Утреня четверга п’ятого тижня Святої Чотиридесятниці з Великим покаянним каноном преподобного Андрея Критського

Священик: Слава святій і єдиносущній, і животворящій, і нероздільній Тройці, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління (3).

Господи, губи мої відкрий, і уста мої сповістять хвалу твою (2).

Псалом 3

О Господи, як багато моїх ворогів,* багато їх повстали проти мене.

Багато тих, що мені кажуть:* «Нема йому спасіння в Бозі.»

Але ти, Господи, щит мій навколо мене,* ти моя слава, підносиш голову мою вгору.

Я голосно візвав до Господа,* і він вислухав мене з гори святої своєї.

Я ліг собі й заснув, і пробудився,* бо Господь мене зберігає.

Я не боюся безлічі людей,* що навколо мене обсіли.

Воскресни, Господи, спаси мене, мій Боже!* По щелепах вдарив ти всіх ворогів моїх, розторощив зуби злих.

У Господа спасіння,* і на твій народ – благословення твоє.

Псалом 37

О Господи, не докоряй мені у твоїм гніві,* і не карай мене в твоїм обуренні.

Бо твої стріли мене прошили,* і рука твоя спустилася на мене.

Нема здорового нічого на моїм тілі з-за гніву твого;* немає цілого нічого в моїх костях із-за гріху мого.

Бо мої провини голову мою перевищили,* немов важкий тягар, що тяжить над мою силу.

Смердять, загнивши, мої рани,* задля мого нерозуму.

Принижений, зігнувсь я вельми,* повсякденно сумний ходжу я.

Бо нутро моє повне жару,* і здорового нема нічого на моїм тілі.

Зомлів я, розбитий понад міру,* і скиглю від стогону серця мого.

О Господи, перед тобою все моє бажання,* і стогін мій від тебе не скритий.

Серце моє розколотилось, сила мене полишила* і навіть очей моїх світло, - і  того вже нема в мене.

Друзі мої та приятелі далекі від моєї рани,* і родичі мої стоять оподаль.

І ті, що на моє життя зазіхають, тенета наставляють,* і ті, що бажають мені нещастя, говорять про погибель, увесь час міркують лукаве.

Я, немов глухий, не чую,* і як німий, що уст своїх не відкриває.

Я став, немов людина, що не чує,* в устах якої одвіту немає.

На тебе бо, о Господи, я уповаю,* ти вислухаєш мене, Господи, мій Боже.

Кажу бо: Нехай не втішаються наді мною, як захитається моя нога,* нехай не несуться проти мене.

Я бо ось-ось уже маю впасти,* і біль мій передо мною завжди.

Я бо провину мою визнаю,* і гріхом моїм журюся.

А ті, що без причини зо мною ворогують, ростуть на силі,* чимало тих, що мене безпідставно ненавидять.

І ті, що злом оддячують за добро,* вони проти мене, бо я про добро дбаю.

Не покидай мене, о Господи,* не віддаляйся від мене, мій Боже.

Поспіши мені на допомогу,* Господи, моє спасіння.

Псалом 62

Боже, ти Бог мій!* Тебе шукаю пильно.

Тебе душа моя прагне,* тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній.

Отак і я у святині тебе виглядаю:* побачити силу твою й твою славу.

Бо твоя милість ліпша від життя,* уста мої славитимуть тебе.

Отак буду тебе хвалити поки життя мого,* у твоїм імені здійматиму мої руки.

Душа моя насититься, немов туком та оливою,* уста мої веселим голосом хвалитимуть тебе.

Коли згадаю на моїй постелі тебе,* під час нічних чувань розмишлятиму про тебе.

Бо ти прийшов мені на допомогу,* і в тіні крил твоїх я ликуватиму.

Душа моя до тебе лине,* мене підтримує твоя правиця.

Ті ж, які чигають на мою душу,* зійдуть у безодні підземні.

Їх віддадуть мечеві на поталу,* вони шакалів здобиччю стануть.

А цар возвеселиться в Бозі, хвалитиметься кожен, хто ним клянеться,* уста бо тих, що неправду кажуть, будуть закриті.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Алилуя, алилуя, алилуя; слава Тобі, Боже (3).

Господи, помилуй (3).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Псалом 87

Господи, Боже мого спасіння,* я вдень кличу, і вночі перед тобою скаржусь.

Нехай прийде перед твоє обличчя моя молитва!* Прихили своє вухо до мого благання.

Душа бо моя наситилася горем,* і життя моє наблизилося до шеолу.

Мене залічено до тих, що сходять у яму.* Я став як чоловік, що допомоги не має.

Поміж мерцями моє ложе, немов убиті, що лежать у могилі,* що їх не згадуєш уже більше, що їх відтято від руки твоєї.

Поклав ти мене в глибоку яму,* у темряву та безодню.

Тяжить на мені твій гнів,* і всіма хвилями твоїми гнітиш мене.

Ти віддалив від мене моїх друзів,* зробив мене для них осоружним, мене замкнули, і я не можу вийти.

Очі мої знемоглися від печалі;* до тебе, Господи, щодня взиваю, до тебе простягаю мої руки.

Хіба для мертвих робиш чуда?* Хіба то тіні встануть, щоб тебе хвалити?

Хіба звіщатимуть у могилі твою милість,* у пропасті глибокій – твою вірність?

Хіба чуда твої в темряві будуть відомі,* і твоя ласка в землі забуття?

Ось чому, Господи, до тебе я взиваю,* і моя молитва вранці йде тобі назустріч.

Чому, Господи, відкинув ти мою душу,* чому ховаєш своє обличчя від мене?

Я безталанний і конаю змалку,* я перебув страх твій – і умліваю.

Твій палкий гнів пронісся наді мною,* твої страхіття мене погубили.

Увесь час вони оточують мене, мов води,* усі разом мене обступили.

Ти віддалив від мене товариша і друга,* а із знайомих у мене тільки темінь.

Псалом 102

Благослови, душе моя, Господа,* і все нутро моє – його святе ім’я.

Благослови, душе моя, Господа,* і не забувай усіх добродійств його ніколи.

Він прощає всі твої провини,* зціляє всі твої недуги.

Він визволяє життя твоє від ями,* вінчає тебе ласкою і милосердям.

Він насичує твій похилий вік добром,* і оновляється, як орел, твоя юність.

Господь творить правосуддя,* і суд усім прибитим.

Він показав Мойсеєві свої дороги,* синам Ізраїля діла свої.

Милосердний Господь і добрий,* повільний до гніву й вельми милостивий.

Не буде вічно він обурюватися,* і не буде гніватись повіки.

Не за гріхами нашими учинив він із нами,* і не за провинами нашими відплатив він нам.

Бо як високо небо над землею,* така велика його милість над тими, що його бояться.

Він знає з чого ми зліплені,* він пам'ятає, що ми порох.

Чоловік бо – дні його, немов билина,* квітне, мов квітка в полі.

Потягне над ним вітер, і його немає,* і місце, де він був, його не впізнає вже більше.

Милість же Господня від віку й до віку* над тими, що його бояться.

І справедливість його над дітьми дітей тих,* що бережуть його союз і про заповіді його пам'ятають, щоб їх виконувати.

Господь на небі утвердив престол свій,* і царство його всім володіє.

Благословіте Господа, всі ангели його,* могутні силою, ви, що виконуєте його слово, - покірні голосові його слова.

Благословіте Господа, всі його небесні сили,* слуги його, що чините його волю.

Благословіте Господа, усі його твори, по всіх місцях його правління.* Благослови, душе моя, Господа!

Псалом 142

О Господи, почуй мою молитву,* у твоїй вірності нахили вухо своє до мольби моєї; вислухай мене в твоїй правді!

І не входь у суд із твоїм слугою,* бо ніхто з живих не виправдається перед тобою.

Бо мою душу гонить ворог, життя моє топче в землю,* він оселює мене в пітьмі, як давно померлих.

Дух мій тривожиться в мені,* і серце моє жахається в мені всередині.

Я згадую дні давні,* роздумую над усіма вчинками твоїми і над ділами рук твоїх міркую.

До тебе простягаю мої руки;* моя душа, мов спрагла земля, тебе жадає.

Вислухай мене скоро, Господи, бо знемагає дух мій.* Не крий твого обличчя від мене, щоб я не став, як ті, що сходять у яму.

Дай мені вранці відчути твою милість, бо я на тебе покладаюсь.* Вкажи мені дорогу, якою слід мені ходити, бо до тебе я підношу мою душу.

Спаси мене, Господи, від ворогів моїх,* - бо до тебе прибігаю.

Навчи мене творити твою волю, бо ти Бог мій.* Нехай твій добрий дух веде мене по рівній землі.

Живи мене, о Господи, імени твого ради,* у справедливості твоїй виведи з скорботи мою душу.

І в гніві твоєму знищ моїх супротивників.* І вигуби всіх гнобителів душі моєї, бо я твій слуга.

Слáва Отцю́, і Синý, і Святóму Дýхові, і ни́ні, і повсякчáс, і на вíки віків. Амíнь.

Алилýя, алилýя, алилýя; слáва Тобí, Бóже (3).

* * *

Поки стихословляться псалми, священик тихо читає ранішні молитви:

1. Дякуємо тобі, Господи, Боже наш, що підняв нас із постелі нашої і вклав в уста наші слово хвали, щоб поклонятися і призивати ім’я твоє святе. Ми умоляємо твоє милосердя, яке ти завжди виявляв у нашому життí. Пошли поміч свою людям, що стоять перед лицем святої слави твоєї і дожидають від тебе багатої милости; і дай нам, що зо страхом і любóв’ю завжди тобі служимо, хвалити несказанну твою доброту. Бо тобí належить усяка слава, честь і поклíння: Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

2. Від ночі лине дух наш до тебе, Боже, бо світлом є повеління твої на землí. Навчи нас у стрáсі твоєму виконувати правду й добро, бо тебе славимо як правдивого Бога нашого. Прихили вухо своє і вислухай нас, і пом’яни, Господи, тих, що є та що моляться з нами, всіх по імені, і спаси їх силою твоєю. Благослови людей твоїх і освяти спадкоємство твоє: мир світові твоєму даруй, церквам твоїм, священикам, владі, і всім людям. Хай благословиться і прославляється всечéсне і величне ім’я твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

3. Від ночі лине дух наш до тебе, Боже, бо світлом є повеління твої. Навчи нас, Боже, правди твоєї, заповідей твоїх і виправдань твоїх. Просвіти наші духовні очі, щоб ми не заснули в гріхах на смерть. Віджени всяку мряку від сердець наших, даруй нам сонце правди і охорони життя наше знаменням і печаттю Святого твого Духа. Направ стопи наші на шлях мирний, дай нам бачити ранішній день у радості, щоб ми тобí засилали ранішні молитви, бо твоє є володіння і твоє є царство і сила, і слава Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

4. Владико, Боже святий і неосяжний, що казав із темряви свíтлові засіяти, що заспокоїв нас у нічному сні й підвів до величання і моління твоєї доброти! Ти, що даєш себе умолити задля свого милосердя, прийми і нині нас, що поклоняємося тобі й по силі дякуємо тобі; і даруй нам те, чого просимо  задля  спасіння.  Вчини  нас  синами світла і дня та спадкоємцями вічних твоїх дібр. Пом’яни, Господи, за багатством ласк твоїх усіх людей, що є і моляться з нами, і всю братію нашу на землі й на морі, і на всякому місці володіння твого, що потребують твоєї любóви й помочі. Усім вияви велику твою милість, щоб спасенні, як душею так і тілом, завжди перебували й відважно славили чудне й благословенне ім’я твоє, бо ти Бог милости і ласк, і любóви, і тобі славу віддаємо: Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на вíки вічні. Амíнь.

5. Скарбе добра, джерело невисихáюче, Отче святий, чудотворче всесильний і вседержителю! Усí тобі поклоняємося і тобі молимося та твої милості і твої ласки призиваємо на поміч і на заступництво нашій смиренності. Пом’яни, Господи, слуг твоїх, прийми від усíх нас ранішні моління, як кадило перед тобою; ні одного з нас не вчини нездатним, але всіх нас зберігай ласками твоїми. Пом’янй, Господи, тих, що чувáють і співають на славу твою і єдинорóдного твого Сина і Бога нашого, і Святого твого Духа. Будь їм помічником і заступником; прийми їх молитви на наднебéсний і духовний твій жертовник, бо ти Бог наш, і тобі славу віддаємо: Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

6. Дякуємо тобі, Господи, Боже спасіння нашого, бо ти все робиш для добра життя нашого, щоб ми завжди на тебе споглядали, Спасителю й Доброчинцю душ наших. Бо ти дав спокій нам у час минулої ночі й підвíв нас, щоб ми поклонялися величному імені твоєму. Тому молимо тебе, Господи: Дай нам ласку й силу, щоб ми стали гідними співати тобі розумно й молитися безупинно та в стрáсі і тремтінні над нашим спасінням працювали, при заступництві Христá твого. Пом’яни, Господи, і тих, що вночі до тебе кличуть. Вислухай їх і помилуй, і скруши під ноги їх невидимих і войовничих ворогів. Бо ти Цар миру і Спас душ наших, і тобі славу віддаємо: Отцю і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

7. Боже й Отче Господа нашого Ісýса Христá! Ти підніс нас з постелі нашої і зібрав на годину молитви. Дай нам ласку відкрити уста наші і прийми наші подяки, що в наших силах, і навчи нас установ твоїх. Бо молитися як слід не вміємо, якщо ти, Господи, святим твоїм Духом не навчиш нас. Тому молимося тобí: Даруй і прости, якщо ми згрішили аж до теперішньої години словом або ділом, або думкою, добровільно або недобровíльно. Бо коли на провини будеш дивитися, Господи, Господи, то хто встоїться, бо в тебе є прощення. Ти один святий, допомíжник сильний, захисник життя нашого, і тебе ми завжди оспíвуватимемо. Нехай буде сила Царства твого завжди благословенна і вельми прослáвлювана: Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

8. Господи, Боже наш, що сонну неміч забрав від нас і покликав нас візвáнням святим, щоб і вночі підносити руки наші і прославляти тебе за справедливі твої присуди. Прийми благання наші, молíння, визнавання, нічнí служби і даруй нам, Боже, вíру бездоганну, надíю впевнену, любов нелицемірну. Благослови наші входи й виходи, вчинки, слова, діла й думки; і дай нам дочекатися початку дня, нам, що хвалять й оспівують, і благословлять добрість твоєї несказанної сили, щоб було благословенне твоє пресвяте ім’я і прославлене твоє царство: Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

9. Господи, Боже наш! Ти за покаяння дарував людям відпущення, нам же, як образ пізнання і визнання гріхів, показав покаяння і прощення пророка Давида. Тож, Владико, помилуй з великої милости твоєї нас, що в чимало великих гріхíв впали, і по багатстві ласк твоїх очисти беззаконня наші, бо перед тобою згрішили ми, Господи, що невідомі й таємні речі серця людського знаєш, і єдиний ти маєш владу прощати гріхи. Серце ж чисте вчини в нас і Духом владичним утверди нас, і радість спасіння твого яви нам. Не відкинь нас від лиця твого, але дозволь, як Добрий і Чоловіколюбець, аж до останнього нашого віддиху появляти тобі жертву справедливости й приноси на святих твоїх жертовниках, милістю і ласками і чоловіколюб’ям єдинорóдного Сина твого, з яким ти є благословенний з пресвятим, добрим і животворним твоїм Духом, нині й повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

10. Боже, Боже наш! Ти сотворив розумні й духовні сили своєю волею. Тебе просимо й тобі молимося: Прийми наші посильні величання з усіма твоїми творіннями і збагати щедрими дарувáннями твоєї ласки. Бо перед тобою згинається всяке коліно: на небі, на землі й під землею, і все, що живе, і все створіння оспівує неосяжну твою славу, бо ти Бог правдивий і вельми милостивий. Тебе бо хвалять усі небесні сили, і тобі славу віддаємо: Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

11. Хвалимо, співаємо, благословимо і дякуємо тобі, Боже батьків наших, бо ти забрав тінь нічну і явив нам знову свíтло денне. Молимо твою добрість: Милостивий будь для нас грішних і прийми молитву нашу задля великої твоєї ласкáвости, бо ми прибігаємо до тебе, милостивого і всемогутнього Бога. Ти, що засвітив у серцях наших правдиве сонце справедливости твоєї! Просвіти розум наш і почування всі зберігай, щоб, як у день, ходили ми пристойно шляхом заповідей твоїх і дійшли до життя вíчного, і стали гідними насолоджуватися недоступним твоїм світлом. Бо в тебе є джерело життя, ти Бог наш і тобі славу віддаємо: Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на вíки вíчні. Амíнь.

* * *

Велика єктенія

Диякон: В мирі Господу помолімся.

Хор, на кожне прошення: Господи, помилуй.

За мир з висот і спасення душ наших Господу помолімся.

За мир всього світу, добрий стан святих божих церков і з’єднання всіх Господу помолімся.

За святий храм цей і тих, що з вірою, благоговінням і страхом божим входять до нього, Господу помолімся.

За святішого вселенського архиєрея (ім’я), папу Римського, і за блаженнішого патріярха нашого (ім’я), і за преосвященного архиєпископа й митрополита нашого Кир(ім’я), боголюбивого єпископа нашого Кир (ім’я), чесне пресвітерство, у Христі дияконство, за ввесь причет і людей Господу помолімся.

За Богом бережений народ наш, за правління і все військо Господу помолімся.

За город цей (За село це, За святу обитель цю), і за всякий город, крашу, і за тих, що вірою живуть у них, Господу помолімся.

За добре поліття, за врожай плодів земних і часи мирні Господу помолімся.

За плаваючих, подорожуючих (на землі і в повітрі), недужих, страждаючих, полонених, і за спасення їх Господу помолімся.

Щоб ізбавитися нам від усякої скорби, гніву, й нужди, Господу помолімся.

Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.

Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо.

Хор: Тобі, Господи.

Священик: Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклонення, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

«Алилуя», на черговий глас

Алилуя, алилуя, алилуя.

Стих: З ночі лине дух мій до Тебе, Боже, бо світло на землі – повеління Твої.

Стих: Справедливости навчіться ви, що живете на землі.

Стих: Заздрість охоплює людей ненавчених.

Стих: Упокори їх, Господи, упокори славних землі.

І троїчні чергового гласу, приспівуючи до першого:

Свят, свят, свят єси, Боже наш,* задля молитов святих апостолів твоїх і святителя Миколая, помилуй нас.

Стихологія

Хор: Господи, помилуй (3).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові.

Читець: І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

І читає псалми восьмої катизми:

Псалом 55

Помилуй мене, Боже, бо потоптав мене чоловік,* цілий день нападаючи, гнобив мене.

Топтали мене вороги мої
ввесь день від початку дня,* бо багато тих, що нападають на мене.

Вони убояться,* — я ж буду надіятись на тебе.

Перед Богом хвалитиму слова мої,цілий день я надіявся на Бога,* не буду боятися; що зробить мені тіло?

Цілий день гордували вони словами моїми,* всі думки їх проти мене на зло.

Вони оселяться побіч і скриються, стежитимуть за стопами моїми,* наче б чигали на душу мою.

Як ніщо, ти відкинеш їх;* у гніві погубиш народи.

Боже, я оповів тобі життя моє,* ти поклав сльози мої перед тобою, як і в обітниці твоїй.

Повернуть вороги мої назад, у день, коли я призову тебе.* Ось пізнав я, що ти — Бог мій.

У Бозі похвалю слово,* у Господі похвалю слово.

На Бога я надіявся, не убоюся;* що зробить мені чоловік?

На мені. Боже, обітниці,* що їх я сповню для хвали твоєї.

Бо ти визволив душу мою від смерти і ноги мої від спотикання,* щоб я став угодний перед Богом у світлі тих, що живуть.

Псалом 56

Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на тебе надіялася душа моя,* і на тінь крил твоїх буду надіятися, доки не перейде беззаконня.

Буду кликати до Бога Всевишнього,* Бога, що добро чинив мені.

Він послав із неба і спас мене,* а тих, що топтали мене, дав на зневагу.

Післав Бог милість свою та істину свою* і визволив душу мою з-посеред молодих левів,

я спав стривожений, сини людськії, зуби їх — зброя та стріли,* а язик їх — меч гострий.

Вознесися на небеса, Боже,* і по всій землі слава твоя!

Сіті приготовили вони ногам моїм і похилили душу мою.* Викопали перед лицем моїм яму і самі впали до неї.

Готове серце моє, Боже,
готове серце моє:* буду співати і грати.

Встань, славо моя,
встаньте, псалтире й гуслі,* я встану рано.

Буду прославляти тебе, Господи, між людьми,* співатиму тобі між народами,

бо звеличилась до небес милість твоя,* та аж до хмар істина твоя.

Вознесися на небеса, Боже,* і по всій землі слава твоя!

Псалом 57

Коли справді говорите істину, сини людські,* то судіть справедливо.

Бо й у серці чините ви беззаконня на землі,* руки ваші сплітають неправду.

Відвернулися грішники від материного лона,* заблудили від утроби матері, говорили неправду.

Лютість їх подібна до зміїної,* як гадюки глухої, що затуляє вуха свої,

що не чує голосу тих, що закликають,* навіть заклинателя, якого мудрий навчив заклинати.

Бог потрощив зуби їх в устах їх,* черенні зуби левів потрощив Господь.

Зникнуть, як вода текуча;* він натягне лук свій, аж ослабнуть.

Як віск розтоплений, вони щезнуть;* упав вогонь на них, і не бачили сонця.

Перше, ніж можна відчути терня вашої тернини,* як живих, як у гніві пожре вас.

Звеселиться праведний, коли побачить помсту безбожних;* руки свої він умиє в крові грішника.

І скаже чоловік: «Коли вже є пожиток праведникові,* то єсть Бог, що судить їх на землі».

На закінчення читець:

Слáва Отцю́, і Синý, і Святóму Дýхові.

А хор продовжує:

І ни́ні, і повсякчáс, і на вíки вíчні. Амíнь.

Алилýя, алилýя, алилýя; слáва Тобí, Бóже (3).

Також:

Господи, помилуй (3).

І одразу сідальні чергового гласу: два апостольських, мученичий, Слава і нині: Богородичний.

І читаємо першу статію житія преподобної Марії Єгипетської.

Псалом 50

Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї,* і багатством щедрот Твоїх очисти мене з беззаконня мого.

Обмий мене повнотою з беззаконня мого,* і від гріха мого очисти мене.

Бо беззаконня моє я знаю,* і гріх мій є завжди передо мною.

Проти Тебе єдиного я згрішив,* і перед Тобою зло вчинив;

То й правий Ти в словах Твоїх,* і переможеш, коли будеш судити.

Це бо в беззаконнях я зачатий,* і в гріхах породила мене мати моя.

Це бо істину полюбив єси,* невідоме й таємне мудрості своєї явив Ти мені.

Окропи мене іссопом, і очищуся,* обмий мене, і стану біліший від снігу.

Дай мені відчути радість і веселість,* зрадіють кості сокрушені.

Відверни лице Твоє від гріхів моїх,* і всі беззаконня мої очисти.

Серце чисте створи в мені, Боже,* і духа правого обнови в нутрі моєму.

Не відкинь мене від лиця Твого,* і Духа Твого Святого не відійми від мене.

Поверни мені радість спасіння Твого,* і Духом Владичним утверди мене.

Вкажу беззаконним дороги Твої,* і нечестиві до Тебе навернуться.

Визволь мене від вини крові, Боже, Боже спасіння мого,* і язик мій радісно прославить справедливість Твою.

Господи, губи мої відкрий,* і уста мої сповістять хвалу Твою.

Бо якби Ти жертви захотів, дав би я,* та всепалення не миле Тобі.

Жертва Богові – дух сокрушений,* серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить.

Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон,* і нехай відбудуються стіни єрусалимські.

Тоді вподобаєш Собі жертву правди, приношення і всепалення;* тоді покладуть на вівтар Твій тельців.

І починаємо Великий канон, глас 6, творіння святого отця нашого Андрея Критського, Єрусалимлянина.

На кожен тропар Великого канону творимо три метанії (або один великий поклін).

Пісня 1

Ірмос: Помічник і покровитель

прийшов мені на спасіння.

Це Бог мій, і прославлю Його,

Бог Отця мого, і звеличу Його:

велично бо прославився!

[Приспів: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!

Більш же відповідним є співати на цьому каноні приспів

Помилуй мене, Боже, помилуй мене!

бо й сам канон є покаянний.]

1. З чого почну оплакувати

пристрасного життя мого діяння?

Чи добрий початок дам, Христе,

нинішньому риданню?

Але як милосердний

подай мені відпущення гріхів.

2. Прийди, окаянная душе,

 прийди разом із плоттю твоєю,

 Творцеві всіх сповідайся,

 покинь, нарешті, колишню нерозсудливість

 і Богові принеси сльози свої у покаянні.

 3. Наслідуючи в переступі первозданного Адама,

 пізнав я себе відкиненим від Бога,

 від вічного царства і солодкості його через гріхи мої.

 4. Горе мені, окаянная душе,

 чому ти уподобилась першій Єві:

 затьмарився спокусою твій погляд,

 і поглинула тебе її гіркота —

 торкнулася дерева

 і скуштувала зухвало поживу безумства.

 5. Замість Єви тілесної

 постала в мені Єва мисленна —

 це плотські пристрасні помисли,

 які солодять мою думку,

 проте завжди вони є гірким напоєм.

 6. Справедливо був вигнаний з Едему Адам,

 бо не зберіг Твоєї заповіді, Спасе.

 Яке ж терпіння чекає на мене,

 хто завжди відкидає Твої животворні слова?

 7. Перевершив я Каїнове вбивство

 й свідомо став убивцею душевного сумління,

 оживлюючи тіло, поборював я душу злими ділами моїми.

 8. Не уподобився я, Ісусе, до праведного Авеля

 й ніколи не приносив Тобі дарів приємних,

 ні діл боговгодних, ні жертви чистої, ані життя непорочного.

 9. Подібно до Каїна, окаянная душе,

 принесли ми Творцеві

 нечестиві діла і жертву порочну,

 ціле пусте життя своє — тому і засуджені!

 10. Оживотворив Ти, Творче, земний порох

 і дав мені тіло та кості,

 ще й дихання та життя, о мій Сотворителю,

 але, Судде та Відкупителю, прийми мене, що каюся.

 11. Сповідаю Тобі, Спасе, гріхи, що вчинив,

 душі і тіла мого рани,

 бо їх заподіяли мені, мов розбійники,

 внутрішні убивчі помисли.

 12. Якщо і згрішив я, Спасе, то знаю,

 що Ти чоловіколюбець:

 караєш жаліючи і гаряче милуєш,

 і бачиш сльози плачу мого,

 й спішиш як люблячий батько, що кличе блудного.

 13. Покинутого перед Твоїми воротами, Спасе,

 не відкинь мене, непотрібного,

 на старість до пекла,

 але перед кінцем, Чоловіколюбче,

 даруй мені відпущення гріхів.

 14. Розбійникам до рук потрапив я своїми помислами.

 Вони мене вразили, і тепер я ввесь у ранах,

 та Ти, Христе Спасе, прийди до мене і зціли мене.

 15. Священик бачив мене і не спинився,

 й левит у біді полишив нагого,

 Ісусе, що з Марії засяяв, прийди і помилуй мене.

 16. Агнче Божий, Ти взяв гріхи всіх,

 візьми і з мене тяжкий тягар гріховний

 і як милосердний даруй мені відпущення гріхів.

 17. Ось час покаяння — приходжу до Тебе,

 Творця мого, і прошу:

 зніми з мене тяжкий тягар гріховний

 і як милосердний подай мені відпущення гріхів.

 18. Не погидуй мною, Спасе,

 не відкинь мене од лиця Твого,

 здійми з мене важкий тягар гріховний

 і як милосердний подай мені відпущення гріхів.

 19. Вільні й невільні провини мої,

 явні й таємні, відомі й невідомі, —

 усе, Спасителю, як Бог очисти і спаси мене.

 20. Від ранньої юності, Христе,

 переступав я Твої заповіді,

 проводив життя у пристрастях,

 не турбуючись тим і не вболіваючи.

 Тому і благаю, Спасе: хоч при кінці спаси мене.

 21. Багатство моє, Спасе, змарнував я у блуді,

 не маю тому плодів благочестивих,

 то й кличу, голодний, до Тебе:

 щедрот усіх Отче, поспіши мене помилувати!

 22. Припадаю до Тебе, Ісусе, згрішив бо,

 очисти мене, здійми з мене

 важкий тягар гріховний

 і як милосердний подай мені сльози зворушення.

 23. Не увійди на суд зі мною, несучи мої діяння,

 досліджуючи слова і викриваючи помисли,

 а у щедротах спаси мене, Всесильний,

 нехтуючи мої провини.

 24. Прийди і прийми, душе моя,

 той день і годину, Коли Бог прийде видимо.

 Ридай і плач, щоб бути чистою у час випробувань.

25. Жахає мене і страшить вогонь геєнський та скрегіт зубів,

 але прости мене і помилуй, Господи,

 й стояти поряд з Твоїми вибраними сподоби.

Інший канон преподобній матері нашій Марії Єгипетській

Глас той самий, ірмос, акростих якого: Ти, преподобна Маріє, помагай.

Приспів: Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас!

1. Подай мені, Маріє, осяйну благодать,

 від вищого Божого промислу,

 щоб уникнути мені пітьми пристрастей

 і щиро оспівувати чудові подвиги життя твого.

 2. Схилилась ти перед божественними

 Христовими законами, й прийшла до Нього,

 полишивши насолод нечисті пристрасті,

 і кожну чесноту з благоговінням ти виконала.

Андрею: Преподобний отче Андрею, моли Бога за нас!

Молитвами твоїми, Андрею,

 визволи нас од пристрастей безчесних — так молимось,

 і спільниками царства Христового покажи нині

 тих, що з вірою і любов'ю оспівують тебе, всехвальний.

Слава, Троїчний:

 Понад усяке буття, Тройце,

 Тобі поклоняємось як єдиному Богу,

 зніми з мене тягар гріхів моїх

 і як милосердна подай мені сльози зворушення.

І нині, Богородичний:

 Богородице, надіє і заступнице

 усім, хто Тебе прославляє,

 зніми з мене важкий тягар гріхів моїх

 і як Владичиця чиста прийми мене, що каюся.

Катавасія по кожній пісні – ірмос Великого канону, обидва лики разом. Якщо в пісні два творці, то співаємо ірмоси обидвох.

Пісня 2

Ірмос: Слухай бо, небо, — і возвіщу,

 і прославлю Христа,

 що від Діви воплотився.

 1. Слухай бо, небо, і возвіщу,

 земле, почуй голос того,

 хто кається перед Богом і прославляє Його.

 2. Почуй мене, Боже, мій Спасе,

 зглянься милостивим Твоїм оком

 і прийми мою сповідь зворушену.

 3. Згрішив я, Господи, більше за всіх,

 один згрішив перед Тобою,

 але як благий змилуйся, Спасе, над Твоїм творінням.

 4. У бурі зла потопаю я, милосердний Господи,

 але як Петрові, простягни й мені руку.

 5. Як блудниця, і я приношу сльози —

 очисти мене, Спасе,

 Твоїм милосердям, Усещедрий!

 6. Затьмарив красу душі своєї утіхами пристрастей

 і ум свій повністю перетворив я на нечистоти.

 7. Пірвав я нині першу одіж мою,

 що виткав мені Творець на початку —

 і відтоді лежу нагий.

 8. Одягнувся у пірвані ризи,

 що змій мені виткав радою,

 ось тому й соромлюся.

 9. Поглянув я на красу дерева

 і в умі спокусився —

 тепер лежу нагий і соромлюся.

 10. Усі вожді пристрастей

 орали на хребті моєму,

 продовжуючи на мені свої беззаконня.

11. Знівечив я красу первісну

 і доброту свою погубив я —

 тепер лежу нагий і соромлюся.

 12. У ризи шкіряні вдягнув мене гріх

 і скинув з мене першу боготкану одіж.

 13. Покритий я одягом сорому,

 мов листям смоковниці,

 для виявлення моїх свавільних пристрастей.

 14. Зодягнувся я у ризу сорому,

 що ганебно закривавлена потоками

 життя мого пристрасного і сластолюбного.

 15. Забруднив і осквернив я ризу тіла мого,

 що за образом Твоїм, Спасе, і подобою.

 16. Віддався я на згубу пристрастям

 і земному тлінню,

 тому й донині ворог мені допікає.

 17. Я вибрав любов до земних речей і багатства

 нестриманістю своєю, Спасе,

 і нині знемагаю під важким тягарем.

 18. Прикрасив я свій тілесний образ

 розмаїтим одягом нечистих помислів,

 тому і підлягаю нині осудженню.

 19. Піклуючись ревно про зовнішні прикраси,

 я знехтував богообразну внутрішню скинію.

 20. Відображуючи потворність моїх пристрастей,

 спотворив я красу духовну

 пожадливими бажаннями.

21. Поховав я під покровом пристрастей

 красу первісного образу, Спасе,

 а Ти, як колись драхму, пошукай і знайди її.

 22. Згрішив я і, як блудниця, каюся:

 один згрішив перед Тобою.

 Як миро, прийми, Спасе, мої сльози.

 23. Подібно як Давид, послизнувся я,

 упав у блуд та осквернився,

 але й мене омий, Спасе, сльозами.

 24. Очисти мене, як митар, благаю,

 очисти мене, Спасе,

 ніхто з дітей Адамових так не згрішив,

 як я згрішив перед Тобою.

 25. Не маю я сліз та покаяння,

 і жалю у серці не маю.

 Ти сам яко Бог даруй мені це, Спасителю.

 26. Дверей Твоїх не зачини в той час,

 Господи, Господи, переді мною,

 але відкрий їх для мене, що каюся.

 27. Бажаєш бо всім спастися,

 й мене приклич, Чоловіколюбче,

 і яко благий прийми мене, що каюся.

 28. Почуй душі моєї стогони

 і сльози прийми очей моїх.

 Спаси мене, Господи!

[Приспів: Пресвятая Богородице, спаси нас!]

Богородичний:

 Пречистая Богородице Діво,

 єдина всехвальная,

 молися ревно, щоб спастися нам.

Інший [канон]

Ірмос: Знайте, знайте, що я є Бог,

 що за давніх часів зіслав дощем манну

 і воду пролив із каменю для мого народу

 в пустелі єдиною десницею і силою моєю.

 1. Знайте, знайте, що я є Бог.

 Слухай, душе моя, Господа, що кличе,

 і полиши колишній свій гріх,

 і бійся Його як месника, Суддю і Бога.

 2. Кому уподібнилась ти, багатогрішна душе, —

 біда мені, першому Каїну й отому Ламеху —

 каменувавши тіло злочинствами

 й ум умертвивши безглуздими прагненнями?

 3. Проминувши всіх, хто жив до Закону, душе моя,

 не уподібнилась ти Сифові,

 не наслідувала Еноса, ані Еноха,

 що взятий на небо, чи Ноя.

 Тож стала ти, душе, позбавлена життя праведників.

 4. Ти одна, душе моя, відкрила

 безодні гніву Бога твого.

 Потопила, мов землю, всю плоть,

 усі діла та життя

 й залишилась поза спасенним ковчегом.

 5. Убив я мужа собі на рану

 а юнака — собі на біду —

 ридаючи, голосив так Ламех.

 А ти, душе, забруднила тіло й осквернила ум —

 і не тремтиш?

 6. О, як наслідував я першого вбивцю Ламеха,

 бо душу убив як мужа, а ум як юнака,

 як Каїн-убивця, убив я тіло, мов брата,

 пожадливими бажаннями.

 7. Вхитрилася б ти, душе, збудувати вежу

 і поставити твердиню своїм пожаданням,

 коли б Творець не змішав замисли твої

 й не скинув додолу хитрування твої!

 8. Побитий увесь я та зранений.

 Ось стріли ворожі, що зранили душу і тіло:

 ці рани, болячки та струпи є слідами

моїх свавільних пристрастей.

 9. Колись Господь післав дощем вогонь,

 що спалив нестямне беззаконня содомлян,

 а ти, душе, розпалила вогонь геєнський

 і в ньому будеш спалена.

 10. Розумійте й дивіться:

 Я — Бог, що допитую серця і пізнаю думки,

 викриваю вчинки й палю гріхи,

 та сироту, покірного і вбогого, захищаю.

Преподобній:

 Ти простягала руки свої до милосердного Бога,

 потопаючи в безодні злого, Маріє.

 Як Петрові, простяг Чоловіколюбець

 свою руку помочі, бо навернення усіх Він шукає.

Марії:

 Покинувши колишній шлях гріха,

 з усією любов'ю та ревністю навернулася ти до Христа,

 живучи у непрохідних пустелях,

 виконуючи у чистоті божественні повеління.

Андрею:

 Бачимо, бачимо, о душе,

 чоловіколюбство Бога і Владики,

 тому перед кінцем зі сльозами припадімо до Нього, взиваючи:

 молитвами Андрея, Спасе, помилуй нас.

 Слава, Троїчний:

Безначальна, несотворена Тройце,

 Неподільна Одинице!

 Прийми мене, що каюся,

 що згрішив був, мене спаси,

 бо я — Твоє творіння: не відкинь, помилуй,

 ізбави мене від кари вогненної.

І нині, Богородичний:

 Богомати Пречистая, Владичице,

 Надіє для тих, хто до Тебе прибігає,

 і пристановище тих, хто в бурі,

 моли всемилостивого Творця і Твого Сина

 Твоїми молитвами і мене помилувати.

Пісня 3

Ірмос: На непорушному камені

 заповідей Твоїх, Христе,

 Церкву Твою утверди,

 бо Ти один святий і праведний.

1. Вогнем зросив колись Господь

 землю содомську і спалив її.

 2. Рятуйся ж, душе моя, як Лот, на горі,

 й у Сигорі ховайся.

 3. Втікай, душе, від вогню,

 втікай від содомського горіння,

 втікай від знищення у полум'ї божественному.

 4. Сповідаюся Тобі, Спасе:

 згрішив, згрішив я перед Тобою!

 Але відпусти і прости мені.

 5. Згрішив я один перед Тобою,

 згрішив більше за всіх,

 але, Христе Спасе, не відкинь мене!

 6. Ти ж бо Пастир добрий,

 віднайди мене, ягня,

 й заблуканого не відкинь мене.

 7. Ти єси солодкий, Ісусе,

 Ти єси Сотворитель мій,

 Тобою, Спасе мій, оправдаюся.

 Слава, Троїчний:

 Єдиний у Тройці Боже,

 спаси нас від омани, спокуси та небезпеки.

[І нині,] Богородичний:

Радуйся, Боговмістиме лоно,

 радуйся, престоле Господній,

 радуйся, Мати життя нашого.

Інший канон

Ірмос: Утверди, Господи, на камені Твоїх заповідей

 захитане серце моє,

 бо Ти один святий і праведний.

 1. В Тобі, хто смерть подолав,

 знайшов я джерело життя

 й благаю перед кінцем від самого серця:

 згрішив я, Господи, очисти і спаси мене!

 2. Наслідував я, Спасе, нечестивих,

 що жили при праведнім Ної,

 і тим успадкував їхню кару — загибель у потопі.

 3. Згрішив я, Господи, перед Тобою,

 згрішив я — очисти мене.

 Нема ж бо такого серед людей,

 кого б я не перевершив гріхами.

 4. Наслідуючи Хама-батькоглумителя,

 ти не вкрила, душе, сорому ближнього,

 від нього свій погляд відвернувши.

 5. Не наслідувала ти, окаянна душе,

 Симового благословення

 і, подібно до Яфета, не отримала просторих володінь

 на землі відпущення.

 6. Із землі Харан, як із гріха, вийди, душе моя,

 й поспішай у землю вічного нетління,

 яку колись Авраам унаслідував.

 7. Ти чула, душе, про Авраама,

 що в давнину полишив батьківську землю,

 і став ото прихідьком. Його вибір і ти наслідуй.

 8. Патріарх пригостив ангелів

 під дубом Мамврійським,

 і тим на старість отримав скарб обітниці.

 9. Зрозумій, окаянна душе моя,

 нову жертву всеспалення — Ісаака, —

 що тайно принесена Господеві,

 і наслідуй, душе моя, його вільний вибір.

 10. Ти чула, душе, про вигнання Ізмаїла,

 бо був народжений від рабині, —

 пильнуй, не потерпи подібного

 за твою похітливість.

 11. Давній єгиптянці Агарі

 уподобилась ти, душе моя,

бо стала рабою сваволі

й нового Ізмаїла породила – свою зухвалість.

 12. Ти знала, душе моя, про ліствицю Якова,

 що з'явилася від землі до неба,

 чому ж не маєш сходження

твердого і благочестивого?

 13. Священика Божого, Царя самотнього,

 Христову подобу наслідуй, душе,

 твоїм життям у світі, посеред людей.

 14. Не зробися стовпом соляним, душе,

 коли назад повернешся,

 бійся прикладу содомлян

і рятуйся високо в Сигорі.

 15. Втікай, душе моя, від полум'я гріха,

 як Лот, утікай від Содома і Гомори,

 втікай від вогню усякого нерозсудливого бажання.

 16. Помилуй, благаю Тебе, Господи, помилуй мене,

 коли прийдеш з ангелами Своїми

 віддати всім по справедливості за їх діяння.

 17. Не відкинь, Владико, молінь тих,

 хто оспівує Тебе,

 змилосердись бо, Чоловіколюбче,

 і тим, хто з вірою просить, подай прощення.

Преподобній Марії:

 Охоплений я бурею, о мати,

 і хвилюваннями своїх прогрішень,

 але спаси сама мене нині,

 в притулок божественного покаяння уведи мене.

 Марії:

 Рабське моління і тепер, преподобна,

 принеси до милосердної Богородиці,

 молитвами твоїми відкрий мені божественні входи.

Андрею:

 Молитвами твоїми даруй і мені

 відпущення провин, Андрею, владико Критський,

 бо ти покаяння хоронитель пречудовий.

Слава, Троїчний:

Тройце проста, несотворенна, єство безначальне,

 славима у трьох Особах,

 спаси всіх, хто з вірою прибігає під твою владу.

 [І нині,] Богородичний:

 Безмужня Богородице,

 Ти народила у часі Сина,

 що від Отця предвічно ісходить.

 О дивнеє чудо: зостаючись Дівою,

 від грудей годуєш.

Мала єктенія

Диякон: Ще і ще в ми́рі Господéві помолíмся.

Хор: Гóсподи, поми́луй.

Заступи́, спаси́, поми́луй і охорони́ нас, Бóже, Твоє́ю благодáттю.

Хор: Гóсподи, поми́луй.

Пресвятý, пречи́сту, преблагословéнну, слáвну Влади́чицю нáшу Богорóдицю і приснодíву Марíю, з усімá святи́ми пом’янýвши, самí себé, і оди́н óдного, і все життя́ нáше Христý Бóгові віддáймо.

Хор: Тобí, Гóсподи.

Священик: Бо Ти єси Бог наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Сідальний, Кир Йосифа, глас 8, подібний: Воскресши з гробу.

Світила богоподібні, апостоли Спасові,* просвітіть нас у темряві життя,* щоб, як у дні, ми жили благочинно,* відганяючи нічні пристрасті світлом здержливості,* і щоб у радості побачили світлі страсті Христові.

Слава, другий сідальний, глас 8, подібний: Зрозумівши таємне повеління.

Дванадцять апостолів боговибраних,* принесіть нині Христові своє благання,* щоб усім нам перейти дорогу посту,* в зворушенні творячи молитви* і ревно плекаючи чесноти,* щоб так перед усіма ми бачили* славне Воскресіння Христа Бога,* хвалу і славу Йому приносячи.

І нині, Богородичний:

Моли, Богородице, разом із апостолами* Неосяжного Бога, Сина і Слово,* що невимовно і незбагненно з Тебе народилося, —* мир чистий подати усьому світові,* простити перед кінцем наші прогрішення* і Царства Небесного найвищою милістю* сподобити рабів Твоїх.

І читаємо другу статію житія преподобної Марії Єгипетської.

Трипіснець четверга, без поклонів, глас 8.

Пісня 4

Ірмос: Почув я, Господи, про таїнство Твого провидіння,

 зрозумів діла Твої і прославив Твоє божество.

[Приспів: Святі апостоли, моліть Бога за нас!]

 1. Просвітлені Христові апостоли,

 що провели життя у здержливості,

 час здержливості і нам полегшують

 своїм заступництвом перед Богом.

 2. Хоре божественних учнів,

 органе дванадцятиструнний,

 вознеси пісню спасительну,

 бентежачи тим співи лукаві.

 3. Вселенну напоїли ви дощем духовним

 і відігнали посуху багатобожжя, о всеблаженнії!

[Приспів: Пресвятая Богородице, спаси нас!]

Богородичний:

 О Діво Всечиста, що породила Того,

 Хто возніс нашу смиренну природу,

 спаси мене, упокореного, що жив зарозуміло.

Інший [трипіснець] Ірмос і глас той самий: Почув я, Господи

[Апостолам:]

 1. Соборе всечесних апостолів,

 Творця всіх ублагай

 помилувати нас, що тебе оспівуємо.

 2. Як робітники Христові, апостоли,

 ви засіяли увесь світ божественним словом

 і плоди Йому приносите завжди.

 3. Улюбленим виноградом Христовим

 воістину ви були, апостоли,

 духовне бо вино дали для світу.

Слава, Троїчний:

 Безначальна, єдиноподібна, всесильна Свята Тройце,

 Отче, Слове і Святий Духу, Боже наш,

 Світло і Життя, збережи своє стадо.

І нині, Богородичний:

 Радуйся, престоле пломенистий,

 радуйся, світильнику світлоносний,

 радуйся, горо освячення,

 ковчеже життя, святая святих скиніє.

Інший Великого канону

Ірмос: Почув пророк про Твоє пришестя, Господи,

 і здригнувся, що маєш Ти від Діви родитися,

 прийти до людей, та й каже:

 Почув вістку про Тебе і налякався —

 слава силі Твоїй, Господи!

 1. Діл своїх не полиши

 і творіння свого не відкинь, Судде праведний!

 Хоч один я згрішив як людина

 більше за будь-яку людину, Чоловіколюбче,

 але як Господь усіх Ти маєш владу

 відпускати гріхи.

 2. Наближається, душе, кінець, наближається,

 а ти не дбаєш, не готуєшся,

 час бо скорочується — пробудись,

 суддя вже близько, біля дверей.

 Як сон, як цвіт, минає життя —

 нащо марна суєта?

 3. Пробудись, душе моя, і замислись

 над учинками своїми,

 постав їх перед очі свої

 і пролий над ними сльози;

 відважно відкрий Христові свої думки та діяння

 й оправдайся.

 4. Немає в житті гріха чи діяння,

 ані зла, де я не згрішив би, Спасе,

 умом і словом, бажанням та наміром —

 і думкою, і діянням згрішив я, як ніхто ніколи.

 5. Тому й засуджений був я і напоумлений

 совістю своєю, окаянний, —

 хто може бути невідступнішим за неї?

 Судде, Визволителю і Провидче,

 помилуй, визволи та спаси мене, окаянного!

 6. Драбина, яку бачив у древності

 великий серед патріархів,

 є свідченням, душе моя,

 про сходження ділами і піднесення розумом —

 коли хочеш жити в діянні, мудрості

 та спогляданні, то обновися.

 7. Спекоту дня та мороз нічний

 мусив терпіти патріарх,

 щоденно творячи прибуток:

 пас, трудився й працював,

 щоби узяти собі дві жінки.

 8. Ці дві жінки розумій собі

 як діяння та розум у спогляданні.

 Діяння — це Лія, бо багатодітна,

 а Рахиль — це розум, бо здобута зусиллям.

 Отож, без трудів, душе моя,

 ні діянь, ні споглядання не здобудеш.

 9. Не спи, душе моя, кріпися,

 як у древності великий із патріархів,

 і здобудеш розумне діяння,

 і будеш бачити умом Бога,

 спогляданням проникнеш у неприступну темряву

 і станеш великим володарем.

 10. Дванадцять патріархів породив

 великий із патріархів

 і тайно утвердив для тебе, душе моя,

 драбину діяльного сходження:

 премудро розмістив дітей як сходинки,

 а кроки свої — по них сходження.

 11. Наслідуючи, душе, зневаженого Ісава,

 віддала ти спокусникові

 первісну красу первородства,

 втратила батьківське благословення

 і двічі впала в спокусу діянням та розумом.

 Тому, окаянная душе, нині покайся.

 12. За пристрасть до жінок назвали Ісава Едомом,

 бо завжди палав нестриманістю

 й осквернявся похіттю, то й звався Едом,

 що значить «розпалення душі гріхолюбивої».

 13. Знаючи про Йова,

 що сидів на гноїщі й оправдався,

 не наслідувала його мужності.

 Не мала ти, душе, твердої волі,

 у всьому, що бачила, пізнала чи випробувала,

 але явилася ти, душе, нетерпеливою.

 14. Той, хто сидів спершу на престолі —

 нині нагий на гноїщі та в струпах;

 хто багатий дітьми і славний —

 раптом бездітний і бездомний,

 замість палацу маючи гноїще і червів замість бісеру.

 15. Облечений у царську гідність,

 вінець та багряницю,

 чоловік праведний та вельми багатий, —

 численні отари його та розкішні маєтки, —

 та вмить зубожів він,

 багатства та слави царської позбувся.

 16. Якщо він був найбільш праведним і чистим,

 та не уникнув сітей спокусника і пастки,

 то ти, гріхолюбива й окаянна душе,

 що робитимеш,

 коли щось несподіване тебе спіткає?

 17. Осквернив я тіло, дух забруднив

 й увесь покрився струпами.

 Але, Христе, як лікар зціли одне і друге,

 покаянням моїм омий та очисти,

 чистішим від снігу яви мене, Спасе.

 18. Розпинаючись, Ти віддав за всіх нас

 тіло своє і кров свою, Слове:

 тіло — щоб мене обновити, а кров — щоби омити,

 і духа віддав Ти, Христе,

 щоб привести мене до Твого Родителя.

 19. Серед землі, Сотворителю,

 влаштував Ти спасіння,

 щоб ми могли спастися.

 Добровільно розп'явся Ти на дереві —

 й Едем зачинений відкрився:

 небесні й земні створіння,

 народи всі, що спаслися,

 Тобі поклоняються.

 20. Купіллю і напоєм хай буде мені

 кров з Твоїх ребер,

 бо з них витікає вода відпущення.

 П'ючи її і помазуючись,

 очищуся ззовні та зісередини.

 Напій бо цей і помазання, Слове,

 є Твої животворні слова.

 21. Залишений я поза весільною світлицею,

 без весілля також і вечері.

 Світильник мій згас без олії,

 палату замкнули, коли я спав,

 й вечеря скінчилась без мене.

 А я, пов'язаний по руках і ногах, геть викинений.

 22. Церква чашу здобула собі, Спасе, —

 це Твої животворнії ребра,

 бо з них витікає двійний потік —

 відпущення і розуміння:

 це образ єднання обох Завітів — Старого й Нового.

 23. Короткий час життя мого

 переповнений хворобами та лукавством,

 але прийми мене в покаянні

 і призови до розуміння,

 щоб чужинцеві не був я за здобич і поживу,

 Ти Сам мене, Спасе, помилуй.

 24. Даремна й пуста високомовність моя

 і серцем я безсоромний,

 та разом з фарисеєм не осуди мене.

 Подай мені смирення митареве

 й до нього причисли мене,

 єдиний щедрий та праведний Судде.

 25. Знаю, Милосердний, що згрішив я,

 осквернивши посудину моєї плоті,

 та прийми мене в покаянні

 і призови до розуміння,

 щоб не став я за здобич та поживу чужинцеві,

 Ти Сам, Спасителю, наді мною змилосердися.

 26. Душу мою осквернивши пристрастями,

 став, Милосердний, я сам собі ідолом,

 але прийми мене в покаянні

 і призови до розуміння,

 щоб не став я за здобич та поживу чужинцеві,

 Ти Сам, Спасителю, наді мною змилосердися.

 27. Не послухав я Твого голосу,

 і на Писання Твоє законодавче не зважав,

 але прийми мене в покаянні

 і призови до розуміння,

 щоб не став я за здобич та поживу чужинцеві,

 Ти Сам, Спасителю, наді мною змилосердися.

Марії:

 Живучи життям безтілесних, преподобна,

 велику милість від Бога воістину ти прийняла —

 заступатися за тих, хто вірно тебе шанує.

 Тож молимося тобі: молитвами твоїми

 визволи нас від усяких напастей.

Марії:

 Ти впала в глибину великого неподобства,

 але не погрузла у ньому, Маріє,

 думками добрими та ділами

 піднялась до вищих чеснот,

 чудесно дивуючи тим природу ангельську.

Андрею:

 Андрею, отцівська похвало,

 стоячи перед пребожественною Тройцею,

 не покидай молитви,

 щоб визволитися нам від муки, —

 з любов’ю призовемо тебе, всеблаженний,

 божественний заступнику, окрасо Криту.

Слава, Троїчний:

 Нероздільне сутністю, незлите в особах

 триєдине Божество

 як єдиноцарственне і співпрестольне прославляю.

 Співаю Тобі пісню величну,

 що в небі триславно лунає.

І нині, Богородичний:

 Народжуєш і водночас лишаєшся Дівою,

 зберігаючи єство своє непорочним,

 бо Народжений оновлює закони природи,

 і лоно дівиці народжує.

 Коли Бог бажає, підкорюється порядок природи,

 бо Він творить як хоче.

Пісня 5

Ірмос: Від ночі до ранку шукаю Тебе і молюся:

 просвіти, Чоловіколюбче,

 і настав мене на Твої повеління,

 і навчи мене, Спасе, творити Твою волю.

 1. Прожив життя своє я серед ночі,

 бо темрявою глибокою й пітьмою

 була для мене ніч гріха.

 Але яви мене як сина дня, Спасителю.

 2. Подібно як Рувим, здійснив я, окаянний,

 беззаконний і переступний намір

 перед Богом Усевишнім:

 я ложе своє осквернив, як той батьківське.

 3. Сповідаюся Тобі, Христе Царю,

 згрішив я, згрішив я, як колись браття,

 коли продали Йосифа —

 плід чистоти та невинності.

 4. То ж родичі зв'язали праведну душу

 і продали солодкого в рабство

 як прообраз Господній.

 А ти, душе моя, сама віддалася

 у рабство гріхів своїх.

 5. Наслідуй мудрість праведного Йосифа,

 чистого умом, окаянна й нестямная душе.

 В беззаконних прагненнях не чини блуду,

 постійно творячи беззаконня.

 6. Хоч і був тоді Йосиф у рові, Владико Господи,

 та це як прообраз Твого поховання і воскресіння:

 чи зможу і я колись щось подібне

 Тобі принести?

 7. Ти чула, душе, про кошик з Мойсеєм,

 який у древності носили річнії води.

 Уникнув він, мов у палаті,

 гіркої долі від задуму фараона.

 8. Ти чула, окаянная душе,

 про повивальниць, які вбивали творіння чистоти —

 немовлят чоловічої статі.

 Тож нині, як великий Мойсей,

 годуйся премудрістю.

 9. Як великий Мойсей убив єгиптянина,

 ти, окаянная душе, не вбила свого ума,

 тож як, скажи, вселишся в пустелю пристрастей

 через покаяння?

 10. Великий Мойсей оселився в пустелі;

 поспішай і ти, душе, його наслідувати,

 щоб могла споглядати богоявлення в купині.

 11. Уяви собі, душе, Мойсеєву палицю,

 якою він ударив по морю й утворилася суша.

 Ця палиця — прообраз твого хреста,

 яким і ти, душе, можеш звершувати величне.

 12. Аарон приносив Богові

 вогонь чистий, без омани,

 але Офній і Фінеес,

 як і ти, душе, принесли Богові нечисте життя своє,

 далеке від Бога.

 13. Норов мій — як у жорстокого фараона,

 душею і тілом я Янній та Ямврій,

 і ум свій занапастив,

 але поможи мені, Владико.

 14. Змішав я, окаянний, ум свій із нечистотами —

 омий мене, Владико, в купелі сліз моїх,

 убіли, наче сніг, одяг тіла мого — благаю Тебе.

 15. Коли дивитимусь на свої вчинки, Спасе,

 побачу себе найбільшим грішником,

 бо я грішив свідомим розумом,

 а не через невідання.

 16. Зглянься, Господи,

 зглянься над своїм створінням,

 згрішив я — прости мені:

 один бо Ти чистий за природою

 й нікого немає, крім Тебе, хто був би без скверни.

 17. Задля мене, Господи, будучи Богом,

 прийняв Ти мою подобу і творив чуда:

 зціляв прокажених, укріпив розслабленого,

 тік крові спинив у кровоточивої торканням риз.

 18. Наслідуй кровоточиву, нещасна душе,

 припади до ніг Ісусових і втримай поли Христові,

 щоб визволитися тобі від ран

 і почути від Нього: «Віра твоя спасла тебе».

 19. Наслідуй, о душе, ту, що додолу схилилася,

 прийди і припади до ніг Ісусових,

 щоб Він тебе випростував

 і ти прямо ходила шляхами Господніми.

 20. Якщо Ти, Владико, є глибоким колодязем,

 то з пречистих Твоїх жил вточи мені води,

 щоб, як та самарянка, я напився

 і вже не прагнув,

 бо Ти потоки життя виливаєш.

 21. Нехай сльози мої будуть мені Силоамом,

 щоб і я омив, Владико Господи, очі серця,

 і свідомо споглядав Тебе, Світло предвічне.

Марії:

 Незрівнянним бажанням поклонятися дереву життя

 запалала Ти, всеблаженна, і цього сподобилася, —

 сподоби ж і мене отримати небесну славу.

Марії:

 Перейшла ти потік Йорданський і знайшла спокій,

 уникнувши насолоди хворобливої плоті,

 і нас від неї позбав своїми молитвами, преподобна.

Андрею:

 Як пастиря найславнішого і пречеснішого,

 Андрею премудрий,

 благаю тебе з любов'ю великою і страхом,

 щоб твоїми молитвами здобути спасіння і життя вічне.

 Слава, Троїчний:

 В тобі прославляємо, Тройце, Єдиного Бога:

 свят, свят, свят — Отець, Син і Дух — проста сутність,

 Одиниця, якій вічно поклоняємось.

 І нині, Богородичний:

Від Тебе, нетлінна і безмужна Мати Діво,

 зодягнувся в мою природу Господь, що сотворив віки,

 з Собою з'єднав Він людську природу.

Пісня 6

Ірмос: Взивав усім серцем своїм я до милосердного Бога,

 і Він почув мене з аду підземного,

 й підніс Він життя моє над тлінням.

1. Сльози очей моїх, Спасе, і щирі зітхання

 з глибини приношу, благаючи серцем:

 Боже, згрішив я перед Тобою, очисти мене!

 2. Відхилилась ти, душе, від Господа,

 як Датан та Авірон,

 та щоб не поглинуло тебе земне провалля,

 кричи з аду підземного до Бога: «Помилуй!».

 3. Як розлючена телиця, душе,

 уподобилась ти Єфрему,

 але як серна від тенет, збережи життя,

 підносячись діянням та спогляданням.

 4. Нехай, душе, упевнить нас рука Мойсея,

 як може Бог прокажене життя убілити й очистити,

 тому не впадай у відчай, що й ти прокажена.

 5. Хвилі моїх прогрішень, Спасе,

 повертаються, як у Червонім морі,

 і несподівано покрили мене,

 як колись єгиптян і колісниці.

 6. Нерозсудливий вибір зробила ти, душе:

 як колись Ізраїль,

 воліла насолоджуватись пристрастями,

 аніж споживати божественну манну.

 7. Поміняла ти, душе, небесную їжу

 на свиняче м'ясо, котли і єгиптянський хліб,

 як колись народ нерозсудливий у пустелі.

 8. Ти вибрала, душе, криниці хананейських думок

 замість скелі, з якої джерело премудрості,

 мов чаша, виливає потоки богослов'я.

 9. Коли раб Твій Мойсей ударив палицею по каменю,

 то образно показав Твоє ребро животворяще,

 з якого ми черпаємо напій життя.

 10. Пізнай і досліди, душе, як Ісус Навин,

 обіцяну землю, якою вона є,

 у ній оселися життям благочестивим.

 11. Повстань і побори тілесні пристрасті,

 як Ісус Амалика,

 гаваонитян завжди перемагаючи облесливі бажання.

 12. Перейди, душе, плинну природу часу,

 як колись ковчег.

 Візьми у володіння обіцяну землю —

 так Бог наказує.

 13. Як урятував Ти Петра, що волав: «Спаси!» —

 так поспіши і до мене, Спасе,

 простягаючи руку, врятуй від звіра

 і з безодні гріховної піднеси мене.

 14. Знаю Тебе, тихе пристановище,

 Владико, Владико Христе, —

 від неприступних глибин гріха та відчаю

 спіши врятувати мене, Спасителю.

 15. Спасе мій, я є тою царською драхмою,

 яка віддавна згубилась у Тебе.

 Тож засвіти світильник — Предтечу Свого,

 шукай, о Слове, і знайди Твій образ.

 16. Щоб я не почув від Тебе, Господи,

 як відсилаєш мене від себе: «Візьми своє

 і йди у вогонь проклятий», —

 але благий голос праведних.

Марії:

 Щоб погасити полум'я пристрастей, Маріє,

 розпалюючись душею,

 ти завжди проливала сльози.

 Таку ж благодать подай і мені, рабу твоєму.

Марії:

 Воістину безпристрасність здобула ти

 незвичайним життям на землі, мати,

 тому завжди молися за тих, хто тебе оспівує,

 щоб пристрасних намірів позбавились.

Андрею:

 Тебе, пастиря і єпископа критського,

 і молитовника всього світу знаючи,

 припадаю до тебе, Андрею, і благаю:

 визволи мене, отче, з глибини гріха.

Слава, Троїчний.

 Я неподільна, єдиносущна Одиниця

 і ділима у трьох особах Тройця —

 про це свідчить Отець, Син і Дух Божественний.

І нині, Богородичний:

 Лоно Твоє родило нам Бога,

 що взяв на Себе нашу подобу,

 Його як Творця всіх моли, Богородице,

 молитвами Твоїми щоб нам оправдатися.

Мала єктенія

Диякон: Ще і ще в ми́рі Господéві помолíмся.

Хор: Гóсподи, поми́луй.

Заступи́, спаси́, поми́луй і охорони́ нас, Бóже, Твоє́ю благодáттю.

Хор: Гóсподи, поми́луй.

Пресвятý, пречи́сту, преблагословéнну, слáвну Влади́чицю нáшу Богорóдицю і приснодíву Марíю, з усімá святи́ми пом’янýвши, самí себé, і оди́н óдного, і все життя́ нáше Христý Бóгові віддáймо.

Хор: Тобí, Гóсподи.

Священик: Бо Ти єси цар миру і Спас душ наших, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Кондак, глас 6:

Душе моя, душе моя, пробудись, чому спиш?* Кінець наближається — затривожишся.* Встань бо, нехай помилує тебе Христос,* що всюди є і все наповняє.

Ікос:

 Бачачи явне Христове зцілення,* від якого в Адама вливалося здоров'я,* диявол був уражений і страждав й побивався,* ридаючи, закричав до своїх друзів:* Що зроблю Синові Марії?* Вбиває бо мене Вифлеємлянин,* що всюди є і все наповняє.

Синаксар

Стихи: Подай, Христе мій, образи зворушення;

Тим, що нині співають Тобі Великий Канон.

У цей день, згідно з давнім переданням, співаємо службу Великого Канону. Цей Канон справді найбільший серед усіх канонів, його вишукано і вчено уклав і записав святий отець наш Андрей, архиєпископ Критський, якого називають ще і Єрусалимським. Насправді він походив із Дамаску; у віці 14 років його віддали до школи граматики, де вивчився усіх вільних наук. Відтак, він прийшов до Єрусалиму і прийняв монаший стан. Провадячи там святе і миле Богові життя, спокійне і нетривожне, залишив Божій Церкві багато писань, корисних для людей, і також немало канонів та проповідей, а найбільше панегириків, тобто похвальних празничних проповідей, у яких був і є найпромовистішим і найвишуканішим.

 Як і інші свої писання, цей Великий Канон [святий отець] складав, переживаючи зворушення або надзвичайно велику скруху. Зібравши всю історію Старого і Нового Завітів, об'єднавши їх, він створив цю пісню: від Адама і Єви й аж до самого Христового Вознесіння та проповідування апостолів.

 Цим Каноном він нагадує кожній душі, що в тій Історії добре, яке слід любити і, по можливості, наслідувати, а що зле, якого треба остерігатися і завжди звертатися до Бога через покуту, через сльози, через визнання гріхів та інші милі Богові дії.

 Цей Канон написаний настільки гарною плинною мовою і настільки гармонійно укладений, що здатний зм'якшити й найтвердішу душу, зворушити її і спонукати навернутися до добра — якщо співати його із сокрушеним серцем і пильною увагою.

 Андрей Критський створив цей Канон тоді, коли великий Софроній, патріарх Єрусалимський, написав житіє Марії Єгипетської. Житіє це викликає в нас велике зворушення, даруючи велику радість тим, які чинили і чинять гріх, лише б вони забажали відступити від зла.

 Прийнято співати Канон і читати житіє [Марії] у цей день з такої причини: наближається до кінця Свята Велика Чотиридесятниця, і щоб люди не стали лінивими до духовної праці та подвигів і не перестали зовсім жити у всьому розсудливо і скромно.

 Бо й справді Великий Андрей, мов той учитель, через історії Великого Канону, описуючи чесноти великих мужів, як і злобу злих, підносить як найдоблесніших і найсердечніших тих, які зберігають чесноти, і допомагає їм твердо стояти проти супротивників.

 Священний Софроній через свою обширну і прекрасну проповідь також робить нас витривалими в чеснотах і спонукає до Бога, навчає не падати, не зневірюватися, тобто не втрачати надії на своє спасіння, хоч якими гріхами хтось був би зв'язаний. Бо історія Марії Єгипетської свідчить про безмежні доброту і милосердя Боже до тих, які мають щирий намір навернутися від попередніх гріхів.

 Канон називається Великим також і з огляду на його проникливість і глибину, яких надав йому його творець, що мистецьки його уклав і впорядкував. Якщо інші канони мають по тридцять і менше тропарів, то цей сягає до двохсот п'ятдесяти віршів, наповнених невимовною насолодою. Тож, відповідно, і призначений цей Канон для Святої Великої Чотиридесятниці, бо містить у собі велике зворушення.

 До Константинополя цей найвишуканіший і найбільший Канон і Слово про преподобну Марію приніс наш отець Андрей у той час, коли патріарх Єрусалимський Теодор послав його як помічника на Шостий Уселенський Собор. Тоді, будучи ще простим монахом, він знаменито виступив проти монофелітів, тобто проти єретиків-єдиновольців. Згодом був причислений до клиросу Константинопольської Церкви, а потім був поставлений у ній дияконом і орфанотрофом, тобто кормителем убогих. Невдовзі став архиєпископом Критським. Урешті недалеко від місця, названого Ієрісо, на Мітиліні, відходить до Господа, добре спорядивши свою єпископську столицю.

Його молитвами, Боже, помилуй нас.

Також співаємо блаженні з поклонами, шістнадцять стихів, глас 6:

Стих: У царстві Твоїм, коли прийдеш, пом'яни нас, Господи.

 1. Жителем раю, Христе, вчинив Ти розбійника,

 що на хресті сказав Тобі: пом'яни мене;

 його покаяння сподоби й мене, недостойного.

Стих: Блаженні вбогі духом, бо їх є царство небесне.

 2. Ти чула, душе моя, колись про Маноя,

 якому явився Бог у видінні,

 й від неплідної прийняв він плід обітниці, —

його благочестя наслідуй.

Стих: Блаженні плачучі, бо вони утішаться.

 3. Наслідуючи Самсонові лінощі,

 ти обстригла, душе, голову діл своїх

 й чужинцям передала життя чисте і блаженне.

Стих: Блаженні лагідні, бо вони наслідять землю.

 4. Хто колись переміг чужинців ослячою щелепою,

 той тепер опинився у полоні пристрасної легковажності;

 уникай же, душе, подібної слабості.

Стих: Блаженні голодні і спрагнені правди, бо вони наситяться.

 5. Варак і Єфта воєводи, судді Ізраїля,

 були вибрані, і з ними Девора, розумом досконала;

 чеснотами їх, душе, змужній і укріпися.

Стих: Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

 6. Про хоробру Яїлю дізналася ти, душе моя,

 чула, як вона принесла спасіння, Сісару пробивши

 гострим деревом, яке є для тебе образом хреста.

Стих: Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

 7. Принеси, душе, жертву хваління,

 діяння, як дочку, принеси, чистішу від Єфтової,

 тілесні пристрасті заколи як жертву Господеві своєму.

Стих: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назовуться.

 8. Про Гедеонове руно подумай, душе моя,

 збери росу небесну і припади, як пес,

 воду пий, що тече від закону тисненням писемним.

Стих: Блаженні вигнані за правду, бо їх є царство небесне.

 9. Осуд священика Іллі ти прийняла, душе моя,

 і придбала собі пристрасті, як він дітей,

 через позбавлення розуму, щоб чинити беззаконня.

Стих: Блаженні, коли зневажатимуть вас, і виженуть, і говоритимуть усяке лихе слово на вас неправдиво мене ради.

 10. Між суддями левит через необачність

 розділив свою жінку між дванадцятьма колінами, душе моя,

 щоб виявити скверну беззаконня Веніамина.

Стих: Радуйтеся і веселітеся, бо велика нагорода буде вам на небесах.

 11. Доброчесна Анна у молитві

 лише рухала устами, а голосу її не було чути,

 і, хоч була неплідною, родила вона сина, достойного молитви.

Стих: Пом'яни нас, Господи, коли прийдеш у царстві Твоїм.

 12. Між суддями було визнане Анни породження —

 великий Самуїл, вихований Арматемою в домі Господнім;

 уподібнися до нього, душе моя,

 діла свої суди спершу, не інших.

Стих: Пом'яни нас, Владико, коли прийдеш у царстві Твоїм.

 13. Обраний на царство Давид

 по-царськи був помазаний

 з рогу божественного мира.

 Так і ти, душе моя, якщо бажаєш небесного

 царства, як миром, помаж себе сльозами.

Стих: Пом'яни нас, Святий, коли прийдеш у царстві Твоїм.

 14. Помилуй створіння своє, Милостивий,

 змилосердися над творінням рук Твоїх

 та помилуй усіх, хто згрішив,

 і мене, що більше за всіх зневажав Твої повеління.

 Слава, Троїчний:

 Безначальному народженню і походженню

 поклоняюся Отцеві, що породив,

 Сина родженого прославляю,

 оспівую Духа Святого, що з Отцем і Сином засяяв.

 І нині, Богородичний:

 Надприродному різдву Твоєму поклоняємось,

 за природою славу не розділяючи Дитяти Твого, Богородице,

 одна бо особа визнається у двох природах.

Великого Канона пісня 7

Ірмос: Згрішили ми, чинили беззаконня і несправедливість,

 не зберегли, не сповнили Твоїх заповідей,

 але до кінця не полиши нас, отців Боже.

 1. Згрішив, чинив беззаконня

 і заповіді Твої відкинув,

 бо в гріхах я був народжений

 і до ран додав собі ще струпів —

 але помилуй мене Сам як милосердний,

 отців Боже.

 2. Тайну серця мого відкрив я Тобі, Судді моєму,

 поглянь на мою покору,

 поглянь на мою скорботу,

 та вислухай мій суд нині,

 і Сам помилуй мене як милосердний,

 отців Боже.

 3. Колись Саул загубив ослів отця свого

 і разом з вісткою про них отримав царство.

 А ти, душе, пильнуй, не забувай себе,

 тваринні похоті забажавши понад

 Царство Христове.

 4. Богоотець Давид згрішив якось,

 подвійно згрішив, душе моя:

 був уражений він стрілою перелюбу

 й отруєний списом убивства.

 Але твоя недуга ще страшніша —

 свавільні твої поривання.

 5. Поєднав Давид беззаконня із беззаконням,

 бо розчинив перелюб у вбивстві,

 та покаяння подвійне приніс за це зразу,

 а ти, душе, вчинила ще лукавіше, —

 і не покаялася Богові.

 6. Давид колись зобразив пісню,

 що гріхи його викривала,

 і нею благав до Бога: «Помилуй мене,

 перед Тобою єдиним згрішив, Богом усіх,

 Ти Сам очисти мене».

 7. Коли везли на колісниці кивот,

 то Озан торкнувся до нього, бо воли похилилися,

 і був покараний за це гнівом Божим.

 І ти, душе, уникай зухвалості

 і свято шануй божественне.

 8. Ти чула, душе, про Авесалома,

 як він повстав проти природи,

 знаєш його мерзенні вчинки,

 якими осквернив він ложе Давида-отця,

 але і ти наслідувала його пристрасні й

 пожадливі бажання.

 9. Підкорила ти, душе моя, своєму тілові

 свою вільную гідність,

 знайшла ти другого ворога — Ахітофела,

 і слухалася його поради, але сам Христос це знищив,

 щоб ти все ж спаслася.

 10. Дивний і сповнений благодаті премудрості Соломон

 учинив колись зло і відступив від Бога,

 і ти, душе, йому уподобилась своїм проклятим життям.

 11. Приваблений насолодами пристрастей,

 Соломон осквернився і відступив від Бога.

 О горе, ревнитель премудрості став любителем

 розпусних жінок!

 І ти, душе, уподобилась йому сквернами

 сластолюбства.

 12. Ти наслідувала, душе, Ровоама,

 який не послухав поради батька,

 а ще Єровоама, злого раба-відступника.

 Покинь це, душе, й благай Бога:

 згрішила я, помилуй мене!

 13. Наслідувала ти скверни Ахавові

 й тілесних нечистот була вмістилищем.

 Горе мені, душе моя, ганебна посудино

 пристрастей, зітхни з глибини своєї

 і Богові відкрий гріхи свої.

 14. Спалив колись Ілля двічі по п'ятдесят слуг Єзавелії,

 коли схопив безчесних пророків, щоб оскаржити Ахава.

 Та ти, душе, не наслідуй цих двох, кріпись у стриманості.

 15. Замкнулося тобі, душе, небо і голод Божий спіткав тебе,

 як колись це сталося з Ахавом,

 що не послухав слів Іллі Тесвітянина,

 та ти, душе, наслідуй сарептянку й нагодуй душу пророка.

 16. Добровільно зібрала ти гріхи Манасієві

 й поставила ідолами свої пристрасті,

 ти помножила, душе, свої мерзоти,

 але наслідуй щиро його покаяння й отримай зворушення.

 17. Припадаю до Тебе і приношу, мов сльзи і слова мої:

 згрішив я, як не згрішила блудниця,

 й беззаконня чинив, як ніхто на землі,

 але, Владико, змилуйся над створінням Твоїм

 і призови мене.

 18. Поховав я Твій образ і зневажив заповідь,

 затьмарилася уся краса моя

 і пристрасті загасили світильник,

 та змилуйся і поверни мені радість спасіння,

 як співає Давид.

 19. Навернися, покайся, відкрий потаємне,

 скажи всезнаючому Богові:

 єдиний Ти знаєш мої таємниці, Спасителю,

 та Сам помилуй мене, як співає Давид,

 по Твоїй милості.

 20. Як сон у пробудженого, зникають дні мої,

 тому я плачу на ложі моєму, як Єзекія,

 щоб дні життя мого були продовжені.

 Але який Ісая прийде до тебе, душе,

 коли не Бог усіх?

Марії:

 Голосячи до Пречистої Богоматері,

 відкинула ти спершу несамовитість пристрастей,

 які невідступно гнітили,

 й осоромила ворога-спокусника.

 Подай тепер поміч у скорботах й мені,

 рабу твоєму.

Марії:

 Той, Кого полюбила, Кого понад усе забажала,

 задля Кого виснажила своє тіло,

 покаяння твоє прийняв і дарував Себе тобі

 як Бог один милосердний.

 Благай безперестанно Його, щоб і нам

 позбавитися пристрастей і напастей.

Андрею:

 На камені віри утверди мене, отче, молитвами твоїми,

 Божим страхом охороняючи мене,

 і покаяння подай мені.

 Молюся тобі, Андрею:

 спаси мене від сіті ворогів, що мене шукають.

Слава, Троїчний:

 Тройце проста, нероздільна, єдиносущна,

 Одинице святая, Тебе величаємо, Бога Тройцю,

 як світило і світло: одне — святе і три — святі.

 А ти, душе, співай, прославляючи, Богу всіх — життю і життям.

І нині, Богородичний:

 Оспівуємо Тебе, благословимо Тебе,

 поклоняємося Тобі, Богомати,

 бо Ти з нероздільної Тройці

 Христа Бога породила

 й сама нам, сущим на землі, відкрила небесне.

Пісня 8

Трипіснець без поклонів, глас 8

Ірмос: Безначальному Цареві Слави,

 перед яким трепечуть небесні сили

 і трясуться ангельські чини,

 співайте, священики, прославляйте, люди

 [на всі віки].

[Приспів: Святі апостоли, моліть Бога за нас!]

 1. Як вуглини вогню неземного,

 попаліть, апостоли, мої земні пристрасті,

 запалюючи в мені ревність любові божественної.

 2. Вшануймо благоголосі сурми Слова,

 що від них попадали нестійкі стіни ворожі

 і тим утвердилися заборола Богопізнання.

 3. Апостоли Господні, храми освячені,

 як зруйнували ви ворожі стовпи і храми,

 так ідолів пристрасної душі моєї здолайте.

[Приспів: Пресвятая Богородице, спаси нас!]

Богородичний:

 Вмістила ти Невмістимого єством,

 носила Того, хто все носить, Богородице Діво,

 кормила, Чистая, Того,

 хто Сам кормить творіння — Христа Життєдавця.

Інший трипіснець, ірмос той самий

[Апостолам:]

1. Основоположною мудрістю Духа,

 Христові апостоли,

 збудували ви цілу Церкву,

 у ній благословіть Христа на віки.

 2. Трублячи сурмою вчення,

 апостоли повалили всю оману ідольську,

 Христа возносячи на всі віки.

 3. Достойне ваше переселення, апостоли:

 ви охоронці світу і небесні мешканці,

 визволіть від бід тих, що вас завжди величають.

Слава, Троїчний:

 Трисонячне, всесвітле Боже Начало,

 єство єдинославне і однопрестольне,

 Отче, Творче усього, Сине і Духу Божественний,

 славлю Тебе на віки.

 І нині, Богородичний:

 Прославляймо, люди, безнастанно Божу Матір

 як престол усечесний і пренебесний,

 єдину по різдві Матір і Діву.

Великого Канона пісня 8

глас 6

Ірмос: Того, Кого славлять небесні воїнства

 і перед Ким трепечуть херувими і серафими, —

 все живе на землі, усі сотворіння,

 оспівуйте, благословіть і величайте на всі віки.

 1. Грішного, мене, Спасе, помилуй,

 пробуди мій ум до навернення,

 прийми мене, що каюся,

 змилосердися до моїх благань:

 згрішив я перед Тобою єдиним — спаси,

 вчинив беззаконня — помилуй мене!

 2. Ілля, сходячи на колісницю чеснот,

 піднісся над усім земним, як на небо.

 І ти, душе моя, думай також про таке сходження.

 3. Колись Єлисей, прийнявши плащ Іллі,

 отримав подвійну благодать від Бога;

 А ти, душе, не причастилася цієї благодаті за свою нестриманість.

 4. Зупинив Єлисей плащем Іллі потік Йордану,

 і той розступився на два боки.

 А ти, душе, не причастилася цієї благодаті

 через свою нестриманість.

 5. Колись доброзичлива соманитянка

 пригостила, душе моя, праведного,

 а ти ніколи не ввела у дім свій

 мандрівника чи подорожнього.

 Тому в риданнях будеш викинена зі світлиці весільної.

 6. Ти завжди наслідувала, окаянная душе,

 нечистий розум Гієзії.

 Хоча б на старість покинь його грошолюбство,

 втікай од вогню пекельного, залиши свої лиходійства.

 7. Наслідуючи Озію,

 ти подвійно вражена його проказою,

 бо думаєш негідне і твориш беззаконня.

 Покинь, душе, до чого прив'язана,

 й поспішай до покаяння.

 8. Ти чула, душе, про ніневитян,

 що каялись Богу у веретищі та попелі,

 але ти їх не наслідувала

 і виявилась лукавішою за всіх,

 хто згрішив до і після закону.

 9. Ти чула, душе, про Єремію у багнистій ямі,

 що з плачем кричав до Сіону,

 шукаючи за сльозами.

 Його печальне життя наслідуй — і спасешся.

 10. Колись Йона утік до Тарсису,

 передбачаючи ніневитян навернення,

 знав бо як пророк милосердя Боже

 і ревно прагнув пророцтво сповнити.

 11. Ти чула, душе, про Даниїла,

 який у ямі закрив уста звірам,

 дізналася й про юнаків з Азарією,

 що вірою погасили вогонь в печі палаючій.

 12. Я всі оповів тобі, моя душе,

 повчальні приклади із Старого Завіту.

 Наслідуй боголюбиві діяння праведних,

 гріхів же людей лукавих бережися.

 13. Помилуй і врятуй мене

 від вогню та покарання,

 о Правосудний Спасителю,

 що на суді маю справедливо перетерпіти,

 але перед кінцем прости мені

 через покаяння і доброчесність.

 14. Благаю Тебе, як розбійник — пом'яни мене,

 плачу гірко, як Петро — прости мені,

 кличу, як митар, сльози проливаю,

 як блудниця прийми моє ридання,

 Спасе, як колись хананеянки.

 15. Зціли від гниття смиренну мою душу,

 о Спасе, єдиний лікарю,

 приклади мені пластир, єлей і вино —

 діла покаяння та сльози зворушення.

 16. Наслідуючи хананеянку, благаю:

 помилуй мене, Сину Давидів.

 Торкаюся Твоїх риз, як кровоточива,

 і плачу, як Марта й Марія над Лазарем.

 17. Чашу сліз, немов миро,

 виливаю на голову Твою

 і кличу Тебе, як блудниця, що шукає милості,

 приношу моління й очікую на прощення.

 18. Хоч ніхто, як я, не згрішив перед Тобою,

 та все-таки прийми і мене, милосердний Спасе,

 бо каюся зі страхом і кличу з любов'ю:

 згрішив я перед Тобою єдиним,

 помилуй мене, Милостивий!

 19. Зглянься, Спасе, над Твоїм сотворінням

 і як пастир знайди пропалого,

 поспіши до заблуканого, захисти від вовка,

 зроби мене вівцею серед пастви Твоєї.

 20. Коли, милосердний Спасе, сядеш як Суддя

 й покажеш страшну Твою славу,

 який бо страх тоді перед полум'ям печі

 відчують усі, що бояться Твого незборимого суду.

Марії:

 Тебе просвітила Мати Незгасимого Світла

 і звільнила від темноти пристрастей.

 Отак увійшовши в благодать духовну, Маріє,

 просвіти всіх, хто з вірою тебе оспівує.

Марії:

 Божественний Зосима здивувався,

 коли справді побачив у тобі нове чудо,

 ангела бо побачив у тілі і страхом сповнився увесь,

 оспівуючи Христа вовіки.

 Андрею:

 Андрею Критський, чесна похвало,

 ти маєш сміливість до Господа,

 молися, благаю, щоб звільнитися мені

 від кайданів беззаконня молитвами твоїми,

 учителю покаяння і преподобних славо.

[Приспів: Благословимо Отця і Сина і Святого Духа Господа.]

Троїчний:

 Безначальний Отче, Сине собезначальний,

 Благий Утішителю, Душе правий,

 Родителю Слова Божого,

 Отця безначального Слове,

 живий і всетворячий Душе — Єдина Тройце —

 помилуй мене!

 [І нині,] Богородичний:

 Мов із пурпуру, Пречистая,

 виткалась мисленна багряниця —

 тіло Еммануїла — у Твоїм лоні,

 тому, Богородицю істинну, Тебе величаємо.

[Приспів:] Хвалимо, благословимо, поклоняємось Господу, оспівуючи і прославляючи Його по всі віки.

І знову ірмос.

Пісня Богородиці

Диякон: Богородицю і Матір Світла піснями звеличаймо.

Хор: Величає душа моя Господа,* і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм.

Після кожного стиха: Чеснішу від херувимів,* і незрівнянно славнішу від серафимів,* що без зотління Бога Слово породила,* сущу Богородицю, тебе величаємо. (І творимо один малий поклін).

Бо Він зглянувся на покору слугині своєї,* ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди.

Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе ім'я Його.* Милосердя Його з роду в рід на тих, які бояться Його.

Він виявив потугу рамени свого,* розвіяв гордих у задумах їхніх сердець.

Могутніх скинув з престолів, підняв угору смиренних;* наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками.

Він пригорнув Ізраїля, слугу свого, згадавши своє милосердя,* як обіцяв був батькам нашим – Авраамові і його потомству повіки.

Трипіснець без поклонів

Пісня 9

 Ірмос: Воістину Богородицю Тебе визнаємо,

 Діво чистая, спасенні Тобою,

 з безплотними хорами Тебе величаємо.

[Приспів: Святі апостоли, моліть Бога за нас!]

 1. Апостоли, джерела води спасенної,

 зросіть мою душу, знеможену гріховною спрагою.

 2. Учні, ви, що є сіллю прісних,

 висушіть гнилість мого ума

 і відженіть темряву незнання.

 3. Мене, що плаває у погибельній безодні і тоне,

 спаси, Господи, як Петра, десницею Твоєю.

[Приспів: Пресвятая Богородице, спаси нас!]

 Богородичний:

 Як Та, що породила Радість,

 даруй мені плач, Владичице,

 бо ним божественну втіху в майбутньому дні

 зможу здобути.

Інший [трипіснець]

 Ірмос: Заступницю неба і землі,

 величають Тебе всі роди,

 бо в Тебе вселилося тілом

 сповнення Божества.

[Апостолам:]

 1. Доброчесний соборе апостольський,

 тебе величаємо піснями,

 явилися ви всесвіту як світлі світила,

 відганяючи оману.

 2. Словесних риб, блаженні апостоли,

 спіймали ви неводами благовісті,

 і жертву цю приносите завжди Христові.

 3. Пом'яніть і нас, апостоли,

 у вашому проханні до Бога,

 щоб визволитися нам від усякої спокуси —

 оспівуючи вас із любов'ю — так молимося.

 [Слава,] Троїчний:

 Тебе, триіпостасну Одиницю, Отче, Сине із Духом,

 Єдиного Бога єдиносущного оспівую,

 Тройцю єдиносильну і безначальну.

 [І нині,] Богородичний:

 Тебе, що породила дитя і Дівою зосталась,

 усі роди прославляють.

 Тобою звільнилися ми від прокляття,

 бо радість Ти нам породила — Бога і Господа.

Великого Канона Пісня 9

глас 6

 Ірмос: Безсіменного зачаття різдво незбагненне,

 безмужньої матері плід нетлінний;

 Боже різдво оновлює природу,

 тому Тебе усі разом як Богоневісну Матір

 православно величаємо.

 1. Зранений ум та немічне тіло,

 нездужає дух і слово безсиле,

 завмерло життя — кінець на порозі:

 що чинитимеш, моя душе окаянна,

 коли Суддя прийде питати про твої діяння?

 2. Мойсеєву розповідь про початок світу,

 а ще завітні писання про праведних і неправедних

 усі оповів я тобі, душе моя,

 та ти наслідувала останніх, не перших,

 згрішивши перед Богом.

 3. Закон утратив силу і Євангеліє змарноване,

 ти знехтувала усе Писання,

 пророки і праведне слово безсилі.

 Рани твої, о душе, помножились —

 нема бо такого лікаря, який зцілив би тебе.

 4. Щоб зворушити тебе, душе,

 приведу тобі приклади з Нового Писання.

 Отож, наслідуй праведних

 і цурайся неправедних.

 Умилостив Христа молитвами, постом,

 чистотою і говінням.

 5. Коли Христос став людиною,

 то призвав до покаяння блудниць і розбійників.

 Покайся і ти, моя душе,

 бо двері у Царство відчинені,

 і перед тобою вже фарисеї, митарі та перелюбники,

 що каються.

 6. Христос став людиною,

 поєднавшись у тілі зі мною,

 і все, що властиве природі, окрім гріха,

 Він добровільно узяв на себе,

 Отак показуючи тобі, душе, образ свого сходження.

 7. Христос спас волхвів і скликав пастирів,

 немовлят удостоїв мучеництва,

 прославив старця й стару вдовицю,

 та Ти, душе, не наслідувала їх ні життям,

 ні діянням,

 тож горе тобі, коли станеш перед Судом Господнім.

 8. Сорок днів Господь постив у пустелі,

 зголоднів Він нарешті, виявивши людське.

 Не будь безпечною, душе,

 коли приступить ворог до тебе,

 нехай постом і молитвою

 від ніг твоїх відкинений буде.

 9. Христа спокушав диявол,

 кажучи перетворити на хліб каміння,

 і звів Його на гору, щоб умить показати

 всі царства світу —

 ти ж бійся, душе, подібного підступу, чувай,

 молися безперестанку до Бога.

 10. Пустельнолюбива горлиця, голос вопіющого,

 світильник Христовий проповідував покаяння,

 а Ірод з Іродіадою чинили беззаконня;

 дивись, душе моя, щоб не заплутатись

 у сітях беззаконня,

 але полюби покаяння.

 11. В пустелі оселився Предтеча благодаті

 і вся Юдея й Самарія йшли його слухати

 і сповідати гріхи свої, ревно приймаючи хрещення,

 а ти, душе моя, їх не наслідувала.

 12. Чесним є шлюб і непорочним ложе,

 бо спочатку благословив їх Христос.

 На весіллі у Кані Галилейській

 як людина Він їв і перетворив воду на вино,

 являючи перше чудо, щоб ти, душе, змінилася.

 13. Христос укріпив розслабленого,

 і той узяв своє ложе,

 підняв з мертвих юнака, сина вдовиці,

 і зцілив слугу сотника,

 відкрився самарянці, показуючи,

 як тобі, душе, у дусі служити Богу.

 14. Кровоточиву Господь зцілив

 лише торканням до Його ризи,

 прокажених Він очистив,

 сліпих і кривих просвітив і виправив,

 глухих, німих і зігнутих додолу ізцілив словом,

 щоб ти, окаянная душе, могла спастися.

 15. Зцілюючи недуги,

 Христос Слово проповідував убогим,

 виліковував прокажених і їв із митарями,

 бесідував з грішниками і дотиком руки

 померлу вже душу дочки Яіра повернув.

 16. Спасся митар і блудниця стала доброчесною,

 а фарисей, що хвалився, був осуджений.

 Бо перший просив: «Очисти мене!»

 А друга: «Помилуй мене!»

 А цей, що величався, казав:

 «Дякую Тобі, Боже» та інші слова безглузді.

 17. Закхей був митарем, та дістав спасіння,

 а фарисей Симон спокусився,

 блудниця отримала відпущення гріхів

 від Того, хто має владу прощати.

 І ти, душе моя, намагайся це наслідувати.

 18. Не наслідувала ти, окаянная душе, блудницю,

 що взяла посудину з миром'

 і помазувала зі сльозами,

 і втирала волоссям Спасителю ноги,

 бо Він розірвав список її давніх гріхів.

 19. Міста, що їм приніс Христос благовість,

 ти знаєш, душе моя, як були прокляті.

 Стережись, щоб не бути тобі, як вони:

 зрівняв Владика їх із Содомом

 і аж до пекла засудив.

 20. У відчаї не покажи себе, душе моя, гіршою

 від хананеянки, що мала віру.

 Через віру зцілилась Словом Божим дочка її.

 І ти, як вона, з глибини серця благай Христа:

 о Сину Давидів, спаси і мене.

 21. Змилосердися, Спасе, Сину Давидів, помилуй,

 як біснуватих зціляв Ти словом,

 скажи мені милосердним голосом,

 як розбійникові: «Воістину будеш в раю зі мною,

 коли я прийду в славі моїй».

 22. Розбійник Тебе ганьбив і

 розбійник благословив Тебе —

 обидва бо на хресті висіли,

 але як вірному Тобі розбійникові,

 що пізнав Тебе як Бога,

 й мені відкрий двері, о Милостивий,

 до славного Твого Царства.

 23. Все створіння живе здригнулося,

 бачачи Тебе розп'ятого,

 розпалися з жахом каміння та гори,

 земля затряслася й ад відкрився

 і світло за дня померкло,

 уздрівши Тебе, Ісусе, прибитого до хреста.

 24. Не вимагай від мене

 достойних плодів покаяння,

 бо сила моя в мені підупала,

 даруй мені завжди сокрушене серце

 й убогість духовну, Єдиний Спасе,

 щоб я зміг це принести Тобі як жертву угодну.

 25. Судде мій і мій Всезнаючий,

 що маєш вдруге прийти із ангелами судити світ,

 тоді милостивим оком поглянь на мене,

 помилуй і ущедри мене, Ісусе,

 бо я згрішив більше, ніж всяка людська істота.

 Марії:

 Незвичайним життям своїм усіх здивувала:

 й ангельські чини, і людей собори,

 перевищила земне і жила неземним.

 Тим безтілесними ногами, Маріє,

 Йордан перейшла ти.

 Марії:

 Умилостив Творця до тих, хто тебе оспівує,

 преподобная мати,

 аби позбулись ми скорбот та лиха,

 що зусібіч надходять,

 щоб визволились від спокуси

 й постійно величали Бога, що тебе прославив.

 Андрею:

 Чесний Андрею, преблаженний отче,

 пастирю Критський,

 не полишай молитви за тих, хто оспівує тебе,

 завжди вшановує твою пам'ять,

 щоб ми позбавились гніву, скорбот та тління

 і від гріхів звільнилися.

 [Слава,] Троїчний:

 Тройце єдиносущна, Одинице триіпостасна,

 оспівуємо Тебе, прославляючи Отця,

 Сина величаючи і Духові поклоняючись, —

 Єству єдиному, Богові істинному —

 життю і царству живущому, безконечному.

 [І нині,] Богородичний:

 Сохрани свій град, Пречистая Богомати,

 в Тобі він царює з вірою,

 в Тобі утверджується кріпостю,

 з Тобою долає усі спокуси,

 полонить ворогів своїх і їх підкорює.

«Достойно», глас 6

Достойно є воістину* величати блаженною тебе, Богородицю,* присноблаженну і пренепорочну* і Матір Бога нашого.* Чеснішу від херувимів* і незрівнянно славнішу від серафимів,* що без зотління Бога Слово породила,* сущу Богородицю, тебе величаємо. (доземний поклін)

Мала єктенія

Диякон: Ще і ще в ми́рі Господéві помолíмся.

Хор: Гóсподи, поми́луй.

Заступи́, спаси́, поми́луй і охорони́ нас, Бóже, Твоє́ю благодáттю.

Хор: Гóсподи, поми́луй.

Пресвятý, пречи́сту, преблагословéнну, слáвну Влади́чицю нáшу Богорóдицю і приснодíву Марíю, з усімá святи́ми пом’янýвши, самí себé, і оди́н óдного, і все життя́ нáше Христý Бóгові віддáймо.

Хор: Тобí, Гóсподи.

Священик: Бо Тебе хвалять усі сили небесні, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Також світильні чергового гласу, приспівуючи до першого:

Задля молитов святих апостолів твоїх і святителя Миколая, і спаси мене.

Також читаємо хвалитні:

Псалом 148

Хваліте Господа з неба,* хваліте його на висотах.

Хваліте його, всі ангели його,* хваліте його, всі воїнства небесні.

Хваліте його, ви - сонце й місяцю,* хваліте його, всі ясні зорі.

Хваліте його, ви - небеса небес* і води, що над небесами.

Нехай вони ім’я Господнє хвалять,* бо він повелів, і створились.

Поставив їх на віки вічні* і дав закон, що не перейде.

Хваліте Господа з землі,* кити і всі морські безодні;

Вогонь і град, сніг і туман,* і буйний вітер, який виконує його слово;

Гори й усі пагорби,* садовина й усі кедри;

Звір дикий і скот усілякий,* гад і птах крилатий;

Царі землі й усі народи,* князі й усі земні судді;

Хлопці й дівчата,* старі разом з юнацтвом.

Нехай ім’я Господнє хвалять, високе бо ім’я його єдине.* Велич його понад землю й небо.

Він підняв ріг народу свого.* Хвала всім його святим, синам Ізрáїля, народові, що йому близький.

Псалом 149

Співайте Господеві нову пісню,* а хвалу йому на зборі праведників.

Нехай Ізраїль своíм Творцем радіє,* нехай своїм царем сини Сіóну веселяться.

Нехай хвалять ім’я його танком,* при бубні й при гáрфі нехай йому співають.

Господь бо ласкавий до народу свого,* оздоблює перемогою покірних.

Нехай торжествують праведні у славі,* на своїх ложах нехай ликýють.

Нехай хвала Божа буде на устах у них,* і дво січний меч у руці в них.

Щоб між народами вчинити відплату,* між племенами — покарання.

Щоб їхніх царів закути в кайдани,* а їхніх вельмож - у залізні окови.

Щоб суд написаний над ними вчинити.* Це слава всіх його преподобних.

Псалом 150

Хваліте Бога у святині його,* хваліте його у твердині сили його.

Хваліте його за його подвиги великі,* хваліте його в його величі безмежній.

Хваліте його звуком рогу,* хваліте його на гáрфі й на гуслах.

Хваліте його на бубні й танком,* хваліте його на струнах і сопілці.

Хваліте його на дзвінких цимбалах, хваліте його на гучних цимбалах.* Усе, що живе, нехай хвалить Господа.

По закінченні псалмів:

Священик: Тобі належить слава, Господи Боже наш, і тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Мале славослов’я

Священик: Слава тобі, що Світло нам показав!

Хор: Слава во вишніх Богу, і на землі мир,* в людях благовоління.

Хвалимо тебе, благословимо тебе, кланяємось тобі,* славимо тебе, дякуємо тобі заради великої твоєї слави.

Господи, царю небесний, Боже, Отче вседержителю,* Господи, Сину єдинорóдний, Ісýсе Христе, і Святий Душе.

Господи, Боже, Агнче Божий, Сину Отця,* що береш гріхи світу, помилуй нас.

Ти, що береш гріхи світу,* прийми нашу молитву.

Ти, що сидиш по правиці Отця,* помилуй нас.

Ти бо один лише святий, ти єдиний Господь, Ісýс Христóс,* на славу Бога Отця. Амінь.

Щодня буду тебе благословити* і хвалити ім’я твоє на віки вічні.

Господи, ти був нам пристановищем* по всі роди.

Молюсь: Господи, змилуйся надр мною,* вилікуй мою душу, бо гріх мій — перед тобою.

Господи, до тебе я прибігаю,* навчи мене творити твою волю, бо ти Бог мій.

Бо в тебе є джерело життя,* у твоїм світлі побачимо світло.

Добавляй ласку тим,* що визнають тебе.

Сподоби, Господи, сьогодні* без гріха зберегтися нам.

Благословенний ти, Господи, Боже Отців наших,* і хвальне, і прославлене ім’я твоє навіки. Амінь.

Нехай буде, Господи, милість твоя на нас,* бо ми надіємось на тебе.

Благословенний ти, Господи,* навчи мене установ твоїх.

Благословенний ти, Владико,* врозуми мене установами твоїми.

Благословенний ти, Святий,* просвіти мене установами твоїми.

Господи, милість твоя повіки,* не покидай діло рук твоїх.

Тобі належить хвала,* тобі належить пісня.

Тобі належить слава:* Отцю, і Сину, і Святому Духові:

Нині і повсякчас,* і на віки віків. Амінь.

Прохальна єктенія

Диякон: Сповнім ранішню молитву нашу Господеві.

Хор: Господи, помилуй.

Заступи́, спаси́, поми́луй і охорони́ нас, Боже, Твоєю благодаттю.

Хор: Господи, помилуй.

Ранку всього звершеного, святого, мирного й безгрішного у Господа просім.

Хор, на кожне прошення: Подай, Господи.

Ангела миру, вірного наставника, хоронителя душ і тілес наших у Господа просім.

Прощення й відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просім.

Доброго й пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просім.

Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім.

Християнської кончини життя нашого, безболісної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на страшнім судищі Христовім просім.

Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію, з усіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо.

Хор: Тобі, Господи.

Священик: Бо Ти єси Бог милості, щедрот і чоловіколюбія, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Священик: Мир всім.

Хор: І духові твоєму.

Диякон: Голови ваші Господеві приклоніть.

Хор: Тобі, Господи.

Священик тихо читає молитву: Господи святий, ти на висоті живеш і всевидючим оком твоїм споглядаєш на всяке створіння! Перед тобою схилили ми гóлови, душі й тіла, і молимося до тебе, Святий святих: Простягни руку твою невидиму від святого житла твого і благослови всіх нас; а якщо ми де в чому згрішили добровільно чи недобровíльно, як добрий і чоловіколюбний Бог, прости і даруй нам земні й небесні добра твої.

Виголос: Бо до Тебе належить милувати і спасати нас, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

На стиховні стихири самогласні, глас 8

В розбійницькі пута потрапивши, душе моя,* ти сильно постраждала від своїх прогрішень,* бо віддалася ворогам нерозумним;* але, поки маєш ще час, благай зворушено:* надіє зневірених, життя тих, що у відчаї,* підніми і спаси мене, Спасителю!

Стих: Насити нас уранці милістю твоєю, Господи, щоб ми раділи й веселились по всі дні наші. Звесели нас мірою днів, за яких ти засмутив нас, мірою літ, що в них ми зазнали горя.* Нехай виявиться твоїм слугам твоє діло, і слава твоя - їхнім дітям.

В розбійницькі пута потрапивши, душе моя…

Стих: І ласка Господа, Бога нашого, нехай буде над нами,* і стверди діло рук наших; стверди його - діло рук наших.

Зодягнувшись добре у броню віри* й озброївши себе хреста знаменням,* явилися ви сильними воїнами,* що мужньо протистояли мучителям* і диявола облесливість побороли;* ви, що, переможцями будучи, сподобилися вінця,* моліться завжди за нас,* щоб спаслися душі наші.

Слава, І нині. Богородичний, глас той самий

Прийми голоси рабів твоїх,* всечесная Богородице Діво:* щоб мир дарувався нам і відпущення гріхів,* моли безнастанно.

Також:

Добре воно — прославляти Господа, і співати імені твоєму, Всевишній (2).

Звіщати вранці милість твою, і ночами — твою вірність (2).

Трисвяте: Пресвята Тройце: Отче наш:

І читається цей тропар:

Стоячи у храмі слави твоєї, Богородице,* себе на небі уявляємо.* Ти, Двері Небесні,* відчини нам двері милости твоєї.

І одразу:

Господи, помилуй (40). Владико, благослови!

Священик: Благословенний Христос, Бог наш, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Священик: Небесний Царю, Церкву укріпи, віру утверди, народи усмири, світ утихомир, місто (село, обитель цю) добре збережи, і тих, що раніш спочили, в оселях праведних осели, і нас після покаяння й сповіді прийми і помилуй, як благий і чоловіколюбець.

Хор: Амінь.

Господи, помилуй (3).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Чеснíшу від херувимів і незрівнянно славнíшу від серафимів, що без зотлíння Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо.

Іменем Господнім благослови, отче.

Священик: Молитвами святих отцíв наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас.

Хор: Амінь.

Молитва св. Єфрема Сиріна

Священик: Господи i Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб'я i пустомовства віджени від мене. (великий поклін)

Духа чистоти, покори, терпеливости й любови даруй мені, слузі твоєму. (великий поклін)

Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої i не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки віків. Амінь. (великий поклін)

Також дванадцять малих поклонів з молитвами:

Боже, милостивий будь мені, грішному!

Боже, очисти мої гріхи i помилуй мене!

Без числа нагрішив я, Господи, прости мені!

І знову молитва св. Єфрема:

Господи i Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб'я i пустомовства віджени від мене. Духа чистоти, покори, терпеливости й любови даруй мені, слузі твоєму. Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої i не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки віків. Амінь. (великий поклін)

Якщо наступає Перший час, то тут починають читати Прийдіте, поклонімся... і все інше по чину. Якщо ж ні, то дивись далі.

Трисвяте: Пресвята Тройце: Отче наш:

Господи, помилуй (12).

Відпуст

Священик: Слава тобі, Христе Боже, уповання наше, слава тобі!

Хор: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, i нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (3). Благослови.

Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мирлікійського, чудотворця, і святого (що його є храм і день), і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.

Хор: Амінь.

Додаток

Житіє преподобної матері нашої Марії Єгипетської, що його написав святіший Софроній, патріарх Єрусалимський

(у викладі «Четьї-Мінеї» святителя Димитрія Ростовського)

Перша статія:

Був один старець в одному з палестинських монастирів, прикрашений добропорядністю життя і благорозумністю слова, із самих пелюшок у чернечих подвигах добре наставлений. Зосима було ім'я старця того. Він усі подвиги постницького життя пройшов і все правило, передане від досконалих ченців, зберіг. Усе ж те чинячи, ніколи повчання божественних слів не зневажив, але і лягаючи, і встаючи, і в руках роботу маючи, і їжу куштуючи (якщо можна їжею те назвати, так мало він їв), — єдине діло мав незмовкаюче і безупинне — щоб співати Богові повсякчас і навчатися божественних слів. Зі самого ж дитинства відданий був до монастиря, до п'ятдесят третього року в ньому добре постницький чинив подвиг. Після цього збентежений був деякими помислами: наче він у всьому вже досконалий, від инших не потребує жодних наставлень. Казав у думці собі: «Чи є на землі монах, від якого я би міг користь прийняти, який міг би показати мені зразок постництва, якого я не здійснив? Чи знайдеться в пустелі чоловік, який би перевищив діла мої?».

Коли так думав старець, явився ангел і сказав: «О Зосимо, добре, наскільки може людина, ти подвизався, добре постницьке життя пройшов, проте нікого нема такого серед людей, хто б досконалим виявився. Перед тобою більший подвиг від того, що вже минув, його ж ти не знаєш. Щоб довідатися, скільки є до спасення инших шляхів, вийди із землі своєї, як же Авраам, серед патріярхів відомий, і йди в монастир, що при ріці Йордані».

Зразу-бо старець, послухавши сказане, вийшов з монастиря, в якому з молодих літ інокував, і досягнув Йордану, за настановою того, хто кликав його у той монастир, в якому ж Бог бути йому звелів.

Постукав рукою в двері монастирські, і коли вийшов до нього монах, що двері охороняв, йому спершу про себе розповів. Той же сповістив ігуменові, який, прийнявши його і з вигляду монаха впізнавши, бо зробив звичний для ченця уклін і молитву, спитав його: «Звідки ти, брате, і чому до нас, убогих старців, прийшов?» Зосима ж відповів: «Звідкіля я прийшов — не треба казати, задля користи, о отче, прийшов я, бо чув про вас велике і достойне похвали, таке, що може душу зріднити з Богом». Сказав йому ігумен: «Бог один, брате, зцілює душі неміч, він тебе і нас нехай навчить своєї божественної волі і наставить всіх чинити корисне. Людина людині користи принести не може, хоч і не кожен про це пам'ятає і, бадьорячись духом, робить корисне, — Бога має, який з ним разом діє. Але тому, що любов Христова тебе зрушила побачити нас, убогих старців, перебувай з нами, коли задля цього прийшов. І всіх нас нагодує благодаттю Святого Духа Пастир добрий, який віддав душу свою за наш порятунок». Коли ігумен сказав це до Зосими, поклонився той і, попросивши молитви і благословення, сказав «амінь» і залишився в монастирі тому. Бачив там старців, які діянням добрих діл і богомисленням світилися, духом горіли, для Господа працювали. Спів-бо їхній ненастанний, стояння всенічне, у руках робота повсякчас і псалми в устах їхніх, слова ж марного не було в них, думки про придбання пожитків тимчасових і печалі житейської — навіть гадки в них не пізнавалося. Але єдина була лише — і перша, й остання — найважливіша для всіх турбота — щоб умертвити своє тіло. Їжу ж мали немаліючу — слова Божі. Годували ж тіло хлібом і водою, як же кожному була до Божої любови спрага. Це бачивши, Зосима скористав вельми, зважуючись на майбутній подвиг. Коли днів багато минуло, зблизився час святого Великого посту, ворота ж монастирські замкнені були завжди і ніколи не відчинялися, хіба лише коли хтось із них виходив, посланий задля спільної потреби. Пустельне було місце, і не лише инші туди не входили, а й миряни про нього не знали. Був же такий у монастирі тому чин, задля якого Бог і Зосиму туди привів. У першу неділю посту відправляв пресвітер Святу Літургію, і всі причасниками були Пречистого Тіла і Крови Христа, Бога нашого, і трохи з їжі пісної куштували. Після того збиралися в церкві і, створивши молитву належно і поклонів колінних достатньо, цілували старці один одного і кожний ігумена, з поклоном, просячи благословення і молитов, які б помагали і супроводжували в подвигу, який перед ними лежав. Коли це було, ворота монастирські відчиняли і співали в один голос: «Господь — моє світло і моє спасення, кого маю боятися. Господь — захисник життя мого, кого маю страхатися». І далі той псалом до кінця. Виходили всі в пустелю, одного чи двох братів для охорони монастиря залишивши, — не для того, щоб охороняти маєтки, які були всередині, не було-бо що там злодіям красти, але щоб церква без Служби Божої не залишалася. І переходили ріку Йордан. Кожний ніс собі їжу, хто яку міг і хотів, для потреби тілесної помірну: один — трохи хліба, инший — смокви, инший — фініки, ще инший — сочиво, намочене у воді, а инший же — нічого, лише тіло своє і лахміття, в яке був одягнений. Їли ж, коли природа тіла примушувала, зілля, що росте в пустелі. Так Йордан перейшовши, розлучалися далеко один від одного і не відали, де хто постить чи як подвизається. Якщо ж траплялося побачити комусь, що хтось до когось іде, зразу ухилялися в инший бік і жили в собі, співали Богові завжди і дуже мало в обумовлений час споживали їжі. Так цілий піст закінчивши, поверталися до монастиря в неділю, що перед Воскресенням Христовим, його ж передпразднество тоді з квітоносінням Церква святкувати прийняла. Кожний мав труду свого свідком совість свою, яка свідчила, що робив. І зовсім ніхто не питав иншого, як і яким чином подвиг здійснив: такий був устав монастиря того.

Тоді-бо й Зосима, за звичаєм монастирським, перейшов Йордан, трохи з їжі несучи заради потреби тілесної, і одяг, в який одягнений був. Правило ж своє молитовне здійснював, через пустелю ходячи, і в час їди те, що до потреби природної належало, обережно сповнював, сну ж мало мав. Уночі, на землю схилившись і сівши трохи, спочивав там, де нічна година його застала. Вельми ж рано знову вставав, свій триб здійснюючи. Захотів же увійти у внутрішню пустелю, сподіваючись знайти когось з отців, що там подвизаються, аби від нього користь прийняти.

І додалося йому бажання до бажання, йшов же двадцять днів, став трохи в дорозі й обернувся на схід, співаючи час шостий, творячи звичні молитви. Зупинявся-бо трохи в дорозі в часі правила свого, щогодини співаючи і б'ючи поклони. Коли ж стояв, співаючи, побачив з правого боку тінь, наче від людського тіла, спершу настрашився, думаючи, що бачить примару бісівську, і затремтів. Тоді знаменувався знаменням хресним і страх відклав. Уже закінчуючи свою молитву, повернувся очима на південь і бачив щось, що йшло наге тілом і чорне від засмаги, волосся мало на голові біле, наче вовна, і коротке, що лише до шиї сягало. Це бачивши, Зосима почав бігти в той бік, в якому те бачив, радіючи радістю великою: не бачив у ті дні людини ані когось живого.

Коли ж те видіння Зосиму здалеку побачило, почало бігти і забігло в найглибшу пустелю. Зосима ж, наче забувши свою старість і втому дорожню, швидко біг, хотівши досягнути те, що бігло. Він-бо гонив, а воно бігло, був же біг Зосими швидший від того, що втікало. Коли наблизився, що можна було вже і голос чути, Зосима почав кричати зі сльозами, кажучи: «Чому втікаєш від мене, старця грішного, рабе істинного Бога, задля якого в пустелі цій живеш? Почекай мене, недостойного і немічного, почекай задля надії винагороди за твої труди. Стань і подай мені, старцеві, молитву свою і благословення задля Бога, який нікого не цурався».

Коли це Зосима зі сльозами говорив, були близько один від одного, біжучи до місця, де наче потік сухий виднівся. Коли ж наблизилися до того місця, те, що втікало, перейшло на інший бік. Зосима ж стомився і до нього бігти не зміг, став по цьому боці потоку та додав до сліз сльози і до зойку зойк, що більше, ніж зблизька, ридання було чути. Тоді те бігуче тіло голос такий випустило: «Авво Зосимо, пробач мені, Господа ради, бо не можу, вернувшись, явитися перед тобою: я-бо жінка нага, як же бачиш, і сором тілесний непокритий маю. Але якщо хочеш мені, жінці грішній, молитву свою і благословення подати, кинь мені щось з одягу свого, щоб покрила я наготу свою і, вернувшись до тебе, молитву від тебе прийняла».

Тоді трепет і страх великий, жах же розуму охопив Зосиму, бо почув, що на ім'я його кличе та, яка його ніколи не бачила і про нього ніколи не чула. І сказав собі: «Якщо б не була вона ясновидицею, не назвала б мене на ім'я». І зробив швидко сказане: зняв з себе одяг старий і подертий, який носив, кинув їй і відвернувся лицем від неї. Вона ж, взявши, покрила частини тіла свого, які випадало більше від инших покрити, як же можна було, підперезалася і, обернувшись до Зосими, сказала: «Нащо тобі захотілося, авво Зосимо, грішну жінку бачити? Чи потребуєш щось від мене почути чи чогось навчитися, стільки труду не полінувавшись здолати?». Він же, на землю кинувшись, просив прийняти благословення від неї. Також і вона кинула себе, і лежали обоє на землі, один від одного благословення просячи, і нічого ж иншого від них не було чути, лише «благослови».

Через довгий час сказала жінка до Зосими: «Авво Зосимо, тобі годиться благословити і помолитися, бо ти пресвітерства саном вшанований і багато літ перед святим вівтарем стоїш, Божественних Таїнств дари Господеві приносиш».

Ці слова у більший страх Зосиму кинули, і затремтів старець, сльозами обливаючись і стогнучи, говорячи до неї перетрудженим і знемагаючим віддихом: «О мати духовна, ти до Бога наблизилася і більшою частиною умертвилася, виказує більше від інших Богом дане тобі обдарування, бо на ім'я мене кличеш і пресвітером назвала того, кого ж ніколи не бачила. Тому сама швидше благослови, Господа ради, і подай молитву потребуючому від своєї досконалости».

Піддалася вона наполяганням старцевим, сказала: «Благословен Бог, який хоче спасення для душ людських». Коли Зосима сказав «Амінь», встали обоє із землі. Вона ж мовила до старця: «Чому до мене, грішниці, прийшов, чоловіче Божий, чому захотів бачити жінку нагу, що жодної чесноти не має? Проте благодать Святого Духа наставила тебе, щоб одну послугу зробити тілу моєму в час потреби. Скажи мені, отче, як християни живуть нині: чи як царі, чи як святі Церкви?» Зосима ж відповів: «Молитвами вашими святими, мир міцний Бог дарував. Але прийми прохання недостойного старця і помолися, Господа ради, за цілий світ і за мене, грішного, щоб не було для мене безплідним це ходження в пустелі». Вона ж відповіла йому: «Тобі більше годиться, авво Зосимо, священичий чин маючи, за мене і за всіх молитися. На те бо й учинений ти. Проте через те, що послух робити маємо, те, що ти мені звелів, виконаю». Це мовивши, обернулася на схід і, звівши очі вгору та руки здійнявши, почала молитися тихо, і не чути було слів її. З них же Зосима нічого не розумів, і стояв [як же казав] трепетний, долі дивлячись і нічого не кажучи. Присягав же Богом свідком, кажучи, що коли затрималася вона на молитві, відірвав трохи очі від землі і побачив, що піднята вона десь на лікоть від землі і в повітрі стояла й молилася. Коли це бачив Зосима, страхом більшим охоплений, кинув себе на землю, сльозами обливаючись і нічого не говорячи, окрім: «Господи, помилуй». Лежав же на землі старець, бентежився думкою, гадаючи, що примара це і дух, що молитву вдає. Повернувшись, вона підняла старця і сказала: «Чому тебе, авво Зосимо, помисли про привиди бентежать, кажучи тобі, що дух я і молитву вдаю. Прошу тебе, отче блаженний, хай відомо тобі буде, що жінкою я є грішною, але хрещенням святим загороджена і не є примарним духом, а землею — прахом, і попелом, і зовсім тілом, що ніколи нічого духовного не помислило». Це сказавши, ознаменувала хресним знаменням чоло своє, й очі, й уста, і груди, кажучи так: «Бог, авво Зосимо, хай позбавить нас від лукавого і від ловитви його, бо велика боротьба його на нас». Це чувши і бачивши, старець впав перед ногами її, кажучи зі сльозами: «Заклинаю тебе іменем Господа нашого Ісуса Христа, істинного Бога, який народився від Діви, задля якого ти наготу цю носиш і задля якого плоть свою так умертвила, не приховуй від мене життя свого, але все розкажи мені, щоб велич Божу проявити. Розкажи мені все Бога ради, не задля похвали скажи, але щоб сповістити все про себе мені, грішному і недостойному. Вірю Богові моєму, для якого ти живеш, що задля цього наставлений я в пустелю цю, щоб твоє все явним Бог зробив. Нема сили нашої протистояти волі Божій щодо нас. Якщо б не було приємно Христові Богу нашому, щоб стало відомо про тебе і твоє подвизання, не явив би тебе мені і на таку путь не укріпив би мене, адже ніколи я не хотів чи не міг виходити з келії своєї». Коли це і більше сказав Зосима, піднявши його, вона сказала йому: «Соромлюся, отче, прости мені, сором сказати тобі про діла мої. Але тому що тіло моє відкрите бачив, відкрию тобі і діла мої, аби довідався ти, якого встиду і сорому сповнена душа моя. Не задля якоїсь похвали, як же ти сам сказав, дещо про себе розповім тобі, чим-бо маю похвалитися, якщо посудиною вибраною для диявола була. Але якщо почну повість про себе, втікатимеш від мене, як же хто втікає від змія, не терплячи чути вухами негідне, яке я, недостойна, зробила. Скажу, проте, не замовчавши нічого, але спершу прошу тебе, щоб не переставав ти молитися за мене, аби знайшла я милість у День Судний». Коли ж старець бажав довідатися про життя її і нестримно плакав, почала вона про себе розповідати так.

 «Я, отче, народжена в Єгипті. Коли мала дванадцять років і ще живими були мої батьки, відкинула їхню любов і пішла до Олександрії. Як дівство своє розтлила і нестримне та ненаситне почала чинити любодіяння — соромлюся навіть подумати, не лише багато говорити, проте найголовніше швидко скажу, щоб довідався ти про нестримність плоті моєї. Сімнадцять років і більше провела в блудодіянні, не задля дару чи винагороди якоїсь, бо від тих, що давали мені, не хотіла приймати: так собі подумала, що більше здобуду тих, які будуть до мене приходити задарма і сповнювати моє тілесне бажання. Не думай собі, що багатою була і не брала, — в убогості жила й багато разів голодна кужіль пряла, — розпалення ж мала ненаситне завжди в багні блудному валятися. Те бо і вважала життям, щоб завжди чинити безчестя єства.

Так живучи, побачила якось у час жнив людей, багато чоловіків, лівійців та єгиптян, які йшли до моря. Спитала ж тоді одного, що трапився мені: «Куди ідуть мужі ці з поспіхом?» Він же мені сказав: «До Єрусалиму задля Воздвиження чесного і животворного хреста, яке не через багато днів Церква буде святкувати». І сказала я до нього: «Чи візьмуть і мене, якщо піду з ними?». Він же сказав: «Якщо маєш заплату і їжу, ніхто тобі не боронить». Я ж сказала до нього: «Справді, брате, ні грошей не маю, ані їжі, але піду і я, і увійду в один корабель з ними, і годувати мене мають: тіло-бо своє дам їм за плату». Задля того хотіла з ними іти, отче, прости мені, щоб мати більше коханців, готових до пристрасти моєї. Кажу тобі, отче Зосимо, не примушуй мене розповідати про сором мій, жахаюся-бо, знає Господь, що оскверню і саме повітря словами своїми».

Зосима ж, сльозами змочуючи землю, відповів їй: «Кажи задля Господа, о мати моя, кажи і не переставай про корисне мені розповідати». Вона до першого додала таке: «Той юнак, почувши нечистих моїх слів безсоромність, сміхом сповнився і пішов. Я ж, кинувши веретено, яке трапилося в той час носити, побігла до моря, де побачила тих, що йшли, і бачила деяких, що при морі стояли, числом близько десяти чоловіків чи більше, юних тілами, які виглядали придатними до похоті моєї. Були й инші, які раніше увійшли в корабель. І, за звичаєм своїм безсоромним, заскочила до них: «Візьміть, — казала, — і мене, куди самі вирушаєте. Не буду вам неприємною». Але й інші казала погані слова — зрушила всіх на сміх. Вони ж, безсоромність мою бачивши, взяли мене, ввели на корабель свій і почали плисти. А що відтоді було, як тобі розповім, о чоловіче Божий! Який язик вимовить чи слух прийме мої погані діла в дорозі і на кораблі, бо й тих, що не хотіли, я, окаянна, примушувала на гріх, нема-бо слова для нечистот, вимовних же і невимовних, яких я тоді була вчителькою. Повір мені, отче, жахаюся, як витримало море блуд мій. Як земля не розкрила уст своїх і живу мене в пекло не поглинула — скільки душ я сітями смертними зловила. Але думаю, що покаяння мого Бог шукав, не хотів смерти грішника, але чекав з довготерпінням навернення.

Так-бо і з таким старанням я увійшла в Єрусалим і дні перед святом там перебувала, подібне першому чинила, навіть гірше. Не досить було мені хлопців, які були зі мною на кораблі і в дорозі, але й інших багатьох городян і подорожніх на ту скверну збирала. Коли ж надішло свято святого Воздвиження Чесного Хреста, я, як і спочатку, обходила все, душі юних ловлячи. Бачила ж, як дуже рано всі спільно сходилися до церкви, йшла і я зі всіма. І прийшла з ними до притвору церковного. І коли надійшла година святого Воздвиження Чесного Хреста Господнього, я намагалася увійти в церкву з людьми, тиснулася, але мене відтиснули і відкинули. У тисняві з трудом великим і силою наблизилася до дверей церковних і я, окаянна. Коли ж на поріг дверей ступила, інші всі безборонно увійшли, а мені якась божественна сила боронила, не пускала увійти. І знову я спробувала, але відкинена була і одна в притворі відкинена стояла. Думала ж, що через жіночу неміч це трапилося, знову до інших, що заходили, приєдналася і намагалася увійти, але трудилася марно. І знову, коли нога моя грішна порогу торкнулася, церква всіх приймала, нікому не боронила, мене ж одну, окаянну, не приймала. Наче воїнів багато, на те влаштованих, щоб вхід до неї боронити, так мене раптова якась спиняла сила — і знову я опинялася в притворі. Так три і чотири рази постраждала, старалася — і нічого не досягала, знемогла і ні до кого, хто заходив, приєднатися не могла (було ж і тіло моє від сили тиску вельми стомлене). У соромі і відчаї далі відступила і стала в якомусь куті притвору церковного. І заледве тоді прийшла до тями, якою була причина, що не давала мені бачити животворного дерева Хреста Господнього. Торкнулося серця мого очима світло розуму Спасителевого, Заповідь Господня світла, яка просвітлює душевні очі, показуючи мені, що багно діл моїх не дає мені в церкву увійти. Почала тоді я плакати, і ридати, і в груди битися, зітхання з глибини серця виносячи.

Друга статія:

 Плачучи ж на місці, на якому стояла, побачила вгорі ікону Пресвятої Богородиці, що на стіні висіла, і сказала до неї, незмигно очима й умом вдивляючись: «О Діво, Владичице, що народила тілом Бога Слова! Знаю, справді знаю, що не є тобі достохвально ані приємно, щоб дивилася я, нечиста й осквернена блудниця, на чесну ікону твою Пречистої завжди Діви Марії, що маєш тіло і душу чисті й неосквернені. Справедливо було б, аби мене, блудницю, зненавиділа і гидувала мною твоя дівственна чистота. Але тому, що я чула, що задля того Бог став людиною, Його ж ти народила, щоб прикликати грішників до покаяння, поможи мені, аби не був загороджений для мене вхід до церкви, і не позбавляй мене бачити чесне дерево, на якому ж плоттю був прибитий Бог, народжений від Тебе, Він кров свою за моє визволення віддав. Звели, о Владичице, щоб і мені, недостойній, двері відчинилися до поклоніння божественному хрестові. І будь мені поручницею найдостовірнішою перед народженим від Тебе, що вже відтепер тіла свого не буду оскверняти ніякою нечистою наругою блуду, але коли дерево святе хресне Сина твого побачу, світу і всього у світі відречуся і зразу піду, куди ти сама, як поручниця мого спасення, наставиш мене». Це мовивши і наче якусь вістку прийнявши, вірою розпалена і надією на доброту Богородиці утверджена, зрушилася з того місця, на якому ж, стоячи, молилася, і пішла знову до тих, що в церкву входили, — приєдналася, і вже нікого не було, хто б від'єднував мене, і ніхто ж не боронив бути мені поблизу дверей, через які входили в церкву. Охопив мене страх і жах, і ціла тремтіла і тряслася.

Тоді, досягнувши дверей, які до того часу були для мене замкнені, без труду увійшла всередину церкви, у Святая Святих, і чесного й животворного хреста дерево бачити сподобилася, і бачила Таїнства Божі, і як Він готовий приймати тих, що каються. Впавши на землю, поклонилася чесному дереву хресному і цілувала його зі страхом, і вийшла, до Поручниці своєї прийти поспішаючи. Коли ж була на тому місці, де було Поручниці моєї рукописання — ікона її свята — на коліна схилившись перед Приснодівою Богородицею, такі промовила слова: "Ти, о присноблаженна Діво, Владичице Богородице, своє на мені показуючи преблаге людинолюбство, недостойної моєї не цураєшся молитви. Бачила я славу, яку справді недостойна я, блудна, була бачити. Слава Богові, який приймає заради тебе покаяння грішних. Що ж маю більше грішне помислити чи сказати? Час вже, Владичице, виконати за дорученням твоїм, як я обіцяла. Нині, куди хочеш, настав мене, нині будь мені подальшого спасення учителькою, наставлячи на путь покаяння". Це кажучи, чула голос, який здалека промовляв: "Якщо Йордан перейдеш, добрий спокій віднайдеш". Я ж, голос той почувши і, що для мене він, повіривши, зі сльозами возвала, на ікону Богородиці дивлячись: "Владичице, Владичице Богородице, не покидай мене". І, це возвавши, вийшла з притвору церковного і швидко пішла.

Коли я йшла, бачив мене хтось і дав мені три монети, мовивши: "Візьми це, о мати". Я ж, взявши, купила за них три хліби. Спитала ж продавця хліба: "Яка дорога до Йордану?" Довідавшись, що ворота градські з того боку, вийшла, ідучи і плачучи. Питала дороги в зустрічних, день той в дорозі провела, була ж третя година дня, коли чесний святий хрест Христовий бачити сподобилася. І сонце вже до заходу хилилося, коли я досягнула церкви святого Йоана Хрестителя, що була поблизу Йордану. У ній же поклонившись, зійшла на Йордан зразу і, тою святою водою руки й лице вмивши, пішла знову до церкви, причастилася в ній пречистих і животворних Христових таїнств. І після цього одної з хлібин половину з'ївши і води йорданської напившись, на землі вночі спочила. Наступного дня зранку, знайшовши там човен, перепливла на той бік Йордану і знову помолилася до наставниці своєї Богородиці, аби вказала мені, де її самої воля. Прийшла-бо я в пустелю цю і відтоді аж донині віддалялася, втікаючи, і тут оселилася, покладаючись на Бога, який рятує від знемагання душі і бурі тих, що навертаються до Нього".

Зосима ж сказав до неї: "Скільки років, пані моя, відколи в цій оселилася пустелі?" Вона ж відповіла: "Сорок сім, наскільки я розумію, відколи пішла зі святого града". Сказав же Зосима: "І що знаходиш на їжу, пані моя?" Вона ж сказала: "Пів третьої хлібини я принесла, перейшовши Йордан, вона, помалу висохнувши, закам'яніла, її ж, потрохи кілька років ївши, закінчила". Сказав же Зосима: "Як же ти без перешкод перебула такий відтинок часу, за який ніяка ворожа переміна не збентежила тебе?" Відповіла вона: "Про речі, які ти спитав, авво Зосимо, боюся говорити. Якщо-бо згадаю біди, які перетерпіла, і помисли люті, які бентежили мене, боюся, щоб знову ними не бути охопленою". Сказав до неї Зосима: "Нічого не залишай, о пані моя, все розкажи мені, раз-бо про це спитав тебе, щоб все детально відкрила ти мені". Вона ж сказала до нього: "Повір мені, авво Зосимо, сімнадцять літ закінчила в пустелі цій, як зі звірами лютими — зі своїми безумними похотями — боролася. Коли-бо їжу куштувати починала, хотіла м'яса і риби, які мала в Єгипті. Хотіла ж і пиття вина, бажаного мені, багато-бо вина випила, у світі будучи, тут же води зовсім не мала, люто спрагою була палена і страшно терпіла. Бували ж у мене і бажання блудних пісень, які вельми бентежили і примушували мене співати пісні бісівські, які вміла. Зразу ж плакала і в груди билася, згадувала обітниці, які зробила, відходячи в пустелю цю, була ж думкою перед іконою Пречистої Богородиці, Поручниці моєї, і перед нею плакала, просячи відігнати від мене помисли, що так окаянну мою душу бентежили. Коли довго плакала і в груди ревно билася, тоді світло бачила, яке мене звідусіль осявало, і тиша, яка з шторму виймала мене, наставала.

Думки ж знову на блуд поривали мене, як тобі розповім, авво, прости. Вогонь-бо всередині серця мого пристрасного розгорявся і всю звідусіль опалював мене і до бажання змішання примушував. Коли ж така думка приходила до мене, кидала я себе на землю і сльозами поливала, думаючи, що сама переді мною стоїть Поручниця моя, що переступ мій судить і муки за переступ грізно показує. І не вставала від повалення свого на землю вночі і вдень, допоки солодке те світло не осявало мене і помисли, які бентежили мене, не були відігнані. Очі ж свої до Поручниці своєї зводила, ненастанно просячи допомоги для себе, що бідує в пустельній безодні, бо й справді Помічницею її мала і до покаяння Поспішницею.

І коли так закінчила сімнадцять літ, незліченні біди витерпівши, відтоді аж до сьогодні Помічниця моя Богородиця у всьому і на все наставляє мене".

Сказав же Зосима до неї: "Чи не потребувала ти більше їжі чи одягу?"

 Вона ж відповідала: "Коли хліби ті закінчилися за сімнадцять років, харчувалася зіллям, яке знаходила в пустелі цій, одяг же мала, в якому Йордан перейшла, той зі старости зотлів. І велику від холоду і спеки нужду перетерпіла, спека мене опалювала і холод обморожував і тряс, що ж і багато разів, впавши на землю, наче бездушна, зовсім нерухома лежала, багатьма різними бідами і спокусами безмірними поборювана. Відтоді і до сьогодні сила Божа багатообразна грішну мою душу і тіло смиренне берегла. І подумаю тільки, від яких бід вибавив мене Господь! Їжу невичерпну здобувала — надію спасення мого, годуюся-бо і покриваюся словом Божим, що містить все. Бо не хлібом єдиним живе людина. І скільки тих, що не мали покрову, камінням огорнулися, скільки з них скинуло гріховне вбрання".

Чув же Зосима, що і слова з Писання згадує, від Мойсея ж і пророків, і з книг Псалмів, сказав до неї: "Чи ти псалмів же й інших книг, о пані, училася?"

Вона ж, почувши те, усміхнулася, і сказала до нього: "Повір, чоловіче, не бачила іншого чоловіка, відколи Йордан перейшла, хіба твоє лице нині, і навіть звіра — нікого живого не бачила. Книг же ніколи не вчилася ані когось читаючого чи співаючого не чула, але Слово Боже живе і дієво вчить розум людський. Ось вже кінець повісті про мене. Нині-бо заклинаю тебе втіленням Слова Божого молитися за мене, блудницю". Коли вона це промовила і слово закінчила, кинувся старець поклонитися і зі сльозами закричав: "Благословенний Бог, що творить велике і страшне, славне ж і дивне невимовне, якому числа нема. Благословенний Бог, який показав мені, що дарує тим, які бояться Його. Справді не покидаєш тих, що шукають Тебе, Господи!" Вона ж, взявши старця, не дала йому зовсім поклонитися їй і сказала до нього: "Це все, що чув ти, отче, заклинаю тебе Ісусом Христом, Богом Спасителем нашим, щоб нікому не казав, допоки Бог із землі не візьме мене. Нині ж із миром йди і знову наступного року побачиш мене, Божою, що нас береже, благодаттю. Зроби ж, Господа ради, те, що тобі нині, кажу, просячи: в піст наступного року не переходь Йордану, як ви звикли робити в монастирі".

Дивувався ж Зосима, що і чин монастирський їй відомий. І нічого іншого не сказав, окрім: "Слава Богові, що дає велике тим, які люблять Його". Вона ж сказала йому: "Залишайся, як же кажу тобі, авво, в монастирі, бо навіть якщо схочеш вийти, не буде тобі можливо. У святий же Великий четвер, у вечір Тайної Христової вечері, візьми із животворного Тіла і Крови Христа, Бога нашого, в посудину святу, достойну такої тайни. Принеси ж і почекай мене на тому боці Йордану, що поблизу поселення світського, аби, прийшовши, причастилася я животворних дарів. Відколи-бо причастилася їх у церкві Предтечі, перед тим як Йордан перейти, аж донині святині тої не отримувала. Нині ж усім серцем її бажаю і прошу тебе, щоб не зневажив ти мого прохання, але принеси мені животворне те Божественне Таїнство в той самий час, коли Господь своїх учнів Вечері божественної причасниками зробив. Йоанові ж, ігумену монастиря, в якому живеш, скажи: "Пильнуй себе і стадо своє, дещо-бо там чиниться таке, яке потребує виправлення". Проте не нині треба те сказати йому, але коли Господь звелить тобі".

Це мовивши і молитви за себе від старця випросивши, у внутрішню пустелю відійшла. Зосима ж поклонився до землі, цілував місце, де стояли стопи ніг її, віддаючи славу Богові, і повернувся, хвалячи і славлячи Христа, Бога нашого. Перейшовши ж ту пустелю, досягнув монастиря. У той-таки день повертатися звикли брати, що в ньому жили.

І в той рік приховав усе, нікому не сміючи оповісти, що бачив, у собі ж Бога молив, аби показав йому знову бажане лице. Сумував же і тужив, думаючи про довгий плин року, хотівши за один день рік той мати, якщо було б це можливим.

 Коли ж наблизився святого Великого посту перший тиждень, зразу, за звичаєм і чином монастирським, помолившись, інші всі брати, співаючи, вийшли в пустелю. Зосима ж, недугою розпалений, змушений був затриматися в монастирі. Згадав же він преподобну, яка казала, що, хоч хотітиме, не зможе з обителі тої вийти. Але не через багато днів з недуги підвівшись, перебував у монастирі. Коли ж повернулися брати і зближався вечір Тайної Христової вечері, вчинив Зосима те, що йому заповіли: поклав у малу чашу з пречистого Тіла і Крови Христа, Бога нашого, поклав же у кошик і смокв трохи сушених, і фініків, і трохи сочива, намоченого у воді, і пішов у вечір дуже пізній та сів на березі Йордану, чекаючи преподобної. Свята затримувалася, Зосима не дрімав, але неухильно дивився в пустелю, чекаючи, щоб побачити усім серцем бажане. Говорив же собі старець, сидячи: "Чи недостойність моя не дає їй прийти, чи, прийшовши і не заставши мене, повернулася?"

Так думаючи, зітхнув і заплакав і, очі на небо звівши, Бога молив, кажучи: "Не покидай мене, Владико. Нехай знову побачу лице те, яке Ти мене бачити сподобив. Хай не піду без нічого, несучи гріхи свої на викриття своє".

Так зі сльозами помолився, на іншу думку прийшов, кажучи собі: "Що буде, коли прийде, а човна нема? Як Йордан перейде і до мене прийде, недостойного? Горе моїй недостойності! Горе мені, хто мені таке добро втратити вчинив!"

Коли так думав старець, преподобна прийшла і на тому боці ріки стала, звідки йшла. Зосима ж встав, радіючи, і веселячись, і славлячи Бога, але ще з помислом боровся, що не може вона перейти Йордан. І бачив її, що знаменням хресним Йордан знаменувала (цілу-бо ніч тоді місяць світив), і разом з тим знаменням зійшла свята на воду і, йдучи по поверхні води, до нього зближалася. Він же хотів поклонитися їй, але вона не дала йому: ще по воді йдучи, сказала: "Що робиш, авво? Ти — священик і Божественні несеш Таїнства!"

Він же послухав сказаного. Вона, зійшовши з води, сказала до старця: "Благослови, отче, благослови". Він же відповів з трепетом (жах його охопив через предивне видіння), сказав: "Воістину Бог правдивий, що обіцяв уподібнити собі тих, які себе за силою своєю очищують. Слава Тобі, Христе, Боже наш, що показав мені через рабу цю свою, на якій відстані стою я від міри досконалости".

Коли він це сказав, просила вона його промовити Символ святої Віри: "Вірую в єдиного Бога..." І молитву Господню: "Отче наш, Ти, що є на небесах..." Коли закінчилася молитва, причастилася свята пречистих і животворних Христових Таїнств і, за звичаєм, привітала старця. Тоді, до неба руки звівши, зітхнула, просльозилася і вигукнула: "Нині відпускаєш рабу свою, Владико, за словом своїм з миром, щоб бачили очі мої спасення Твоє". І сказала до старця: "Прости, авво Зосимо, ще ж і друге моє бажання виконай. Іди нині в монастир свій, Божим миром бережений. Наступного ж року прийди знову в той же потік, де ми вперше розмовляли, прийди-бо, прийди, Господа ради, і знову побачиш мене, якщо воля Господня".

Він же їй відповідав: "Хотів би, якщо можна, услід тобі ходити і бачити чесне лице твоє. Прошу ж тебе, зроби одне, що прошу в тебе я, старець: скуштуй трохи з їжі, яку я тут приніс". Це мовивши, показав їй, що мав принесене в кошику. Вона ж, кінчиками пальців сочива торкнувшись і три зерна взявши, у свої поклала уста й сказала: "Досить цієї благодаті духовної, яка береже єство душі нескверним". І знову сказала до старця: "Проси Господа за мене, отче мій, молися, згадуючи завжди моє окаянство".

Він же поклонився перед ногами її і просив, щоб помолилася до Бога за Церкву, за царів і за нього. Це ж випросивши в неї зі сльозами, дав їй піти, сам стогнучи і ридаючи: не смів-бо її довше тримати, але якщо б і хотів — нестримною була. Вона ж, знову Йордан знаменувавши, перейшла його по поверхні води, як же і раніше.

Старець повернувся, радістю і страхом великим одержимий, докоряючи собі і жаліючи, що імени преподобної не довідався, сподівався, проте, довідатися наступного року.

 Коли минув рік, пішов Зосима знову в пустелю, все виконавши за звичаєм, і спішив до того предивного видіння. Коли ж перейшов вздовж пустелю і досягнув певних знаків, що показували місце, яке шукав, озирався праворуч, і ліворуч, і всюди дивився очима, наче ловець якийсь досвідчений, аби десь на добрий натрапити улов. Коли ж нізвідки нічого, що б рухалося, не бачив, почав обливати себе сльозами і, звівши очі на небо, молився до Бога, кажучи: "Покажи мені, Господи, скарб свій некрадений, який в пустелі цій сховав. Покажи мені, молюся, у плоті ангела, йому ж дорівнятися недостойний цілий світ".

Так молячись, досягнув місця, яке потік знаменував, і, ставши на краю його, бачив з того боку, що на схід, преподобну, яка лежала мертва, руки, як же годилося, зігнені й обличчя на схід повернене мала. Прибіг до неї, ноги блаженної сльозами своїми умивав, ніякої-бо іншої частини тіла не посмів торкнутися. Плакав же довго і псалми, відповідні до часу тої потреби, промовив, сотворив молитву поховання і сказав собі: "Чи маю поховати преподобної тіло, чи не буде це неприємно блаженній?"

І, таке в думці своїй говорячи, побачив при голові її напис на землі такий: "Поховай, авво Зосимо, на цьому місці смиренної Марії тіло. Віддай глину глині, молися до Господа за мене, що переставилася в місяць фармудій — по-єгипетськи, по-римськи квітень у перший день, у саму ніч Спасителевих Христових страстей, після причастя Божественної Тайної вечері».

Цей напис прочитавши, старець спершу подумав: "Хто написав?" Вона-бо, як же казала, не знала письма. Проте втішився вельми, ім'я преподобної довідавшись. Пізнав же, що коли преподобна Божественних Таїнств при Йордані причастилася, зразу на місці тому була, де тоді ж і переставилася. І туди, куди він долав шлях, двадцять днів трудячись, туди за одну годину Марія прийшла і зразу до Бога перейшла. Славлячи ж Бога і сльозами зрошуючи землю і тіло преподобної, старець сказав собі: "Час, о старче Зосимо, наказане тобі виконати. Але як зробиш окаянне копання, в руках нічого не маючи?"

І, це мовивши, бачив недалеко деревце мале, повалене в пустелі, яке взявши, почав ним копати. Земля ж була суха, ніяк не слухала старця, що трудився, копав, потом обливаючись, але нічого не міг досягти. Зітхнувши ж сильно з глибини духу, побачив лева великого, який перед тілом преподобної Марії стояв і ноги їй лизав. Його ж побачивши, затремтів, боячись звіра, більше ж, коли згадав слова блаженної, що ніколи звірів не бачила. Знаменувався ж хресним знаменням, повірив, що неушкодженим збереже його сила тої, що лежить. Лев же почав наближатися тихо до старця, лестячись рухами, наче цілуючи.

Зосима ж сказав до лева: "Тому що, о звіре, велика ця звеліла мені поховати її тіло, я ж старий і не можу викопати гробу ані не маю знаряддя, щоб викопати потрібне, і на такій відстані від обителі не можу швидко повернутися і принести його, викопай ти кігтями своїми, щоб я віддав землі тіло преподобної".

І зразу, слово це почувши, лев викопав передніми лапами яму, що достатньо було покрити поховання. Тоді знову старець, преподобної ноги сльозами омивши і багато просивши її за все помолитися, покрив землею тіло її, що наге було і нічого іншого не мало, окрім того одягу старого подертого, який раніше кинув Зосима, ним же Марія покрила тоді деякі свого тіла частини.

Тоді пішли обоє: лев у внутрішню пустелю, як ягня, тихо відлучився, Зосима ж до себе повернувся, благословляючи і хвалячи Христа, Бога нашого. І, прийшовши в монастир, усім монахам розповів про преподобну цю Марію, нічого не приховуючи, що бачив і чув від неї, аби всі, які чули, величі Божій дивувалися і зі страхом же, вірою і любов'ю творили пам'ять і шанували день переставлення преподобної цієї Марії. Йоан же, ігумен, знайшов деяких у монастирі, що потребували виправлення, за словами преподобної, і цих, допомогою Божою, виправив. Зосима, проживши богоугодно близько ста літ, закінчив в тому монастирі життя тимчасове і відійшов на вічне до Господа.

Бог же, предивні творячи чуда і великими винагороджуючи дарами тих, що з вірою до нього прибігають, хай віддасть винагороду тим, що знаходять користь від цієї повісті, читають її і чують і намагаються передати її написаною. І сподобить їх благої частки Марії цієї блаженної зі всіма, що богомисленням і трудами добровгодили Йому від віку. Віддаймо ж і ми славу Богові, Цареві вічному, щоб і нас сподобив милість знайти в День Судний у Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж належить всіляка слава, честь, і держава, і поклоніння з Отцем, і пресвятим, і животворним Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.