пʼятницю, 17 травня 2013 р.

Символіка ікони (ІІ)


Ікони Ісуса Христа
Іконографія Господа Ісуса знає кілька варіантів зображення Христа Спасителя. Головними з-поміж них є такі:
1)                 Господь Вседержитель (Пантократор);
2)                 Спас Еммануїл;
3)                 Спас Нерукотворний;
4)                 Спас в Силах;
5)                 Спас Великий Архиєрей;
6)                 Спас Ветхий Деньми;
7)                 Спас Ангел Великої ради;
8)                 Спас Недремне Око;
9)                 Спас Чоловік Болів.
Далі розглянемо один із цих варіантів зображення Христа Спасителя – Господь Пантократор.


Господь Вседержитель (Пантократор)
Слово «Пантократор» з грецької означає «Вседержитель», «Всемогутній». Ця назва взята зі Святого Письма (властиво з грецького перекладу Біблії -  Септуагінти, де словом «Пантократор» переклали єврейське «Саваот»)[1]. Також це слово вживається у Новому Завіті[2]. Символ віри Вседержителем називає Отця, але святі Отці (зокрема св. Атанасій Олександрійський) називали так і Сина, підкреслюючи отак Його єдиносущність Отцеві[3].
Пантократор – найбільш поширений тип в іконографії Спасителя. Іконографічний образ укладається вже в VI ст., але назва ікони відома з ІХ ст. Образ виражає ідею богочоловічої влади Христа над своїм сотворінням. Титул Вседержителя підкреслює перш за все Його божественну природу[4], але також стосується і людської природи Христа: Він, будучи людиною, отримує у володіння вселенну. Тобто, Христос є Вседержителем при повній участі обох природ.
Існує кілька варіантів композиції ікони: Христос зображений стоячим у повний зріст, або сидячим на троні, або ж по пояс (таким чином молільник зосереджується на обличчі і благословенні). Зображують Пантократора звичайно в куполі чи у вівтарній апсиді (в оточенні ангелів[5]), на іконостасі (справа від святих дверей) та ще у багатьох місцях храму.

Основні елементи ікони:
1. Лик. Слід зауважити, що риси Христа приходять в іконопис різними шляхами, але завжди своїм джерелом мають первообраз, тобто конкретну історичну особу. Джерелами є Передання, безпосередні зустрічі та розповіді очевидців. Риси Христа, прийняті традиційним іконописанням в якості незмінного канону, мають певний історичний характер, тобто типову схожість зі справжнім ликом Христа. Вони були створені на документальній основі і виражають соборне уявлення Церкви про Його зовнішність.
Отже, лик у Христа, як правило, овальний, дещо звужений донизу з високим, оголеним чолом, темними очима, тонкими бровами, прямим носом, малими нечутливими устами, негустими вусами, які переходять у бороду. Борода, як правило, невелика, темна, звужується донизу, деколи загострена, на кінцях може бути розділена. Волосся довге, розділене посередині, пряме згори і дещо хвилясте біля вух, оточуючи лик правильним овалом. Довге волосся розуміється як благословення з неба. Вигляд лику Христа стверджує, що Він правдива людина, бо прийняв людську природу. Вигляд лику деколи суворий: Він – Суддя світу; але водночас і Чоловіколюбець. Часто у Христа могутня шия – це символ могутності, влади; символ фізичної та духовної сили в давнину.
2. Німб. Хрещатий німб, що зображують навколо Христової голови, нагадує про хресну смерть Спасителя, Його відкупительне діяння. Число чотири – символізує просторову повноту. Чотири кінці, які складають хрест, з’єднують в ньому чотири сторони світу. Дев’ять ліній хреста в німбі вказують на 9 ангельських чинів. У німбі – напис ὁ ὤν означає «Той, хто є», «Сущий»[6]. Цим написом підкреслюється божество Ісуса Христа. Тобто, тут представлене воплочення Христа та одночасно символічно зображено тайну Його божества (свідчення поєднання божества та всієї повноти правдивої людської природи).
3. Одяг. Нижня риза Спасителя – хітон (сорочка), що часто має клавій (нашивка, рівно нашита). Це відзнака, яка вживалася, щоб вказати на різні ранги знаті: знатне походження. У апостолів та ангелів – це духовне, знатне походження. У Христа – фізичне походження з царського роду. Колір – пурпуровий або темно-вишневий з фіолетовим відтінком. Сорочка вказує на царську гідність Христа з людської та духовної точки зору. Також є символом його божественної природи. Божество асоціюється з вогнем: «…Господь, Бог твій - вогонь палючий» (Втор. 4:24). Сорочка є на тілі, бо Христос одягнувся спершу в божественну природу.
Верхня риза – іматій (накидка, плащ), звичайно синього кольору, що символізує людську природу. Двоколірність відповідає двом природам Спасителя, таїнственно поєднані в Його особі.
В таких одежах Христос зображений у сценах свого земного життя. Де йдеться більше про Його божественну природу, то вжиті дещо інші кольори.
4. Жест правицею. Існує кілька різновидів жесту руки Спасителя:
а)                 жест промовця – давньоримські оратори розробили цілу систему жестів, якими вказували слухачам на різні моменти промов. Господь на іконах також зображений як Проповідник, Який благовістить Слово життя;
б)                 жест благословення – свідчення того, що «Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти» (Йо. 3:16-17).
в)                 благословення двоперстне – три пальці складені (Божество трьохособове), середній та вказівний підняті (Христос Богочоловік). Типове для греко-східньої іконографії;
г)                  благословення трьохперстне або ім’яславне – два пальці складені, а три підняті. Поширене з ІХ ст. Передання імені Ісуса Христа (ІС ХС): вказівний палець означає букву І, напівзігнутий середній – букву С; схрещений безіменний та великий – букву Х; напівзігнутий мізинець – букву С. Цей жест виражає основні засади христологічної догматики;
д)                 вказування на себе – означає те, що Христос є Сущим, а також істиною, дорогою і життям[7];
е)                 рука, затиснена в кулак – відображає ідею, що Христос є Вседержителем, тобто все утримує у своїй руці. Існувало передання, що коли десниця розімкнеться, то настане Армагедон.
5. Книга у лівій руці. Книга буває у формі кодексу-зшитка (відкритого або закритого) або сувою (у житійних сценах). Христос тримає книгу в лівій руці. У відкритій книзі Євангелія пишуться цитати, які мають універсальне значення[8]. Закрита книга нагадує Євангеліє, яке Христос довірив своїй Церкві, щоб учні його слухали, виконували та поширювали по всьому світі. Також вона нагадує про тайну Бога, яку знає лише він. Закрита книга має есхатологічний вимір: вона пригадує Книгу життя, в якій записані імена всіх тих, хто поклав на Бога свою надію і прийняв від Бога спасення[9]. Закрита книга також навіювала очікування Страшного суду, коли Євангеліє любові вже не діятиме. Защіпки асоціювалися з печатями, процесом суду[10].
6. Трон. Він означає царську гідність Христа та Його небесний престол та судилище. Христос сприймається як Небесний Цар та Суддя[11]. У Візантії імператорська влада носила священний характер, тому трон – атрибут імператора – служив символом Божої влади; на троні сидіти міг лише імператор – всі інші сиділи на лавах. Трон на іконі складається з кількох елементів:
а)                 індивідуального сідалища;
б)                 підніжка для ніг;
в)                 подушки для сидіння (грецьк. «катизма»).
7. Надпис. Кожна ікона має надписання, за яким розрізняють Зображеного та саме зображення. На іконі Христа Вседержителя обов’язково присутнє Його святе ім’я: ІС ХС (тобто Спаситель і Месія)[12]. Також ікона надписана: «Пантократор» чи «Вседержитель». Замість цього надписання можна зустріти теж інші імена нашого Господа: Учитель, Спаситель світу, Життєдавець, Милосердний, Доброчинний, Справедливий Суддя, Цар Царів тощо.

Молитви перед іконою Спасителя Пантократора:
Пречистому образові Твоєму поклоняємося, Благий, просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже, бо волею благоволив єси плоттю зійти на хрест, щоб ізбавити тих, що їх створив єси, від неволі ворожої. Тому благодарственно кличемо Тобі: «Ти радістю сповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ».
Єдинородний Сину і Слове Божий, безсмертний Ти і зволив Ти спасення нашого ради воплотитися від святої Богородиці і приснодіви Марії, незмінно ставши чоловіком. І розп’ятий був Ти, Христе Боже, смертю смерть подолав. Ти один у Святій Тройці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом, спаси нас.


[1] «…Бачив я Господа на високім і піднесенім престолі; поли його риз наповнювали храм. Над ним стояли серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома - літав. І кликали один до одного: Свят, свят, свят Господь сил (Саваот); вся земля повна його слави!» (Іс. 6:1-3).
[2] «Я – Альфа і Омега, початок і кінець – говорить Господь Бог, хто є і хто був і хто приходить, Вседержитель» (Апок. 1:8); «Чотири ті істоти мають кожна собі по шість крил; навколо і всередині повно очей, і покою не мають ні вдень, ні вночі, промовляючи: Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, хто був і хто є, і хто приходить» (Апок. 4:8).
[3] «Я і Отець - одно» (Йо. 10:30); «Хто той, що в ньому було все створене і що в ньому всі істоти мають буття. В якому ми живемо, рухаємося та існуємо Який має в собі все, що є від Отця. Хіба ми цього не знаємо з того, що вже сказав св. Павло: Той, який є Богом над усіма істотами – це наш Господь Ісус Христос. Він держить у своїх руках все передане йому від Отця, як сам заявив; він охоплює абсолютно все в своїх, найбільш просторих обіймах; він рядить всім, що обіймає, і ніхто не вихоплює що-небудь із його руки тому, що якщо він посідає все і рядить всім, що посідає, ким іншим може він бути, як не Вседержителем, що всім завідує?» (св. Григорій Ніський).
[4] «Я – Альфа і Омега» (Апок. 22:13).
[5] «Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави» (Мт. 25:31).
[6] Тобто єврейською «Ягве»: «І промовив Бог до Мойсея: "Я той, хто є." І додав: "Так промовиш до синів Ізраїля: ,,Я - є" послав мене до вас."» (Вих. 3:14); «Коли не увіруєте, що Я Сущий, помрете у гріхах ваших» (Йо. 8:24).
[7] «…Спитав його первосвященик і каже йому: Чи ти єси Христос, Син Благословенного? - Я є, - відповів Ісус…» (Мр. 14:61-62); «Я є Дорога, Правда і Життя!» (Ів. 14, 6).
[8] Наприклад: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий» (Мт. 11:28-30); «Не судіте з вигляду зовнішнього - судіте справедливим судом!» (Йо. 7:24); «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йо. 10:9); «Я - Альфа і Омега, початок і кінець, перший і останній» (Апок. 22:13); «Я - двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться» (Йо. 10:9).
[9] «Не ввійде до нього (Горнього Єрусалиму) ніщо нечисте, і хто чинить мерзоту і лжу; але тільки ті, що записані в книзі життя в Агнця» (Апок. 21:27).
[10] «І я побачив у правиці Того, хто сидить на престолі, книгу, написану всередині і назовні, запечатану сімома печатями… «…Ось переміг лев від племені Юди, паросток Давида, так що може розкрити книгу й сім печатей її.»» (Апок. 5:1-5).
[11] «…Бачив я Господа на високім і піднесенім престолі; поли Його риз наповнювали храм» (Іс. 6:1); «Так говорить Господь: Небо – мій престол, а земля - мій підніжок» (Іс. 66:1); «Відразу я став у дусі; і от престол стояв на небі, а на престолі - Сидячий» (Апок. 4:2); «Понад твердю… було щось немов би сапфір-камінь, що виглядав, як престол. А на тім, що скидалось на престол, видно було вгорі подобу Чоловіка» (Єз. 1:26).
[12] «Вона (Марія) породить сина, і ти (Йосиф) даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1:21); «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4:12); «…Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2:9-11).

Немає коментарів:

Дописати коментар