Паломництво Йоана і Софронія до старця Ніла

Розповідь про паломництво палестинських ченців Йоана (Мосха, автора «Лугу духовного»[1]) і Софронія (майбутнього патріарха Єрусалимського) до авви Ніла Синайського[2] зацікавила науковців-літургістів після її публікації кардиналом Жаном-Батістом Пітрою (1812-1889) за уривком одного з рукописних патериків Ватиканської бібліотеки[3]. Втім, ця розповідь була відома ще задовго до Пітри, оскільки міститься у 29 слові «Пандектів» сирійського ченця Никона Чорногорця[4]. Критичне видання розповіді за матеріалами Пітри і Никона підготувала італійська дослідниця-візантолог Авґуста Лонґо[5]. Аналіз богослужіння, описаного в паломництві, проводив цілий ряд дослідників[6].

Паломництво відбулось на початку VII ст.[7] Напередодні неділі Йоан і Софроній вирушили до авви Ніла, який перебував на вершині Синайської горі разом з двома учнями. Позаяк вони прийшли вечірнього часу, то одразу потрапили на вечірню, яку почав старець. Після вечірні він запропонував трапезу, після якої почався канон (себто утреня). По її завершенні Йоан закинув старцеві Нілу, що він не дотримується загального богослужбового уставу, оскільки не співає на богослужіннях ні тропарів (розуміється теж і стихир), ні антифонів. Авва заперечив йому, що не нехтує переданням церковним, але не вживає цих піснеспівів, оскільки ні він, ні його учні не мають церковного сану, а для виконання тропарів та антифонів потрібно читців, співців, іподияконів та пресвітерів; таким чином він шанує ієрархію, яка єдина може ці речі співати. До того ж, ченцям не личить спів тропарів, бо вони назагал мовчать і оплакують свої гріхи.

Структура богослужіння авви Ніла відповідає загальній схемі палестинського монашого всенічного бдіння (ἡ ἀγρυπνία – неспання): вечірня, благословення хлібів і їх споживання та утреня[8]. Вечірню, отже, авва Ніла Синайський молився так:

1.      Слава Отцю та інше[9].

2.      Блажен (муж)[10].

3.      Господи, візвав[11].

4.      Світло тихе.

5.      Сподоби, Господи.

6.      Нині відпускаєш та інше[12].

Після цього відбулась трапеза, по які почався канон або правило (утреня):

1.      Шестипсалміє[13].

2.      Отче наш.

3.      Перша статія – 50 псалмів[14].

4.      Отче наш; Господи, помилуй 50[15].

5.      Читання соборного послання ап. Якова (сидячи).

6.      Друга статія – 50 псалмів.

7.      (Отче наш; Господи, помилуй 50.)

8.      Читання соборного послання ап. Петра (сидячи).

9.      Третя статія – 50 псалмів (до кінця).

10.  Отче наш; Господи, помилуй 50.

11.  Читання соборного послання ап. Йоана (сидячи).

12.  Біблійні пісні; на третій і шостій – Отче наш; Господи, помилуй.[16]

13.  Хвалитні[17].

14.  Слава во вишніх Богу (славослов’я).

15.  Символ віри.

16.  Отче наш; Господи, помилуй 300.

17.  Відпуст (Ніл: «Сину і Слове Божий, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас, і допоможи, і спаси душі наші»; всі: «Амінь»).

Зауваги Йоана (деякі з них були висловлені відкрито, деякі – просто зазначені в розповіді щодо відсутніх частин) стосувались тих елементів богослужіння, що співались за тогочасною загальною практикою («чином Католицької і Апостольської Церкви»), які, однак, не вживав авва Ніл:

1.      Тропарі на Господи, візвав[18].

2.      Тропар на Світло тихе[19].

3.      Тропар на Сподоби, Господи[20].

4.      Бог Господь[21].

5.      Сідальні воскресні на стихологіях псалмів[22].

6.      Межипісні на третій і шостій піснях[23].

7.      Тропарі на біблійних піснях (і межипісні на пісні трьох отроків)[24].

8.      Тропарі на хвалитних[25].

9.      Всяке дихання на Євангелії[26].

10.  Тропар Воскресіння Спасове, що його хвалимо на славослов’ї[27].

Як висновує Скабалланович, за паломництвом Йоана і Софронія до авви Ніла Синайського можна судити одразу про три різновиди тогочасного богослужіння: синайське самітниче, палестинське монастирське і катедрально-парафіяльне. Перший різновид описаний доволі детально. Другий можна розпізнати за тим, про які його частини як «пропущені» аввою Нілом говорять Йоан і Софроній. Втім, найбільш цінною є розповідь про катедрально-парафіяльне богослужіння, яке вимальовується у дискусії між старцем та його гостями, оскільки інших свідчень про нього з цієї епохи не збереглось. Отож, насамперед це богослужіння полягало у співі псалмів, антифонів (себто прокіменів, Алилуя, Бог Господь та іншого), тропарів (стихир), сідальних тощо; очевидно, що весь цей співочий матеріал співали мистецькими і складними наспівами. Зачинателями співу виступають церковно- і священнослужителі: читці, співці, іподиякони та священики, причому по-буднях починали співати нижчі чини, а в неділі і свята – вищі. Віряни, присутні на богослужіннях, співали вслід співцям, приспівуючи відомі стихи. Скабалланович вбачає у всьому цьому ознаки «пісенного послідування» (ᾀσματικὴ ἀκολουθία), детальні чини якого збереглись від ІХ століття[28].

---

[1] PG 87/3 2851–3116.

[2] Його слід відрізняти від іншого Ніла Синайського, автора аскетичних творів, що жив у V столітті, хоча деякі науковці припускають їхню тотожність.

[3] Pitra I.B. Iuris ecclesiastici graecorum historia et monumenta. Roma 1864. T. 1. 220-221.

[4] Жив у Сирії в ХІ ст. «Пандекти» - це антологія виписок із постанов Соборів, творів отців Церкви та деяких інших джерел, укладена для ченців. Найдавніші грецькі рукописи «Пандектів» відносяться до того ж ХІ ст.; перші слов’янські переклади з’явилися у ХІІІ-ХІV ст.ст. Дещо більше про цей твір: Буланин Д. «Пандекты» и «Тактикон» Никона Черногорца // Словарь книжников и книжности Древней Руси / Под ред. Д. Лихачева. Ленинград 1987. Вып. 1. 292-294.

[5] Longo A. Il testo integrale della “Narrazione degli Abati Giovanni e Sofronio” attaverso le “Ἑρμηνεῖαι” di Nicone // Rivista di Studi Bizantini e Neoellenici 12-13 (1965-1966) 223-267.

[6] Я користувався такими працями: Скабалланович М. Толковый Типикон. Москва 2004. 294-297; Taft R. The Liturgy of the Hours in East and West: The Origins of Divine Office and its Meaning for Today. Collegevill 1986. 198-200, 224, 274-275; Успенский Н. Православная вечерня: Историко-литургический очерк. Чин всенощного бдения (ἡ ἀγρυπνία) на Православном Востоке и в Русской Церкви. Москва 2004. 143-154; Лурье В. «Повествование отцов Иоанна и Софрония» (BHG 1438w) как литургический источник // Византийский временник 54 (1993) 62-74. Остання подає досить детальний розгляд богослужіння паломництва з огляду на критичне дослідження Лонґо та різноманітні розвідки інших літургістів.

[7] Тафт датує цю подію кінцем VI – початком VII століття. Taft. 198. Скабалланович подає навіть приблизну дату: 606 рік. Скабалланович. 294. Детальніше про проблеми з датуванням див. Лурье. 62-63.

[8] Успенский. 143-144.

[9] Згідно з найдавнішим збереженим Часословом за чином лаври св. Сави Sin. gr. 863 (IX ст.), що його дослідив Матеос (Mateos J. Un horologion inédit de Saint-Sabas: Le Codex sinaitique grec 863 (IXe siècle) // Mélanges E. Tisserant (Studi e testi, 233), Vol. 3. Vatican 1964. 47-77), кожне богослужіння починалось зі Слава, і нині; Отче наш; Прийдіте, поклонімся. Див. про це: Успенский. 148. Цікаво, що розповідь не згадує про 103 псалом, який був у палестинському чині вечірні; Лур’є припускає, що кажучи «та інше», оповідач мав на увазі теж і цей псалом. Лурье. 65.

[10] Як припускає Успенський, перша катизма (яка починається Псалмом Блажен муж) була вступом до всього добового богослужбового правила, тому могла читатись як перед вечірнім, так і перед ранішнім богослужінням – залежно від того, звідки чернець числив початок добового кола. Успенский. 149.

[11] Згідно Часослова св. Сави, на вечірні читались 20 псалмів, поділених на три «слави». Останню «славу» складали Псалми 140, 141, 129 і 116 – як і у сучасному чині вечірні. Успенський припускає, що під терміном Господи, візвав у розповіді маються на увазі саме ці псалми. Успенский. 149-150.

[12] Часослов св. Сави подає по Нині відпускаєш також Трисвяте, Символ віри і Отче наш. Успенский. 149.

[13] Тафт припускає, що шестипсалміє складалось із Псалмів 3, 37, 62, 87, 102 і 142, себто було таким самим, що й тепер. Taft. 199. Втім, Лонґо вважає вельми сумнівним саму можливість існування шестипсалмія у VII ст. Longo. 233.

[14] Як вказує Успенський, авва Ніл читав псалми «понадуставно» (ἀνετῶς), щоб заповнити час всенічного, оскільки не допускав співу на своєму богослужінні. Успенский. 150. Слухання псалмів стоячи – давня палестинська практика. Longo. 233.

[15] Лур’є проводить паралелі між закінченням статій авви Ніла (Отче наш+Господи, помилуй+Апостол) та богослужбовим Псалтирем – структура якого є саваїтською, – де закінчення катизм мають схожу схему (Трисвяте по Отче наш+тропарі+Господи, помилуй+молитва). Лурье. 68.

[16] Літургісти вважають, що йдеться саме про дев’ять біблійних пісень – «зародок» пізнішого канону. Taft. 199; Лурье. 68.

[17] Під хвалитними Тафт розуміє Псалми 148-150, як є і в сучасному богослужінні. Taft. 199.

[18] Лур’є припускає, що присутність тропарів на Господи, візвав (себто стихир) – вказівка на пізніше походження розповіді, приблизно Х ст., оскільки саме тоді вони з’являються у монашому богослужінні. Лурье. 65.

[19] Літургісти вбачають у тропарях на Світло тихе прокімен або алилуарій. Див. наприклад: Скабалланович. 296; Лурье. 65; Успенский. 150.

[20] Загально тут розуміються стихири на стиховні. Скабалланович. 296. Лур’є з наявності цих стихир робить висновок, подібний до стихир на Господи, візвав – цей елемент розповіді вказує на Х століття. Лурье. 66.

[21] Згідно розповіді, Бог Господь заспівували пресвітери. Як зазначає Скабалланович, воно було елементом святкового богослужіння; в будень замість нього співалось Алилуя. Скабалланович. 296.

[22] Лур’є вважає, що сідальні читались після Отче наш і перед Господи, помилуй. Лурье. 68.

[23] Про які межипісні йде мова – невідомо. Лур’є проводить аналогію між ними і сідальним по третій та кондаком-ікосом по шостій піснях у сучасному каноні. Лурье. 68. Скабалланович теж схиляється до думки, що йдеться про якийсь різновид сідальних. Скабалланович. 296.

[24] Під «межипіснями на пісні трьох отроків» Лур’є розуміє ранню стадію канону-однопіснеця; їхнім залишком можуть бути приспіви Благословім Отця та І нині, що співаються й на сучасному каноні. Лурье. 68-70.

[25] Про них Лур’є говорить як про дуже давній гімнографічний елемент, що походить, ймовірно, ще з V ст. Лурье. 70.

[26] Багато літургістів помилково вважали, що тут йдеться не про Євангеліє, але про пісню Богородиці Величає душа моя Господа. Євангеліє читалось після хвалитних (приспівом до яких був стих Всяке дихання), перед словослов’ям. Про це детальніше: Лурье. 70-71.

[27] Цей тропар зараз невідомий. Лурье. 71.

[28] Див. Скабалланович. 296-297.