Звичною практикою в сучасному літургійному житті УГКЦ стало
служіння у міських храмах декількох Божественних Літургій, т.зв. «ранніх» і
«пізніх», у дні великих церковних свят і неділь. Головні причини цього є
насамперед пасторальні[1],
адже, по-перше, вірні працюють на різноманітних роботах і не завжди мають
можливість бути присутніми на Службі Божій о певній годині, а по-друге, не
завжди у наших храмах на одній Літургії можуть вміститись всі парафіяни.
Користь цієї практики є, безперечно, велика, бо вірні мають змогу навіть в
умовах великої зайнятості знайти час на євхаристійне зібрання Церкви і цим
сповнити свій обов’язок (чи, радше, привілей) участі в недільній або святковій
Божественній Літургії, а також можуть у ці дні, за бажанням, причаститися
Святих Тайн. Однак, навіть за такої практики багато вірних все одно не можуть
потрапити на Службу Божу ранкової пори. Виходом із цієї ситуації виявилось
служіння Літургій ввечері[2].
Здається, що це є оптимальний варіант для парафіян, які працюють у першій
половині дня, а решту часу вільні для відвідин храму. Ніяким чином не
заперечуючи таку практику «вечірніх Літургій», хочу поділитися деякими думками
щодо способу їхнього служіння.
Зазвичай при служінні Служби Божої у вечірній час її структура
буває такою самою, що й при ранішній відправі[3].
Однак, навряд чи це є виправданим з літургійного огляду, оскільки, як відомо, з
вечора у нашому обряді починається новий богослужбовий день, як і сказано в
Біблії: «І був вечір і був ранок – день перший» (Бут. 1, 5). Таким чином першою
його відправою є вечірня, яка містить уже службу наступного дня. Наш устав знає
протягом церковного року кілька випадків служіння «вечірніх Літургій», і для
всіх них приписує, з огляду на вечірню пору, поєднання вечірні з Божественною
Службою. Йдеться про богослужіння:
1) у навечір’я свят Христового Різдва і Богоявлення, коли вони
(свята) випадають на будень – вечірня з Літургією св. Василія Великого;
2) на свято Благовіщення, коли воно випадає у великопосні
седмичні дні та у перші три дні Страсного тижня – вечірня з Літургією св. Йоана
Золотоустого;
3) кожної середи і п’ятниці Чотиридесятниці – вечірня з
Літургією Передшеосвячених Дарів;
4) у Страсний четвер і Велику суботу – вечірня з Літургією св.
Василія Великого.
У всіх повищих випадках головною підставою відправи вечірньої
Євхаристії є цілоденний піст, який припиняється (чи, радше, послаблюється)
після Причастя. Зрозуміло, що така рація безпосередньо не стосується
піднесеного нами питання[4],
але сам принцип будови подібного богослужіння може бути цікавим.
Загальну схему поєднання вечірні та Літургії детально подають
наші устави[5].
Ближче її можна розглянути на прикладі вечірні з Літургією св. Йоана
Золотоустого на свято Благовіщення у будні Чотиридесятниці. Перша її частина –
це повсякденна вечірня посного виду, але без катизми, зі стихирами Тріоді,
свята і архистратига Гавриїла (тобто посвяття) на «Господи, взиваю», входом з
Євангелієм, пареміями Тріоді (зі своїми прокіменами) та свята. Після читань
наступає друга частина богослужіння – властиво Літургія св. Йоана Золотоустого,
яка починається з малої єктенії та Трисвятого. На цій Літургії береться вся
служба свята[6].
Як можна з цього побачити, в одному богослужінні успішно поєднуються вечірня відправа
та святкова Служба Божа, причому на вечірні береться служба наступного дня, а
на Літургії – теперішнього (тобто Благовіщення).
Чи можуть бути корисними для нас подібні приписи нашого
церковного уставу? На мою думку, принцип поєднання вечірні зі Службою Божою варто
застосовувати не тільки у вище вказаних випадках, але й кожного разу, коли
відбувається відправа вечірньої Євхаристії[7]. В
цьому випадку «вечірня Літургія», по-перше,
буде наочно засвідчувати, що наш устав є завжди актуальною книгою, яка може
врегулювати різноманітні богослужбові потреби будь-якої епохи, і, по-друге, дасть
змогу вірним взяти більш активну участь у літургійному житті Церкви, головно у
богослужіннях добового кола, які для більшості з них (вірних), на жаль, залишаються
terra incognita.
Іван Дутка
2012 A.D.
[1]
Зумисне оминаю питання служіння кількох Літургій на одному престолі, позаяк
воно у сучасній практиці УГКЦ вирішується спеціальним на це благословенням
Правлячого Архиєрея.
[2]
Вперше «вечірні Літургії» у Римо-Католицькій Церкві дозволив служити папа Пій XII, а згодом вони, ймовірно
завдяки нашій Церкві у діаспорі, стали практикою літургійного життя УГКЦ.
[4] Ми
розглядаємо Євхаристію святкових та недільних днів, коли посту немає. Щодо
говіння (євхаристійного посту) перед Причастям, сучасні канони УГКЦ говорять
про щонайменше одну годину. Див. Канони
Партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви. к. 93
[5]
Див., наприклад, Дольницький І. Типик
Української Католицької Церкви. – Львів: Місіонер, 2002. с. 38: «На
вечірні, що співається з Літургією буде вхід і, після прокімена – читання; і
тоді не буде ані цілої вечірні, ані цілої Літургії. Від вечірні відпадає її
остання частина, тобто від єктенії «Промовмо всі» до її кінця; від Літургії, в
свою чергу, відпадає її початкова частина, тобто від початку до трисвятого.
Таким чином вечірня зливається з Літургією ніби в один чин богослужіння, а
сполучною ланкою вечірні з Літургією на повній Літургії буде мала єктенія з
виголосом трисвятого, від якого починається Літургія».
[7] Тобто, першою частиною богослужіння буде (повсякденна) вечірня, на якій служитиметься
служба наступного дня, а після входу з Євангелієм та піснеспіву «Світло тихе…» від Трисвятого починатиметься
недільна чи святкова Літургія.
Немає коментарів:
Дописати коментар