понеділок, 24 червня 2013 р.

Літургійний час. Богослужбові кола

Час
Існування людини в часі вказує на її обмеження і минущість: час позначає початок і кінець нашого земного життя. Ми вимірюємо хронологічний, історичний час різними одиницями: днями, тижнями, місяцями, роками. Саме в цей історичний час увіходить Бог. Будучи безсмертним, Він воплотився, народився, жив і помер як людина, а Своїм воскресінням третього дня розірвав кайдани минущості. Адже «Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує» (Рм. 6, 9). Людина в Христі переходить із минущості до життя вічного «нині, і повсякчас, і на віки віків»: «Завжди діє одна й та ж сама благодать Святого Духа. І щоразу це – Пасха».
У богослужбовому житті Церкви таїнство Пасхи є осердям літургійного часу, в якому уприсутнюються та актуалізуються події спасіння. У богослужіннях Церква споминає спасительні Таїнства Ісуса Христа. Оскільки Пасха Христа триває в минущому часі, то й богослужіння Церкви побудовані в трьох колах, відповідно до трьох одиниць часу – добовому, тижневому та річному. При цьому повний цикл кожного виду богослужіння складає так зване богослужбове коло.

Час розуміється як хронос і кайрос. Хронос – це звичайний послідовний перебіг годин, днів, місяців і років.  Кайрос – це момент Божественного діяння, що проявляється у хроносі. Можна сказати, що хронос ми освячуємо через кола, а кайрос – через свята.
Літургійний рік – це сукупність святкувань, в яких Церква щорічно прославляє таїнство Христа.

Кола
1.    Добове коло.
Це є основне коло богослужінь, яке повторюється щодня. До його складу входять моління, вміщені у Часослові:
а)    вечірня,
б)    повечір’я,
в)    полуношниця,
г)     утреня,
д)    I, III, VI і IX часи,
е)    обідниця.
Коло починається з вечора, оскільки Господь починав творити світ увечері. Богослужби добового кола освячують кожну пору доби: вечір, ніч, ранок і день. Тексти добового кола в основному біблійні: псалми та біблійні пісні, хоча вони містять також гімни та святоотцівські молитви, стихири, тропарі, кондаки, прокімени, єктенії тощо.
Господь Бог сотворив світ у часі, в якому чергуються світло і темрява, день і ніч, пори року: «Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі, й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років» (Бут. 1, 14). Чергування ночі і дня в розповіді про сотворення світу є знаком творчої дії Бога, який привів усе з небуття до буття. Тому для спомину цієї дії богослужіння добового кола розпочинається з вечора. «І був вечір і був ранок…» (Бут. 1, 5нн).
День, згідно зі Святим Письмом, – це період життя. Господь Бог сотворив світло, відокремивши його від темряви. Цей зміст вкладено в розуміння добового кола: піднесення творіння з темряви небуття до світла буття, а відтак – від світла видимого до світла невидимого. Ось чому біблійний день – як символ наближення світу до Бога і входження Бога у світ – є водночас днем літургійним.

2.    Тижневе коло.
Не має якихось особливих відправ, але до богослужб добового кола включає літургійні теми днів тижня:
а)    неділя – спомин Воскресіння Христового (мала Пасха),
б)    понеділок – спомин безплотних сил,
в)    вівторок – спомин чесного Йоана Предтечі,
г)     середа – спомин чесного Хреста Господнього і Пресвятої Богородиці,
д)    четвер – спомин апостолів і св. Миколая,
е)    п’ятниця – спомин чесного Хреста,
ж)   субота – спомин всіх святих і всіх усопших.
Відправи добового кола на кожен день збагачуються тропарями, кондаками, стихирами, канонами, світильними, що тематично розгортають ідею дня. Ці молитви містяться в Октоїху, розподілені на 8 гласів, що чергуються один за одним. Тижневе коло починається з неділі (із вечірні в суботу ввечері) та закінчується суботою (часами у суботу вдень)
Як і добу, християнство сприймає весь тиждень як ікону історії спасіння, початок якої – у сотворенні світу, а довершення – у славному зновупришесті Христа. Неділя – восьмий день, перший і єдиний день нового творіння – стає першим днем тижня. Неділя як «восьмий день» є пророчим знаком і початком прийдешнього «воскресіння мертвих і життя будучого віку» (Символ віри). Шість днів тижня, від понеділка до суботи, Церква оспівує здійснення Божого задуму – від сотворення світу до його повноти та звершення. Понеділок присвячено «другому дню» сотворення, коли Бог виокремив у творінні небо: «І назвав Бог твердь – небо» (Бут. 1, 8), мешканцями якого є ангели. Подібно, як ангели уособлюють невидиме творіння, люди уособлюють видиме. Адже людина – вінець видимого творіння. Серед людей же, за словом Христа, не було більшого понад Йоана Хрестителя. Його особі присвячено вівторок. Середу Церква присвячує животворящому хрестові Господньому, згадуючи, як через «жадобу насолоди» людину було прогнано з раю і «дерево непослуху» зродило світові смерть, а «хресне дерево» Христа повернуло життя і дарувало нетлінність. Для спасіння людства Отець посилає у світ Свого Сина, «що народився від жінки» (Гл. 4, 4). Тому середа також присвячена Пресвятій Богоматері. Воплочений Син Божий, Ісус Христос, засновує Свою Церкву на апостолах, яких посилає у світ: «Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас» (Йо. 20, 21). Пастирську турботу Церкви про людей уособлює святитель Миколай Чудотворець, архиєпископ Мирликійський. Саме тому четвер присвячено апостолам і святому Миколаєві. Виконуючи волю Отця, Ісус Христос – Агнець Божий – беручи на Себе гріх світу (пор. Йо. 1, 29), добровільно приймає смерть на хресті і хрестом перемагає смерть. Тому п’ятниця – це спогад про спасительне розп’яття Христа. Літургійне значення суботи виражає кондак: «Тобі, Господи, Творцеві природи, вселенна приносить, як первістки, богоносних мучеників». У богослужіннях суботи Церква охоплює всю цілість історії спасіння, величаючи всіх святих: «Апостоли, мученики і пророки, святителі, преподобні і праведні, що добре подвиг звершили і віру зберегли». У суботу Церква молиться також і за усопших з вірою і надією на те, що вони упокояться зі святими: «Зо святими упокой, Христе, душі слуг Твоїх, де немає болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне».

3.    Річне коло.
                             I.        Рухомі свята.
До цієї категорії свят належать празники (і періоди), які щороку випадають на той самий день тижня, але на іншу дату календаря. Це пов’язано з тим, що цей цикл функціонує частково у місячному календарі. Центром цього кола є «празників празник і торжество всіх торжеств» - Світле Христове Воскресіння, Пасха, Великдень. Головні книги циклу – Постова і Квітна Тріоді.
Осердям рухомого кола богослужінь літургійного року є свято Пасхи. Дата його святкування випадає на першу неділю після повного місяця від дня весняного рівнодення. Це значить, що кожного року дата святкування Пасхи буде «рухатися» – припадати на різні дні року (від 23 березня до 5 травня). Відповідно до зміни дати Пасхи щороку змінюються й дати початку Великого посту, а також празників Входу Господнього в Єрусалим, Вознесіння Господнього та П’ятдесятниці. Протягом цього періоду Церква супроводжує вірних богослужіннями літургійних книг Постової і Квітної Тріодей (з грецької трипіснець). Великопосна Тріодь містить богослужіння чотирьох неділь перед Великим постом і самого Великого посту, Квітна – періоду від Лазаревої суботи до Неділі всіх святих.
Богослужіння Тріодей літургійно провадять християнина від усвідомлення власної гріховності до духовного переображення. Великому постові передують чотири підготовчі неділі: Неділя митаря і фарисея, Неділя блудного сина, М’ясопусна та Сиропусна неділі. Готуючи вірних до посту, Церква в Неділю митаря і фарисея закликає наслідувати смиренність митаря й уникати гордині фарисея. У Неділю блудного сина Церква наголошує на необхідності покаяння як повернення з «чужини» гріха до Отчого дому. У М’ясопусну неділю, в яку читається Євангеліє про Божий суд (див. Мт. 25, 31-46), Церква окреслює мету майбутнього посту – пізнати свої гріхи, висповідати їх та чинити діла милосердя. У Сиропусну неділю, або Неділю прощення, Церква закликає зробити перший крок у покаянні – взаємопрощення.
Значення посту для християнина розкриває стихира з Вечірні в Сиропусну неділю: «Почнімо радісно час посту! Віддавши себе духовному подвигові, очистьмо душу, обмиймо тіло і стримуймося в їжі, і від усяких пристрастей, насолоджуючись духовними чеснотами. Зростаючи в них любов’ю, сподобимося всі побачити всечесну страсть Христа Бога і, радіючи духом, святу Пасху». Богослужіння постового часу поступово розкривають суть правдивого посту: засіявши «насіння покаяння» у своєму серці (І неділя посту), виростимо «зрілий колос чеснот» (ІІ неділя посту), щоб, споживши плід животворящого Дерева, «яке знову вводить до раю» (Хрестопоклонна неділя), сягнути «духовною драбиною (ліствицею)» (IV неділя, святого Йоана Ліствичника) висоти духовного очищення і покаяння (V неділя, святої Марії Єгипетської). Після того, як ми звершили «спасенну для душі Чотиридесятницю», Церква в богослужіннях Квітної тріоді, починаючи з Лазаревої суботи, просить Господа сподобити вірних «побачити святий тиждень страстей, щоб прославляти в ньому великі Господні діла»: воскресіння, вознесіння, зіслання Святого Духа і славне зновупришестя. У днях Страсного тижня ми літургійно споминаємо і наново переживаємо останні дні земного життя Ісуса, Його страсті, смерть і погребення, й очікуємо Його воскресіння, коли Господь, «як пшеничне зерно, потрапивши в землю, рясний видав колос: Він підніс людей ще від Адама».
Зростання християнина в обожествленні позначається богослужіннями неділь від Пасхи до П’ятдесятниці: воно починається від зустрічі з Воскреслим Христом (Томина неділя та Неділя мироносиць), внаслідок чого докорінно змінюється сама людина (Неділя розслабленого, Неділя самарянки і Неділя сліпонародженого). Свято Переполовинення П’ятдесятниці в образі «живої води» вказує на обітницю Святого Духа, благодаттю якого людина отримує обожествлення. На сороковий день після Пасхи Церква оспівує Христове вознесіння: Христос не покидає Церкви, а навпаки, – ті, хто в Христі, вже вознесені з Ним «на небо». Тому святі Отці І Нікейського собору (яких поминаємо у Неділю святих Отців) уже споглядають триєдиного Бога й соборно передають досвід богопізнання в Символі віри. Наслідуючи святих Отців, уся літургійна спільнота підноситься до споглядання Пресвятої Тройці в день П’ятдесятниці: «Нині народи стали мудрими через славу бачення Бога». Завершується Квітна Тріодь на цій вершині богопізнання, святкуючи пам’ять Всіх святих у першу Неділю після П’ятдесятниці.
                            II.        Нерухомі свята.
Свята (і періоди) цієї категорії щороку випадають на одну й ту саму календарну дату, але на інший день тижня. Це коло регулюється сонячним календарем. Центром циклу є свято Різдва Христового, з яким пов’язані також деякі інші празники. Головні книги цього циклу – Мінеї.
Церковні свята, не пов’язані з Пасхою – Господські, Богородичні та святих, – завжди випадають на одне й те ж саме число й тому отримали назву нерухомих (слов’янською неподвижних) свят. Найпершими серед Господських свят є Різдво Христове (25 грудня/7 січня) і Богоявлення (6/19 січня). Їхнє значення – у явленні Світла-Христа, який перемагає темряву гріха. На другий день цих свят Церква святкує пам’ять осіб – учасників спасительних подій Різдва і Хрещення в Йордані: Собор Пресвятої Богородиці і Собор Йоана Хрестителя. З Різдвом Христовим пов’язане також свято Благовіщення Пресвятої Богородиці (25 березня/7 квітня, тобто за дев’ять місяців до Різдва).
Ще одне свято, пов’язане з Різдвом Христовим, – Різдво Йоана Хрестителя. Оскільки він народився за півроку перед Ісусом (пор. Лк. 1, 26), його різдво святкуємо 24 червня/7 липня, а зачаття, відповідно, 23 вересня/6 жовтня. До Різдвяного циклу празників належить також Обрізання Господнє (1/14 січня), яке святкуємо восьмого дня після Різдва Христового, і Стрітення Господнє (2/15 лютого), коли, сорокового дня після Різдва, Ісуса як первородного сина принесли в Єрусалимський храм і склали за Нього пожертву. У цьому святі Церква святкує зустріч, або стрітення Старого і Нового Завітів у постатях старця Симеона й пророчиці Анни та Богородиці з дитям Ісусом на руках. У празнику Переображення Господнього на горі Тавор (6/19 серпня) Церква святкує явлення повноти божественного світла, започаткованого в Богоявленні. Як у воплоченні «засяяв світові Спаситель наш, як світло від світла з’явлений Бог», так і в переображенні «уся людська природа по-божому сіяє» і Світло Христове звершує переображення усього творіння. У празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (14/27 вересня) Церква оспівує «дерево справжнього життя, яке було посаджене на Череп-місці» (Голготі). На ньому «предвічний Цар учинив спасіння посеред землі, а нині Його вознесінням освячуються кінці світу».
Церква з особливою любов’ю вшановує Преблагословенну Богородицю і Приснодіву Марію, яка нерозривно поєднана зі спасенним ділом її Сина. Протягом річного кола, крім уже згаданих свят Богородиці (Стрітення і Благовіщення), святкуємо її Різдво (8/21 вересня), Введення у храм (21 листопада/4 грудня) та Успення (15/28 серпня). Від Різдва Богородиці почалося наше спасіння, у Введенні – його проповідання, а в Успенні – знак його звершення. Зі святом Різдва Богородиці пов’язане свято Зачаття святої Анни, коли зачала Пресвяту Богородицю (9/22 грудня – за дев’ять місяців до її Різдва). Оскільки в Успенні Богородиця «світу не залишила», її предстояння в Церкві та її неустанне заступництво за людство перед своїм Сином виражене у святі Покрова Богородиці (1/14 жовтня). В Успенні Богородиця була переставлена з тілом до неба, однак залишила свої святощі – ризу і пояс – як «могутнє забороло» для вірних дітей. Ці святощі вшановують у свята Покладення ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні (2/15 липня) і Покладення пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці (31 серпня/13 вересня).
Церква сповідує Пасхальне таїнство також у празники своїх святих, які з Христом співстраждали і з Ним були прославлені. Вона подає приклад їхнього життя вірним для наслідування, щоб привести всіх у Святому Дусі через Христа до Отця. Літургійний спомин святих здійснюється в богослужінні й почитанні їхніх ікон та мощей. Датою почитання святих є зазвичай день їхньої смерті, тобто «народження до неба», а також день віднайдення або перенесення їхніх мощей. Кожний день церковного календаря присвячений визначеним святим. Літургійні служби святим зібрані по місяцях у дванадцятьох книгах, які називаються мінеями (з грецької місячний).
За однією з версій щодо походження нерухомого циклу, він пов’язує дати різних свят пов’язані із тривалістю дня: зачаття св. Йоана припадає у період біля 23 вересня (день осіннього рівнодення); Різдво – біля 21 грудня (найкоротший день); Благовіщення – біля 20 березня (день весняного рівнодення), народження св. Йоана Предтечі – біля 24 червня (найдовший день – 29 червня). Крім того, багато символів сонця використовуються в нашій Літургії: вівтар в церкві, як правило, звернений в напрямку сходу сонця. Під час церемонії Хрещення, коли ми відкидаємо диявола, то повертаємось на захід, а коли приймаємо Христа - на схід. Це можна витлумачити як виправдане використання символів природи для глибшого вираження релігійного значення.

Немає коментарів:

Дописати коментар