий тропар "Хліб преєстественний...", що оспівував лише Тіло Господнє, котре "днесь празденственно на престолі зрится" - тобто мав на увазі виставлений у монстранції Хліб. Цікаво, що кондак (зауважу, доволі непоганий) зостався той самий, оскільки він не стільки акцентував на виставленні Тіла і поклонінні йому, скільки на причасті Дарами, у котрих присутній Христос.
Мені невідомо, хто уклав тропар "Воспоминання Твоє...", але автор не відзначався особливим гимнографічним талантом, оскільки просто переробив для свята тропар Різдва Христового "Різдво Твоє, Христе Боже наш...". Така практика, звісно, не вийняткова: згадаймо лише покровський кондак "Діва днесь предстоїть у церкві...", укладений на взір різдвяного кондака "Діва днесь Пресущного родить...". Проблема в тому, що автору тропаря Євхаристії переробка, м'яко кажучи, не вдалася. В результаті вийшов не головний гимн свята, а якесь справжнє "масло масляне". Пригляньмось лише ближче: воспоминання Христа Бога "засвітило світові день празничний", бо від Нього рибалки навчилися творити про Нього воспоминання, яке ми, знову-таки, празнуємо. Про що йде мова? Що ми празнуємо - воспоминання чи день? Важко відповісти однозначно.
Більше того, тропар богословськи неточний, оскільки твердить, що "рибалки" (апостоли) навчилися від Христа приносити "безкровну жертву" (Євхаристію) Йому таки. Натомість з євхаристійних молитов наших Літургій недвозначно зрозуміло, що Євхаристія приноситься Отцеві, а Христос є Той, хто приносить. Отож, співставляючи логіку Літургій і тропаря, складається враження, що Христос приносить Євхаристію Сам Собі, що є, звісно, нісенітницею.
Попередньо я висловив своє щире переконання у тому, що свято Євхаристії зайве у нашому календарі. Втім, моя настанова лишається моєю особистою справою. Натомість тропар свята "Воспоминання Твоє..." й далі перебуває у молитовному вжитку всієї УГКЦ, маючи вищеописані мною проблеми-ґанджі. Він обов'язково потребує або мистецько-богословської переробки, або заміщення якимось іншим гимном, котрий може бути новоукладений, чи взятий із наших літургійних піснеспівів, присутніх, приміром у службі Великого четверга або у Послідуванні до святого причастя.