Церква спонукає нас до молитви на
закінчення дня через відправу вечірні. Головна її тема – подяка Богові за
те, що ми дожили до вечора, і прохання про щасливий нічний спочинок. Ми
зустрічаємо захід сонця, згадуючи Того, хто є для нас Сонцем Незахідним – Ісуса
Христа, сяйво слави Отця. Ми знаємо, що кожен наш день є днем Господнього
благовоління, що тільки завдяки Його доброті і чоловіколюбству ми існуємо на
цьому світі – природно, що в нашому серці зароджується вдячність-благодарення
нашому Творцеві і Отцю. Також ми знаємо, що не завжди гідно проводимо наші дні
– у суєті, злобі, неправді, будучи грішними перед Богом, нашим Отцем, і один перед
одним, Його дітьми. Ми розуміємо, що чинимо зле, хочемо змінити наше життя,
встановити між усіма Божими дітьми радість і мир, тому каємось і визнаємо себе
перед Господом грішними, прохаючи Його милості. Всі ці та багато інших почувань
християнського серця висловлює вечірня: подяка за дар життя, за увесь створений
світ, за прожиті миті цього дня, перепросьба за наше лукавство і прохання
Божого покрову для нас у прийдешню ніч.
1)
мала
вечірня – вона служиться напередодні великих свят, випереджуючи всенічне
бдіння, тобто велику вечірню з литією і утреню; по суті вона є скороченням
повсякденної вечірні;
2)
повсякденна
вечірня – служиться від вечора неділі до вечора п’ятниці, коли наступного дня
нема ніякого більшого свята;
3)
великопісна
вечірня – це повсякденна вечірня у часі Великого посту; наприкінці її
відбувається спів покаянних тропарів та доземні поклони; ЛПД
4)
велика
вечірня – служиться напередодні неділі і середніх (полієлейних) свят; її
особливістю є урочистий вхід з кадильницею і – у свята – читання паремій
(уривків зі Святого Письма);
5)
велика
вечірня з литією – служиться напередодні майже всіх великих свят; за уставом,
вона є першою частиною святкового всенічного бдіння, яке, однак, зараз служать
не всюди. Особливістю цієї вечірні у порівнянні зі звичайною великою є литія –
урочистий молитовний похід до притвору храму для молитов за увесь світ – і
благословення поживи, тобто хлібів, пшениці, вина і єлею.
Пояснення частин вечірні
1. Початкове славослов’я.
Кожне богослужіння починається
виголосом. Початково це були просто інформативні оклики до зібраного люду, що
богослужіння починається[1].
Згодом такі оклики переросли у короткі виголоси, які прославляють Господа Бога.
Вони бували різні – залежно від літургійної традиції, де вони виникли.
У нашій традиції вечірня звичайно
починається із славослов’я «Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на
віки віків». У випадках великих свят, коли буває всенічне, початковий виголос
інший: «Слава святій, єдиносущній, животворящій і нероздільній Тройці, завжди,
нині і повсякчас, і на віки віків». Такими виголосами літургійній громаді
задається тон всієї молитви: ми зійшлись до храму насамперед для прослави Бога,
і вона має бути головною темою нашого благання, а вже потім – наші особисті
прохання.
Також варто згадати, що у свята, коли
буває всенічне, перед початковим виголосом відбувається кадіння всього храму.
Пояснення цього звичаю – наслідування богослужіння Єрусалимського храму, у
якому під час вечірнього богослужіння приносилась кадильна жертва.
2. Початок звичайний.
Так називається цикл молитов, що
починається стихирою «Царю небесний», а завершується «Отче наш» (і «Прийдіте
поклонімся»). Цими молитвами починаються майже всі богослужіння. Вечірня
починається ним тоді, коли немає всенічного (у сучасному варіанті – немає
литії) – тоді вона починається одразу з «Прийдіте поклонімся», оскільки устав
передбачав перед всенічним малу вечірню, що мала повний початок звичайний.
Стихира «Царю небесний» є своєрідною
епіклезою, яка присутня у кожній молитві Церкви: ми прикликаємо Святого Духа,
щоб Він сам навчив нас, про що нам слід молитись, і сам молився в нас[2].
Трисвяте, що впровадив до богослужінь
св. Прокл Царгородський як покаянну молитву у часі катастроф, з’явилось у
складі початку звичайного як підтвердження віри у Пресвяту Тройцю.
Молитва «Пресвята Тройце, помилуй
нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий,
посіти і зціли немочі наші імени Твого ради» тут є ніби коротким покаянним
Символом віри – у давнину він входив до початку звичайного.
Коротке славослов’я «Слава Отцю, і
Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків» (давніша форма:
«Слава Отцю через Сина у Святому Дусі…») і прохання «Господи, помилуй» були
колись початковими виголосами богослужінь у різних традиціях, що збереглись у
нашому початку звичайному.
Молитва «Отче наш» є, мабуть,
найдавнішою частиною цього циклу молитов та й усього богослужіння загалом, бо
ще ранні християни мали обов’язок молитись її тричі на день. В давнину, однак,
вона була завершальною молитвою всього богослужіння, а зараз – початку
звичайного.
3. Псалом 103 /+ вечірні молитви/.
Цей псалом потрапив на початок
вечірні, правдоподібно, з палестинського монашого послідування вечірні, яка
після іконоборства служилась у соборі Софії Константинопольської. Давніше
початковим псалмом був 140.
Псалом 103 прославляє Бога Творця і
милується Його творіннями. Це своєрідний вияв вдячності Господу за те, що Він
«премудро все сотворив». Псалом складається з двох частин: космогонічної –
описує створення світу – і контемплятивної – роздумує над Божим промислом про
все суще. Псалом завершує «Алилуя» - радісна пісня прослави Бога.
Під час псалма перед святими дверми
іконостасу священик читає вісім т. зв. світильничих або вечірніх молитов. Початково
вони були молитвами антифонів константинопольської «пісенної вечірні» і
читались протягом усього богослужіння, а згодом, коли монаша традиція
переважила катедральну, молитви перемістили на початок вечірні. Головна тема
молитов – прослава Бога, прохання про прощення гріхів і благання про щасливе
завершення дня.
4. Мирна єктенія.
Спільна молитва вірних, очолювана
священнослужителями – мирна єктенія – не завжди мала місце на початку вечірні.
У давнину вона виголошувалась вже після вечірнього входу, перед останньою
прохальною єктенією.
Найдавніші зразки мирної єктенії, т.
зв. синапту (грецьк. збірка, тобто
збір прохань) можна знайти в документах із 5 століття.
5. Читання/спів Псалтиря /+ мала
єктенія/.
Після мирної єктенії, згідно
сучасного уставу, відбувається читання Псалтиря. Майже увесь рік щотижня
Псалтир має прочитуватись один раз, у Великий піст – два рази, а у перші три
дні Страсного тижня – увесь.
Хоча у звичайні дні псалми мають
читатися, однак напередодні неділь та деяких свят не читається, але співається перша
катизма Псалтиря, яка починається словами «Блажен муж…». Вона є першим
антифоном константинопольської «пісенної вечірні», який і досі залишився у
сучасному чині вечірнього богослужіння.
6. Псалми «Господи взиваю» /+ стихири/.
Співом 140 псалма починається
благальна частина вечірні. Сам псалом є щирим закликом псалмоспівця до Бога,
який єдиний може дати порятунок у біді. До 140 псалма додано також 141, який є
наче продовженням його теми: волання до Того, хто єдиний може дати спасіння.
Завершують цикл псалмів 129, який початково співали лише з нагоди свят, і 116 –
найкоротший псалом, який своєю прославною тематикою завершує всю цю псалмодію.
Під час співу псалмів відбувається
кадіння, яке наче суголосно відгукується на слова 140 псалма про кадило як
вечірню жертву. У єрусалимському храмі приношення кадила було елементом
вечірнього богослужіння, тому, ймовірно, саме єрусалимська Церква перейняла цей
старозавітній звичай до свого богопочитання. Кадіння є символом возношення
нашої молитви до Бога, яка крім славословлення також є благанням про відпущення
гріхів.
У давнину псалми співались із
короткими приспівами між стихами[3]. З
цих приспівів згодом виникли стихири – довші поетичні молитви, які виконують на
мелодії восьми гласів. Тематика їх найрізноманітніша: прослава Господа, Богородиці,
святих, прохання про прощення гріхів, звеличення якоїсь спасительної події
тощо. Авторами стихир були багато відомих і невідомих отців Церкви,
гімнографів, церковних письменників.
Згідно сучасного уставу, напередодні
неділі співаються 10 стихир; напередодні свят на великій вечірні – 8 чи 6, а на
малій – 4; у будні – 6. Устав передбачає різноманітні поєднання стихир, що
беруться з Октоїха, Мінеї і Тріоді.
Остання стихира звичайно буває
богородичною. На великій вечірні в суботу вона зветься догматом, оскільки у цих
стихирах поетично оспівано головну правду нашої віри: воплочення Сина Божого
від Діви Марії для спасіння всього світу.
7. Вечірній вхід. «Світло тихе» /+
запалення світла/.
Центральним елементом сучасної
вечірні є гімн «Світло тихе», під час якого відбувається обряд запалення світла
у храмі. Цей гімн прийшов до нас із сивої давнини: на нього натякає вже св.
Василій Великий як про дуже древній піснеспів. Авторами гімну часто називають
або св. Софронія Єрусалимського, або св. мученика Атиногена, однак це тільки
припущення.
Юдейське домашнє богослужіння знало
суботнє запалення світла з молитвою-благодаренням Богові. Саме тут, мабуть,
варто шукати витоки християнського вечірнього «обряду світла». Запалення
світильників у єрусалимському храмі Воскресіння засвідчує паломниця Етерія (IVст.), яка каже, що світло у святині
займалось від невгасимої лампади всередині Господнього гробу. На Літургії
Передосвячених Дарів зберігся елемент давнього внесення світильника до храму:
священик благословляє вірних свічею з кадилом, виголошуючи «Світло Христове
просвічує всіх».
Під час великої вечірні при співу
догмату відбувається вечірній вхід: священик з дияконом, який несе кадильницю,
входять до вівтаря через святі двері. При співі вечірнього гімну диякон звершує
кадіння престолу, вівтаря і людей. Обряд входу, що бере витоки із
Константинополя, у давнину дуже врочисто відбувався на Русі: для вечірнього
входу до головного – катедрального – храму міста сходилось духовенство з інших
церков, беручи участь у вході разом зі своїм єпископом.
8. Служба читань (прокімен + паремії).
Одразу після «Світло тихе» (і входу)
відбувається спів прокімена. Сучасний устав знає кілька різновидів вечірніх
прокіменів: повсякденні, великі, постові. Витоки прокімена на вечірні вбачають
у респонсорному співі псалмів, що відбувався після входження єпископа до храму
та перед благаннями єктеній.
У давнину для співу прокімену
потрібно було читця, який його заспівував для повторення народом, а також
виголошував стихи між всенародним співом. Таке виконання прокімену збереглось і
досьогодні.
Напередодні свят і на великопосних
вечірнях відбуваються читання зі Старого, рідше – Нового Завіту. Вони звуться
пареміями. Кількість їхня звичайно – три, хоча напередодні деяких свят
(Великодня, Різдва, Богоявлення) їхня кількість може сягати 15.
Уривки священних текстів для
богослужбового читання вибрані насамперед із П’ятикнижжя, а також із пророків,
книг Мудрості, Приповідок і Сираха, а з Нового Завіту – із соборних послань.
Головна мета читання паремій – повчити вірних про Боже діяння в історії
спасіння людства і настановити їх у праведному житті.
9. Сугуба єктенія.
Ця єктенія зветься сугубою, усильною
або посиленого благання, оскільки на її прошення люди відповідають потрійним
«Господи, помилуй». У давнину вона мала різне число прохань та різні їх
варіанти. Зараз звичайно ця єктенія має прошення аналогічні тим, що на
Божественній Літургії.
Згідно сучасного уставу, сугуба
єктенія може займати два місця на вечірньому богослужінні: на великій вечірні
напередодні свят чи неділь – одразу після прокімена і читань; на повсякденній
вечірні – наприкінці відправи, після тропарів. Початково ця єктенія не була
властивим елементом вечірні і потрапила до її складу, правдоподібно, із
литійних благальних процесій по Константинополю.
10. «Сподоби Господи».
Цей гімн є дуже давнього походження,
як і «Світло тихе». «Сподоби, Господи» є всуціль біблійною піснею: кожен стих
цього гімну, окрім першого, взятий зі Святого Письма. Головна тема гімну –
звеличення Бога, який милостивий до Свого сотворіння.
Окрім вечірні «Сподоби, Господи»
можна почути також на утрені чи повечір’ї – він є частиною великого або малого
славослов’я. У зв’язку з тим, що гімн може співатись на всіх цих богослужіннях,
перший його стих міняється відповідно до пори дня: «Сподоби, Господи, цього
вечора/у цю ніч/сьогодні без гріха зберегтися нам».
11. Прохальна єктенія (молитва відпусту).
Прохальна єктенія завершує прохальну
частину вечірні. У давнину вона була останньою спільнотою молитвою громади:
саме тому вона починається звертанням до вірних, щоб сповнити, тобто довести до
кінця спільну молитву. Прошення цієї єктенії спрямовані на те, щоб ми
продовжували «богослужіння після богослужіння», тобто щоб могли з допомогою
Божою проживати благочесне життя за Його волею.
Після єктенії слідує головоприклонна
молитва – колись остання молитва вечірнього богослужіння, яка була відпустовим
благословенням вірних: єпископ простягав руки над схиленими головами і
благословляв їх. У давнину перед цим відпустом для вірних слідувало ще благословення
і відпуст для оглашенних, які також приходили на щоденні богослужби і молились
з вірними. Фактично з головоприклонною молитвою завершується давній чин
вечірні, а також сучасна прохальна частина цього богослужіння.
12. Литія (похід, стихири, молитви).
Звичайно після головоприклонної
молитви на вечірні співають стихири на стиховні, однак напередодні великих свят
в цей момент починається ще одна урочиста частина вечірні, що колись була
окремим богослужінням – литія.
Литіями у давнину називали хресні ходи,
які відбувались з різних нагод. У Єрусалимі вірний люд ходив з молитвою до того
чи іншого святого місця: Голготи, Сіону, гробу Господнього тощо. Поза
Палестиною литії могли відбуватись до гробів святих мучеників, щоб за їхніми
молитвами виблагати милість Божу. Причини литій були найрізноманітніші:
насамперед прослава Бога та Його святих, також різноманітні громадські
небезпеки чи стихійні лиха[4].
Давні литії відбувались на великих
площах, майданах, вулицях тощо. Сучасна литія звичайно не виходить далі від
притвору. Це пов’язано, мабуть, з тим, що на момент мусульманського поневолення
Візантії вже годі було так урочисто свідчити про християнство, як раніше: майже
все богослужіння було «втиснуте» до невеликих храмів.
У давнину під час литійного походу
несли світильники, хрест, Євангеліє. Зараз звичайно священик несе у руках
напрестольного хреста, диякон – кадильницю, а перед ними до притвору йдуть
свіченосці. За галицьким звичаєм під час литії всі вірні несуть запалені
світильники.
Під час литійного походу хори співають
литійні стихири – гімни, які прославляють особу чи подію, на честь яких
звершується святкове богослужіння. У давнину, коли литія проходила по місту,
хори співали стихири храмів, до яких рухалось моління. За давнім звичаєм,
збереженим на Галичині, стихири співають на т. зв. болгарські гласи[5].
Прийшовши до притвору, диякон кадить
ікони і присутніх вірних, а потім виголошує протяжні литійні молитви. У першій
прохає Господа про спасіння людства, піднесення сили християн і відвідання
світу Його милістю. Для цього кличе на поміч також молитви Пречистої
Богородиці, ангелів, апостолів, святителів, мучеників, преподобних та інших
святих, зокрема й наших, слов’янських та українських. Відповідаючи на цю
молитву, вірний люд співає «Господи, помилуй», і то не раз, а більше – у
давнину до 40, а нині – 12 разів.
Друга молитва-прошення звернена до
Бога за церковну ієрархію, наш край, за мир і лад у світі та за всіх людей, що
мають якусь потребу чи терплять нужду: засмучені, недужі, подорожні, полонені,
зрештою померлі – за них молимось до нашого Творця і Спасителя, щоб Він подав
Свою милість. У відповідь на цей заклик диякона співаємо 12 разів грецькою
мовою «Кіріє, елейсон» – це один із залишків нашого давнього богослуження, яке на
початках руського християнства мало багато візантійських впливів. Після цього
прошення також диякон колись виголошував інші, на всяку потребу, однак з часом
вони вийшли з ужитку.
Священик, підсумовуючи всі ці
моління, звертається до Бога біблійними словами, називаючи Його упованням кінців
землі, щоб Він був милостивим і простив наші гріхи. Благословивши вірних
Господнім миром, предстоятель після заклику диякона приклонити голови читає
останню молитву литії – її відпуст, – в якому знову просить Бога за молитвами
всіх святих вислухати наші благання і визволити нас від усякого зла. Нашою
ствердною відповіддю «Амінь» литія завершується, і похід повертається назад до
храму вірних.
13. Стиховня.
Після прохальної єктенії у будні та
менші свята, а у свята великі – після литії, співаємо стихири на стиховні. Свою
назву вони отримали від того, що ці стихири, подібно до стихир на «Господи
взиваю», співаються зі стихами псалмів, що чергуються між ними.
Стихири на стиховні прийшли до нашого
богослужіння з Єрусалиму: у давнину в святині Воскресіння Христового по
завершенні вечірні духовенство і вірні відходили до Голготи, співаючи гімни для
звеличення Воскреслого Господа. Там, перед Голготою, відбувалось коротке
завершальне моління, по якому вже всі розходились домів. Якраз із цих гімнів
розвинулись наша стиховня.
14. «Нині відпускаєш».
Пісня Симеона Богоприємця, радісно
висловлена ним у єрусалимському Храмі[6], є
одним із завершальних акордів вечірні. Дуже давно вона увійшла до вечірнього
богослужіння, будучи біблійним вираженням сподівань вірного люду: Христос
Господь, який є Світлом невечірнім, прийшов у цей світ для спасіння всього
людства; пізнавши Його як Отчого Єдинородного Сина, саме на Нього ми покладаємо
нашу надію. Пісня також має есхатологічну перспективу, нагадуючи нам про те, що
й ми, як колись праведний Симеон, станемо на смертному порозі: як і він, маємо
вже сьогодні благословляти момент нашої зустрічі з Творцем.
15. Тропарі.
Останніми гімнами вечірні є тропарі –
піснеспіви на прославу Господа, Богородиці, святих або на спомин святкової
події. У тропарі зібрано саму есенцію всього того, що ми святкуємо в той чи
інший день, він влучно окреслює головні прикмети свята або святого. Тропарі є
невеликого розміру і співаються на 8 гласів.
Звичайно на повсякденній вечірні
після тропаря дня чи святого співається також богородичний – короткий тропар на
прославу Божої Матері. Напередодні свят, що мають литію, співається святковий
тропар тричі у господські і богородичні свята, а у свята великих святих окрім
їхніх тропарів також тропар «Богородице Діво». Це є одна із давніх молитов до
Божої Матері, яка потрійно звеличує Марію: перша частина тропаря є
архангельським привітом до неї, т. зв. Благовіщенням[7],
друга є словами святої і праведної Єлизавети, матері чесного Йоана Предтечі[8], а
третя є словами Церкви, яка ісповідує народженого від Марії Сина істинним
Богом, який єдиний дає спасіння світові. Таким чином цей тропар-молитва є
трискладним: Богоматір вихваляють ангели, звеличують святі – Церква небесна – і
славимо всі ми – Церква земна.
На завершення великопосних вечірень
після «Богородице Діво» співаються також ряд інших тропарів. У першому ми
звертаємось до Йоана Хрестителя, щоб за його молитвами нам простились гріхи.
Другий звернений до апостолів та всіх святих, гарячих молільників до Спасителя
про визволення нас від лиха і скорботи. Завершує цей гімнографічний ряд
тропар-молитва «Під твою милість» – однієї з найдавніших молитов до Марії (ІІІ
ст.), яку названо Богородицею ще до того, як Вселенські собори догматично
затвердили за нею цей титул. Всі ці тропарі, окрім останнього, супроводжуються
доземними поклонами – знаками покаянного усердного моління. Після цих тропарів
у часі посту слідує ще кілька коротких молитов, зокрема й всім відома Єфремова
молитва «Господи і Владико життя мого» – мабуть найкраще великопосне покаянне
моління.
16. Благословення хлібів.
Прикметною особливістю вечірні
великих свят є обряд благословення поживи: хлібів, пшениці, вина і єлею. Під
час трикратного співу тропарів диякон обкаджує тетрапод, на якому стоїть
приготована пожива, а священик читає молитву, в якій згадує євангельську подію
розмноження хлібів[9]
і просить Господа, щоб як тоді, так і тепер по наших поселеннях не бракувало
поживи. Опісля співається тричі «Будь ім’я Господнє благословенне від нині і до
віку» (Пс. 112:2) і читається Псалом 33 – пісня подяки Богові людини, яка за
своє несхитне уповання на Нього отримує Його ласку. По цьому священик
благословляє всіх вірних зі словами «Благословення Господнє на вас, Того
благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків».
Історично таке благословення хлібів
бере початки від агапи – трапези любові, що відбувалась на зібраннях перших
християн у поєднанні з Євхаристією. Згодом Літургія була відірвана від агап і
перенесена на ранок, а звичай благословляти поживу зостався. У давнину
благословляли різну поживу для підкріплення тих, хто збирався у храмі для
всенічного чування, навіть різноманітні сухофрукти. По завершенні вечірні
благословенну поживу і вино роздавали молільникам, які споживали її, слухаючи
різноманітні уривки апостольських Діянь та послань чи повчань святих отців.
У сучасному благословенні поживи
можна вбачати вияв турботи Бога про людину на щодень: Він дає нам їжу сьогодні
(хліби і вино), дасть і завтра (пшениця і єлей).
17. Відпуст.
Відпустом у ширшому значенні звуться
завершальні молитви кожного богослужіння, також і вечірні. Існує три основні
різновиди таких відпустів:
1)
великий
відпуст: буває на завершення великої вечірні, а також вечірні у п’ятницю;
2)
середній
відпуст: буває наприкінці повсякденної вечірні;
3)
малий
відпуст: завершує великопісну вечірню.
До складу цих відпустових молінь звичайно входить кілька
молитов. У великому відпусті насамперед диякон закликає уваги вірних виголосом
«Премудрість». У відповідь всі просять священика благословити їх. Предстоятель
виголошує «Благословен Христос Бог наш, завжди, нині і повсякчас, і на віки
віків» – це є звеличення Господа Бога у старозавітному стилі.
Опісля слідує моління про утвердження православної
християнської віри. Оригінально воно було многоліттям, яке вірні співали
імператорові, присутньому на богослужінні; таких молитов за імператора чи царя,
або за правлячу владу, було і є у нашому богослужінні багато.
Після цього вірні возвеличують Божу Матір гімном «Чеснішу від
херувимів».
За традицією, після відпусту співаються також короткі стихири
чи гімни: напередодні неділі – воскресну стихиру «Воскресіння Твоє Христе
Спасе», у будні – гімн «Владичице, прийми молитви рабів твоїх», у неділю
ввечері – молитва «Під твою милість», напередодні свят – святкові кондаки.
[2]
«Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід,
ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними.» (Рм.
8:26).
[5]
У ХІІІ ст. в Болгарії св. Йоан Кукузель здійснив реформу церковного співу,
урізноманітнивши наспіви тим, що виключив з них монотонне повторення музичних
фрагментів, давши змогу мелодії вільно розвиватись. Київська Церква перейняла
нові болгарські наспіви, зробивши деяку редакцію: музичну тяглість було
поєднано з кільцевим повторенням.
[6]
Подія Стрітення: «І як сповнилися дні очищення їхнього, за законом Мойсея, вони
привели його в Єрусалим поставити його перед Господом, як то написано в
Господньому законі: “Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві”, -
і принести жертву, як то написано в Господньому законі: “Пару горлиць або двоє
голубенят.” А був в Єрусалимі чоловік на ім'я Симеон; чоловік той, праведний та
побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито
Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він
прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за
законним звичаєм, він узяв його на руки, благословив Бога й мовив: “Нині,
Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили
твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту
поганам, і славу твого люду - Ізраїля.” Батько його і мати дивувалися тому, що
говорилося про нього. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії:
“Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком
протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох
сердець.” Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона
була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого;
зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від
храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї
самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали
визволення Єрусалиму.» (Лк. 2:22-38)
[7]
«Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я
Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я
ж діви було Марія. Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна,
Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.» (Лк. 1:26-28)
[8]
«Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в
місто Юди. Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. І як почула
Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася
Святим Духом і викликнула голосом сильним: Благословенна ти між жінками й
благословен плід лона твого. І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати
Господа мого?» (Лк. 1: 39-43)
[9] «…Ісус
відплив звідси човном у пустинне й самітне місце; народ же, довідавшись про це,
пішов за ним з міст пішки. А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився
над ними та вигоїв їхніх недужих. Якже настав вечір, підійшли до нього його
учні й кажуть: “Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть
по селах та куплять собі поживи.” А Ісус сказав їм: “Не треба їм відходити:
дайте ви їм їсти.” Вони ж мовлять до нього: “Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і
дві риби.” Тоді він каже: “Принесіть мені їх сюди.” І, звелівши народові
посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба,
поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям. Всі їли до
наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. Тих же, що
їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей» (Мт. 14:13-21; пор.
Мр. 6:31-44; Лк. 9:10-17; Йо. 6:5-15).
Немає коментарів:
Дописати коментар