"Я доброю борнею боровся, скінчив біг - віру зберіг..." (ІІ Тим. 4:7)
Якось зовсім неочікувано Церква Христова втратила Архиєрея... Спочив єпископ Миколай Сімкайло. Не скажу нічого досі невідомого про нього, бо владику я мало знав, але, все ж, хочу поділитись тим, що мені запало в душу. Не буду перелічувати незнане мені - скажу лише те, про що пізнав сам...
У моїй пам'яті випливають перші семінарійні враження від владики Миколая. Вперше його затямив як митрофорного протоієрея і настоятеля катедрального Спасо-Воскресенського собору Івано-Франківської єпархії. Згадую його колекцію ікон, які він збирав-рятував звідусіль. Подейкували, що навіть рятував їх із рук алкоголіків, які їх спродували, бо хотіли похмелитись. Зараз ті ікони прикрашають будівлі соборових палат. Там справді є на що подивитись... До слова, настоятель собору добре знав не тільки катедральне духовенство, але й жебраків та безпритульних, що просили біля храму - вони не були йому байдужими.
Я щиро дивувався, коли вперше почув франківське єпархіальне радіо "Дзвони" - "ого, таких би радейок побільше" :) Саме завдяки "отцю-мітрату Миколі" (як тоді його називали) воно отримало свою хвилю у радіопросторі. Велика це річ: благовістити Христа всіма засобами і повсюди. Настоятель добре розумів це.
Пам'ятаю його архиєрейську хіротонію. Мене там не було, але про ці урочистості наслухався багато від моїх друзів і знайомих, навіть образок мені дістався на спомин цієї події. Вже будучи єпископом Коломийським і Чернівецьким, владика Миколай вчинив справді чимало добра. Єпископ щиро і по-батьківськи любив семінаристів зі своєї єпархії та піклувався про них. Він знав усіх поіменно, всіма цікавився, навіть жартівливі прізвиська давав. Владика був добрим до них, але воднораз і вимогливим. Студенти у свою чергу віддавали Правлячому Архиєреєві взаємністю - "благодать за благодать".
Владика Миколай цікавився життям Церкви і світу, можна сказати, "тримав руку на пульсі" найсвіжіших подій: щодня приділяв час тому, щоб дізнаватись останні вістки, зокрема й через Інтернет.
Згадую його почуття гумору: щоразу, коли єпископ служив у соборі чи гостив у семінарії ми, семінаристи, чекали на якийсь "прикол" від нього. І часто таки було на що чекати: гумор владики Миколи був щирий, дотепний і ненав'язливий. Він міг запросто розповідати на проповіді з нагоди ювілею свого друга, єпископа Володимира Війтишина (зараз - митрополит Івано-Франківський) бувальщини з підпілля, як владика (тоді ще отець) Володимир на вантажівці буряки возив... Ми цінували цю сторону характеру єпископа Миколая і розуміли з цього його любов до людини. Зрештою, ну хто ж як не владика Миколай міг подарувати нам з нагоди Євро-2012 ікону, яку потім охрестять "Богородицею Пенальті" :)
Єпископ зміг нарешті довершити розпочате ще покійним владикою Павлом Василиком будівництво грандіозного і розкішного катедрального Спасо-Преображенського собору в Коломиї. Із задоволенням я оглядав урочисте освячення цього храму на відео, і мені здавалось, що Патріарший собор у Києві дечим таки програє цій величавій коломийській святині...
Не стало Архиєрея... Опустіла коломийська кафедра... Не буде вже чутно його могутнього голосу під час урочистих архиєрейських богослужінь... Немає вже між живими іще одного вірного свідка Христового, що не відрікся Господа в часи підпілля нашої Церкви, але був світичем для знедолених і гнаних вірних...
Вічная тобі пам'ять, Архиєрею! Нехай милостивий Владика, якому ти служив на землі, удостоїть тебе вінця у Своєму Царстві!
* * *
Простіть мені, коли щось написав не так, і виправте з любов'ю знайдені хиби :)
Немає коментарів:
Дописати коментар