Мій коментар на ФБ у відповідь на статтю "Чому глава УГКЦ вигадав «московську традицію» святкування Хрещення Русі 28 липня?"
* * *
Отож:
1) розділ "Чи існувала історична традиція святкування
Хрещення Русі-України?" являє собою нічим не обгрунтоване прив'язання
події Хрещення Русі до пам'яті освячення Києво-Софійського собору; святкування
освячення храмів є звичною практикою літургійного календаря Церков
візантійської традиції, натомість прецендентів спомину масових хрещень
спостерегти не вдається;
2) щодо масового хрещення перед великими святами, про яке
йде мова у розділі "Чи існувала саме Київська старожитня православна традиція
святкування хрещення Русі-України 1/14 серпня?", вперше чую (гадаю, не
тільки я) про таку практику, пов'язану зі святом Успення Богородиці - знову ж
таки, її слід віддати багатій фантазії автора; також тільки нею (фантазією)
можна пояснити твердження о. Сергія щодо міфічної білоруської василіянської
практики "прилучення до унії" 14 серпня, яку перейняли галичани; до
слова, варто згадати, що українські православні служебники у той же день (1/14
серпня) мають спомин Хрещення Руси-України; про "Російський
хронограф" мову не веду, оскільки наразі не ознайомлений із цією
пам'яткою, тому не можу критично оцінити особисті (наскільки розумію, бо
посилань немає) твердження автора щодо нього;
3) у розділі "Пам’ять Київського князя Володимира як
історична дата святкування Хрещення Русі-України" о. Сергій твердить про
злиття титулу святого Володимира-Хрестителя із святкуванням події Хрещення Русі
як про традицію власне Київської митрополії. Втім, незаперечний факт, що таке
поєднання сталось саме у згаданому 1888 році під час всеросійських святкувань,
про це написано ряд досліджень, навіть дисертації існують; отож маємо ще один
"перл" багатої фантазії автора;
4) розділ "Чому українські уніати (греко-католики)
уникають святкування Хрещення Русі-України саме 15/28 липня" підносить
питання вшанування св. Володимира в УГКЦ. Отож, Замойський синод перелічує не
"повний список свят", як твердить о. Сергій, а тільки свята, які
обов'язкові для святкування простим народом - загальні і місцевошановані. До
останніх належить якраз свято св. Бориса і Гліба, яке шанували у Литві. Автор
зумисне робить підміну понять. Для того, щоб дослідити питання шанування святих
в УГКЦ варто розглядати ті книги, де власне він був вміщений літургійний
календар: мінеї, служебники, часослови тощо, а не обмежуватись тільки згадками
про окремих святих в синодальних постановах - інакше можна твердити, що інші
свята, не згадані Замойським синодом, в УГКЦ не існували. А щодо поминання св.
Володимира (та ряду інших слов'янських) на проскомидії, варто зауважити, що
воно навіть в православних служебниках є досить пізньою вставкою, тому говорити
про нього як про критерій вшанування того чи іншого святого є абсурдом. В
сучасному календарі УГКЦ св. Володимир має знак великого святого зі всенічним.
Також висновок о. Сергія щодо "екуменічних проблем", пов'язаних зі
святкуванням Хрещення Русі в УГКЦ варто віддати домислам автора.
Підсумовуючи вищесказане, можу зауважити, що дана стаття
підтримує традицію "уніатоненависництва", яке вже звично пропагує
тандем Толстой-Нехамес, а також є наочним прикладом псевдонаукового
дослідження, здійсненого в тому ж традиційному руслі. Статті отця Сергія Нехамеса не витримують ніякої
наукової критики, оскільки автор пише їх тенденційно і вміщує у них загалом
свої фантазії на тему, однак не факти. Маючи "щастя" аналізувати вже
не один його "шедевр", я маю право зробити такий висновок. До слова,
діяльність цього автора оцінило навіть Львівське ставропігійне братство,
назвивши його "авантюристом, що істотно засмічує небагатий інформаційний
простір православної Галичини" (Зупинити кризу УАПЦ - наша християнська
суспільна місія // Успенська вежа 7(254), липень 2013, с. 2).
Немає коментарів:
Дописати коментар