Поминальні картки

Поминання під час Божественної Літургії – це особливий вид церковної молитви, коли вся громада під проводом священика молиться за здоров’я чи за упокій наших рідних, близьких і знайомих.

Початки поминань сягають ще часів раннього християнства. На первісні літургійні зібрання вірні приносили свої дари, а священнослужителі їх приймали і молились за жертводавців. Згодом такі поминання переросли в читання на Літургії т.зв. диптихів, тобто списків живих і померлих членів громади. Зараз роль диптихів виконують поминальні картки.

Вписані в картки імена людей священик зачитує під час проскомидії на початку Літургії, виймаючи при цьому за них частиці з просфори. Імена з карток також зачитуються на єктенії після Євангелія. Перед причастям вірних частиці, покладені на проскомидії, священик вкладає до чаші; таким чином душам тих людей, яких поминає священик, надається особлива Божа благодать: живим – здоров’я і спасіння, а усопшим – упокоєння зі святими. Окрім Літургії поминальні картки можна подати також на молебень чи акафіст (за живих) та парастас (за усопших).

У поминальних картках треба записувати тільки ім’я людини, за яку молимось, не подаючи прізвища, по-батькові, родинних зв’язків, професій, титулів тощо. Потрібно вказувати те ім’я, яке людина отримала при хрещенні, навіть якщо у побуті чи в документах вживається інше. Слід також пам’ятати, що не можна до карток вписувати імена неохрещених осіб, адже Церква молиться на богослужіннях лише за своїх членів.

Імена треба писати у родовому відмінку (за здоров’я/упокій Андрія, Віри, Олександра…) та у літературній формі (Василя, Ігоря, Ольги…), а не в зменшено-пестливій чи побутовій (Василька, Ігорчика, Олі…). Це стосується також і тих випадків, коли молимося за дітей.

Якщо особа, за яку моляться, є в духовному сані, то про це слід вказати перед іменем (священика Віктора, диякона Олега, монаха Юрія…). Також дозволяється коротко зазначити особливу потребу людини (хворого Ігоря, подорожуючої Ольги, воїна Степана…).

Не варто вписувати до поминальних карток якісь особливі побажання чи прохання (до Ісуса Христа, Матері Божої, всіх святих…; нехай Господь його оберігає, а Божа Мати щастя посилає…). Це без потреби затягує відправу і заважає священикові та вірним зосередитися на молитві. Будьмо певні, що Господь краще від нас знає наші потреби.

Поминальні картки почасти можна прирівняти до богослужбових книг, адже священик їх використовує під час богослужіння перед святим престолом. Тому потрібно звернути увагу також і на зовнішній вигляд карток. Вони мають бути відповідного розміру (біля чверті листа А4), чисті, не вим’яті, акуратно вирізані, заповнені чітким зрозумілим нормальної величини почерком без помилок. Зверху картки треба написати намір: «за здоров’я» чи «за упокій». Імена найкраще писати у стовпчик одне під одним.

Поминальні картки слід подавати до захристії ще перед початком богослужіння. Не можна самим заходити за іконостас до святилища, щоб подати картку, а тим більше не можна самим класти їх на престол.

Іван Дутка

2011 A.D.