Чин копія, або Поколоті і зцілені

Сьогодні багато хто чув про те, що подекуди в монастирях або на парафіях практикується досить оригінальний спосіб лікування: так званий «чин копія». Священик читає молитви, а потім поколює копієм певні ділянки тіла. Що ж це за чин і чи має він підстави в церковній традиції?

Почнемо з того, що таке копіє. Копіє – елемент богослужбового посуду, гостро заточений двосічний ніж з трикутним лезом. Велике копіє використовують під час приготування дарів перед Літургією для вирізання Агнця – кубічної частинки з великої богослужбової просфори, яка на Літургії освячується і перетворюється в Тіло Христове. Копія меншого розміру використовують для виймання частиць із просфор у пам’ять Божої Матері, святих угодників, а також при поминанні живих і усопших. Все це відбувається під час проскомидії – підготовчої частини до Божественної Літургії.

Крім своєї безпосередньої функції – служити знаряддям для вирізання частиць із просфор – копіє асоціативно пов’язується з копієм римського воїна-сотника, який, відповідно до розповіді євангелиста Йоана, пробив підребер’я розп’ятого на хресті Ісуса Христа.

У другій частині Требника – книги, де друкуються різноманітні богослужбові чини треб на різні випадки – можна знайти «Послідування, коли священик творить хрест на розпал недуги зі святим копієм». Звершується ця служба таким чином. Під час проскомидії, тобто перед початком Божественної Літургії, священик, співаючи три тропарі (невеликі піснеспіви), присвячені розп’яттю Ісуса Христа, хрестовидно занурює копіє у воду, а після Літургії помазує нею недужих.

У «Настільній книзі священнослужителя»[1] є роз’яснення з приводу цього чину. Ось воно: «У деяких місцевостях, на прохання недужих або їх родичів, священики звершують це послідування як молитву про визволення від хвороби. Згідно пояснення «Нової Скрижалі», обряд освячення води св. копієм практикували східні християни. Вони, «покладаючи всю надію для збереження здоров’я на лікування духовні, творять знамення хреста св. копієм над водою…» («Нов. Скриж.», СПб. 1870, с. 562). У випадку, якби хто звернувся до священика з проханням звершити цей обряд, треба здійснити його тим св. копієм, яке вживається на проскомидії для виймання св. Агнця, і над ще не освяченою водою. Хворі п’ють після священнодійства воду і помазуються нею, з вірою в її цілющу благодатну силу. У Москві занурюють у воду цвях, яким було прибите до хреста пречисте тіло Господа Ісуса Христа, і опісля роздають віруючим цю воду як освячену («Церк. В-к», 1900, № 14. «Кер. для сіл. Паст.», 1885, № 42)»[2].

З цього пояснення видно, що чин освячення води за допомогою копія практикували не скрізь. Це – один з різновидів освячення через дотик. І зараз у практиці Православної Церкви є два типи освячення:

1) через молитву закликання Святого Духа і благословення – так освячуються Тіло і Кров Христові на Божественній Літургії і вода при звершенні чину Великого водосвяття (у день навечір’я Богоявлення і на саме свято Хрещення Господнього, а також щоразу при здійсненні Таїнства Хрещення);

2) через дотик до святині – так освячується Чаша з вином під час Літургії Передосвячених Дарів, а також вода під час чину малого водосвяття (відбувається 1/14 серпня – в день Походження (винесення) чесних древ Хреста Господнього, а також щоразу, коли служиться «водосвятний молебень»). Якщо велике освячення води – це освячення насамперед і переважно через саму молитву, то в малому водосвятті ключову роль відіграє занурюваний у воду предмет – хрест як образ Хреста Христового. У давнину існували доволі «екзотичні», як на сучасний погляд, способи освячення води: через занурення в неї цвяха від Хреста Христового, як ми читали вище у цитаті з «Настільної книги», а також через обмивання мощів святих. Відомо, що у XVII столітті цей чин здійснювали у Велику П’ятницю перед Великоднем у московському Кремлі.

Відносно ж поколювання копієм деяких ділянок тіла, за допомогою чого деякі священики «лікують» людей, то православна християнська традиція не знала і не знає такого чину. Із сайту на сайт кочує вислів про те, що буцім у «Послідуванні... на розпал недуги зі святим копієм», священику належить копієм хрестовидно осіняти хвору людини. Але, як щойно ми розглянули, це не відповідає дійсності: хрестовидно занурюють копіє у воду, а цією водою потім помазують людину. Але богослужбові книги не знають, щоб копієм хрестовидно осіняли самого хворого[3].

Жоден нормальний розсудливий священик не знає такого способу «лікування». Воно не описане в богослужбових книгах, цьому не вчать у духовних семінаріях та академіях. Подібні «чини» – низькопробна самодіяльність, «православне шаманство», розраховане на людей, далеких від церковної традиції, яким потрібен швидкий «результат» без тривалої роботи над собою і внутрішнього зростання та переміни.

Звісно, у деяких випадках воно допомагає завдяки ефекту плацебо, і такі випадки ще більше зміцнюють віру людей у ​​такого «цілителя». Людина вірить, що це їй допоможе, і воно їй допомагає. «Пацієнтові повідомляють, що даний препарат має певний вплив на організм, і, незважаючи на неефективність препарату, очікувана дія проявляється тією чи іншою мірою», – повідомляє Вікіпедія. Ефект від багатьох сучасних лікарських препаратів містить і «плацебо-складову». Так що і у випадку поколювання копієм ефект може «спрацювати», але до віри в Христа це стосується досить опосередковано.

протоієрей Андрій Дудченко

переклад Івана Дутки

---

[1] Мається на увазі видання «Настільна книга священика: Вирішення складних питань із пастирської практики» (Київ 1903), яке є відмінним від відомої восьмитомної «Настільної книги священнослужителя». – прим. перекладача.
[2] «Наст. книга», Київ 1903, с. 135. – прим. перекладача.
[3] Слід зауважити, що подібна практика згадується у восьмитомній «Настільній книзі священнослужителя» («Наст. книга», т. 4. Москва 1983, с. 92). – прим. перекладача.