Вступ
Термін «Євхаристія» походить з грецького дієслова
«евхарістейн», що означає «дякувати» і є вживане агіографами в розповіді про
встановлення Христом цієї Тайни. В Св. Письмі говориться також про «ламання
хліба» (Діяння 2:42), «вечерю Господню» (1 Кор 11:20), «стіл Господній» (1 Кор
10:21).
Перший вислів («ламання хліба») вказує більше на елемент
ритуальний, а два інші роблять більш акцент на встановлення і також присутності
Христа у цій Тайні.
Термін «євхаристія» вживався в Церкві з перших століть.
Зустрічається часто у «Дідахе», чотири рази в листах св. Ігнатія
Антіохійського, пізніше знаходимо в Юстина, Іринея, Тертуліана. Також вислів «ламання
хліба» знаходимо в св. Ігнатія Антіохійського та «Дідахе».
Вживались і інші слова, щоб означити це таїнство: «просфора»,
що означала спочатку офіру вірних для бідних, а пізніше почала означати хліб і
вино в сенсі євхаристійної жертви. В літургійному лексиконі вживались терміни: «анафора»,
«агапе», «киріяке».
Ці терміни збереглися на означення різних аспектів
таїнств, а «Євхаристія» від IV ст. почалася вживати як загально вживаний
термін, щоб зазначити це таїнство Господньої жертви.
Встановлення
Євхаристії
Христос встановив Євхаристію на останній Вечері з апостолами
в ніч перед своєю смертю.[1]
Найпершу згадку про здійснення Євхаристії ми находимо в першому
посланні до Коринтян, яке було написане апостолом Павлом у 55 р., звичайно
швидше до євангельських описів Тайної Вечері.[2]
Встановлення Євхаристії відбулося на єврейському святі
Пасхи.
Пасха (термін походить з грецької транслітерації
арамейського „пасха” і гебрейського „песах”) була дуже важливим ритуалом для євреїв,
бо була пов’язана з елементом спасіння. Вона була торжеством, яке пригадувало вибраному
народові вихід з єгипетської неволі.[3]
Коли йдеться про генезу і історичний розвиток Пасхи то це
є аргументом важким, бо на протязі віків мала різні значення, аж поки не
прийшла до остаточного, яке було за часів Христа.
Свято Пасхи було оригінально результатом злиття двох
елементів різного походження які злились в одно. Одним елементом був нічний
обряд, пов’язаний із жертвуванням барана (песах), а іншим – обряд опрісноків
(массот).
Обряд з бараном мав місце весною і брав своє коріння в
старій традиції згідно якої, пастухи святкували початок нового року в місяці ніссан,
в ніч що попереджувала їхній відхід з стадами на літні пасовиська. Ритуал був
такий: були принесенні в жертву первонароджені стада, їхня кров вживалася
пастухами щоб оберегти свої стада від злих сил і запевнити плодючість, м’ясо їли
щоб скріпити родинні чи племінні зв’язки. Цей обряд змінив своє значення і був
приписаний на святкування єврейського визволення з єгипетської неволі. І ця
назва свята «Песах», що перше означало танець чи священні стрибки з нагоди
святкувань, почало означати, що Ягве «стрибав геть» від єврейських хат,
захороняючи їх від знищення (тобто минав їх) кров якою були позначенні двері та
намети, почало означати що Ягве залишив ізраїльтян коли побив єгиптян, прісний
хліб почав пригадувати бідність під час неволі, гіркі зела (трави)
символізувати гіркоту рабства і на кінець мотив чому святкували весною був
тому, що вихід був на початку весни, а їли вночі, бо вихід був ніччю.[4]
Щодо обряду «массот» то його святкували весною і не було
якоїсь сталої дати, святкувалося цілий тиждень.
Два вище згадані обряди що святкувалися весною змінили своє
оригінальне значення після виходу злилися разом і дали початок одному святові
на честь визволення ізраїльтян з неволі. В постекзильному періоді термін
„песах” і „массот” вживалися на означення одного і того самого свята аж до Нового
Завіту.[5]
Щодо форми святкування Пасхи то розрізняють три типи які
відповідають певним історичним періодам.
1) у перших століттях
святкування мало явно сімейний характер тобто святкувалося у колі родини;[6]
2) з приходом централізації
культу святкування Пасхи перенесено в Єрусалимський Храм, тобто свято загубило
суто родинний характер і стало національним святом всього народу;
3) у період постекзильний
доходить до синтезу між двома формами святкувань. Ягня жертвувалося в Храмі де
священики збирали кров і жертвували на вівтарі, а м’ясо споживали родиною біля
Єрусалимського муру. В пізньому юдаїзмі на зміну родині прийшли маленькі
спільноти (по 10 чоловік) які збиралися, щоб з’їсти пасхальне ягня. Ця остання
форма зберігалася за часів Ісуса.
Ритуал хабури і Тайна Вечеря
Внутрішня структура пасхальної вечері була звершенням
законної юдейської хабури тобто
празничного бенкету, маючого релігійний і разом із тим, домашній
характер.
Послідовність такої хабури зводиться до споживання 5-х
чаш вина, змішаного з водою.
Порядок молитв, обрядів і споживання був приблизно такий:
1. Після того,
як всі зайняли свої місця, наливалася перша чаша (кожний мав свою власну) і
голова сім’ї провадив молитву Киддуш,
а потім робив благодарення над вином і благодарення празника. Пили чашу, вмивали руки і діставали від голови
сім’ї гіркі трави замочені в приправу (із горіхів, мигдалю і солодких овочів).
Після цього підносився посуд з розламаними опрісноками і говорилося: «Це
хліб страждань, який споживали наші отці в землі єгипетській».
2. Потім
наповнювалася друга чаша, і молодший із сім’ї задавав традиційне питання: «Чим
ця ніч відрізняється від інших ночей?»[7].
Голова сім’ї розказував історію рабства і виходу із Єгипту. Після чого піднімав
чашу з словами: "Ми повинні благодарити, хвалити, славословити...(Господа)".
Потім співали першу частину Галлел
(псалми 112-113), пили другу чашу, вмивали руки і діставали від голови сім’ї
опрісноки, гіркі трави, замочені в приправу, і пасхального агнця.
3. Потім наливалася 3 чаша, співали
другу частину Галлел (псалми 115-118)
і пили 3 чашу.
4. Потім наливалася 4 чаша і її
випивали.
5. Потім наливалася 5 чаша із
співом Псальма 135.
Отож, Тайна Вечеря була здійсненням законної юдейської хабури
(святкового бенкету), яка мала релігійний і, воднораз, домашній характер.
Євангелист Лука, розказуючи про Тайну Вечерю (Лк. 22:14-20)
дійсно згадує дві чаші:
17. "І, взяв чашу і благословив,
сказав: прийміть її і розділіть між собою...
19. І взяв хліб і благодарив, переломив
і подав їм, говорячи: це Тіло Моє, що за вас віддається, це чиніть на спомин
про мене.
20. Так само і по вечері чашу,
говорячи: оця чаша - новий завіт в Моїй Крові, що за вас проливається."
Перша чаша – чаша старозавітна, а друга – чаша
Євхаристійна. Отож, Христос дав Євхаристійну чашу після Вечері, що підтверджує й
ап. Павло в 1 Кор. 11:25: "Так само і чашу взяв Він після вечері і сказав: Ця чаша – новий
завіт у Моїй Крові; це творіть... на спомин про Мене".
Апостольське
богослужіння
Причастя
Раннє апостольське богослужіння було точним наслідуванням
Тайної Вечері. Навіть називалося воно "ламанням хліба" чи "агапою"
(буквально "вечерею любові"). І таким чином, сама Євхаристія
була частиною спільної трапези. Під час агапи звершували благословення і
переломлення євхаристійного хліба, а потім пускали по колу чашу з євхаристійним
вином. Обрядова обстановка і літургійний чин, звичайно, були відсутніми. Не
було навіть престолу (жертовника) і учасники возлежали навколо столу.
Вся агапа проходила таким чином, що віруючі діставали хліб із рук предстоятеля
прямо в свої руки, а потім по черзі відпивали із чаші.
Проповідь
Через відсутність обрядів основне місце в богослужінню
займала проповідь. Апостолу Якову навіть приходилося боротися із словесними
проповідниками.[8]
Один із епізодів книги Діянь теж згадує літургійну проповідь апостола Павла у
Троаді, під час якої заснув юнак.[9] У
єрусалимській Церкві навіть були спеціальні сидіння, ймовірно, саме для
слухання проповіді.[10]
Читання
Власне від ап. Павла йде традиція читання в Церкві
апостольських послань (до цього, очевидно, читали тільки пророцтва). Павло вже
у першому своєму посланні до Солунян (51 р.) просить: "Заклинаю вас
Господом прочитати це послання всім святим братам" (1 Сол. 5:27).
Подібне прохання теж є у посланні до Колосян: "Коли це послання
прочитано буде у вас..." (Кол. 4:16).
Гімнографія
Апостол Павло підкреслює, що в його Церквах уже
розвивається гімнографія: «Слово Христове
нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумлюйте одні
одних, співаючи Богові з подякою від свого серця псалми, гімни та духовні
пісні» (Кол. 3:16); «Проказуйте між
собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях
ваших Господа» (Еф. 5:19).
Псалми співались за юдейським звичаєм. Господь і апостоли
після Тайної Вечері, «відспівавши (ймовірно,
йдеться саме про псалми Галлел), вийшли
вони на Оливну гору» (Мт. 25:30). Павло пише Коринтянам: «Коли ви
сходитеся, у кожного із вас є псалом…» (1 Кор. 14:26).
Своєму учню Тимотею, поставленному на чолі Ефеської Церкви,
Павло пише: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви,
благання, подяки за всіх людей…» (1 Тим. 2:1). Можливо, це і є «славослов’я»
у ширшому значенні. Немає сумніву, що вже апостоли читали молитву "Отче
наш". А оскільки ранньохристиянські письменники під словами "хліб
наш насушний" розуміли Хліб Євхаристійний, то можна стверджувати, що
молитва Господня читалася під час хлібопереломлення. Інші "молитви"
були, очевидно, спонтанними, бо сказано, що вони родилися "в серцях...
Господу". Юдеї читали свої молитви трохи нарозспів – очевидно, цей
звичай перейшов і до апостольських общин.
Однак найцікавіше, що крім псалмів і молитов Павло
говорить про "духовні пісні" тобто вже власне про гімни
Новозавітньої Церкви. І дуже важливо, що ми знаємо ці гімни першохристиянських
общин, бо вони увійшли у Новий Завіт. Так, євангелист Лука, учень Павла,
поміщає на початку свого Євангелія «Пісню Богородиці»[11]
і «Пісню Захарії»[12].
Апостольська гімнографія зустрічається теж і в Апокаліпсисі, зокрема йдеться
про «Пісню Мойсея і пісню Агнця»[13].
Глосолалія
Цей духовний дар який був дарований в день П’ятидесятниці
і зустрічався тільки в богослужбових зібраннях. Власне в тій площині його і варто
розглядати. Ап. Павло володів цим даром, але застерігав від зловживання ним (див.
1 Кор. 14 гл.).
Перші слухачі апостолів сприймали глосолалію. Але
глосолалія вироджувалася, ставала незрозумілою для слухачів і потребувала
особливого дару в толкуванні (див. 1 Кор. 13 гл.).
Як осмислити всі ці факти? Літургіст професор Михайло Скабалланович
дає свою теорію: «Глосолалія
була спонтанною спробою створити вселенську богослужбову мову... Це мета-мова першохристиянства,
яка перевищувала мови окремих народів і, можливо, була синтетичною мовою, а не
тільки свідченням екстатичного збудження і молитовним даром» («Толковый Типикон»,
т. I, Київ 1910, сс. 36-39).
Сліди цієї мета-мови залишилися й у сучасному
літургійному житті. Такими є, наприклад, виголоси:
Премудрість! – (грецьке «Софія»)
вказує на особливу важливість моменту.
Мараната! – (сирійське «Мар» – Господь + «ана» – наш
+ «та» – прийди).
Амінь! – (єврейське «Нехай буде»).
Алилуя! – (єврейське «Хваліть Господа»), яке по
закінченні земної історії стане небесною піснею вічності (див. Апок. 19 гл.).
На думку деяких дослідників, і грецьке, і слов’янське
богослужіння зберегли елементи глосолалії. Ними є у греків розспівки-теріреми,
а у слов’ян – невиразні слова-приспіви (приміром, приспів 103 псалма на вечірні
у Краківському Часослові: «Слава Тобі, Господи, анене наана неанене нааа інане,
що сотворив усе»).
Орієнтовне
чинопослідування апостольської Літургії кінця I ст.
1. Спів псалмів, а можливо й гімнів.
2. Читання Святого Письма (старозавітніх писань та
апостольських послань).
3. Поучення (чи проповідь) пресвітерів.
3а. Висловлювання пророків і їх тлумачення.
4. Молитви за себе і за всіх у світі.
5. Благодарення Богові і ламання хліба.
6. Роздавання Святих Дарів під обома видами.
1-й, 3а і
4-й пункти могли блукати практично по всій Літургії, але назагал апостольська
Євхаристія звершувалась за таким чином.
Висновки
1.
Наша Літургія походить від ритуальної трапези старозавітної Пасхи.
Власне в час цієї священної Вечері і для повного
здійснення закладеної в ній суті, Ісус Христос звершив Свою Жертву – приношення
Свого Тіла і Крові на поживу вірним.
2.
Літургія – сімейна трапеза народу Божого.
Прийти на Літургію – значить сісти за загальну Трапезу
всієї християнської сім’ї на чолі з Ісусом Христом, щоби разом спожити Його
Небесний Хліб.
Християнин, який причащається
Тіла і Крови Христових, стає єдинокровним Христу, «вростає в Христа», починає жити
Богочоловічим життям.[14]
3.
Літургія – святковий бенкет у Царстві Божому.
Сімейна трапеза – Літургія – представляє собою празничний
бенкет. Вона є радісним зібранням близьких і люблячих один одного людей
(громади).
В Літургії завжди стається зустріч всього народу
Божого. Тому, що там де Христос, там все Його Тіло, вся Церква, всі християни, не тільки живі, але й
померлі.
4.
Наша Літургія – продовження апостольської.
В реальності є тільки одна позачасова Літургія, яка в
часі є наче незліченною кількістю окремих служб, чи, радше, окремих проривів
крізь час до своєї позачасової суті (пор. хронос і кайрос). Це є продовженням
апостольського служіння.
Все в нашій Літургії продовжує нагадувати трапезу: для
неї необхідно стіл (тобто престіл), скатертину (облачення престолу), посуд для
їжі (дискос), а також чашу для пиття (потир). Також потрібен начальник-розпорядник
бенкету (єпископ чи священик, який замінює апостола).
Цей бенкет радісний, бо відкриває нам сутність нашого
існування. Звідси маємо радісний і урочистий спів (апостольське «Алилуя!»),
золоті облачення священників, радісний передзвін дзвонів тощо.
Літургія Візантійської традиції
Київська Церква при
хрещенні Русі прийняла богослужбову традицію Церкви Константинополя, а з нею і
Літургії, що звершувались там. Зараз у нашій Церкві звершуються Літургії св.
Василія Великого і св. Йоана Золотоустого (Передосвячена Літургія є неповною,
бо не має жертвопринесення). Обидві мають спільну структуру візантійської
Літургії, відрізняючись лише молитвами анафори (та деякими іншими) авторства
згаданих святителів. Цікаво, що у Візантії колись Літургія св. Василія
служилась частіше, аніж Літургія св. Йоана (зараз - навпаки).
Раніше поширена теорія
походження сучасної Літургії як поступового скорочення апостольського
богослужіння (тобто: була Літургія св. апостола Якова; згодом її скоротив св. Василій
Великий; згодом і його Літургію скоротив св. Йоан Золотоустий) є неправильною:
апостоли служили кожен раз по-іншому, не маючи якихось усталених молитов. Кожна
із ранніх апостольських Церков мала свої євхаристійні молитви, прийняті від
свого апостола-засновника, які могли бути зовсім відмінними від молитов
сусідньої Церкви. Отже, анафор як таких є багато і вони можуть бути зовсім
різні, однак їх покладено у рамки структур Літургій великих обрядових груп:
візантійської, латинської тощо.
Структура ранньої візантійської Літургії
1.
Вхід
єпископа та служителів до храму, привітання «Мир всім».
2.
Сидіння
на горньому місці.
3.
Служба
читань: старозавітнє читання, прокімен, Апостол, Євангеліє.
4.
Проповідь
(з амвону посеред храму).
5.
Молитва
і відпуст оглашенних.
6.
Молитва
і відпуст каянників.
7.
Єктенія
і молитва вірних (за всіх і за все).
8.
Принесення
Дарів на престол.
9.
Поцілунок
миру.
10.
Анафора.
11.
Молитва
«Отче наш».
12.
Молитва
головоприклонна.
13.
«Святеє
святим».
14.
Причастя.
Згодом до цієї простої
схеми будуть додані багато інших елементів, які поступово входитимуть до
Літургії протягом століть.
Структура сучасної візантійської Літургії
1.
Приготування
євхаристійних Дарів.
2.
Мирна
єктенія.
3.
Три
антифони.
4.
Малий
вхід (процесія з Євангелієм).
5.
Тропарі.
6.
Трисвяте.
7.
Сходження
на горнє місце.
8.
Служба
читань: прокімен, Апостол, алилуя, Євангеліє.
9.
Проповідь
(може бути в інших місцях: перед Причастям, по заамвонній молитві).
10.
Сугуба
єктенія.
11.
Єктенія,
молитва і відпуст оглашенних.
12.
Дві
молитви вірних.
13.
Херувимська
пісня (їх є кілька варіантів: «Ми, херувимів тайно являючи…» - найвживаніша, «Вечері
Твоєї тайної…» - у Великий четвер, «Нехай мовчить усяка плоть…» - у Велику
суботу, «Нині сили небесні з нами…» - на
ЛПД).
14.
Великий
вхід (процесія з приготованими Дарами).
15.
Прохальна
єктенія та молитва за Дари.
16.
Поцілунок
миру – зараз лише між духовенством; Символ віри.
17.
Анафора
(вживаються дві – св. Йоана Золотоустого і св. Василія Великого).
18.
Прохальна
єктенія та молитва за достойне Причастя.
19.
Молитва
«Отче наш».
20.
Молитва
головоприклонна.
21.
«Святеє
святим».
22.
Причастя.
23.
Єктенія
та благодарна молитва.
24.
«В
мирі вийдім».
25.
Заамвонна
молитва.
26.
Відпуст.
[1]
«Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи:
Беріть, їжте: це моє тіло. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи:
Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту, яка за багатьох проливається
на відпущення гріхів» (Мт. 26: 26-28).
«І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і
дав їм, кажучи: Беріть, це моє тіло. Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і
пили з неї всі. Та й сказав їм: Це моя кров Завіту, що проливається за
багатьох» (Мр. 14:22-24).
«І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: Це
- моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин. Так само чашу по
вечері, кажучи: Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається»
(Лк. 22:19-20).
[2]
«Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої
був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: Це моє тіло, воно
за вас дається. Це робіть на мій спомин. Так само й чашу по вечері, кажучи: Ця
чаша - Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій
спомин. Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню,
аж доки він не прийде. Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню
недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, отже, кожний випробує
себе самого і тоді їсть цей хліб і п'є цю чашу. Бо той, хто їсть і п'є, не
розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п'є» (1 Кор. 11:23-29).
[3]
«І стане вам цей день на спомин, і ви святкуватимете його як свято Господнє; як
установу вічну для всіх ваших родів святкуватимете його» (Вих. 12:14).
[4]
«Ніччю чування була та ніч для Господа, щоб вивести їх із землі Єгипетської.
Тому ніч це Господня, щоб чували в ній на честь Господа сини Ізраїля з роду в
рід» (Вих. 12:41).
[5]
„Два дні по тому мала бути Пасха („песах”) й Опрісноки („массот”)” (Мк, 14:1).
„А першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху...” (Мк:
14,12).
„Наближалося свято Опрісноків, що зветься Пасха” (Лк:
22,1).
[7]
Пор.: «Якби ж часом ваші діти вас спитали: Що це за обряд у вас? То ви
відповісте: Це жертва пасхальна в честь Господа, що пройшов мимо хат синів
Ізраїля в Єгипті, як побивав єгиптян, щадивши хати наші» (Вих. 12:26-27).
[8] «Нехай,
мої брати, між вами не буде багато тих, які хочуть учителями стати, знаючи, що
більший засуд приймемо…» (Як. 3:1).
[9] «А
першого дня тижня, як ми зібралися,
щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з
ними і затягнув бесіду до півночі.
Було ж у горниці, де ми зібралися, світичів досить. Один юнак, Євтих на
ім'я, сів на вікні, і коли Павло говорив
задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із
третього поверху, і його підняли мертвим. Павло зійшов додолу, припав до нього,
обнявши, і мовив: Не тривожтесь, бо його душа в ньому. Потім зійшов на гору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду,
аж до світанку, і лиш тоді пустився у дорогу. А хлопця привели живого і
втішились безмірно» (Ді. 20:7-12).
[10]
«…Ви глянете на того, що носить пишні шати, і скажете йому: Ти сідай тут
вигідно, а вбогому скажете: Ти стань отам або сідай на моїм підніжку…» (Як.
2:3).
[11] «Величає
душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо він зглянувся на покору
слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди. Велике бо вчинив мені
Всемогутній, і святе його ім'я. Милосердя його з роду в рід на тих, які
страхаються його. Він виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах
їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних; наситив
благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками. Він пригорнув
Ізраїля, слугу свого, згадавши своє милосердя, як обіцяв був батькам нашим – Авраамові
і його потомству повіки» (Лк. 1:46-55).
[12] «Благословен
Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій, і що підняв нам
спасенну потугу в домі Давида, слуги свого; як то він сповістив був устами
святих своїх від віку пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх
тих, що нас ненавидять, що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на
святий союз свій; клятву, якою він був поклявся Авраамові, нашому батькові, що
дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно у святості та
справедливості, перед ним увесь вік наш. А ти, дитино, пророком Вишнього
назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу, дати
його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки сердечній
милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, щоб освітити
тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу
миру» (Лк. 1:68-79).
[13] «Великі
і чудесні діла твої, Господи, Боже Вседержителю; праведні й істинні шляхи твої,
царю святих. Хто не побоїться тебе, Господи, і не прославить імени твого? Бо ти
єдиний - святий; усі народи прийдуть і поклоняться перед тобою, бо
усправедливлення твої відкрились» (Апок. 15:3-4).
[14]
«Живу вже не я, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20).
Немає коментарів:
Дописати коментар