У Старому Завіті
людина, яку Бог прикликав на Свою службу, одержувала силу від Духа Божого. Це
стосувалося головним чином вождів боговибраного народу, тобто суддів, царів і
пророків (І Цар 10:1-13; Вих. 61:1).
Видимим символом дарування сили Духа було возливання на голову Божого вибранця
освяченої оливкової олії (І Сам. 10:1).
Саме від цього обряду походить термін «месія», тобто «помазаник». В Новому
Завіті вже не окремі вибранці, а вся Церква стає «родом вибраним, царським
священством, народом святим» (І Пт. 2:9). В ранньохристиянський період сходження на охрещених Святого Духа відбувалося
через старозавітній обряд покладання рук (І
Ів. 3:20, 27; І Кор. 1: 27). В часи св. Іполита
Римського (ІІІ ст.), таїнство прийняття Божественної благодаті почало
супроводжуватися помазанням (Апостольські
постанови, 21). Спочатку для цього використовувалася звичайна оливкова
олія, до якої згодом почали додавати пахощі.
Готували і освячували
миро в ранній Церкві тільки єпископи (Карфагенський
собор, пр. 6). Це право згодом перейшло до предстоятелів помісних Церков. Звершувати
ж миропомазання у Східній Церкві дозволено окрім єпископів також і священикам (Апостольські постанови, 7.23). Всі
охрещені мають потребу в особливих благодатних дарах Святого Духа, тому в східній
традиції воно звершується одразу після хрещення (Лаодикійський собор, пр. 48). Окремо від хрещення помазання св. миром
звершується тоді, коли людина була охрещена в секті чи розколі, де існує
хрещення в ім’я Пресвятої Тройці, але немає миропомазання (ІІ Вселенський собор, пр. 7;
VI Вселенський собор, пр. 95). Також св. миро вживається при освяченні храмів
(де ним архиєрей знаменує престол і стіни) та антимінсів. У давнину св. миром помазували християнських царів та королів при вступі
на царство.
До складу мира, крім оливкової
олії і білого вина, входять у невеликих порціях 30, а іноді й більше, різних
запашних речовин: запашні олії (бергамотова, гвоздикова, помаранчева…), різні види
ладану (білий, чорний…), коріння (фіалкове, імбирне, кардамонове…), запашні
квіти і трави та багато чого іншого. Різноманітність пахучих речовин символічно
вказує на багатство і розмаїття благодатних дарів Святого Духа, які даються
через св. миро. Слід також додати, що в Східній Церкві не було чітко
визначеного числа і кількості ароматичних складників, які додавалися при
варінні св. мира. Використовувалися тільки ті інгредієнти, які можна було
знайти в тій чи іншій місцевості. Завжди ставився акцент на ароматичності
складників.
Про чин мироваріння
розповідає церковний письменник XV ст. св. Симеон Солунський. Він описує його
так: «Патріарх в супроводі клиру йде до місця, призначеного для приготування
(варіння) мира та, поклавши на себе епітрахиль і священний омофор, благословляє
в Тройці Бога. Потім читає «Царю небесний», трисвяте, «Отче наш». Коли патріарх
виголосить «Бо Твоє є царство», читається тропар «Благословен єси Христе Боже
наш» і з ним деякі інші. Під час читання патріарх вливає олію в посуд, у якому
вариться миро, та благословляє рукою. Священнослужителі приносять решту олії.
Патріарх творить відпуст і виходить. Олію варить хтось благоговійний, що знає
справу, з великою увагою. Вариться вона у Велику середу, коли (євангельська)
блудниця помазала Господа дорогоцінним миром, про що й читається тоді в
Євангелії. Також тоді перетираються та приготовляються різні види ароматичних
трав. Коли ж варення олії доходить до кінця, патріарх знову приходить, і з його
благословення додаються ароматичні речовини в олію, що вариться».
За традицією, готувати складники
мира починають із Хрестопоклінного тижня і закінчують до Страсного тижня. Урочисте
мироваріння звершується на Страсному тижні, починаючи з Великого понеділка. Зранку
в цей день приготовлені складники мира та всі приналежності мироваріння
патріарх окроплює святою водою, попередньо відслуживши водосвяття, і сам розпалює
вогонь, який під час мироваріння підтримують священики і диякони. Протягом
усього часу варіння мира священнослужителі безупинно читають Євангеліє.
У Велику середу до
приготовленого мира кладуть аромати. Потім його розливають у 12 посудин. У
Великий четвер перед читанням часів священнослужителі переносять ці посудини у
вівтар і кладуть на приготовані місця біля жертовника, а на самому жертовнику
поставляється кругла посудина без ручок з вузьким та високим горлом, у якій зберігається миро,
освячене раніше. Вона називається алабастром (Мк. 14:3; Лк. 7:37). Згідно передання, перший такий алабастр зі св.
миром на землі Київської Русі привіз Київський митрополит Фотій з Візантії.
На Літургії під час великого
входу священики, що співслужать патріархові, виносять разом з предложеними дарами
також і посудини з миром, які ставлять навколо престолу. Алабастр із освяченим миром
кладеться на престолі. По анафорі (після виголосу «І нехай будуть милості…»)
патріарх починає освячувати миро. Він благословляє тричі кожну посудину і читає
особливу молитву, в якій просить Господа зішестя Святого Духа на миро, щоб воно
стало помазанням духовним, скарбницею життя, освяченням для душ і тіл та єлеєм
радості. У наступній молитві патріарх приносить подяку Богові за освячення миру.
Потім він ще раз благословляє тричі кожну посудину і закриває їх. Освячене в
такий спосіб миро після Літургії священнослужителі переносять в особливе
сховище при співі 44 псалма: «З мого серця гарне слово ллється; я мовлю: Цареві
моя пісня…». Опісля у кожну посудину освяченого мира вливають з алабастра по кілька
крапель передосвяченого мира, а сам алабастр доповнюють новим освяченим миром.
З патріархії освячене миро розсилається єпархіальним архиєреям, які розсилають
його по парафіях.
Св. миро у храмах
повинно зберігатися у вівтарі на престолі з честю та пошаною в срібному чи
кришталевому посуді. Для здійснення таїнства миропомазання під час хрестин виготовляється
спеціальна скринька (мирниця), в якій ставиться посудини зі св. миром та єлеєм
оглашенних (підписані, щоб не сплутати під час звершення таїнств), ножиці,
губка (вата) і пензлики для помазання.
Після хрещення Русі Київська
Церква отримувала св. миро з Візантії, де Константинопольський Патріарх його
освячував та розсилав у дочірні Церкви Константинопольського патріархату. Це
було символом єдності кіріархальної Церкви з її митрополіями. Так тривало до середини
XV ст. Згодом мироваріння почав звершувати Київський митрополит в Києво-Печерській
Лаврі, що служило символом помісності Київської Церкви. Ця традиція тривала
навіть у часи підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату.
Цікавим історичним фактом є освячення мира Патріархом
Йосифом (Сліпим) у сибірському
засланні. З архівних листів останнього періоду ув’язнення Блаженнішого (1953-63
рр.) відомо, що він варив св миро, «обводячи довколо пальця» радянську цензуру.
Так в одному з листів, надісланому перед Великим четвергом, коли за традицією
глави Церков освячують миро, Патріарх писав: «Останнім часом я хворію, пришліть
мені ліки, які готуються з таких-от олій». Далі йшов список латиною, де
Блаженніший перелічив інгредієнти св. мира. Ув’язнений Патріарх просив
загорнути все в «Арх.» (тобто Архиєратикон, де є молитва на освячення мира).
Пізніше, після освячення, Патріарх Йосиф писав у наступному листі: «Не ті ліки,
що треба, мені прислали, але, щоб вони не зіпсувалися, висилаю їх назад». Так
св. миро потрапляло до підпільного греко-католицького духовенства та вірних.
Іван Дутка
2010 A.D.
Немає коментарів:
Дописати коментар