Вислухай, чадо, з увагою, як слід звершувати послідування (Літургії) Передосвячених Дарів. В інших службах священнодія звершується відкрито і врочисто, а тут навпаки – приховано і печально. З цієї причини і все послідування стає більш таїнственним.
Священик, зодягнувшись у священні одежі, промовивши трисвяте
і тропар дня, додавши до цього тричі «Боже, милостивий будь мені, грішному»,
читає молитву над кадилом, стає перед божественною трапезою і, кадячи хрестовидно,
не виголошує «Благословенне царство...», – оскільки цей виголос служить наче
знаком перемоги і безперешкодної сміливості, – але (промовляє) виголос –
«Благословен Бог наш...», – який є символом смирення і має ознаку усердного
моління. В той час, як братія виконує початковий псалом, священик прочитує
світильничі молитви. По закінченні одного й іншого він промовляє єктенію зі
звичайним виголосом. Після цього читець одразу починає 18-ту катизму, а
божественний тайнозвершитель, читаючи 30-й псалом, приготовляє на жертовнику
освячений раніше св. хліб. На кожній «славі» 18-ї катизми він промовляє малу
єктенію. Коли співець почне співати 140-й псалом, священик кадить увесь вівтар
і храм. В часі співу тропарів (тобто стихир) на «Славу...» звершується вхід, але
без Євангелія, з одним тільки кадилом. На читанні паремій братія сідає. По їх
закінченні священик співає «Нехай направиться...» з його стихами, а братія в той
час прихиляє коліна, як це звершується звичайно на молитвах. Після входу зі
святими Дарами одразу закриваються ворота. Священик покриває Дари одним тільки
верхнім покровцем, який звичайно називається воздухом. У момент возношення він
не знімає цього покрову, але, возносячи хліб під ним, виголошує:
«Передосвячене святеє...», а потім вже знімає і воздух. Цією а також й іншими
ознаками вказується на таїнственний характер жертви, – вона завершується тепер,
але освячена вже раніше, вона з’єднана зі святою кров’ю, а тепер до цього
додається ще й знамення хреста. Опісля священик, прикликаючи братію до
причастя, каже: «Зі страхом Божим, вірою і любов’ю...». Цей виголос містить в собі
вказівку на божественний образ животворящої Тройці: словом «страх» він називає
божественну і світоначальну славу Отця, «вірою» – єдинородного і
співбезначального Сина і, нарешті, «любов’ю» – благого і пресвятого Духа. Після
причастя братії священик виголошує: «Спаси, Боже, людей Твоїх...». Накресливши
знамення чесного хреста, він взагалі не залишає божественних Дарів на святому
престолі, але одразу переносить їх на жертовник. По цьому священнослужитель
читає приписану молитву після причастя. Ось що, чадо, я маю повідомити тобі зі
свого власного знання даного предмету, рівно ж із того, що я дізнався від інших
людей, які досягнули найвищого знання в цьому ділі. Усі вказані дії звершуються
не лише тут, але й в інших службах, як, наприклад, виголос перед причастям,
поставлення Дарів на жертовнику, закриття воріт, окрім тільки того, що там хліб
возноситься відкрито, на початку (Літургії) звершується проскомидія і
виголошується «Благословенне царство» Бога, якому слава на віки. Амінь.
Переклад з російської:
Іван Дутка
2011 A.D.
Немає коментарів:
Дописати коментар