Молитовний "фанатизм"

Мій допис на форумі християнського порталу Кіріос

* * *

Наші вірні часто розум тратять, захоплюючись різними (не завжди здоровими) побожними практиками, які творять дисонанс із молитовною практикою Київської Церкви, що є дочкою Візантійської Церкви. Це головно стосується різних молитов, узятих від Церкви Латинської, і то не завше основних, але, здебільшого, "периферійних" і в їхній "матірній" (себто Римо-Католицькій) Церкві подекуди відмерлих.
Головна причина їхньої "популярності", мабуть, обітниці, дані у різних приватних об'явленнях. Інколи виходить нездорова тенденція: "молюсь, щоб сповнилось обіцяне" - якийсь різновид "духовного рекету" над Богом. Такий підхід до молитви є в корені неправильним.

Кілька прикладів:
1. "Перша п'ятниця". Є люди, що зі шкіри лізуть, щоб причаститись у цей день, "бо є обітниця", а в "першу" (чи будь-яку іншу) неділю або свято їх не завжди побачиш у черзі до Причастя. Причина цього - нерозуміння суті Євхаристії та власної участі в ній: Причастя є дещо більше, ніж "прийняти солодкого Ісусика"...
2. Дев'ятниця. Абсолютно латинська практика, яка грунтується на літургійному році Римо-Католицької Церкви, де більші свята мають (або мали) дев'ятиденне передсвяття. Натомість наш літургійний рік має неоднакове число перед- і посвять відносно різних празників (а деякі не мають цього циклу взагалі). Якщо виникає особливе бажання помолитись за щось, то вже краще Псалтир, акафісти чи канони читати. А так - більшість читає ці дев'ятниці "бо обітниця".
3. Вервиці. Практика багаторазового повторення коротких молитов дуже добра і старовинна: бере початок від перших монахів-пустельників, які таким чином окреслювали свої щоденні молитовні правила. З тих пір до нас дібрались і у нашій традиції присутні різні вервиці, як-от Ісусова молитва, Богородичне правило, короткі заклики до святих тощо. Однак, з огляду богослов'я та літургії нашої Церкви, "дикістю" здаються деякі суперпобожні латинські "ружанці", в яких, приміром, "жертвуємо Небесному Отцеві тіло і кров, душу і Божество" Його Сина.

Як вже сказано було, молитви на всяку потребу в нашій Церкві існують, і їх є дуже велике число: насамперед поминання на Літургії, потім різні молебні, читання Псалтиря чи Євангелія, акафістів тощо. Біда в тому, що до жодної з них не прив'язані "обітниці", тобто відсутня спроба "шантажу". Це, можливо, й відштовхує людей від них.
А попри приватні набоженства у нас дуууже серйозно кульгає молитва Церкви - Часослов, тобто вечірня, утреня та інші богослужби добового кола. По деяких наших парафіях їх не служать взагалі, а там, де служать, на них, буває, приходять кілька бабців, і то не для того, щоб активно взяти участь у богослужінні, але щоб отримати "богослужбовий фон" для дрімання чи мовлення вервиць...
Сумно, що ми біжимо не туди...