Сучасними
біблістами встановлено взаємозв’язок між текстами першого розділу книги Буття,
описом спорудження скинії (Вихід гл. 25-31, гл. 40), а також символами
храмового богослужіння в 24-й і 50-й главах книги Ісуса, сина Сираха[1].
Відповідність
послідовності будівництва скинії семи дням створення світу очевидна. У книзі
Буття кожне із семи велінь Творця починається словами: «І сказав Бог» (Бут. 1:3.6.9.14.20.24.26).
У 25-31 главах книги Вихід кожна із семи промов Бога, присвячених спорудженню
скинії, починається словами: «І сказав Господь Мойсеєві» (Вих. 25:1;
30:11.17.22.34; 31:1.12). У 40-й главі Виходу сім етапів спорудження скинії
розділені словами: «Як велів Господь Мойсеєві» (Вих. 40:19.21.23.25.27.29.32).
Пропонована
замітка є спробою відзначити деякі паралелі між вищевказаними біблійними текстами
і чинопослідуваннями освячення храму. Я також прагнув вкотре підкреслити ту
істину, що богослужіння є найкращим вступом до Святого Письма.
Семи
етапам створення світу і спорудження скинії відповідають головні архиєрейські
священнодії при освяченні храму:
1)
покладення наріжного каменя у фундамент храму;
2)
складання престолу;
3)
окроплення престолу водою і вином;
4)
помазання Святим Миром та одягання престолу;
5)
кадіння;
6)
покладення святих мощей під престол і в антимінс;
7)
Божественна Літургія.
Такий
порядок чинопослідувань зафіксований у давніх східних і західних богослужбових
текстах[2].
Слід зазначити, що чин освячення храму в сучасних грецьких Евхологіях не
відповідає стародавній богослужбовій практиці. У Руській Церкві збереглася
візантійська традиція, про яку свідчать середньовічні чиновники архиєрейського
служіння і літургійні коментарі отців Церкви[3].
1)
У перший день Бог закладає «наріжний камінь всесвіту», творить духовне небо і
видиму матерію, а також світло. У книзі Йова Бог говорить про перший день
творіння: «Де був єси, як я закладав землю? Скажи, як маєш розум. Хто визначив
їй міру, - може знаєш, або хто простягнув лінію над нею? На чім підвалини її
оперто, або хто поклав її наріжний камінь під радісні співи ранніх зір, під
оклики веселі всіх синів Божих?» (Йов 38:4-7).
Паралеллю
до цього тексту є опис закладення Єрусалимського храму в книзі Езри: «І тоді,
як мулярі закладали підвалини Господнього храму, поставлено священиків у ризах,
із сурмами, і левітів, синів Асафа, з кимвалами, щоб славити Господа, за постановою
Давида, царя Ізраїля. І заходилися вони співати на переміну, хвалити й дякувати
Господеві, бо він добрий, бо його милість до Ізраїля вічна, і ввесь народ
кричав сильним голосом, прославляючи Господа за те, що закладались підвалини
Господнього дому» (Езр. 3:10-11).
Символіка
наріжного каменю згадується в Новому Завіті: «Ти – Петро (скеля), і що я на цій
скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного
Царства» (Мт. 16:18-19). «Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а
співгромадяни святих і домашні Божі, побудовані на підвалині апостолів і
пророків, де наріжним каменем - сам Ісус Христос. На ньому вся будівля, міцно
споєна, росте святим храмом у Господі; на ньому ви теж будуєтеся разом на житло
Бога в Дусі» (Еф. 2:19-22).
У
книзі Виходу у першій, найбільш розлогій, промові до Мойсея, Господь говорить
про облаштування скинії, виготовленні богослужбового начиння і облачень
священнослужителів (Вих. 25:1 - 30:10).
Про
створення світла і вчинення дня і ночі (Бут. 1:3-5) нагадує обряд запалювання
світильника: «Накажи синам Ізраїля, щоб принесли тобі для світильника олії,
чистої, оливкової, щоб утримувати лямпи повсякчасно засвіченими. Нехай Арон із
синами ставлять його в наметі зборів, перед завісою, що заслонює кивот завіту,
щоб горів він з вечора до ранку перед Господом» (Вих. 27:20-21; 30:7-8).
Згідно
чину на заснування храму, єпископ і архітектор здійснюють розмітку фундаменту майбутньої
будівлі. Для розмітки викопуються рови і заглиблення на місці майбутнього
престолу. Архиєрей встановлює наріжний камінь і запалює світло лампади. Про
давню богослужбову практику свідчить святитель Симеон, архиєпископ Солунський
(XV століття): «Архиєрей сам бере руками камені і, зійшовши до основи, покладає
камені хрестовидно, благословивши їх на знак того, що він поклав основою
непорушний камінь – Христа. Взявши також лампаду, наповнивши її єлеєм і запаливши,
покладає з благословенням у проміжку між каменями, позначаючи світлом горнє просвічення
від істинного Світла і єдине істинне Світло – Христа»[4].
Після
освячення наріжного каменя починаються будівельні роботи та виготовлення
храмового начиння. Східна Церква зберегла священні біблійні принципи і плани
храмобудівництва, які Господь відкрив пророкам Мойсею (Вихід гл. 25-31, гл.
40), Давиду (1 Хронік 28:11-19), Єзекиїлу (Єзекиїл гл. 40-48) і святому апостолу
і євангелисту Йоану Богослову (Об’явлення святого Йоана Богослова). У богослужінні
єднаються і співперебувають разом небо і земля, Старий і Новий Завіти, минуле, теперішнє
і майбутнє. За вченням отців Церкви, храм – це образ створеного Богом космосу:
«Усією церквою означується цей нижній заселений світ і нами зриме небо, бо коли
ми возсилаємо молитви, стоячи перед церквою, почитаємо її небом і, воднораз, раєм
Едемським. І сам урочистий чин освячення храму являє нам його таїнственним
небом і Церквою первородних, коли ж всередині церкви ми звершуємо страшне над усі
таїнства священнодійство Літургії, тоді вівтар буває для нас небом, а Церква означає
землю: до неї всі плинуть і складають молитовне славослов’я... Краса церкви
означає красу створіння, палаючі свічі на вознесеному панікадилі, що висить серед
церковного зводу, - променисті зорі, а купол його – небесну твердь»[5].
2)
У другій промові про будівництво скинії Господь говорить про пожертви,
необхідні для її утримання: «Ось що мають давати всі ті, що переходять до
переглянених уже: півшекля, по шеклю святині… Ані багатий не даватиме більше,
ані вбогий менше, як півшекля, на податок Господеві, за викуп душ своїх. Ти
візьмеш від синів Ізраїля викупні гроші й призначиш їх на службу в наметі
зборів» (Вих. 30:13-16).
Святитель
Симеон Солунський вчить: «Хто має намір спорудити божественний храм, приходить
до архиєрея і просить на те дозволу… Щоб, почавши будувати храм, будівничий не
зоставив його незавершеним, або щоб храм, побудований і освячений, не був потім
залишений і не перебував без ужитку через брак необхідного, тому той, хто бажає
звести храм, лише після дослідження і після того, як дасть обіцянку вивершити
його до кінця і приготувати для нього все потрібне, отримує дозвіл будувати»[6].
Другий
день створення світу – розділення верхніх і нижніх вод та створення тверді
небесної, яку Святе Письмо називає «Престолом Божим» (Іс. 66:1; Пс. 11:4).
Про
другий етап зведення скинії мовиться: «І поставив віко на кивот зверху» (Вих
40. 20).
На
початку чинопослідування великого освячення новозбудованого храму архиєрей окроплює
свяченою водою стовпи престолу, виливає на них воскомастику (спеціальну суміш,
зварену з мармурових крихт, пахучих речовин і натурального бджолиного воску) і утверджує
на престолі трапезну дошку. Читається молитва: «Безначальний і присносущний
Боже, Ти, що все з нічого в буття привів, що живеш у неприступному світлі і
престолом маєш небо, а землю підніжком…». Архиєрей коліноприклонно взиває до
Господа, Який дав нарис Мойсеєві для скинії, Соломонові широту серця для влаштування
храму, а святим апостолам благодать нового служіння в дусі та істині, і через
них поширив Свої церкви по всесвіту.
3)
Третього дня творіння Бог відокремлює водну стихію від суші і створює моря
(євр. jammim).
Будівничим
скинії Бог велить зробити «мідне море» (євр. hajjam): «Зробиш також і мідяну
вмивальницю й мідяну підставку до неї на обмивання; і поставиш її між наметом
зборів та жертовником, і наллєш до неї води» (Вих. 30:18).
Архиєрей,
що звершує освячення храму, омиває трапезу водою. При співі Псалма 83-го архиєрей
і його співслужителі витирають трапезу чотирма рушниками.
Потім,
подібно до Мойсея, який окропив старозавітний жертовник кров’ю (Вих. 29:12),
архиєрей кропить престол і антимінси сумішшю вина і трояндової води
(родостамни) «на знак того, що на цьому жертовнику за прикладом Мелхиседека буде
приноситись вино, запашне по благодаті і життєдайне»[7].
Вино і вода символізують жертовну Кров Христову «оскільки на освячуваному престолі
має відтворюватися Голготська жертва, а Голгота обмита кров'ю і водою, що
витекли з ребра Спасителя»[8].
Вино
також може вказувати на рослини, створені Богом третього дня творіння.
4)
На четвертий день Бог створив світила – сонце, місяць і зорі.
Мойсеєві
Бог велить приготувати священне миро і помазати ним скинію: «Це буде миро до
святого помазання. Та помастиш ним намет зборів та кивот Свідоцтва; стіл і весь
посуд його; світильник і посуд його та кадильний жертовник; і жертовник для
всепалення і весь посуд його; вмивальницю та її підставку. І коли ти освятиш
їх, будуть вони пресвятими; усе, що доторкнеться до них, стане святим. Помажеш
також і Арона та синів його, і висвятиш їх мені у священики.» (Вих. 30:22-30).
Виконуючи
четверте веління Боже, Мойсей «поставив також і світильник в наметі зборів,
навпроти столу, на південному боці храмини; а на ньому поставив лямпи перед
Господом» (Вих. 40:24-25).
Псалмоспівець
пророкував: «Знайшов Давида, слугу мого; миром моїм святим його помазав… Його
потомство триватиме повіки, і престол його передо мною, наче сонце. Мов місяць,
він стоятиме повіки як свідок на небі вірний» (Пс. 88:21.37-38).
Старозавітні
апокрифи вказують на містичний зв’язок між помазанням миром і світлом: «І
помазав мене єлеєм добірним; виглядом єлей світився понад сніг великий, наче
сонячний промінь»[9].
Архиєрей,
що освячує храм, приступає до помазання престолу і антимінсів Святим Миром. Хор
співає: «Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі! Немов на голові
найліпше миро, що на бороду стікає, бороду Арона, на комір його шат стікає. Немов
роса хермонська, що спадає на сіонські гори: бо там Господь зсилає благословення,
життя повіки» (Пс. 132).
Як
після Хрещення і Миропомазання людина зодягається в білі одежі, так і престол облачається
після обмивання та помазання Святим Миром. Одежі символізують духовне світло,
бо Бог «одягається світлом, наче ризою» (Пс. 103:2). «Трапезофор (індитія) є
образом слави Божої, він нагадує і ризи Спасителя, що сяяли як світло… Потім
приноситься світильник, світильня і світло для запалювання єлею. Це, з одного
боку, тому, що Церква є світильником Христовим і світильник підзаконний був її
образом; а з іншого – тому, що єлей означає подання божественної милості, а
світло, котре запалюється, - уділення божественного просвічення»[10].
Згідно з ранніми візантійськими та вірменськими чиновниками архиєрейського
служіння, світильники запалюються після облачення престолу.
Церковні світильники символізують створені
Богом четвертого дня планети і зірки: «У храмі, як у світі видимому, вішають
світильники, мов зорі. Коло світильників зображує твердь і кола планет»[11].
5)
П’ятого дня Бог створив всяку душу тварин, плазунів, тих, що живуть у воді, а
також птахів.
У
п’ятій промові Господь вчить Мойсея складати фіміам для кадіння: «Візьми собі
таких пахощів: стакти, пахучої раковини (оніха), гальвану й чистого ладану,
усього по рівній частині, і зробиш з того пахощі, запашну суміш, з умінням
виготувану, очищену, чисту, святу. І розтовчеш з них трохи на дрібний порох і
покладеш перед Свідоцтвом у наметі зборів, де сходитимуться з тобою: пресвята
річ буде це для вас» (Вих. 30:34-36).
У
старозавітному богослужінні існував зв’язок між кадінням і тваринами, «що повзають
та кишать у воді» (Бут. 1:21). Для виготовлення одного з інгредієнтів
старозавітного фіміаму – «оніха» – використовувалися морські молюски: «Під оніхом
розуміють або наріст на раковині, або саму раковину однієї з порід равликів, що
водяться у водах Індії і Червоного моря»[12].
У
сучасній слов’янській традиції освячення храму, як і в давніх візантійських
чинопослідуваннях, про які пише святитель Симеон Солунський, після облачення
престолу звершується кадіння. Архиєреєві, що освячує храм, подають кадило, і
він кадить навколо престолу, жертовник, вівтар і ввесь храм. За архієреєм,
котрий кадить, слідують священнослужителі, один з яких окроплює стіни храму
свяченою водою, а інший помазує Святим Миром хрестовидно чотири стіни храму,
починаючи над Горним місцем у вівтарі, і далі над дверима західними, південними
і північними.
6)
На шостий день творіння Господь за Своїм образом і подобою створює людину, котра
порає і доглядає Едемський сад – храм Божий (Бут. 2. 15). «Тоді Господь Бог
утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя» (Бут.
2:7).
Бог
вказує Мойсеєві на сповнених Духом будівельників та хранителів скинії, які
прообразують святих будівничих Церкви Христової. За тлумаченням святителя
Кирила Олександрійського, сповнені Духом Божим майстри, які працювали над
створенням скинії, прообразували апостолів і святих, бо «вони були
співпрацівниками Богові, котрий мовби трудиться і виявляє майстерність в
улаштуванні церков. Приносили ж від своєї старанності і прихильності на справи
скинії і всі розумні серцем, служачи образами майбутніх учителів, які мають
старанність і дбайливість про те, щоб творити діла Божі і все, що спрямоване на
користь Церкві Христовій»[13].
Святі являють образ і подобу Божу, котрі втрачені прародичами Адамом і Євою.
Жертовна
кров, яку Мойсей вилив біля основи жертовника (Вих. 29:12), вказувала на душі
святих: «Я побачив під жертовником душі повбиваних за слово Боже і за
свідчення, що мали» (Од. 6:9).
На
завершення чину великого освячення храму під престолом та в антимінс
покладаються мощі святих подвижників.
За
свідченням святителя Симеона Солунського, у Візантії при освяченні престолу в
храмі перебували виключно священнослужителі. Миряни допускалися в храм тільки з
хресним ходом зі святими мощами: «При початку звершення освячення виводять із
храму всіх, що не мають печаті священства. Бо під час освячення храму належить
бути присутнім тільки небесним, і ніхто інший не повинен бачити священнодійства»[14].
7)
Сьомий етап створення світу і спорудження скинії – субота. «Шість днів творив
Господь небо й землю, а сьомого дня спочив і відітхнув» (Вих. 31:17), - цими
словами закінчується Божественне одкровення про спорудження скинії, дане Мойсею
на горі Синай.
Освячення
храму завершують Божественна Літургія і Таїнство Євхаристії. У новоосвяченому
храмі служби зазвичай відбуваються сім днів поспіль.
Переклад
і редагування Івана Дутки
[1] P.J.Kearney «Creation and Liturgy:
The P. Redaction of Ex. 25-40», Zeitschrift fur die Alttestamentliche
Wissenschaft 89, 1977.
C.H.T.Fletcher-Louis
«The Temple Cosmology of P. and Theological Anthropology in the Wisdom of Jesus
ben Sira», ed. C. A. Evans, Studies in scripture in early Judaism and
Christianity, vol. 8.
M.Barker
«Time and Eternity. The World of the Temple», The Month, 1, 2001.
[2] John Wilkinson, New Beginnings and
Church Dedications, «Creation and Liturgy. In Honor of H.Boone Porter», ed.
Ralph N.McMichael, Jr., The Pastoral Press, Washington, 1993.
[3] Св. Миколай Кавасила «Сім слів про
життя у Христі», слово п’яте.
Св.
Симеон Солунський «Бесіда про священнодії і таїнства церковні» і «Книга про
храм».
[4] Св. Симеон Солунський «Бесіда про священнодії
і таїнства церковні», гл. 69.
[5] Св. Симеон Солунський «Книга про
храм», 17-18.
[6] Св. Симеон Солунський «Бесіда про священнодії
і таїнства церковні», гл. 69.
[7] Св. Симеон Солунський «Бесіда про священнодії
і таїнства церковні», гл. 78.
[8] «Настільна книга священнослужителя»,
том 4. М., 1983.
[9] М.І.Соколов «Слов’янська книга Еноха
Праведного», М., 1910.
[10] Св. Симеон Солунський «Бесіда про священнодії
і таїнства церковні», гл. 80-81.
[11] Св. Симеон Солунський «Бесіда про священнодії
і таїнства церковні», гл. 108.
[12] «Тлумачна Біблія» під редакцією А.П.
Лопухіна, т. 1.
[13] Св. Кирило Олександрійський «Про
поклоніння і служіння в дусі та істині», кн. 9.
Немає коментарів:
Дописати коментар