Ікони Пресвятої Богородиці
Образ Богородиці у
східнохристиянському мистецтві займає особливе місце. Існує дуже багато різних
типів богородичних ікон і всі вони – христологічні, оскільки через народження
Христа Марія стає Богородицею, Богоматір’ю.
Богородична догматика
основана на тайні Боговоплочення і через образ Богородиці розкривається глибина
стосунків Бога з людиною. Марія дає життя Богові у Його людській природі, стає
Матір’ю Бога, Богородицею, творіння вміщує Творця. Таємниця Богородиці в цьому
і полягає, що через Дівство і Материнство, вона є новим творінням. Її почитання
пов’язане саме з цим. З богородичної догматики розвивається іконографія,
всередині якої можна виділити кілька основних напрямків про які мова йтиме
далі.
Головними джерелами богородичної
іконографії є Святе Письмо, Передання (в тому числі й апокрифи), твори святих
Отців, гімнографія, житія святих.
Найраніші зображення
Богородиці відомі з римських катакомб. Перші ікони Богородиці у властивому
значенні цього слова з’являються після Ефеського собору (431 р.), на якому було
потверджено титул «Богородиця» та утверджено атрибути іконографії. В епоху
полеміки з іконоборцями образу Богородиці надавали особливого значення – її
образ виражав догму Воплочення, служив вказівкою на можливість зображення
Христа. Тому саме в цей період детально розробляється Богородична символіка.
Існують кілька типів
ікон Богородиці. Тип – це не копія, а ряд подібних зображень. Поділ на іконографічні
типи є умовним і кожний розкриває одну з граней образу Богоматері. Кожний з
типів представляє один з аспектів служіння Богородиці, її ролі в історії
спасіння. Щодо назв того чи іншого типу, то вони пов’язуються або з якоюсь
місцевістю, храмом, або представляють ту чи іншу рису Богородиці.
Отож, один із можливих
типологічних поділів богородичних ікон такий:
I.
Богословські зображення:
1)
Ті,
що виражають ідею заступництва перед Богом: Оранта (Молільниця); Велика Панагія
(Знамення); Параклесис (Прохання)…
2)
Ті,
що виражають ідею єдності Бога з людиною: Єлеуса (Милуюча); Глікофілуса
(Солодке Цілування); Пелагонітіса (Забавляння Младенця); Галактотрофуса (Млекопитательниця,
Годувальниця)…
3)
Ті,
що виражають ідею духовного проводу і допомоги: Одигітрія (Провідниця), Нікопея
(Переможна)…
II.
Гімнографічні зображення:
1)
Неопалима
Купина.
2)
Живоносне
Джерело.
3)
Гора
Нерукосічна.
4)
Тобою
радується всяка твар.
5)
Невпиваюча
Чаша.
6)
Примноження
ума.
7)
…
III.
Портретні зображення:
1)
Умиління.
2)
Вогневидна.
3)
Семистрільна
(Пом’якшення злих сердець).
4)
Скорботна
(Страдальна Мати).
5)
Вознесена.
6)
…
Далі розглянемо одну з
ікон Богородиці – Одигітрію (Провідницю).
Одигітрія (Провідниця)
Один із найбільш поширених
типів богородичних ікон. У назві «Одигітрія» (Провідниця, властиво
Путеводителька) закладена концепція богородичних ікон в цілому: Богородиця, яка
веде нас до Христа. Життя християнина являє собою шлях із пітьми до чудесного
Божий світла, від гріха – до спасіння, від смерті – до життя. І на цьому
нелегкому шляху у нас є помічниця – Пресвята Богородиця. Вона стала мостом для
приходу в світ Спасителя і тепер є мостом для переходу людей до Нього[1]. Божа
Матір вказує нам шлях до Того, Хто Сам є шляхом до Отця[2].
Найраніші зображення відомі
вже з V ст., хоча сама назва з’являється у IX столітті. Немає точних свідчень щодо
походження образу. За Переданням, перша ікона Одигітрії була написана св. євангелистом
Лукою, який послав її Теофілові разом зі своїм Євангелієм. Згодом, згідно із
свідченнями Теодора Лектора, ікона була привезена зі Святої землі імператрицею
Євдокією, дружиною Теодосія ІІ для її сестри Пульхерії в середині V ст. і поміщена у Влахернському храмі
(за іншими джерелами – в храмі монастиря Одігон, звідки, за однією версією, і
походить назва). Дослідники сперечаються щодо місцезнаходження ікони: одні
говорять про монастир, інші – про церкву, ще інші пов’язують її з чудотворним
джерелом.
Згідно з розповідями,
Богородиця з’явилася двом сліпим чоловікам з Константинополя і провела їх до
місцини Мангана (згідно деяких досліджень – це місцезнаходження монастиря Одигітрії),
попросивши їх збудувати церкву на цьому місці. Вона повернула їм зір, а
чоловіки, в свою чергу, дотримали обіцянки і побудували церкву. Тут почало бити
чудодійне джерело. З цього часу розпочинаються численні прощі до цього місця.
Як і Спас
Нерукотворний, Одигітрія теж була військовим образом, провідницею у військовій
дорозі. Ікона Одигітрії відігравала важливу роль в історії Візантійської
імперії: захищала місто, забезпечувала перемогу імператорському військові, її
обносили навколо мурів міста у час облоги чи повстання. Однак її слід губиться
у ХV ст.
Основні
елементи ікони:
1.
Постаті. Богомати
найчастіше зображена фронтально, інколи зі схиленою до Сина головою. Господь
зображений як Спас Емануїл, із сувоєм (чи книгою) у руках – символ
спасительного вчення Євангелія. Хоча Марія й тримає на руці (правій чи лівій –
немає значення) свого Сина, однак обидві постаті віддалені між собою: людина
благоговіє перед Богом; якщо цієї дистанції немає, то з’являється фамільярність
і неправдиве відношення. Цікаво, що Господь дивиться на Матір, але Богородиця
на дивиться Нього, але на вірних: вона вже бачила Бога і запрошує нас до
боговидіння; також вона уважна до наших молитов, а Син уважний до благання
Матері. Богородиця рукою вказує на Христа: вона спрямовує нашу увагу від себе
до Нього (смирення), закликає нас творити Його волю[3], запрошує
нас до молитви і сама підносить до Сина руку, висловлюючи Йому наші прохання.
Правиця Христа у благословенні звернена до Богородиці, до її руки: її молитва є
вислухана і через неї ми приймаємо Боже благословення. Христос хоч і зображений
на іконі як Дитина на руках Матері, однак має риси дорослої людини – це символ Його
одвічної природи як Слова Божого.
2.
Одяг.
Богоматір зображена у традиційних шатах: мафорії, туніці та хустці-очіпкові. Нижня
туніка звичайно синя – символ людськості і воднораз небесного дівицтва
Богоматері[4].
Мафорій вишневий, а інколи й синій (фіолетовий) – вказівка на богоматеринство і
царське достоїнство Марії. У візантійській іконі мафорій майже повністю
покриває тіло. Мафорій скромний, але оздоблений каймою по краях (символ слави
Божої Матері) і часто шитий золотом[5];
це означає повну відданість Богові. Мафорій прикрашений трьома зірками (у формі
хрестів чи трилисників): на чолі та обох раменах. Вони свідчать про
приснодівство Марії: до різдва, у різдві і після різдва. В трьох зірках теж
вбачають образ Святої Тройці, тому часто одну з них заступає постать Дитяти –
вказівка на воплочення Бога Слова. Також зірки означають досконалу чистоту
Богоматері на дусі, душі і тілі. Мафорій накладено на хустку-очіпок, тому він має
кулясту форму; жінки того часу завжди повинні були покривати голову, бо відсутність
волосся вказує на ціломудріє). Часто одяг Богородиці заливає золоте світло
(асист) – це потоки благодаті Святого Духа, які виливаються на неї у моменті
зачаття Сина Божого. Младенець Христос зображений у світлих ризах: вони
підкреслюють Його небесне походження. Звичайно це біла туніка (часто з
нашивками-клавіями) та золотиста чи багряна риза, що вказує на Його божественну
і царську гідність.
Невеликі іконографічні
відмінності в деталях ікони Одигітрії пов’язані з подробицями історії
походження кожного конкретного образу (приміром, третя рука біля ікони
«Троєручиця» додана св. Йоаном Дамаскином після чудесного зцілення його
відрубаної лівиці; кровоточива рана на щоці «Іверської» з’явилась у часи
іконоборства, коли цей образ іконоборці пробили списом, а з нього витекла людська
кров) чи з підкресленням якогось особливого заступництва Богородиці за людський
рід (наприклад, на іконі Матері Божої «Страсна» зображують двох ангелів із
знаряддям страстей, що летять до Младенця, провіщаючи Його страждання за нас;
її ще називають «Другим Благовіщенням» і «Неустанною Поміччю»).
Також варто згадати,
що в церковному календарі візантійської традиції є багато днів возвеличення
Божої Матері, прославленої через ту чи іншу чудотворну ікону (наприклад, в УГКЦ
третя неділя травня присвячена святкуванню Унівської чудотворної ікони
Богородиці).
Молитви
перед іконами Богородиці:
Преславна Приснодіво
Богородице, прийми молитви наші і донеси їх Синові твоєму і Богові нашому, щоб
спас задля тебе душі наші.
Достойно є воістину
величати блаженною тебе, Богородицю, Присноблаженну і Пренепорочну, і Матір
Бога нашого. Чеснішу від Херувимів і незрівнянно Славнішу від Серафимів, що без
зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.
Тобою радується,
Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний
храме і раю словесний, дівственна похвало, що із неї Бог воплотився і младенцем
став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо твоє престолом сотворив, і утробу
твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава
тобі.
Перед святою твоєю
іконою, Владичице, ті, що моляться, зцілень сподобляються, віри істинної
пізнання приймають і агарянські нашестя відбивають. Тому ж і нам, що до тебе
припадаємо, гріхів прощення випроси, помислами благочестя серця наші просвіти і
до Сина твого молитву вознеси за спасіння душ наших.
Величаємо
тебе, Пресвятая Діво, Богом вибрана отроковице, і почитаємо образ твій святий,
ним-бо ти виточуєш зцілення всім, що з вірою приходять.
[1]
«Радуйся, Горо Святая, що крізь Неї один Бог пройшов! Радуйся, Купино
одушевлена і неопалима! Радуйся, єдиний для світу Мосте до Бога, що мертвих до
вічного життя ведеш. Радуйся, Чиста Діво, що безмужньо породила Спаса душ
наших» (богородичний сідальних воскресної утрені 5-го гласу).
[2]
«Я - путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене»
(Йо. 14:6).
[3]
«Третього ж дня весілля відбувалося в Кані Галилейській, і була там мати
Ісусова. Отож запрошено на те весілля й Ісуса та його учнів. Коли ж не
вистачило вина, мати Ісусова й каже до нього: «Вина в них нема.» Відрік їй
Ісус: «Що мені, жінко, — а й тобі? Таж не прийшла година моя!» Але мати його
мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, —
робіть.» Було ж там шестеро кам'яних посудин на воду, щоб очищуватися
по-юдейському; кожна вміщала дві або три мірки. Сказав їм Ісус: «Наповніть
посудини водою.» Вони й виповнили їх по вінця. А він їм далі каже: «Зачерпніть
тепер та й несіть до старости весільного.» Тож понесли. Коли ж покуштував
староста воду, що на вино обернулась, — а не знав же, звідки воно взялося:
слуги лише знали, котрі води зачерпнули були, — то закликав староста молодого і
до нього мовив: «Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше, — як уп'ються.
Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору.» Ось такий чудес початок учинив Ісус
у Кані Галилейській, і велич тим свою об'явив, — тож і учні його увірували в
нього» (Йо. 2:1-11).
[4]
«Здивований красою дівства Твого і осяйною чистотою Твоєю, Гавриїл взивав до
Тебе, Богородице: «Яку достойну похвалу принесу Тобі? Яким іменем назову Тебе?
Недомислююсь й жахаюся; тому, як мені наказано, взиваю до Тебе: Радуйся,
Благодатная»» (богородичний сідальних воскресної утрені 3-го гласу).
[5] «Предстала цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені одягнена, преокрашена» (Пс.
45:10).
Немає коментарів:
Дописати коментар