Благовісник Верховного Архиєпископа візантійсько-слов'янського обряду (вибране 1965-1966 рр.)

Благовісник, р. І, кн. 1, 1965
«[…] постановляємо й подаємо оцим письмом до відома, що в нашій католицькій Церкві візантійсько-українського (греко-руського) обряду постанови Декрету Собору про Східні Католицькі Церкви входять в життя з Празником Благовіщення Пресвятої Богородиці, тобто з днем 25 березня 1965 (за старим стилем), або з днем 7 квітня 1965 р. (за новим стилем)» (с. 3).

_________________________________________________________________

Декрет про Східні Католицькі Церкви [1]
[...] Зберігання духовної спадщини Східних Церков
«6. Усі східні християни нехай знають і нехай будуть певні, що вони завжди будуть могти і будуть повинні зберігати свої законні літургічні обряди та свої правила, та що хіба тільки з огляду на їхній власний і органічний поступ треба було би впровадити які зміни. Отже самі східні (християни) мають те все зберігати з найбільшою вірністю; саме вони самі повинні з дня на день набиратись щораз то більшого знання цих справ та щораз то досконалішого послугування тим знанням, а якщо вони через обставини часу чи осіб неслушно від них відхилились, нехай намагаються повернутись до прадідніх традицій»[...] (с. 21).

[...] Про правила відносно св. Тайн
«12. Давні живучі правила відносно св. Тайн у Східних Церквах, як теж і діяння при їхній відправі й їх уділю ванні Священний Вселенський Собор потверджує й похвалює, а якщо треба то й висловлює бажання, щоби те все було привернене»[...] (с. 22).

[...] «13. Правило про священнослужителя св. Миропомазання існуюче у східних (християн) від найдавніших часів, нехай вповні буде привернене. Отже священики мають право цю св. Тайну уділювати, уживаючи св. Мира, що його посвятив патріарх або єпископ» [...] (с. 22).

[...] «14. Всі східні священики можуть важно уділяти цю св. Тайну, чи-то разом із Хрещенням чи-то віддільно, усім вірним якого-небудь обряду, не виключаючи й латинського, заховуючи при цьому для дозволеності припис загального та помісного права. Також і священики латинського обряду, наскільки мають повно власті відносно уділювання цієї св. Тайни, мають право важно уділяти її навіть вірним Східних Церков, без шкоди для даного обряду, заховуючи при цьому для дозволеності припис загального та помісного права»[...] (с. 22).

«15. Вірні мають обов’язок в неділі й свята брати участь в Божественній Літургії, або, по приписам чи звичаям власного обряду, у відправі (інших) богослужінь. А щоби вірні мали змогу сповнити цей обов’язок, встановлюється як догідний час для виповнення цієї заповіді, зачинаючи від вечора навечер’я аж до кінця неділі чи свята. Дуже поручається вірним, щоби в цих днях, а той частіше, ба навіть щоденно, приймали Пресвяту Євхаристію». с. 22

«16. Задля буденного перемішання вірних різних поодиноких Церков у тій самій східній країні чи території, повновласть священиків якогонебудь обряду слухати сповідей, дана їм правильно й без ніякого обмеження з боку своїх єрархів, поширюється до цілої території того єрарха, що дав повновласть, як теж до місць і до вірних якогонебудь обряду на тій самій території, хіба що місцевий єрарх виразно відмовив (повновласть) щодо місць свого обряду». c. 22-23

«17. Щоби давні правила відносно Тайни Священства в Східних Церквах знову мали силу, цей Священний Собор висловлює бажання, щоби була привернена установа постійного діяконату там, де цей звичай затратився. А відносно піддияконату й нижчих чинів, їхніх прав й обов’язків, нехай подбає законодавча власть кожної поодинокої Церкви». с. 23

«18. Щоби запобігти неважному заключуванню подруж, коли східні католики одружуються з охрещеними східними некатоликами, та й щоб зарадити стійкості й святості подружжя як теж і родинному спокою, Священний Собор постановляє, що канонічна форма вінчання у тих подружжях обов’язує тільки для дозволеності, а натомість для важності вистарчає приявність священнослужителя при захованнні всіх інших обов’язуючих правних приписів». с. 23

Про богопочитання
«19. Установлювання, переношування або скасування святочних днів спільних для всіх Східніх Церков на майбутнє належатиме одиноко до Вселенського Собору або до Апостольського Престолу. Натомість установлення, перенесення або знесення святочних днів для поодиноких Церков належить, попри Апостольський Престол, до патріярхальних або архиєпископських Синодів, однак із збереженням належних зглядів на цілу країну й на другі поодинокі Церкви». с. 23

«20. Доки не дійдеться поміж усіми християнами побажаного узгіднення відносно одинокого дня, в якому всі святкували б Пасху, поручається в межичасі Патріярхам або Найвищим місцевим Властям, щоби для підтримання єдності між християнами, що живуть у тій самій країні чи державі, однодушною згодою та по нараді із тими, що є зацікавлені, дійшли до узгіднення про святкування Пасхи в ту саму неділю». с. 23

«21. Поодинокі вірні, що перебувають поза країною чи територією власного обряду, відносно заповіді про освячені часи, можуть вповні пристосовуватись до приписів обов’язуючих в тому місці, де вони перебувають. В родинах мішаного обряду вільно заховувати ту заповідь по приписам одного й того самого обряду». с. 23

«22. Східний клир і монахи нехай відправляють Богослужби (церковне правило) по приписам своїх уставів, згідно з традиціями. Ті Богослужби (церковного правила) від давніших часів були в великій пошані у всіх Східних Церквах. Також і вірні, наслідуючи приклади своїх предків, нехай по змозі беруть побожну участь у цих Богослужбах». с. 23-24

«23. До Патріярха разом із Синодом або до Вищої влади разом з Радою єрархів кожної Церкви належить право управильняти вживання мов у священних літургічних діях, як також право, за повідомленням Апостольського Престолу, потверджувати переклади текстів на народну мову». с. 24

Про відносини до братів відділених Церков
«27. На основі вищезгаданих засад, Східним (християнам), що в добрій вірі живуть відлучені від Католицької Церкви, якщо вони добровільно просять і є належно розположені, можна уділювати св. Тайни Сповіді, Евхаристії та Єлеопомазання; щобільше, теж і католикам вільно просити уділення цих Тайн від тих некатолицьких священнослужителів, що в їхній Церкві є важні ці Тайни, і то за кожним разом, коли цього вимагає потреба або справжня духовна користь, а фізично або морально неможливий є доступ до католицького священика». с. 24-25

«28. Також на основі цих самих засад дозволюється, - якщо є слушна причина, – співучасть у священних відправах, у речах і місцях поміж католиками й відлученими східними братами». с. 25

«29. Цей лагідніший спосіб співучасти у священних справах разом з братами Східних відлучених Церков поручається наглядові й управельненню місцевих єрархів, щоби вони по спільній нараді між собою, і, якщо потрібно, по вислуханні думки теж єрархів відлучених Церков, кермували відносинами християн відповідними й успішними зарядженнями й вказівками». с. 25
______________________________________________________________________

ІІ. Спільне пастирське послання українських владик з ІІІ сесії ІІ Ватиканського Вселенського Собору в Римі
2. Важні дотеперішні постанови Собору, зокрема про священну Літургію (с. 39-40)
3.Потреба літургічного обновлення (с. 40-41)
4. Виконування постанов про літургічне відновлення (с. 41-42)
5. Пристосування постанов Собору до нашоїЛітургії візантійсько-українського обряду (с. 42-44)

«Наша Міжепархіяльна Літургічна Комісія, у склад якої входять відпоручники всіх Епархій нашого обряду під проводом Верховного Архиєпископа – Митрополита Кир Йосифа, з осідком у Римі, а так само Епархіальні Комісії при єпископських престолах, мають за завдання працювати над зберіганням одновидности й однозгідности наших відправ, зокрема св. Літургії, та підготувати нові примінення і предложення відносно богослужень нашої Церкви, розсіяної по всіх частинах світу і краях, відповідно до вимог духа і часу. Основою для них є виданий в Римі Апостольським Престолом Літургікон з Уставом богослужень і Типик о. Ісидора Дольницького. Справа переглянення, провірення і примінення Церковного Уставу і церковних текстів ще буде вимагати від наших Літургічних Комісій глибоких і основних студій про історичну побудову і про символіку наших богослужб, щоб не нарушити суттєвих частин цих мистецьких літургічних архитворів. Усім нам разом, Владикам і Вам Духовенству і Вірним і кожному зокрема залежить і мусить залежати на тім, щоб ми суцільно зберігали наш обряд у всіх наших Епархіях, парохіях, монастирях і душпастирських осередках на цілій земській кулі, щоб без огляду на простори і кордони, де тільки бється українське серце і де українська рука робить знак св. хреста на свойому тілі, ми всюди і завжди почувалися одними в Христі. Наш обряд був і є наймогутнішим і найсильнішим чинником нашої церковної і народної єдности.

Відносно впровадження живої – матірної мови на місце дотеперішної церковно-словянської, що є радше нашою давного староукраїнською мовою, отже і в багатьох країнах досить зрозумілою ще й для сучасних українських вірних, наша Єпископська Конференція не бачить покищо конечности загальної зміни. А все ж, стверджуючи засаду, у всіх Церквах східніх обрядів ще від апостольських часів, про змогу вживати живу-матірну мову у відправах богослужб, якщо цього вимагає добро душ, наша Єпископська Конференція вирішила допустити уживання живої української мови у відправах наших богослужб для кращої і кориснішої участи наших вірних у тих богослужбах, зразу тільки в деяких частинах наших богослужб, а саме в читанні Апостолів і Євангелій, у «Вірою», «Отче наш» і в молитві перед святим Причастя, і то вже в найближчому часі. Як тільки появиться друком апробований текст тих частин відправи». с. 42

«Рівночасно наша Єпископська Конференція вирішила, щоби в найближчому часі окрема Комісія, зложена з наших богословів і знавців староукраїнської і живої української літературної мови, виготовляла український переклад деяких Чинів Требника, а саме Чину Хрещення й Миропомазання, Вінчання і Похоронів.

Немає сумніву, що Вселенський Собор – своїми постановами про потребу деяких літургічних змін – хоче протиставитись теперішнім часам і життєвим умовинам, що дуже відтягують увагу вірних християн від того найголовнішого життєвого завдання – любити Бога й служити Йому цілим серцем, цілою душею і всією силою своєю, шукати перш за все царства Божого, а все інше нам прийде як додаток (Мат. 6, 33). А тим часом люди шукають перш за все того всього, що має прийти як додаток, а ледве дещо часу знаходять на те, щоб приставати з Богом на молитві, зокрема на участь у прилюдних відправах літургічних богослужб. Задля браку часу для справ Божого Царства ослабла й давня християнська ревність, а враз із тим зацікавлення літургічними обрядами. Брак зрозуміння літургічних обрядів богослужби не приковує належної уваги і не викликує дієвої участі вірних, але радше збуджує враження задовгої відправи. тому Собор, допускаючи деякі спрощення і скорочення повторюючихся частин, одночасно візвав і Духовенство і Вірних, щоб намагались пізнати і зрозуміти вагу і значення літургічних відправ, полюбити їх і брати з них живу, дієву участь.

З того огляду і в наших українських літургічних богослужбах, що творились впродовж віків колись від апостольських часів у греків, а потім впродовж нашої тисячолітньої християнської історії, наша Єпископська Конференція вирішила, що в засаді, для добра вірних, можна буде допустити деякі скорочення у відправі наших літургічних богослужб у тих місцях, де молитви чи літургічні обряди повторюються. Про те все буде видане ще у свому часі однозгідне зарядження, від котрої дати можна буде пристосувати скорочення. Заки те станеться, нехай памятають наші священики й вірні, що нікому не вільно впроваджувати на власну руку якихнебудь змін у відправі богослужб і що кожний обовязаний придержуватись «Уставу Богослужень» виданого Апостольським Престолом (в Римі 1944 р., згл. в українському перекладі в 1958 р.).

Тимчасом, згідно з постановами Собору, звертаємось до нашого Духовенства, світського й монашого по наших Епархіях й Апостольських Екзархатах з гарячим візванням, щоби в своїх проповідях не лише пояснювали недільні Євангелії, але щоби й самі, перейняті літургічним духом, виголошували часто проповіді на літургічні теми і дали вірним змогу пізнати ті скарби, що криються в Літургії, а передусім – щоб намагались пояснити вірним значіння Божественної літургії – Евхаристійної Жертви та й інших богослужб, щоб вірні були не тільки слухачами чи глядачами, але справжніми учасниками і дієвими особами в цьому найвеличнішому спільному ділі богопочитання». с. 43

«Дано в Римі з нагоди Третьої Сесії Вселенського Собору Ватиканського Другого, дня 12 листопада Року Божого 1964». с. 45
________________________________________________________________________

Благовісник, р. 1, кн. 2-3, 1965
Скорочення Евхаристійного Посту
«З огляду на сучасні важкі господарські умовини і на конечні праці серед різних обставин в школах, фабриках, урядах, на нервове вичерпання теперішньої людини, а передусім на утруднене душпастирство і місії, а з другого боку на конечність улегшення приняття Св. Причастя, так необхідного в духовнім життю, Святіший отець дав дозвіл 21 листопада 1964 р., що можна скорочувати піст перед Св. Літургією і Св. Причастям на одну годину.

«Взявши під увагу труднощі збереження евхаристійного посту, існуючі в багатьох країнах, Святіший Отець прихиляючись ласкаво до прохань Єпископів позволив, щоби евхаристійний піст, відносно густої страви, був обмежений до одної години перед приняттям Св. Причастя, як для священиків так і для вірних. Цей дозвіл обіймає рівнож і принимання алькогольних напитків зі збереженням належної міри»

Tempus Eucharistici Ieiunii servandi reducitur
Die XXI mensis novembris a. MCMLXIV, in publica Oecumenicae Synodi Sessione, cui ipse Summus Pontifex praefuit, Excmus P. D. Pericles Felici, Sacrosancti Concilii Secretarius Generalis, Conciliaribus Patribus aliisque, qui aderant, novam Beatissimi Patris concessionem quoad Eucharisticum ieiunium nuntiavit.

Concessio his terminis concluditur:
Attentis multarum regionum difficultatibus quoad ieiunium eucharisticum, Summus Pontifex, petitionibus Episcoporum benigne annuens, concedit ut ieiunium quoad cibos solidos reducatur ad unam horam ante Sanctam Communionem, et quidem tum pro sacerdotibus tum pro fidelibus. In hac autem concessione includitur quoque potuum alchoolicorum usus, servata tamen debita moderatione.

Acta Apostolicae Sedis
Vol. LVII, 27 Februarii 1965
N. 2, pag. 186.

Без сумніву, цей дозвіл улегшує Духовенству і вірним плекання старо-християнської ревности в приниманню Св. Причастя, маючи на оці осторогу св. Ап. Павла перед всякими надужиттями (1 Кор., 11, 21).» с. 51

Повідомлення
«Багато Владик висловило побажання, щоби здержатись з примінюванням «communicatio in sacris» з некатоликами, аж до четвертої Сесії ІІ Ватиканського Собору, щоби могти спільно в Римі уоднозгіднити практику». с. 80

Благовісник, р. ІІ, кн. 1, 1966
ІІІ. Спільне пастирське послання українських католицьких владик приявних на кінцевій IV сесії Вселенського Собору Ватиканського Другого в Римі

ІІІ. Наші завдання відносно рішень Вселенського Собору
2. Обновлення апостоляту в освячуванні людських душ
[…]

«Щоб дати отже можливість вірним сьогоднішніх часів брати чинну участь в літургічних богослужбах і більше користати з їхніх духовних скарбів, Собор порішив, щоби там, де треба й наскільки треба, примінити літургічні богослужби різних обрядів до духовних і психологічних потреб усіх вірних: впровадженням до літургічних богослужб живої мови, усунення непотрібних повторень, скорочення задовгих текстів, пристосування до нових умовин життя літургічного року.

Йдучи за вказівками Собору в цій надзвичайно важливій справі, наш Єпископський Синод, під проводом нашого Верховного Архиєпископа, порішив примінити наші літургічні богослужби, для більшого добра вірних Української Церкви, до духовних потреб і сучасних вимог їхнього життя.

а. Жива українська мова в літургічних богослужбах
Літургія як середок освячення душ своєю мовою, укладом і формою служіння повинна відповідати і нині, як це було завжди потребам вірних. Тому, коли йдеться про мову, вона повинна бути для них доступна й зрозуміла, щоби вони могли безпосередньо брати участь із всебільшою духовною користю.

Для того, за дозволом правної церковної влади Собор дозволив уживати в богослуженнях живої, рідної мови (Про св. Літург., 36, 63; Про Схід. Катол. Церкви, 23). Згідно із тією постановою Собору, залишаючи і на далі в засаді церковнослов’янську мову, ми порішили увести з часом і в міру потреби живу українську мову в Літургії і священнодіяннях нашого обряду. Рівнож дозволяємо в разі конечності вживати, за виразним благословенням місцевого ієрарха візантійсько-українського обряду, теж інших мов: у читанні Апостола й Євангелія, після їхнього прочитання в українській мові, та в проказуванні вірними: «Вірою», «Отче наш», «Вірою, Господи, і визнаю»… (пор. Декрет про Східні Катол. Церкви, 23).

Таке рішення нашого Єпископського Синлоду має засадничо на меті дві важливі й життєві справи нашої Української Католицької Церкви, а саме: 1) зберегти органічну одність нашого візантійсько-українського обряду на землях України і в зарубежжю, а тим також зберегти і цілість усьої Української Католицької Церкви в Україні й по всіх Країнах нашого поселення і в такий спосіб виконати високе завдання вложене на нас Богом і народом; 2) при такому збереженні одности нашого обряду й нашої Церкви, дати можливість і тим нашим вірним, що задля різних причин не розуміють достаточно живої української мови, духовно користати з наших літургічних богослужб і не почувати себе неприналежним до нашої Церкви.

Певно, це наше рішення має і свої деякі труднощі, як недостаточне знання української мови передусім серед молодших поколінь наших вірних на зарубежжю і відчуження від своєї Церкви і народу. Одначе ці і інші труднощі ми зможемо, при Божій помочі, успішно побороти, якщо ми хочемо не тільки зберегти себе, але і стати поміччю для нашої Церкви і народу на Україні згідно зі словами признання і заохоти папи Павла VI з нагоди недавного надання кардинальської гідности: «До вас усіх, дорогі сини, розсіяні по світі, одне батьківське слово. Знаємо наскільки ви є стійкі берегти ваші традиції, ваш обряд, вашу мову, вашу культуру. Це заслуговує на особливе признання перед Церквою і світом». […]

Впровадження живої мови до нашої Літургії, вимагає викінчення добрих перекладів наших літургічних книг на літературну українську мову. Під цю пору вже працює над такими перекладами окрема комісія, зложена зі знавців української мови, богословії та зокрема літургії. Вона працює під проводом нашої Міжепархіяльної Літургічної Комісії, з осідком у Римі. Одобрені українські переклади й час їхнього впровадження в поодинокі наші літургічні богослужби будуть в своєму часі подані до загального відома в урядовому журналі нашого Верховного Архиєпископа – «Благовіснику».

б. Літургічний рік
Літургічний рік, це літургічний порядок Вселенської, чи якоїсь помісної Церкви, зложений з неділь, днів тижня, празників Господських, Богородичних, святих Божих угодників та періодів постів і заказаних часів.

В накресленні програми обновлення духовного й літургічного життя в Церкві, Собор передбачує теж обновлення, чи примінення до сучасних вимог життя, літургічного року, маючи завжди на приміті духовне добро вірних і конкретні умовини, серед яких їм приходиться жити. Про таке примінення літургічного року Собор говорить раз у своїй конституції про св. Літургію (102-111), а другий раз в своєму декреті про Східні Католицькі Церкви (19).

Літургічний круг нашої Церкви є дуже багатий. Наш Літургічний Устав веде впродовж цілого року і постійно ставить перед очі своїх вірних таїнства життя, страстей, смерті і воскресіння нашого Божественного Спасителя, величі Божого материнства і могутнього заступництва Пречистої Діви Марії, подвиги святих мужів і жінок, що своїм геройським наслідуванням Христа прославили Бога й увесь людський рід. Часи посту й повздержання від гучних забав має помогти вірним більше запанувати над собою та краще приготуватись на таїнственну зустріч з Христом, в Пресвятій Евхаристії за життя, і в день другого приходу Христа при кінці світу…

Що до Свят, постів і заказаних часів, це питання було рівнож предметом наших нарад. Але тому, що Вселенська Церква, підготовляє провірку обов’язуючих Свят, постів і священних часів та підготовляє в цій справі своє авторитетне рішення, наші відносні постанови в цій справі будуть проголошені в «Благовіснику». До часу проголошення цих постанов треба всюди придержуватись до тепер існуючих практик.

в. Церковний календар
В своїй широкій і надзвичайно багатій програмі обновлення духовного життя в цілій Церкві. Собор не забув теж і про календар. Хоч латинська Церква слідує лиш один – григоріянський – календар, вона, однак свідома, що цей календар астрономічно сьогодні вже не є точний і що його треба б заступити новим, докладнішим календарем. Але це справа дуже складна, бо тут йдеться про те, щоби новий календар був прийнятий всіми країнами світу. Тому Церква засадничо порішила ждати аж доки не буде виготовлений новий календар, який зможу бути загально прийнятий.

Тому, беручи під увагу, що Вселенська Церква і усі держави світу студіюють можливість і приготовляються до запровадження нового календаря, не можна тепер міняти в Українській Католицькій Церкві дотеперішнього юліанського календаря. Одначе там, де заходить дійсна духовна потреба й де поважна більшість вірних цього бажає, місцевий Владика, за згодою Апостольського Престолу, може дозволити цим вірним користуватись григоріянським календарем, запевняючи, однак, повну духовну опіку для вірних, що далі залишились при юліанському календарі. Така розв’язка згідно з дотеперішньою практикою дозволяє задоволити духовні потреби деяких частин своїх вірних, без небажаного ускладнення зміни цілої календарної системи напередодні запровадження нового, світового календаря в цілій Христовій Церкві. Тому оцим звертаємося до всіх наших вірних, щоби виявили належне зрозуміння для календарних різниць, спричинених сьогоднішніми умовами життя. Бо такі календарні спори можуть вийти тільки на шкоду нашій Церкві й усій українській спільноті.

Згідно з постановами цього Собору, ні священики, ні вірні, не мають права самовільно впроваджувати будь-яких змін в літургічні богослужби (Про св. Літургію, 22-23; Про Схід. Кат. Церкви, 23). Це може робити тільки компетентна церковна влада, якою у нашій Українській Католицькій Церкві є Верховний Архиєпископ з Радою Ієрархів.

Для запевнення належного й успішного плекання Літургії, церковної музики й інших форм церковного мистецтва, Собор поручає, щоби в кожній епархії існувала окрема Літургічна Комісія, як рівнож Комісія церковної музики і Комісія церковного мистецтва (Про св. Літургію, 45-46)». с. 18-22

«Дано в Римі, на закінчення IV-ої й останньої сесії Вселенського Собору Другого Ватиканського, при гробі св. свщм. Йосафата в день св. апостола Андрея Первозванного, року Божого 1965». с. 23

Літургійні постанови
«Згідно з декретом про Східні Католицькі Церкви Верховний Архиєпископ і всі Українські Католицькі Єпископи рішили:
а) що можна вчити дітей щоденних молитов на українській мові,
б) що можна вживати української мови у Священних Літургіях і скорочувати їх у таких частинах.

І. Вживання української мови:
Від «Благословен Бог наш…» (на 162-ій стороні)*, почерез цілу Проскомидію, ген аж до «Апостола» (на 211-ій стороні) є все церковній, слов’янскій мові.
1. «Апостол» (сторона 211) є на українській мові.
Від «Мир ти», Премудрость, воньмім» (сторона 211), аж до «Премудрость, прости, услишим святого Євангелія. Мир всім. І Духови твоєму. От (Луки) святого Євангелія чтеніє» (стор. 214) усе є на церковно-слов’янській мові.
2. «Євангеліє» (стор. 214) є на українській мові.
Від «Рцім всі…» (стор. 215) аж до «Двері, двері, премудростію воньмім» (стор. 241) все є на церковно-слов’янській мові.
3. «Вірую во єдиного Бога Отца…» (стор. 241-243) по українськи.
Від «Станім добрі…» (стор. 243) до «Отче наш…» усе по церковно-слов’янськи.
4. «Отче наш…» (стор. 261) по українськи.
Від «Яко твоє єсть царство…» (стор. 262) до «Вірую Господи…» усе по церковно-слов’янськи.
5. «Вірую Господи і ісповідую…» (стор. 269-271) на українській мові.
По «Вірую Господи…» (стор. 271) аж до закінчення «Отпусту» усе на церковно-слов’янській мові.
Заввага: Ті самі рішення важні також у відправі Божественної Літургії св. Василія Великого і Преждеосвященних Дарів.
* Текст Священної Літургії береться із «Літургікон сієсть Служебник, Рим 1942».

ІІ. Скорочення Священної Літургії:
1. Від «благословен Бог наш…» (стор. 162) ген аж до закінчення возгласу «Яко подобаєт Тебі всякая слава…» (стор. 200) береться все в цілості, як є у тексті.
2. Вірні після «Яко подобаєт Тебі…» (стор. 200) співають перший антифон (або Ізобразительні) і закінчують «Слава Отцу й Сину…» та «Єдинородний Сине..». В часі співу антифону священик читає антифонну молитву.
Від «Паки й паки, миром Господу помолімся…» (друга мала ектенія, стор. 202) до закінчення возгласу «Яко свят єси…» (стор. 209) береться текст у цілості.
3. Вірні співають «Святий Боже…»
Від «Воньмім, мир всім, премудрость, воньмім» (стор. 210) до закінчення возгласу «Яко милостив і человіколюбець Бог єси…» (стор. 218) береться усе, як надруковане у тексті.
4. Після возгласу сугубої ектенії: «Яко милостив» (стор. 218) священик (диякон) співає «Єлици вірній, паки і паки миром Господу помолімся». І читає обидві молитви вірних, і возглас «Яко да под державою твоєю всегда храними». Після «Іже херувими» і Входу, слідує ектенія «Ісполнім молитви наша Господеві», молитва «Господи Боже вседержителю» і, опустивши просительну ектенію, возглас «Щедротами єдинородного Сина Твоєго…» і т. д. аж до отпусту, як надруковано в тексті.
Заввага: Апостол, Євангеліє і Причастен – можна брати на св. Літургії лише один, хоч би припадали на даний день два.

ІІІ. Поминання
У св. Літургіях і на всіх Богослуженнях мається поминати після Римського Архиєрея «Блаженнішого Архиєпископа Кир Йосифа». Потім в кожній митрополії поминається свого «Преосвященнішого Митрополита», поза митрополичею епархією ще відносного «Боголюбивого Єпископа», а чернече духовенство додає ще своїх «Всечесніших Отців» настоятелів по чину». с. 41-42
(Продовження слідує)
Кард. Йосиф
Верх. Архиєп.

Дотеперішні об’єднуючі нашу Церкву постанови
«На основі ухвал Верховного Архиєпископа з Синодом всіх Українських Католицьких Єпископів, все українське католицьке духовенство і всі українські католицькі церкви, для збереження обрядової однообразности, обов’язані придержуватись:
1. Римського Служебника з Уставом Богослужень виданих Апостольським Престолом.
2. Типікону о. Ісидора Дольницького з узглядненням Соборових постанов.
3. Усталеного тексту без жодних своєвільних змін, крім дозволених скорочень у св. Літургії і частинного уживання української мови.
4. Рішення щодо співучасти з відділеними братами у священнодіяннях і в речах.
5. поминання під час літургійних відправ Верховного Архиєпископа і інших». с. 43

____________________________
[1] Переклад Декрету, який опубліковано в «Благовіснику», відмінний від того, який видали василіяни у 1964-66 роках.

Джерело: Український Літургійний Центр